Повний текст тут


В основе праздника Рождества Христова лежит событие явления Христа во плоти. Древние христиане должны были бы в честь этого события установить особый праздник, так как оно занимает важное место в христианской эортологии (с греч. — учение о праздниках). Однако, исходя из данных древней христианской письменности о порядке установления праздников, Рождество Христово уступает место Пасхе и Пятидесятнице.

Самые ранние известия о праздновании Рождества Христова относятся ко второй половине II века. Причина такого позднего появления праздника обусловлена, в частности, религиозной психологией самих христиан того времени.

Известно, что древние христиане на дни рождения смотрели иначе, чем язычники. По взгляду последних, дни рождения — дни радости, а дни смерти — скорби и траура, ибо смерть для них была нечто страшное и неизвестное («quo vadem nescio» — «куда иду, не знаю», — говорили римляне). У язычников особой популярностью пользовался обычай праздновать дни рождения богов, знаменитых людей — основателей философских школ, императоров и свои собственные.

Христиане в своем взгляде на дни рождения и смерти держались ветхозаветной традиции, по которой дни рождения — дни плача, а вся земная жизнь — юдоль плача. Такое воззрение объясняется и отсутствием в Священном Писании упоминаний о днях рождения. Правда, в нем косвенно говорится о дне рождения фараона, Антиоха Епифана и Ирода, но они — язычники, христианское же сознание не хотело иметь ничего общего с язычеством, тем более во времена гонений...

[ читати далі ]

Сонце — то тепло й світло, а його проміння вогненні, цебто вогонь походить від сонця. Силу вогню люди пізнали дуже рано, і рано його обожили, зробивши другим сином Сварога. Вогонь, вірили, був виявом соняшного бога на землі, послом Неба на землю. У деяких народів вогонь став окремим, ясно означеним богом, але в нас він таким не став, хоч стародавні пам'ятки часом звуть його Сварожичем, цебто сином бога Неба Сварбга.

Різні старші повір'я, а то й пам'ятки, ясно вказують, що і в нас вогонь обожувався й його шанували, як бога. Арабський письменник X віку Ібн-Даста оповідає, що слов'яни були вогнепоклонниками, бо поклонялися вогню. Кирило Турівський в XII віці, як я вище подав, пише, що з прийняттям Християнства вірні не будуть уже звати вогонь богом. В „Слові Христолюбця" XI віку читаємо про наших предків, що вони „і вогневі моляться, зовуще єго Сварожичем, моляться вогневі под овином" (клунею)10.

Домове вогнище, „очаг", береже щастя дому і всіх його членів, чому воно сильно шанувалося (пор. пенатів у римлян). В кінці земля згорить у вогні, і тоді буде кінець світові.

Не вільно плювати на вогонь, бо він Святий, а то на язиці висипле „вогник". У гуцулів іще й тепер говориться: „Огонь Святий мститься, як го не шінуїм". Вогонь Святий, Божий, праведний, тому вдавнину ним робився різний Суд Божий, що перейшло й до християнських часів, і було поширене за середніх віків, бо вірили, що невинний не згорить на вогні. Звичайно підозрілу людину кидали в вогонь, вірячи, що вогонь невинного не спалить. Це був „Суд Божий". Таке уживання вогню відоме й тепер у весільному ритуалі: на Волині, коли молода йде до Церкви на Вінчання, вона переходить через вогонь; і вогонь спалить Дівчину, якщо вона вже втратила дівоцтво й обманює молодого (Вовк: Студії, ст. 283). Звідси й наша приповідка: На злодію шапка горить.

При вогні не прийнято говорити непристойного, бо вогонь Святий. Не прийнято вимітати піч нечистим віником. Запалюючи вогонь у печі, господиня хрестить його й ставить горщик води, — жертва вогню. Як засвітять лямпу — хрестяться всі.

Блискавка — це небесний вогонь, що його посилає бог чи то на кару людям, чи на відігнання злих сил, тому не можна гасити пожару від неї, хіба тільки... молоком. Вогонь своєю силою рівняється з блискавкою: як ця проганяє злих духів, так проганяє їх і домашнє вогнище, очаг. Взагалі, вогонь Святий, — зужиті освячені речі тепер кидаються або в воду, або в вогонь; напр. шкаралущу від великодніх крашанок можна палити в вогні, або кидати в річку. Так робили вдавнину й зо старими церковними книгами й речами, Церковним Посудом.

Грім, посланець Неба й вогню, має цілющу силу, тому як весною вперше гримить, треба спиною обпертися об дерево чи об що інше, і спина не болітиме до нового грому в наступному році. Ібн-Фадлам свідчить, що слов'яни удар грому вважали за Суд Божий.

 

Коли Християнство заступило поганство, почитання вогню проте позосталося аж до нашого часу. Ще й сьогодні простолюддя хреститься при запалюванні ввечері лямпи чи взагалі світла, а грамотні ще й проказують: „Слава Тобі, показавшому нам Світ!" Вогонь має й благодійну силу, — Йорданською свічкою підсмалюють волосся дітям, щоб були розумні, щасливі й не страхітливі. Взагалі, первісне пошанування вогню перейшло й на церковні свічки, напр. страсна або громнична (Стрітенська) свічка боронить від грому й подає здоров'я.

Вогонь частий ще й тепер у ритуальних наших обрядах, і має в них велику очищальну силу, чому через нього скакали в Купайлову ніч. Вогні Великого Четверга та Великодньої ночі — це очищення землі від нечисти. В Святу ніч під Великдень у нас часто кладуть великі вогні кругом Церкви, чим займаються головно парубки й нестарі чоловіки, — це очищення Громади від злого.

В весільному ритуалі вогонь і тепер частий, як очищальна сила. Коли молоду привозять до молодого, то її й увесь її поїзд переводять через вогонь, щоб очистити всіх, що приходять до іншого роду. Обох молодих на дорозі переводять через вогонь, а без цього молода ще не жінка, бо „не обсмалена". По першій шлюбній ночі відбувається обряд „смалити молоду": жінки за селом кладуть вогонь і скачуть через нього з молодою.

Особливо велику силу має живий вогонь, цебто добутий через тертя дерева об дерево.

Вогонь був і символом плодючости, чому на весіллі вживаються свічки.

Відомі в нас і Прометеївські легенди, цебто оповідання, як уперше постав вогонь на землі. В одному стародавньому апокрифі читаємо: „Како огнь зачася? — Архангел Михаїл зазже огнь от зіница Господня, і снесе на землю"11. Так Прометея народня фантазія переробила в Архагола Михаїла.

А народня легенда розповідає таке. Одного разу „розклав чорт велике багаття. Побачивши це, Бог послав до нього Архангела Гавриїла, щоб він добув вогню. Заговорюючи чорта, Гавриїл всадив у вогонь кінця своєї залізної палиці. Коли палиця розжеврілась, Архангел відійшов, але чорт зрозумів, у чому річ, і кинувся його здоганяти, і вже був мало не здогнав. Тоді Бог сказав Гавриїлові: „Кинь палицю". Архангел кинув, палиця вдарилася об камінь, і з нього посипалися іскри. Так перейшов вогонь до каменю, і люди навчилися здобувати його звідти, вдаряючи об камінь залізом".

Протилежно вогню в народньому віруванні є й Мороз, — це старезний дід, що все морозить своїм подихом. Він дуже лютий на тих, хто не кличе його на кутю в Святий Вечір, у вечір під Різдво, і виморожує їм збіжжя на полі. Щоб того не сталося, на кутю (різдвяний вечір) завжди кличуть: „Діду Морозе, діду Морозе, — йди до нас куті їсти!"

---

10 Ф. Буслаев: Историческая христоматія, ст 519, 522 Москва. 1861 рік 11 Памятники отреченной литературы. т. II, ст. 145.

...«ЗОЛОТИЙ ПАВУК ВОД» – один знайкращих доказів, що ми МОЖЕМО... ..."«Це - нова язичницька революція», - сказав я, прочитавши твір Євгена Сварожича"...

І обируч важкі мечі ми взяли, й злетіли на вовках у люту прю, і Крук з крильмu небесного металу привів нас всіх на крижану зорю.

Й не втримав нас ніхто! І в чорний прoстір зелена кров текла, й мінилася Явa… І сторожко несли Царівну в іклах гострих вовки і ратичі… Й чекала Матір-Сва…

Шукав, ЗОЛОТИЙ ПАВУК ВОД... не знайшов :( "прю"... "Ява"... "Матір-Сва"... - ці поняття вперше були у ВК, проте не всі визнають ВК. чому?

Религия Джедай официально зарегистрирована в Великобритании

В ходе переписи 2001 года в Великобритании было официально признано существование религии Рыцарей Джедай.

Молодая религия пока находится в самом конце списка существующих, в котором немало странных и даже страшноватых религий. Ей присвоен код 896. Язычники стоят под номером 897, атеисты – на 898, а тем, кто не указал никакой религии, присвоен номер 899. На самом деле, такой большой номер объясняется тем, что 700 номеров в списке отведены «другим религиям».

В апреле СМИ сообщали о всемирной попытке добиться официального признания религии Рыцарей Джедай. Начало этому положила шуточная идея, однако благодаря Интернету и электронной почте, через некоторое время к движению присоединились тысячи доморощенных Люков Скайуокеров.

К концу 2002 года все заполненные формы будут обработаны, и тогда общественность узнает, сколько же Рыцарей Джедай в Великобритании на самом деле.


...Если попытаться определить джедаизм серьёзно, то его можно определить как одну из нетеистических религий. То есть тех систем верований, в которые забыли включить божество. Мировая Сила, дающая жизнь всему в галактике, сильно напоминает пантеизм, а также некоторые версии буддизма и даосизма. К нетеистическим верованиям можно отнести и верования в духе «верю во что-то, во что не знаю». Иногда сюда же относят и атеизм. Правда, атеист может легко указать на категориальную ошибку в такого рода классификации. Кратко аргумент звучит как «Атеизм такая же религия, как лысый — цвет волос»...

3 січня - Свято Богині Дани (Водокрес). На дванадцятий день після Різдва Божича-Коляди народжується жіночий початок Всесвіту - Богиня Дана, покровителька води. Саме в цей день, як твердять астрономи, Земля перебуває найближче до Сонця, тому вода набуває особливих цілющих властивостей. А в народі збереглася віра:"Про що на Водосвяття помолишся, те збудеться". Богиня Дана дає дівкам добрих чоловіків, тому вони обов'язково йдуть до річки по святу водицю... Час подбати про здоров'я своєї родини. Зроби Зоряну Воду: краще з джерела чи з криниці набери в глиняний горщик водиці і на ніч постав на вікні чи на дворі, хай скупаються в ній Зорі. Цією водою повинна вмитися вся родина, щоб воскресла Україна! Цей обряд можна виконувати також щомісяця на Молодику, аби завжди мати свячену воду, яку приготували для вас самі Рідні Боги.

---

ДАНА. Всеслов'янська Богиня Води - втілення жіночого першопочатку життя. На думку академіка Миколи Марра ім'я Дана складається з двох частин: да (середземноморське «вода») і на («неня», «мати»), тобто воно означало Мати-Вода. Слово дана уже в скіфо-сарматський період (II – I тис. до н.ч) перестало бути ім'ям Богині, а стало позначати просто річку. Таке значення має і слово дон("вода","ріка"); Донець, Дністер. Дніпро або Дунай - назви річок, оспіваних у багатьох слов'янських піснях.

Переказ про Богиню Дану записав ще Геродот: вона незрівнянна красуня, непорочна діва і мати всього живого, Богиня родючості. Її днем вважалася п'ятниця, коли вона суворо судила тих, хто порушував звичаї. До таких порушень належало прядіння та шиття в п'ятницю, яка вважалася святом. Дані приносили жертви, кидаючи коштовності у води річок та озер, криниць та джерел. Вірогідно, і слово данина походить від жертви Богині Дані. Цей звичай і нині побутує в багатьох народів у вигляді кидання монет у воду, щоб знову повернутися до тих місць на землі, де людина була щасливою.

Дана-Вода складає пару протилежностей з Вогнем-Сварожичем, що є чоловічим першопочатком життя. В українських міфах розповідається як "цар Вогонь і цариця Водиця світ створили". Богині, ідентичні Дані, існували в багатьох народів: Дуна, Дойна, Діана

(за Галиною Лозко "Українське Народознавство")

---

Культ Дани був поширений з пізнього палеоліту аж до XX ст. н.е. Від імені Дана походять назви річок Дніпро, Дністер, Дон, Дунай, Двіна, Донець. Слово Дана – складне: да («вода») плюс на («неня») означає «Вода-Мати». Численні міфи про близнят богині Лади Дану (Лелю) і Полеля описано вітчизняними етнографами. Цих поганських богів елліни колись запозичили зі Скіфії.

Про батьківщину згаданих богів, про те, як вони потрапили на острів Делос, докладно розповідає Геродот. Богиня Дана – незрівнянна красуня, непорочна Діва, що дарує життя, мати всього живого і водночас суворий, але й справедливий суддя. Дана судила прилюдно і жорстоко при великому зібранні народу на базарах у свій день тижня – п'ятницю. Римський історик Лукан так характеризує її: «Вівтар скіфської Діани не милостивіший за вівтар Тараніса» (кельтська назва Перуна).

Виникнення культу Дани датується доіндоєвропейською добою. Про Дану збереглися доісторичні пісні. Відомий етнограф і фольклорист Д. Лепкий вважав, що «Діва народних міфів (господиня русалок) є водною богинею Даною». [65]

На території України зберігся фольклор, що передає доісторичні міфи про войовничу вершницю Дану – Дн­пру – Дойну:

Ходить Дойна понад воду,

Питається Дойна броду.

Не трапила Дойна на брід,

А трапила Дойна на слід,

Дев'ять коней потопила,

На десятім сама сплила.

Заплакала Буковина,

Що ся Дойна сама сплила.

Розглядаючи варіанти наведеної пісні, С. Семчинський (1) вважає молдавське і румунське ім'я Дойна запозиченням українського Дана, Він пише, що в українському Дана зберігається праіндоєвропейське Дана і що це ім'я «продовжує мовну традицію, що сягає доісторичних часів». Семчинський надає імені Дана значення «пісня», не враховуючи, що в доісторичні часи поняття «вода», «небо», «сонце», «жінка», «пісня» позначались словом одного кореня або одним і тим же словом.

Первісно Леля (Дана), богиня багатьох народів, була жіночим началом Всесвіту. У слов'ян вона звалася також Дівою.

Вода, начало речей, вічно прекрасна, вічно свіжа, вона була дівою і одночасно жінкою – дружиною Сонця. У Дівограді (пізніше – Магдебург) стояв її храм. Про богиню, тотожну Дані, Я. Головацький писав: «Первісно Ефеська Діана, або Артеміда, являла собою воду як діюче начало творення і шанувалася як Діва і одночасно як Мати всього» (2)

Богиня Дана ототожнювалася також з Танаїс – на Дону і в Анатолії (3), і Афіною (Аthеnа) –у греків. Це й войовнича Діва – Дін­пра (Анастасія) – вершниця з луком і стрілами, відома по двобою з Дунаєм (4). Постать самого Дунаю О. Потебня тлумачив як Індру (санскр.), тобто Перуна Русі (5).

____________

1 Семчинский С. Про походження українського Дана, молдовського та румунського Дойна // Мовознавство. – 1969. – № 5.– С. 63-67.

2 Головацкий Я.Ф. Очерк старославянского баснословия и мифологии. – С. 30.

3 Шахнович М.И. Первобытная мифология и философия. – Л., 1971. – С. 171. Також: Слово о полку Ігоревім. – М., 1955.

4 Афанасьев А.Н. – Поэтические воззрения славян. – Т. І. – С. 223–224.

5 Потебня О. Объяснения малороссийских и сродных народных песен. – Варшава, 1883. – Т. 2. – С. 773–774. [66]  П'ятниця вважалася днем Дани. Цього дня не можна було працювати. Символом Дани була липа. Атрибутом Афіни – сова. Як люнарну водну богиню Дану (Тану) символізував вуж (змія). Символом Полеля був клен. За уявленнями давніх слов'ян клен і липа – брат і сестра. До наших днів збереглися скульптури богині під назвою П'ятниці.

 Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. Наук.-попул. ст., розвідки: Для ст. шк. в. / Передм. В.Р. Коломійця. – К.: Молодь, 1989. – 304 с: іл.

Все почалося з указу, який я знайшов, про нове літочислення:

"7208 году декабря в 20 день великий государь царь и великий князь Петр Алексеевич, всея Великия и Малыя и Белыя Poccии указал сказать:

Известно ему великому государю стало, не только что во многих европейских христианских странах, но и в народах словенских, которые с восточною православною нашею церковью во всем согласны, как: волохи, молдавы, сербы, долматы, болгары, и самые его великого государя подданные черкасы и все греки, от которых вера наша православная принята, все те народы согласно лета свои счисляют от Рождества Христова в восьмой день спустя, то есть, генваря с 1 числа, а не от создания мира, за многую рознь и считание в тех летах, и ныне от Рождества Христова доходит 1699 год, а будущего генваря с 1 числа настает новый 1700 год, купно и новый столетний век; и для того доброго и полезного дела указал впредь лета счислять в приказах, и во всяких делах и крепостях писать с нынешнего генваря с 1 числа от Рождества Христова 1700 года..." тут

Але були і з таким текстом:

подданные черкасы (т. е. малороссы)

Пошук дав прекрасне :).
[ читати далі ]

Указ о праздновании Нового года

Поелико в России считают Новый год по-разному, с сего числа перестать дурить головы людям и считать Новый год повсеместно с первого генваря.
А в знак доброго начинания и веселия, поздравлять друг друга с Новым годом, желая в делах благополучия и в семье благоденствия. В честь Нового года учинять украшение из елей, детей забавлять, на санках катать с гор. По знатным и проезжим улицам у ворот и домов учинить некоторое украшение из древ и ветвей сосновых, еловых и можжевеловых, чинить стрельбу из небольших пушек и ружей, пускать ракеты, сколько у кого случится, и зажигать огни. А взрослым людям пьянства и мордобоя не учинять - на то других дней хватает.


Не розумію, не любите Петра, а любите його свята :)

Раніше пожертви приносили Богам, в священні місця... Рідновіри, як послідовники, також приносять плоди до священних місць...

Проте,

"Апостольские правила"
4. Всякого иного плода начатки да посылаются в дом епископу и пресвитерам, но не к алтарю. Разумеется же, что епископы и пресвитеры разделят с дьяконами и прочими причетниками.

Зонара. Созревшие плоды должно приносить не в олтарь, но желающий принести начатки от них в благодарение Богу, должен приносить их епископу и пресвитерам4 а они, принявши оные, должны обращать не не свое только употребление, а разделить и всему клиру... читати

Серед християнських свят Різдво займає особливе місце у житті кожної людини. Воно підсвідомо асоціюється з затишною домівкою та найріднішими людьми. А ще з незмінними атрибутами цього найдавнішого свята: смачною кутею та запашним узваром. Ну і безумовно з колядками, без яких у цю пору не обходиться жодне застілля. Ми звикли, що Різдво - це народження Ісуса Христа, але насправді це свято має зовсім іншу історію виникнення. Свято Різдва наші предки широко відзначали ще в доісторичні часи.Численні археологічні та історичні розвідки безапеляційно стверджують, що для трипільської культури (V-ІІІ тис. до н. е.) Різдво було одним із головних свят сонячного культу. Оскільки офіційну церковну версію виникнення цього свята знає кожен, то ми сьогодні зробимо історичну ретроспективу й дослідимо первинну етимологію Різдва.

Різдво – у давнину свято на честь могутнього бога Рода – творця Всесвіту. Від прадавніх часів так стало називатися велике свято Різдва Світла, яке за 12 священних ночей творення Всесвіту (25грудня-6січня) подарувала нам богиня всього сущого Лада. Тоді народилися життя і весь земний світ: золоте Сонце на Святий вечір, ясен Місяць на Щедрий вечір та богиння кришталевої води Дана на Водохреща. Тому на честь творця Всесвіту готували 12 священих страв, які є жертвою 12-ти сузір’ям Зодіака, бо приготовлені від їхнього Живого вогню. Святий Вечір тому і називається святим, що в час Різдва все суще на землі: людина, рослинний і тваринний світ зустрічають народження світла Дажбожого Святою вечерею і святою єдністю душі. Свято Світла Дажбога – свято предків, свято щастя і волі. На Святій вечері бог Коляда приходить у кожну оселю. Разом з ним господарі запрошують кутю їсти пресвяте Сонце, Місяць ласкавий дрібний Дощик.

Род (Рожай, Рід) – творець Всесвіту, бог Життя, Долі, володар Вирію, батько Білобога і Чорнобога, опікун Дерева життя. Має здатність перевтілюватися в сокола. Род кидає на землю «груди» (росу, дощ) – тому й народжуються діти. Земля–Мати – то дружина Рода, якій він надає життєдайності. Свято Рода відзначалося у перший день Різдва. На знак пошани йому приносили в жертву найвеличніший дар земних плодів – хліб-коровай. То велика вдячність богові та ще більше зобов’язання перед ним. До зустрічі з Родом на Святвечір люди готувалися 12 днів наперед. Дід-Ладо на цьому святі – найстарший опікун родини, а Господь-Род почесний гість для всіх родичів. Число дев’ять освячене Родом. Ось чому жінка-мати виношує дитину дев’ять місяців. Великого Рода вшановували також у тріаді свят бога врожаю Спаса, котрий є земним втіленням раю. Могутній Род у давнину зображався чотириликим у вигляді фалічного ідола, що є символом творчої чоловічої сили. Збруцька статуя, знайдена у нас на Тернопільщині у 1848 році, яскраво це підтверджує.
З ім’ям Рода пов’язується й назва стародавнього міста Родня, яке в VII-VIIIст. було культовим племінним центром всемогутнього божества. Це місце вважається найдавнішим у вшануванні Рода серед слов’янства. Так, з плином часу, з приходом на Русь багатобожжя, а також в епоху двовір’я Род став покровителем сім’ї, родини і духом-привидом, про що залишилися згадки у давніх пам’ятках літератури.

Слово "род" у стародавніх пам’ятках означає родичів і нащадків, земляків і цілий народ, який утворюється внаслідок народження. На це вказують слова родити, родитель, родильниця, рідний, родич та багато інших. Культ єдиного чоловічого божества – Рода – виник не раніше ІІ тис. до н. е., панував досить довго і продовжував існувати в Київській Русі, незважаючи на введений Володимиром культ Перуна, а потім і Христа. Його відповідником був землеробський культ Сварога – бога неба, володаря всього живого. У стародавній пісні, яку виконували у весільному обряді, майже немає нашарувань пізніших часів:…

Ой, Роде, Роде, багатий,
Подаруй товарець рогатий…
Ви дайте, таточку, волики,
А ви, матінко, корови,
А ви, сестрички, ягнички…
Бо наш рід великий,
Щоб наш рід великий,
Щоб було чим обділити…

Характерним є те, що церковні письменники ХІ-ХІІІ ст. порівнюють Рода зі своїм верховним божеством, Богом-Отцем Саваофом (звичайно, на користь останього).

Свято Різдва Христового було запроваджене у 30-их роках ІІ ст. в Александрії. Давні римляни урочисто вшановували тоді народження небесного світла в день зимового сонцестояння. Щоб протидіяти цьому давньому звичаю, християнський Рим на місце Сонця-бога поставив свято Сонце-Богочоловіка. Від 354р. Католицька Церква називає Ісуса Христа Сонцем правди, Сонцем справедливості. У Православній Церкві прихильниками свята Різдва Христового 25 грудня стали святі Василій Великий, Іоанн Златоуст. Нині Православна Церква відзначає це свято за юліанським каландарем, тобто 7 січня.

Кутя

Найдавніша обрядова страва українців. Традиційно кутю готували тричі. Перша кутя – Багата – у переддень Різдва. Першу кутю, або Вілію, у народі ще називають Колядою. Друга – Щедра (Щедруха) – переддень Василя. Третя кутя – Голодна (у деяких місцях – Багата) – у переддень Водохреща. Обтовчену набіло пшеницю з найдобірнішого зерна замішують з медом і маком. Варять кутю у глиняному горщику на непочатій воді. Непочата вода – це вода, яка набрана з колодязя або з іншого джерела до сходу Сонця. На Святвечір готують Багату кутю. Небесній трійці господар виділяє найпочесніше місце в хаті – покуть. На Святій вечері має бути на столі 12 страв у пам’ять творення богинею Ладою Всесвіту за 12 священних ночей (12000 років). На Святій вечері не повинно бути страв із животини. Усі ритуальні страви, пов’язані з Різдвом, вважалися цілющими. Святвечірній мед радили вживати від головного болю. Часник був незамінним засобом від застудних захворювань. Кличем до початку Святої вечері є перша вечірня зоря. Свята вечеря відзначається ще з часів трипільської культури, і тільки згодом вона отримала християнський смисл.

На Багату кутю богу врожаю Спасу та богу сонця Дажбогу приносять також безкровну жертву з усієї городини та садовини, аби показати достаток на Багату вечерю, бо коли боги це побачать, то дадуть ще більший урожай. Кутю, жертовну страву на честь прабатька всіх богів Сварога, дозволялося їсти напередодні Різдва. Під час вечері багато розмовляти та виходити з-за столу не годилося. Першим причащався господар, а за ним по колу вся родина. Першу ложку куті господар підкидав до стелі – «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі»! Другу ложку підкидав, «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», а третю – «щоб бджоли роїлися…». Причащали священною кутею також домашню худобу і птицю. Горщик з кутею мав стояти на покуті впродовж усього періоду свят Коляди.

А вам, читачі, ми щиро зичимо всіляких гараздів, міцного здоров’я та щоб ваші столи ломилися від розмаїтих та смачних наїдків не лише на свята, але й у будні. Хай споконвічний дух Різдва наповнить ваші серця всепереможною енергією Сонця та Радості! Дай Боже!

22 грудня - Свято Рода. Наступний день після Різдва. Відвідують своїх рідних та близьких, пригощають пирогами, пивом і медом. Головні побажання цих Родових свят:"Хай все добре народжується!"

---

Творцем Всесвіту, Богом над Богами усі слов'яни завжди вважали Рода. За уявленнями наших Предків, він живе у Сварзі — найвищому небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині Долю. Род — один із Богів, який залишався у пам'яті народу найдовше. Його статуї, заховані у хащах і високих горах від християнських фанатиків, вшановувалися небагатьма вірними язичниками аж до XIX ст.

Жіночі божества Рожаниці опікуються дітонародженням і мають таємничий зв'язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню — зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає. Волхви (язичницькі священики) складали книги, за якими можна було дізнатися про свою долю4.

Родові і Рожаницям, як найріднішим Богам, приносилися тільки безкровні жертви у вигляді продуктів, які дала сама природа: від рослин і від тварин. Це були жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Перед вживанням ритуальної страви — куті, на Різдво, батько кидає першу ложку вгору у святий куток — Покуть або під стелю. Цей звичай побутує і нині в Україні. Походження ж його глибоко архаїчне і означає саме принесення жертви Роду і Рожаницям, яке в давнину здійснював Волхв або жрець. Батько родини ототожнюється зі служителем культу. Свята на честь Рода і Рожаниць відзначалися навіть у ранніх християнських храмах, куди люди приносили жертовні страви. Так, у Софії Київській, в перші роки її існування, збиралися язичники, щоб відзначити свої стародавні свята. Пізніше попівство ці відправи суворо заборонило.

Найдавніші зображення Рода і Рожаниць знаходять археологи — це невеличкі скульптурки, які, вірогідно, мала кожна сім'я. Збереглися вони також і на вишиваних рушниках. Це широковідомі мотиви Дерева Життя (Дерева Роду), стилізовані зображення Великої Богині тощо. Деякі етнографічні матеріали зберігають ще в XX ст. зображення родовідного дерева на дверях хат: імена чоловіків писали на листках цього дерева, а імена жінок — на квітах. Якщо людина вмирала, біля її імені малювався хрестик, а коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку з листочком або квіткою. Пізніше уявлення про Рода були перенесені на хатнього Домовика, який, за повір'ями, живе біля домашнього вогнища і є його охоронцем.

Культ Роду розвинувся, вірогідно, за часів патріархату (епоха Бронзи), в той час, як Рожаниці, що "виникли в матріархаті, вже втілилися в образи Лади та її доньки Лелі. Отже, логічно припустити, що Рожаниці — Богині плодючості — виникли у наших Предків раніше чоловічого божества Роду.

Зображувалися Рожаниці у вигляді пари близнюків, що вважалося ознакою найвищої родючості й святості. В народі й нині близнюків вважають священними, або принаймні таємничими знаками Богів. Рожаниці (мати Лада і дочка Леля) в народі ототожнювалися із сузір'ями Великої та Малої Ведмедиць. Род — духовна енергія Пращурів. Він єднає усі покоління: померлих Пращурів, їхніх живих нащадків і майбутні, ще ненароджені, гілки родів, тобто є зміцнюючим ядром народу (нації) — зв'язком минулого, теперішнього і майбутнього, виразником історії свого етносу, який формує і його майбутнє.

Рода вшановують на другий день зимового сонцестояння (це випадає на 22—23 грудня). У цей день також поминають померлих і вшановують старших родичів та «родителів» (батька і матір, тобто тих, хто народив). Волхви здійснюють «рождественноє волшеніє», що означає віщувати за зірками майбутнє родів — «родословіє». В давнину наші Пращури читали «Рожденник — книгу, в которій указані добриє і злиє дні і часи і вліяніє їх на судьбу нарождающихся младенців», тобто за давніми «волшебними» книгами віщували дитині долю. Такі віщування називалися ще «звіздочотіє», «звіздословіє», або «звіздозаконіє». Християни довго і безуспішно боролися із вірою в Рода і Рожаниць. Так, у Кормчій книзі 1284 р. внесено правило № 61 від 6-го Вселенського собору, яке наказує суворо карати тих, «іже в получаї вірують і в родословіє, рікше в Рожаницю». Тут слово получаї означає «доля, рок, сліпий випадок»5. Колись побутувало багато імен, похідних від імені Рода: Родак, Родан, Родик, Родко, Родимир, Роди-слав, Родобог — так називали дітей, які народились на Свято Роду6.

Продовження Роду — головне призначення людини на Землі. Існували спеціальні молитви про продовження Роду. Для цього зверталися до Дажбога (ідеального, духовного початку) і до Велеса (матеріального, тілесного). Із Родом пов'язана також Ясна — Богиня жіночої плідності, тотожна Рожаниці. Вона, як і Доля-Стріча, пряде нитку нового життя. Про продовження Роду молили також Сварога, який є першоджерелом всього сущого: «Спершу Сварога Пращури молили, де Роду Рожениць було джерело, препросили і тоді бо кришили хліб наш» (Велесова Книга, дошка 15-А). Про обряд принесення хліба в жертву Роду і Рожаницям повідомляють також і християнські «Поученія» проти язичництва: «короваї їм молять», «трапезу ставлять» біля води, на річках, біля джерел. Слов'янські Рожаниці близькі до грецької Артеміди — покровительки дітонародження і породіль. Ведмедиця, яка супроводжує Артеміду, очевидно, ототожнюється із сузір'ям Великої Ведмедиці. Вона була також відома і в західних слов'ян. На горі Слєнжі, в Польщі, й до сьогодні стоїть кам'яна статуя Ведмедиці зі священним крижем на грудях, яку датують VII—IV ст. до н. ч. Родові Бо­жества, як правило, найдовше живуть у пам'яті народу. Род тотожний із Богом Отцем — Сварогом, який оберігає наш український народ.

4 Сахаров И Сказания русскаго народа. - М. 1987; Аничков Е. Язычество и древняя Русь - Спб., 1914; Гальковский М. Борьба христианства с остатками язычества в дрквней Руси - М.,1913-1916 - T I-II 5 Дьяченко Г. Полный церковнославянский словарь - М., 1900 - С. 553, 452. 6 Г. Лозко Іменослов: імена слов'янські, історічні та міфологічні. - К. 1998

Галина Лозко. Українське народознавство