Зі Святом!! Хай Боги бережуть Вас! Бог–немовля Коляда в язичницькій свідомості східних слов’ян

На ґрунті письмових, фольклорних та етнографічних джерел проведена реконструкція культу одного з самих загадкових східнослов’янських язичницьких богів – сонячного немовляти Коляди. Виявлена структура та ідейна семантика дохристиянських свят, які проводили на честь даного божества.

На початку XXI ст. посилилась цікавість до вітчизняних стародавніх культів та традицій. І це не дивно, адже розвиток сучасної релігії та культури не уявляється можливим без ґрунтовного дослідження першооснови давньослов’янської ментальності, яка складалася протягом тисячоліть.

Східнослов’янські уявлення про народні язичницькі божества – уособлення навколишньої природи та життєвої сили, невід’ємна частина загального язичницького світогляду, підґрунтя ментальних особливостей наших предків, які складалися у дохристиянську епоху.

Наявні письмові джерела, а також данні етнографії, археології та фольклористики свідчать про те, що в дохристиянську добу у східних слов’ян існував комплекс уявлень про божеств та уособленнях певних етапів існування людини усередині сакральної родової громади. При цьому життя людини на певних етапах свого існування ототожнювалося з рухом сонця протягом року.

Так, згідно з цілим рядом писемних і фольклорних джерел, які дійшли до нашого часу древні слов’яни вірили в якогось загадкового бога – дитину на ім’я Коляда, який вважався у наших предків заступником породілей, новонароджених дітей і, одночасно символізував народження нового сонця.

[ читати далі ]

До Свята, яке наближається: «Коляды з мЂст и з сЂл учением выженЂте; не хочет бо Христос, да при его рождест†диаволские коляды мЂстце то мают, але нехай собЂ их в пропаст свою занесет. Щедрый вечер з мЂст и з сЂл в болота заженЂте, нехай з диаволом сЂдит, а не з христиан ся ругает. Купала на Крестителя утопЂте и огненое скаканя отсЂчЂте; гнЂвает бо ся Креститель на землю вашу, што ся на день памяти его попущаете диаволу ругатися вами з вас же самых. Петр и Павел молят вас, если хочете от них ласку мЂти, да потребите и попалите колыски и шибеницЂ на день их, чиненые по Волыню и Подолю» (44).

---

ПРО ОБЛИВАННЯ ВОДОЮ НА ВЕЛИКОДЕНЬ

Деякі з давніх беззаконників джерелам та озерам жертви приносили, аби помножилися плоди земні, а часом і людей у воді топили. В деяких землях Рссійських і до сьогодні давнього того безчинства обновлюється пам’ять, коли під час Пресвітлого Дня Воскресіння Христового молодь обох статей, або й старші, зібравшись, одне одного ніби задля якоїсь забави у воду вкидають, і випадає [деяким], намовою бісівською, кинутим у воду, чи об камінь, чи об дерево розбитися, чи втонути, і негідно втратити душу свою. Інші ж, хоча й не вкидають у воду, то поливають водою, тому ж бісу жертву давніх забобонів поновлюючи. Нині в звичаї втіху, а не жертви ідольські творять, проте, краще б тому не бути.

[ читати далі ]

початок

2. Кволе поширення Християнства в північній Русі. [ читати далі ]

Чи немає тут антисемітизму та ксенофобії?

Постанови апостолів
Правило 70
Якщо якийсь єпископ, пресвітер, диякон, або взагалі хтось із кліру постить з юдеями, або святкує з ними, або прийме від них дари їхніх свят, як ось – опрісноки, або щось подібне, нехай буде позбавлений сану. А якщо це мирянин, нехай буде відлучений.

Правило 71
Якщо якийсь християнин принесе єлей до язицького капища або до юдейської синаґоґи на їхні свята або запалить свічку, нехай буде відлучений від церковного спілкування.

---

70. Если кто, епископ, или пресвитер, или диакон, или вообще из списка клира, постится с иудеями, или празднует с ними, или приемлет от них дары праздников их, как то, опресноки, или нечто подобное: да будет извержен. Если же мирянин: да будет отлучен.

71. Если который христианин принесет елей в капище языческое, или в синагогу иудейскую, в их праздник, или возжет свечу: да будет отлу- чен от общения церковного.

(зображення поцупив тут) Витинанки – один з видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Із стародавніх часів у кочових народів Алтаю, на півночі, Балканах і в слов’ян існували ажурні аплікації зі шкіри і хутра на одязі і предметах домашнього побуту. У VII-XII століттях у Китаї набули поширення паперові прикраси: зображення божеств, духів, драконів, квітів, птахів і риб, які наклеювали на вікнах. Одночасно з ними в XVI столітті з’явилися орнаментальні прикраси, підкладки під канцелярські печатки з ажурним кроєм зі шкіри. У другій половині XVII століття у російських та українських дворян набули популярності силуети – графічні зображення з чорного паперу. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських будинків з’явилися всередині XIX століття незалежно від писарських і дворянських. Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо– та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створювати сталі структури, композиції. Витинанки кінця XIX – початку XX століття вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках населення вони набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаментики. Найбільш поширеними витинанки були на Поділлі, Подніпров’ї та Прикарпатті. На Подніпров’ї вони часто доповнювали хатні розписи. Для Поділля властиві два типи розташування витинанок на стінах – шпалерний і килимовий. На Прикарпатті їх наліплювали поздовжніми стрічками попід стелею, навколо вікон. Витинанки побутували у поєднанні зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми та орнаментальні мотиви. Як окраси хат вони описані у творах Григорія Квітки-Основ’яненка, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Бориса Грінченка... (читати повністю про витинанки на іншому сайті) Посміхнуло: "Издавна распространенного в Украине" - " з’явилися в середині XIX століття" Виглядають так:

Тут ще трохи витинанок

А це лого з Євро-2004... автор той самий :)

На початку Християнство защіплювалося більше зовнішньо, а головно тоді, коли прийняття було обов'язковим або давало якісь земні блага: люди йшли до Нової Віри, але й старої не кидали. Це був дуже родючий ґрунт для т. зв. д в о є в і р'я, — поєднання старої віри з Новою Християнською. Двоєвір'я є конечний наслідок при всякому сприйманні нової віри: старе, віками набуте, не може відразу забутися. Двоєвір'я рано постало ще на греко-римському ґрунті, і довго й уперто трималося там, і сильне й тепер, породивши істотний релігійний синкретизм.

Те саме було і в нас. Хрещення Русі, яке зробив князь Володимир у 988 році, не було добровільним, а це й була причина, що народ сприймав Нову Віру часом тільки зовнішньо, а сам тримався віри старої. Це був зовсім послідовний висновок з самого нашого тодішнього життя: стародавня віра була міцно пов'язана з довкільною природою й землеробством, а вони ж не змінилися від Хрещення. Стародавня віра давала нашим предкам усю реальну філософію всього біжучого життя, навіть її поезію, усе повне розуміння — хоч і неправдиве з нового погляду, — життя й довколишніх явищ природи; ця народна філософія вироблялася довгими віками, увійшла в плоть і кров наших предків, а тому легко й відразу забутися не могла.

[ читати далі ]

От і пройшло свято Калита, або Андрія. Хто святкував 30 листопада, а хто 13 грудня (за старим/новим календарем). Для тих хто не знав цього року є Ворожіння на свято Андрія :) Але:

Є VI. Третій Константинопольський собор (680—681) (визнається православними)
він же "Шестой Вселенский Собор - Константинопольский", читаємо (рос. буду вдячний, якщо хтось знайде укр. :) ):
готуймося до Різдва:))

Исход 23:7

"Удаляйся от неправды и не умерщвляй невинного и правого, ибо Я не оправдаю беззаконника."

Усім лівим боятися :)

«Ворожеи не оставляй в живых». (Исход, 22:18).

«Приносящий жертву богам, кроме одного Господа, да будет истреблен». (Исход, 22:20).

«И если какая душа обратится к вызывающим мертвых и к волшебникам, чтобы блудно ходить вслед их то Я обращу лице Мое на ту душу, и истреблю ееиз народа ее». (Левит, 20:6).

«Предай их заклятию, не вступай с ними в союз и не щади их; и не вступай с ними в родство: дочери твоей не отдавай за сына его, и дочери его не бери за сына твоего; ибо они отвратят сынов твоих от Меня, чтобы служить иным богам, и тогда воспламенится на вас гнев Господа, и Он скоро истребит тебя. Но поступите с ними так: жертвенники их разрушьте, столбы их сокрушите, и рощи их вырубите, и истуканов богов их сожгите огнем» (Второзаконие,7:2 - 5).

«Если услышишь о каком-либо из городов твоих, которые Господь, Бог твой, дает тебе для жительства, что появились в нем нечестивые люди из среды тебя и соблазнили жителей города их, говоря:"пойдем и будем служить богам иным, которых вы не знали" - то ты разыщи, исследуй и хорошо расспроси; и если это точная правда, что случилась мерзость сия среди тебя, порази жителей того города острием меча, предай заклятию его и все, что в нем, и скот его порази острием меча; всю же добычу его собери на средину площади его и сожги огнем город и всю добычу его во всесожжение Господу, Богу твоему, и да будет он вечно в развалинах, не должно никогда вновь созидать его»(Второзаконие 13: 12 - 16).

«Кто побеждает и соблюдает дела Мои до конца, тому дам власть над язычниками, и будет пасти их жезлом железным; как сосуды глиняные, они сокрушатся» (Откровение, 2: 26 -27).

«Боязливых же и неверных, и скверных и убийц, и любодеев и чародеев, и идолослужителей и всех лжецов участь в озере, горящем огнеми серою» (Откровение 21:8).

Вызывающие беспокойство строки, оправдывающие геноцид, из Первой книги Царств(15:3): «Теперь иди и порази Амалика [и Иерима] и истреби все, что у него [не бери себе ничего у них, но уничтожь и предай заклятию все, чтоу него]; и не давай пощады ему, но предай смерти от мужа до жены, от отрока до грудного младенца, от вола до овцы, от верблюда до осла».

Еще один страшный стих, — из псалма 137, который прославляет страшную месть: «Блажен, кто воздаст тебе за то, что ты сделала нам! Блажен, кто возьмет и разобьет младенцев твоих о камень».

захват Иерихона,Ханаана, с последующим геноцидом населения. “В тот же день взял Иисус Макед, и поразил его мечом... никого не оставил, кто бы уцелел и избежал; и поступил с царем Македским так же, как поступил с царем Иерихонским. И пошел Иисус и все Израильтяне с ним из Македа к Ливне и воевал против Ливны; и предал Господь и ее в руки Израиля, и взяли ее и царя ее, и истребил ее Иисус мечом и все дышащее, что находилось в ней: никого не оставил в ней” (Ис.Нав. 10, 28-30)...