ПАРАШен&Co.

  • 31.03.14, 12:34
Козырем в рукаве Тимошенко назвали срыв выборовЭтот сценарий требует синхронизации действий с Кремлем

Козырем в рукаве Тимошенко назвали срыв выборов
Тарас Козуб , Дмитрий Коротков  31 марта | 7:40 

Итак, основная интрига президентских выборов сформирована предельно четко — это борьба Юлии Тимошенко и Петра Порошенко. У этих политиков своя история отношений. Их противостояние в 2005 году вызвало грандиозный раскол в победившей тогда после первого Майдана оранжевой коалиции и породило цепочку событий, которые привели к власти в 2010 году третью силу в лице Виктора Януковича. К чему приведет нынешнее противостояние и кто в результате него окажется победителем, увидим в ближайшие месяцы.

Венская коалиция Петра Порошенко

Главной новостью последних дней стал отказ Виталия Кличкоучаствовать в президентской кампании в пользу Петра Порошенко. Впрочем, по информации «Вестей», решение было принято на несколько дней раньше — когда Кличко и Порошенко слетали в Вену, где и была подписана договоренность, причем стояли под ней подписи еще двух влиятельных людей — миллиардера Дмитрия Фирташа и экс-главы АП Сергея Левочкина (в СМИ их называли главными спонсорами Кличко).

По теме Решение по Порошенко в УДАРе приняли за час до съезда 

Мотивы Фирташа и Левочкина понятны: победа Тимошенко грозит уничтожить их бизнес-группу. С другой стороны, эта группа потеряла возможности влияния на Партию регионов (об этом дальше) и потому сделала выбор в пользу наиболее рейтинговой альтернативы Юле в лице Петра Порошенко (участие в выборах Кличко значительно уменьшало шансы обоих на выход во второй тур). С этой точки зрения субботнее заявление Левочкина, поприветствовавшего альянс Порошенко – Кличко, вполне логично.

Этот союз значительно повышает шансы Порошенко на выход во второй тур и победу на выборах. Помимо простого сложения рейтингов, «венская коалиция» дает ему многие недостающие элементы. Например, телеканал «Интер» как средство влияния на неполитизированную аудиторию, не охватываемую «5 каналом» (принадлежит Порошенко).

В целом Порошенко будет продолжать опираться на имидж, который был наработан им за последние месяцы: один из лидеров Майдана, но непричастный к успевшей многих разочаровать официальной оппозиционной тройке Кличко – Тягнибок – Яценюк,. Достаточно умеренный политик, чуждый радикализма националистов и при этом формально никак не связанный с нынешней властью, которая предпринимает непопулярные шаги.

Главный минус для Порошенко — память о его предыдущем походе во власть в 2005 году, когда он был секретарем СНБО. Оппоненты обвиняли его во всем том, в чем после 2010 года обвиняли Януковича и его семью, — крышевании коррупционных схем, попытке взять под контроль судебную систему и правоохранительные органы, отъеме бизнеса. В СМИ муссировались слухи, что Порошенко якобы вымогал у Рината Ахметова часть его собственности, а чтобы Ринат был сговорчивее, организовал арест Бориса Колесникова (друга Ахметова). Сам Порошенко все эти слухи опровергал (в том числе и через соответствующие решения судов), но осадочек остался. Также Порошенко на юго-востоке все-таки ассоциируется с Майданом. Кроме того, он голосовал за непопулярные законы Яценюка по экономии бюджета и увеличению налогов, что ему, вероятно, тоже еще не раз припомнят.

Юля: надежда на козырь в рукаве

Что хорошо для Порошенко, то плохо для Тимошенко — образование венской коалиции снижает ее шансы на попадание во второй тур и на победу в нем. Тем более против Тимошенко уже давно ведется мощная и хорошо скоординированная пиар-кампания, основной тезис которой: «Тимошенко — политик прошлого, поэтому ей нужно уступить место другим». В СМИ идут «сливы», что скептически относятся к ее кандидатуре и в ЕС, считая склонной к авторитаризму.

Все это ставит перед Тимошенко две задачи. Первая — целенаправленная работа против Порошенко. В этом контексте стоит ожидать и новых попыток национализации «Интера», и попытки нейтрализовать «5 канал», и припоминания давних высказываний о «соплях и слезах». Вторая задача Тимошенко — дробление электората юго-востока: угроза непопадания во второй тур исходит именно оттуда, а потому Юле нужно несколько юго-восточных лидеров, набирающих по 5–10%, вместо одного, берущего 20-25%. Правда, для Юли идеальным спарринг-партнером во втором туре тоже является кандидат от юго-востока, но, учитывая усилившиеся позиции Порошенко, вероятность пары Тимошенко – Добкин небольшая.

Ранее Тимошенко предложила прослушивать телефоны чиновников

Но у Юли в рукаве есть другой козырь — срыв выборов. Этот сценарий рискован, потому что требует договоренности с регионалами и, скажем так, синхронизации действий с Кремлем (объявления военного положения после ограниченного вторжения или его имитации), однако о нем уже говорят в «Батькивщине». Но это все же самый крайний вариант. Пока же у команды Тимошенко больше расчета на скрытый электорат, на каждых выборах прибавлявший ей 5–8% по сравнению с рейтингами, да на Юлино неординарное умение выкладывать пиар-козыри перед самими выборами.

Расколотый майдан

Противостояние двух оранжевых вождей могло бы дать фору единому кандидату от антимайдановских сил (как это уже не раз бывало в прошлом). Если бы такой кандидат был. Но его нет и не предвидится.

Прежде всего, несмотря на наличие самого высокого рейтинга среди партийцев у Сергея Тигипко, Партия регионов выдвинула в президенты явно менее проходного Михаила Добкина, которого поддержал крупный донецкий бизнес в лице Рината Ахметова и Бориса Колесникова. С ПР за спиной Добкин может обойти Тигипко (хотя и не факт), однако реальные шансы на второй тур у него появляются только в случае снятия последнего с предвыборной гонки (что крайне маловероятно). Тем более что после бегства Януковича Партия регионов сильно сдала — в ряде областей развалились парторганизации, велико разочарование ее избирателей. Многие вообще не хотят идти на выборы, считая их незаконными.

Однако шанс у Добкина все же есть. По последним опросам, даже сейчас 27% украинцев выступают за вхождение в Таможенный союз (а по мере затягивания поясов от МВФ их будет больше), и если Добкин вместе со стоящей за ним ПР займет четкую «юго-восточную» позицию, он станет главным претендентом на эти 27%. Имидж Тигипко более центристский, и соперником в этом случае он не станет, откусив скорее, голоса у того же Порошенко. Правда, на пророссийском поле останутся Олег Царев (наиболее последовательный сторонник союза с Россией в Партии Регионов) и лидер коммунистов Петр Симоненко. Но при одинаковой риторике на фоне кандидата от ПР они будут смотреться хуже (хотя также могут взять немало голосов).

Поэтому можно предположить, что риторика Добкина станет все более радикальной, чтобы максимально мобилизовать избирателя юго-востока. В конце концов отступать регионалам уже некуда — это вопрос выживания самой партии, которой кровь из носу нужен кандидат во втором туре выборов. Иначе уже летом на ее обломках появятся две другие партии: умеренная с Тигипко и радикальная с Царевым.

Хотя, решить задачу выхода во второй тур и Добкину, и Тигипко будет очень сложно. Во-первых, после отделения Крыма количество избирателей юго-востока сократилось. Во-вторых, кандидатов на оставшихся избирателей все-таки слишком много - велик риск, что все они возьмут по 4-12% и не выйдут в финал гонки. Регионалам остается надеяться, что власть допустит за оставшееся до конца мая время столько ошибок и вляпается в такое количество скандалов, что избиратели забудут прежние обиды и разочарования и вновь проголосуют за кандидата от ПР.

Петя и Юля: история борьбы

Судьбы Юлии Тимошенко и Петра Порошенко круто пересеклись в 2005 году после победы Виктора Ющенко. Оба претендовали на пост премьера, но новый президент все-таки решил сдержать данное Тимошенко обещание, при этом одновременно назначив Порошенко секретарем СНБО. Противостояние этих двух политиков было главным содержанием постмайдановской политической жизни вплоть до сентября 2005-го, когда Тимошенко попыталась устроить переворот, устранив из окружения Ющенко Порошенко и его тогдашних союзников, которым она навесила ярлык «любых друзив». Но противостояние закончилось плачевно для обоих: Ющенко уволил Порошенко из СНБО, а Тимошенко из Кабмина.

Сразу после отставки Тимошенко дала пространное интервью телеканалу «Интер», обвинив Порошенко в коррупции и во всех прочих грехах, превратив его на несколько месяцев в главного «Карабаса-Барабаса» украинской политики: «Но рок есть рок. Именно в этот момент в кабинет президента Ющенко без предупреждения, без приглашения, без стука ворвался Петр Порошенко. Он весь был, простите, в слезах и соплях и начал кричать, что с него сняли депутатство, что это было поддержано фракцией Блока Юлии Тимошенко, что это предатели. Все это, честно говоря, выглядело комично. Но президент посмотрел, встал, повернулся ко мне спиной и сказал: «Разговор окончен». После такого удара Петр Алексеевич долго не мог вернуться на властную орбиту — вплоть до 2009 года, когда по предложению Тимошенко (ей накануне выборов президента нужна была поддержка всех групп влияния) его избрали министром иностранных дел. Но это был очень непродолжительный период сближения двух давних соперников. После поражения Леди Ю. на выборах 2010 года их пути снова разошлись: вскоре она оказалась в тюрьме, а он — в правительстве Николая Азарова, затем снова в умеренной оппозиции и, наконец, на трибуне Майдана.

Все лицедыйство тут:http://vesti.ua/politika/45124-komu-dostanetsja-bulava

Демони.

  • 31.03.14, 09:52

Красный террор в России. 1918-1923 
Никакое воображение не способно представить себе картину этих истязаний. Людей раздевали догола, связывали кисти рук веревкой и подвешивали к перекладинам с таким расчетом, чтобы ноги едва касались земли, а потом медленно и постепенно расстреливали из пулеметов, ружей или револьверов. Пулеметчик раздроблял сначала ноги для того, чтобы они не могли поддерживать туловища, затем наводил прицел на руки и в таком виде оставлял висеть свою жертву, истекающую кровью... Насладившись мучением страдальцев, он принимался снова расстреливать их в разных местах до тех пор, пока живой человек не превращался в кровавую массу и только после этого добивал ее выстрелом в лоб. Тут же сидели и любовались казнями приглашенные "гости", которые пили вино, курили и играли на пианино или балалайках... 

Часто практиковалось сдирание кожи с живых людей, для чего их бросали в кипяток, делали надрезы на шее и вокруг кисти рук, щипцами стаскивали кожу, а затем выбрасывали на мороз... Этот способ практиковался в харьковской чрезвычайке, во главе которой стояли "товарищ Эдуард" и каторжник Саенко. По изгнании большевиков из Харькова Добровольческая армия обнаружила в подвалах чрезвычайки много "перчаток". Так называлась содранная с рук вместе с ногтями кожа. Раскопки ям, куда бросали тела убитых, обнаружили следы какой-то чудовищной операции над половыми органами, сущность которой не могли определить даже лучшие харьковские хирурги... На трупах бывших офицеров, кроме того, были вырезаны ножом или выжжены огнем погоны на плечах, на лбу - советская звезда, а на груди - орденские знаки; были отрезаны носы, губы и уши... На женских трупах - отрезанные груди и сосцы и пр. и пр. Много людей было затоплено в подвалах чрезвычаек, куда загоняли несчастных и затем открывали водопроводные краны. 

В Петербурге во главе чрезвычайки стоял латыш Петерс, переведенный затем в Москву. По вступлении своем в должность "начальника внутренней обороны", он немедленно же расстрелял свыше 1000 человек, а трупы приказал бросить в Неву, куда сбрасывались и тела расстрелянных им в Петропавловской крепости офицеров. К концу 1917 года в Петербурге оставалось еще несколько десятков тысяч офицеров, уцелевших от войны, и большая половина их была расстреляна Петерсом, а затем жидом Урицким. Даже по советским данным, явно ложным, Урицким было расстреляно свыше 5000 офицеров. 

Переведенный в Москву, Петерс, в числе прочих помощников имевший латышку Краузе, залил кровью буквально весь город. Нет возможности передать все, что известно об этой женщине-звере и ее садизме. Рассказывали, что она наводила ужас одним своим видом, что приводила в трепет своим неестественным возбуждением... Она издевалась над своими жертвами, измышляла самые жестокие виды мучений преимущественно в области половой сферы и прекращала их только после полного изнеможения и наступления половой реакции. Объектами ее мучений были главным образом юноши, и никакое перо не в состоянии передать, что эта сатанистка производила со своими жертвами, какие операции проделывала над ними... Достаточно сказать, что такие операции длились часами и она прекращала их только после того, как корчившиеся в страданиях молодые люди превращались в окровавленные трупы с застывшими от ужаса глазами... 

Ее достойным сотрудником был не менее извращенный садист Орлов, специальностью которого было расстреливать мальчиков, которых он вытаскивал из домов или ловил на улицах... 

"...Чрезвычайки занимали обыкновенно самые лучшие дома города и помещались в наиболее роскошных квартирах. Здесь заседали бесчисленные "следователи". После обычных вопросов о личности, занятии и местожительстве начинался допрос о политических убеждениях, о принадлежности к партии, об отношении к советской власти, к проводимой ею программе и прочее, затем под угрозой расстрела требовались адреса близких, родных и знакомых жертвы и предлагался целый ряд других вопросов, совершенно бессмысленных, рассчитанных на то, что допрашиваемый собьется, запутается в своих показаниях и тем создаст почву для предъявления конкретных обвинений. 

Таких вопросов предлагалось сотни, ответы тщательно записывались, после чего допрашиваемый передавался другому следователю. Этот последний начинал допрос сначала и предлагал буквально те же вопросы, только в другом порядке, после чего передавал жертву третьему следователю, затем четвертому и т.д. до тех пор, пока доведенный до полного изнеможения обвиняемый соглашался на какие угодно ответы, приписывал себе несуществующие преступления и отдавал себя в полное распоряжение палачей. Шлифовались и вырабатывались методы, дошедшие в смягченном виде и до наших дней. Впереди были еще более страшные испытания, еще более зверские истязания. 

В изданной Троцким брошюре "Октябрьская революция" он хвастается не сокрушимым могуществом советской власти. "Мы так сильны, - говорит он, - что если мы заявим завтра в декрете требование, чтобы все мужское население Петрограда явилось в такой-то день и час на Марсово поле, чтобы каждый получил 25 ударов розог, то 75% тотчас бы явились и стали бы в хвост и только 25% более предусмотрительных подумали запастись медицинским свидетельством, освобождающим их от телесного наказания..." 

В Киеве чрезвычайка находилась во власти латыша Лациса. Его помощниками были Авдохин, "товарищ Вера", Роза Шварц и другие девицы. Здесь было полсотни чрезвычаек. Каждая из них имела свой собственный штат служащих, точнее палачей, но между ними наибольшей жестокостью отличались упомянутые выше девицы. В одном из подвалов чрезвычайки было устроено подобие театра, где были расставлены кресла для любителей кровавых зрелищ, а на подмостках, т.е. на эстраде, производились казни. После каждого удачного выстрела раздавались крики "браво", "бис" и палачам подносились бокалы шампанского. Роза Шварц лично убила несколько сот людей, предварительно втиснутых в ящик, на верхней площадке которого было проделано отверстие для головы. Но стрельба в цель являлась для этих девиц только штучной забавой и не возбуждала уже их притупившихся нервов. Они требовали более острых ощущений, и с этой целью Роза и "товарищ Вера" выкалывали иглами глаза, или выжигали их папиросами, или забивали под ногти тонкие гвозди. 

В Одессе свирепствовали знаменитые палачи Дейч и Вихман с целым штатом прислужников, среди которых были китайцы и один негр, специальностью которого было вытягивать жилы у людей, глядя им в лицо и улыбаясь своими белыми зубами. Здесь же прославилась и Вера Гребенщикова, ставшая известной под именем "Дора". Она лично застрелила 700 человек. Среди орудий пыток были не только гири, молоты и ломы, которыми разбивались головы, но и пинцеты, с помощью которых вытягивались жилы, и так называемые "каменные мешки", с небольшим отверстием сверху, куда людей втискивали, ломая кости, и где в скорченном виде они обрекались специально на бессонницу. Нарочно приставленная стража должна была следить за несчастным, не давая ему заснуть. Его кормили гнилыми сельдями и мучили жаждой. Здесь главными были Дора и 17-летняя проститутка Саша, расстрелявшая свыше 200 человек. Обе были садистками и по цинизму превосходили лаже латышку Краузе. 

В Пскове все пленные офицеры были отданы китайцам, которые распилили их пилами на куски. В Благовещенске у всех жертв чрезвычайки были вонзенные под ногти пальцев на руках и ногах грамофонные иголки. В Симферополе чекист Ашикин заставлял свои жертвы, как мужчин, так и женщин, проходить мимо него совершенно голыми, оглядывал их со всех сторон и затем ударом сабли отрубал уши, носы и руки... Истекая кровью, несчастные просили его пристрелить их, чтобы прекратились муки, но Ашикин хладнокровно подходил к каждому отдельно, выкалывал им глаза, а затем приказывал отрубить им головы. 

В Севастополе людей связывали группами, наносили им ударами сабель и револьверами тяжкие раны и полуживыми бросали в море. В Севастопольском порту были места, куда водолазы долгое время отказывались спускаться: двое из них, после того как побывали на дне моря, сошли с ума. Когда третий решился нырнуть в воду, то выйдя, заявил, что видел целую толпу утопленников, привязанных ногами к большим камням. Течением воды их руки приводились в движение, волосы были растрепаны. Среди этих трупов священник в рясе с широкими рукавами, подымая руки, как будто произносил ужасную речь... 

В Пятигорске чрезвычайка убила всех своих заложников, вырезав почти весь город. Заложники уведены были за город, на кладбище, с руками, связанными за спиной проволокой. Их заставили стать на колени в двух шагах от вырытой ямы и начали рубить им руки, ноги, спины, выкалывать штыками глаза, вырывать зубы, распарывать животы и прочее. 

В Крыму чекисты, не ограничиваясь расстрелом пленных сестер милосердия, предварительно насиловали их, и сестры запасались ядом, чтобы избежать бесчестия. 

По официальным сведениям, а мы знаем, насколько советские "официальные" сведения точны, в 1920-21 годах, после эвакуации генерала Врангеля, в Феодосии было расстреляно 7500 человек, в Симферополе - 12 000, в 
Севастополе - 9000 и в Ялте - 5000. Эти цифры нужно, конечно, удвоить, ибо одних офицеров, оставшихся в Крыму, было расстреляно, как писали газеты, свыше 12 000 человек, и эту задачу выполнил Бела Кун, заявивший, 
что Крым на три года отстал от революционного движения и его нужно одним ударом поставить в уровень со всей Россией. 

После занятия прибалтийских городов в январе 1919 года эстонскими войсками были вскрыты могилы убитых, и тут же было установлено по виду истерзанных трупов, с какой жестокостью большевики расправлялись со своими жертвами. У многих убитых черепа были разможжены так, что головы висели, как обрубки дерева на стволе. Большинство жертв до их расстрела имели штыковые раны, вывернутые внутренности, переломанные кости. Один из убежавших рассказывал, что его повели с пятьюдесятью шестью арестованными и поставили над могилой. Сперва начали расстреливать женщин. Одна из них старалась убежать и упала раненая, тогда убийцы потянули ее за ноги в яму, пятеро из них спрыгнули на нее и затоптали ногами до смерти. 

В Сибири чекистами, кроме уже описанных пыток, применялись еще следующие: в цветочный горшок сажали крысу и привязывали его или к животу, или к заднему проходу, а через небольшое круглое отверстие на дне горшка пропускали раскаленный прут, которым прижигали крысу. Спасаясь от мучений и не имея другого выхода, крыса впивалась зубами в живот и прогрызала отверстие, через которое вылезала в желудок, разрывая кишки, а затем вылезала, прогрызая себе выход в спине или в боку... 

Вся страна была превращена в громадный концентрационный лагерь. Нельзя удержаться от того, чтобы не привести некоторые отрывки из статьи Дивеева, напечатанной в 1922 году за границей. Автор живописно изображает нравы, воцарившиеся в то время. "С полгода тому назад привелось мне встретиться с одним лицом, просидевшим весь 1918 год в московской Бутырской тюрьме. Одной из самых тяжелых обязанностей заключенных было закапывание расстрелянных и выкапывание глубоких канав для погребения жертв следующего расстрела. Работа эта производилась изо дня в день. 

Заключенных вывозили на грузовике под надзором вооруженной стражи к Ходынскому полю, иногда на Ваганьковское кладбище, надзиратель отмерял широкую, в рост человека, канаву, длина которой определяла число намеченных жертв. Выкапывали могилы на 20-30 человек, готовили канавы и на много десятков больше. Подневольным работникам не приходилось видеть расстрелянных, ибо таковые бывали ко времени их прибытия уже "заприсыпаны землею" руками палачей. Арестантам оставалось только заполнять рвы землей и делать насыпь вдоль рва, поглотившего очередные жертвы Чека..." 

Нарастание жестокости достигло таких громадных размеров и вместе с тем сделалось столь обыденным явлением, что все это можно объяснить только психической заразой, которая сверху донизу охватила все слои населения. Перед нашими глазами по лицу Восточной Европы проходит волна напряженной жестокости и зверского садизма, которые по числу жертв далеко оставляют за собой и средневековье, и французскую революцию. Россия положительно вернулась к временам средних веков, воскрешая из пепла до мельчайших подробностей все их особенности, как бы нарочито для того, чтобы дать историкам средних веков, живя в XX столетии, одновременно переживать и исследовать самодурство и мрак средних веков."


Если мои сведения кажутся неправдоподобными, а это может случиться - до того они невероятны, и с точки зрения нормальных людей недопустимы, то я прошу проверить их, ознакомившись хотя бы только с иностранной прессой, начиная с 1918 года, и просмотреть газеты "Victore", "Times", "Le Travail", "Journal de Geneve", "Journal des Debats" и другие...

Князь Жевахов 
другие его книги




Красный террор в России. 1918-1923

Книга крупнейшего историка революции и Гражданской войны С. П. Мельгунова "Красный террор в России. 1918-1923" является документальным свидетельством злодеяний большевиков, совершенных под лозунгом борьбы с классовыми врагами в первые годы после октябрьского переворота.Она основана на свидетельских показаниях, собранных историком из разных источников, но в первую очередь из печатных органов самой ВЧК ("Еженедельник ВЧК", журнал "Красный террор"), еще до его высылки из СССР. Печатается по 2-му, дополненному изданию (Берлин, изд-во "Ватага", 1924). В книгу включены ранее не публиковавшиеся в России очерки о руководителях ВЧК "Чекистский Олимп" и другие материалы С. П. Мельгунова по этой тематике из эмигрантской прессы. Книга снабжена фотодокументами из материалов Особой комиссии по расследованию злодеяний большевиков в 1918-1919 гг. и др. источников. 



...зверства еврейских чекистов Красного террора:

30 августа 1919 года деникинцы под Броварами разбили красных. Многие жители, несмотря на то, что в городе рвались снаряды, бросились к дверям ЧК искать родных и близких. Жуткое зрелище представилось их глазам. Как писала свидетельница Екатерина Гауг: 
: "Сильный трупный запах ударил в лицо. Все стены были забрызганы кровью... Пол на несколько вершков был залит кровью. На полу, точно на прилавках мясной лавки, лежали человеческие мозги. Посреди гаража было углубление, куда раньше обычно спускался шофер во время починки автомобиля. Перед отверстием стоял огромный сруб дерева, весь окровавленный. На нем лежала шашка, тоже вся в крови. Здесь рубились головы или применялись какие-то кровавые пытки... Отверстие же, точно водою было заполнено кровью. На стене огромная петля и лежал кусок железа - как оказалось, это было орудие пытки каленым железом". 

"При нас так же откопали труп девушки лет 17-ти. Совершенно нагая, лежала эта девушка, почти ребёнок, перед нами. Голова её изувечена до неузнаваемости, всё тело было в ранах и кровоподтеках. А руки! Эти руки носили следы дикого зверства. С них до локтя была снята кожа и белела пристегнутая каким-то изувером бумажка. На ней было написано: "Буржуазная перчатка"... Изувеченные трупы родные пытались опознать хотя бы по зубам - но золотые зубы и мосты были вырваны чекистами... на лбу жертв мужчин были вырезаны офицерские значки, на груди портупея, на плечах погоны". 

Красный террор в России. 1918-1923Пытки и истязания, которые применяли жидокоммунисты против русского народа, неисчислимы. Таких дегенератов и выродков не могли родить нормальные женщины. Люди ли вообще эти шизоидные отбросы и монстроподобные изуверы? 

"В Екатеринодаре, например, пытки производились следующим образом: жертва растягивается на полу застенка. Двое дюжих чекистов тянут за голову, а двое за плечи, растягивая таким путем мускулы шеи, по которой в это время пятый чекист бьет тупым железным орудием, чаще всего рукояткой нагана или браунинга. Шея вздувается, изо рта и носа идет кровь. Жертва терпит невероятные страдания... В одиночной камере истязали учительницу Домбровскую за то, что нашли у неё чемодан с офицерскими вещами, оставленные случайно проезжавшим офицером, её родственником... Её предварительно изнасиловали, а потом пытали. Насиловали по старшинству чина. Первым насиловал чекист Фридман, затем остальные. После ее подвергали пыткам, допытываясь, где у нее якобы спрятано золото. Сначала у голой надрезали тело ножом, затем железными щипцами, плоскогубцами отдавливали конечности пальцев... 6 ноября в 9 часов вечера её расстреляли" (В. Н. Гладкий, "Жиды"). 

"В станице Кавказской при пытке пользуются железной перчаткой. Это массивный кусок железа, надеваемый на правую руку, со вставленными в него мелкими гвоздями. При ударе, кроме сильнейшей боли от массива железа, жертва терпит невероятные мучения от неглубоких ран, которые скоро покрываются гноем. В газете "Общее дело" корреспондент рассказывал: "В Симферополе применяют новый вид пытки, устраивая клизмы из битого стекла, и ставят горящие свечи под половые органы. В Царицине имели обыкновение ставить пытаемого на раскаленную сковородку..." 


Вот описание одной из Киевских ЧК ("боен" как их называли). После занятия Киева Добровольческой армией в августе 1919 года комиссия с ней ознакомилась: "…весь цементный пол большого гаража (дело идет о "бойне" губернской ЧК) был залит уже не бежавшей, вследствие жары, а стоявшей на несколько дюймов кровью, смешанной в ужасную массу с мозгом, черепными костями, клочьями волос и другими человеческими остатками. Все стены были забрызганы кровью, на них рядом с тысячами дыр от пуль налипли частицы мозга и куски головной кожи. Из середины гаража в соседнее помещение, где был подземный сток, вел желоб в четверть метра ширины и глубины и приблизительно в 10 метров длины. Этот желоб был на всем протяжении до верху наполнен кровью... Рядом с этим местом ужасов в саду того же дома лежали наспех, поверхностно зарытые 127 трупов последней бойни... Тут нам особенно бросилось в глаза, что у всех трупов были разможжены черепа, у многих даже совсем расплющены головы. Вероятно, они были убиты посредством разможжения головы каким-нибудь блоком. Некоторые были совсем без головы, но головы не отрубались, а отрывались... Все трупы были голы". Если как следует покопаться и сравнить иудейские скотобойни и ЧК - получится одно и то же. 

Красный террор в России. 1918-1923Такое мракобесие творилось почти во всех городах, где было ЧК. В Одессе широко была известна палач Вера Гребеннюкова (Дора). О ее злодеяниях ходили легенды. Она вырывала волосы, отрубала конечности, отрезала уши, выворачивала скулы и так далее. В течение двух с половиной месяцев её службы в ЧК ею одной было расстреляно более 700 человек. В Вологде свирепствовала Ревекка Пластинина (Майзель), она собственноручно расстреляла более 100 человек. Эта бывшая жена Кедрова затем свирепствовала в Архангельской губернии. Газета "Голос России" в 1922 году сообщала, что Майзель-Кедрова расстреляла собственноручно 87 офицеров, 33 обывателей, потопила баржу с 500 беженцами и солдатами армии Миллера. В Одессе главным палачом была женщина-латышка со звероподобным лицом. Как правило, все эти недоношенные эмбрионы употребляли кокаин. Это облегчало им делать своё дело. А главный московский палач Мага расстрелял на своем веку 11.000 человек. 

Так что же на самом деле произошло? Великая Социалистическая Революция? Великая? Нет, трагическая. Социалистическая? Нет, еврейская. Ибо жиды захватили власть во всех сферах государства и передавали её потом по наследству через контролируемое ими Политбюро ЦК КПСС. Революция? Где же её нашли, эту революцию? Ведь 24-25 октября (6-7 ноября) 1917 года в Петрограде никакого восстания не было. Только 26 октября (8 ноября) утром жители города узнали, что Временное правительство арестовано, а власть перешла к Совету "народных" комиссаров, назначенных II съездом Советов. 

Вот что вспоминает академик А. Дородницын о тех временах:"...как это не странно, но ни разу не было, чтобы комиссаром тех красноармейцев был русский, не говоря уже об украинце. Откуда я знаю о национальной принадлежности комиссаров? Мой отец был врач. Поэтому командование всех проходивших воинских соединений всегда останавливалось у нас. Наше село находилось недалеко от Киева, и до нас доходили слухи о том, что творила Киевская ЧК... Даже детей в селе пугали именем местного чекиста Блувштейна. Когда Киев и наше село заняли деникинцы, отец отправился в Киев раздобыть лекарств для больницы. Завалы трупов - жертв ЧК - еще не были разобраны, и отец их видел своими глазами. Трупы с вырванными ногтями, с содранной кожей на месте погон и лампасов, трупы, раздавленные под прессом. Но самая жуткая картина, которую он видел, это были 15 трупов с черепами, пробитыми каким-то тупым орудием, пустые внутри. Служители рассказали ему, в чем состояла пытка. Одному пробивали голову, а следующего заставляли съесть мозг. Потом пробивали голову этому следующему, и съесть его мозг заставляли очередного...". Да, средневековая инквизиция по сравнению с чекистами - это просто благородный институт спасения заблудших душ. 

Повністю тут:http://rodonews.ru/news_1294305193.html
книгу можно найти в инете, а так же есть звуковой ее вариант

КРАСНЫЙ ТЕРРОР В КРЫМУ



Гаагская декларация «Большой Семерки».

  • 30.03.14, 23:32

Документ был принят 24 марта, в понедельник.

 

Гаагская декларация «Большой Семерки»

 

1. Мы, руководители Германии, Канады, США, Франции, Италии, Японии, Великобритании, председатель Европейского совета и председатель Европейской комиссии встретились в Гааге, чтобы еще раз подтвердить нашу поддержку в отношении суверенитета, территориальной целостности и независимости Украины.

 

2. Международное право запрещает приобретение, посредством принуждения или силы, всей территории государства или его части – другим государством. Подобная акция нарушает принципы, на которых покоится международная система. Мы осуждаем незаконный референдум, который состоялся в Крыму в нарушении украинской конституции. Мы также энергично осуждаем нелегальную попытку России аннексировать Крым в нарушение международного права и особых международных обязательств. Мы не признаем ни одну из этих акций.

 

3. Сегодня мы вновь подтверждаем, что акции России будут иметь важные последствия. Очевидное нарушение международного права представляет собой тяжелый вызов верховенству права во всем мире и должно вызвать озабоченность всех государств. В ответ на нарушение Россией суверенитета и территориальной целостности Украины и для того, чтобы показать нашу решимость дать отпор – индивидуально и коллективно – этим незаконным действиям, мы ввели ряд санкций против России и отдельных ответственных лиц и организаций. Мы пребываем в готовности активизировать эти действия, подразумевая отраслевые координированные санкции, которые будут иметь все большее и большее влияние на российскую экономику, если Россия продолжит ухудшать эту ситуацию.

 

4. Мы напоминаем России о ее международных обязательствах и ее ответственности, в том числе в отношении мировой экономики. Россия должна сделать четкий выбор. Дипломатические каналы, позволяющие разрядить ситуацию, остаются открытыми и мы призываем правительство России ими воспользоваться. Россия должна уважать территориальную целостность и суверенитет Украины, начать переговоры с правительством Украины и принять предложения о международном наблюдении и посредничестве, чтобы устранить все законные опасения.

 

5. Поддержка со стороны Российской Федерации в отношении Специальной наблюдательной миссии ОБСЕ в Украине – это шаг в правильном направлении. Мы ожидаем быстрого развертывания этой миссии, чтобы облегчить диалог, снизить давление и нормализовать ситуацию, и мы призываем все Стороны гарантировать членам Миссии свободный и безопасный доступ на всю территорию Украины для исполнения их полномочий.

 

6. Наша группа объединилась на основе общих убеждений и общей ответственности. Действия России в течение последних недель с ними не совместимы. В этих условиях, мы не будем участвовать в Саммите, запланированном в Сочи. Мы приостанавливаем наше участие в G8 и мы встретимся снова в формате G7 в Брюсселе в июне 2014 года, чтобы обсудить амбициозные планы, которые мы разделяем. Мы также рекомендовали нашим министрам иностранных дел не присутствовать на апрельском совещании в Москве. Кроме того, мы решили, что министры энергетики G7 соберутся, чтобы обсудить способы усиления коллективной энергетической безопасности.

 

7. Одновременно мы высказываем нашу твердую поддержку украинскому народу, который стремится к установлению единства, демократии, политической стабильности и экономического процветания своей страны. Мы приветствуем амбициозную программу реформ, предложенных украинским правительством, и будем поддерживать их реализацию -- в то время как Украина изо все сил старается начать новую главу своей  истории, основанную на значительной конституционной реформе, на свободных и справедливых президентских выборах в мае, на соблюдении прав человека и уважении национальных меньшинств.

 

 

8. Международный валютный фонд будет играть главную роль в направлении международных усилий на проведение реформ в Украине, уменьшении уязвимости украинской экономики и повышении уровня интеграции этой страны в многостороннюю экономическую и торговую системы. Мы полностью поддерживаем работу МВФ с украинскими властями и призываем достичь скорейшего соглашения. Поддержка МВФ будет иметь решающее значение для того, чтобы разблокировать помощь со стороны Мирового банка и других международных финансовых институтов, из ЕС и из двусторонних источников. Мы остаемся едиными в нашей решимости оказать солидную финансовую помощь Украине, координировать нашу техническую поддержки и оказать помощь в других областях, в том числе в виде мер, направленных на стимулирование взаимного обмена и усиление энергетической безопасности.

 

 

Перевод: Юрий САФРОНОВ, соб. корр. «Новой Газеты» в Париже


Тримаймо порох сухим!

  • 30.03.14, 15:55
Якщо конфлікт вибухне, то у США не буде іншого вибору, окрім як брати у ньому участь, - Бжезінський
Як впоратися із ситуацією у Криму, в Україні і не тільки.


Збіґнєв Бжезінський. Фото: tsn.ua

Збіґнєв Бжезінський, колишній Радник з національної безпеки Президента Джиммі Картера, а нині радник Центру стратегічних і міжнародних студій вважає, що українцям треба бути згуртованими і давати рішучу відсіч російським окупантам. Лише тоді Захід зможе допомогти Україні. В інтерв'ю американському виданню The American interest Бжезінський аналізує ситуацію у якій опинилася Україна та небезпеки, які вникають для всього світу унаслідок російської агресії.
Фото: U.S. Air ForceФото: U.S. Air Force
ІНШІ НОВИНИ:

АДАМ ҐАРФІНКЛ: Давайте швидко розберемося та розвіємо страх, що ця ситуація в Україні приведе до ІІІ Світової війни. Ми точно можемо уявити собі, який перебіг подій приведе до такого результату, але цього не буде, чи не так?

ЗБІҐНЄВ БЖЕЗІНСЬКИЙ: Я так не думаю, хіба що - але в цього є дуже мала ймовірність - Володимир Путін втратив відчуття реальності і став жертвою клінічної мегаломанії. Я щодо цього маю сумніви.Операція у Криму, схоже, є раціонально сконструйованою, із запобіжним клапаном.

А Ви не думаєте, що адміністрація Обамизанадто гостро або неправильно відреагує на цю ситуацію, щоб якимось чином компенсувати враження про себе, що вона була занадто пасивною у минулому?

Більш ймовірно, що ми зіткнемося з такими труднощами: Путін з меншою ймовірністю застосує військову силу проти України, якщо українці будуть достатньо згуртованими і рішуче чинитимуть опір. Однак, якщо він застосує силу, і вони чинитимуть опір, виникне значний локальний конфлікт, який матиме загрозливі наслідки для безпосередніх сусідів на захід від України, країн, які раніше були частиною радянської імперії.

У цьому контексті, хоча я й не думаю, що ми можемо безпосередньовтрутитися у конфлікт, у наших інтересах, безперечно, буде надання допомоги українцям, а саме у вигляді озброєнь, дипломатичної підтримки тощо. В інтересах США є те, щоб опір був ефективним, і результат не був цілком визначений однією стороною, якщо почнуться воєнні дії. Якщо повідомити Москві про цей намір у не надто зухвалий спосіб, то це може зменшити ймовірність, якою вона не була б, подальшого російського вторгнення. Тож ми не повинні бути пасивними, але й ми не повинні бути гіперактивними.

Якщо це не раптовий вибух погано розрахованої активності, операція у Криму може стати першим етапом у низці кроків, які він планує, можливо, для розпалювання корисних для нього заворушень на Сході України 

Якщо Ви вже й згадали про ймовірності наступних подій, то проблема полягає у тому, що ми не знаємо, якими є зараз мотиви у Путіна. Є різні думки: від тези, що "Крим є просто спробою зберегти обличчя, компенсувати чимось втрату своєї людини у Києві", аж до думки, що він не має наміру зупинятися на Дніпрі і прагне захопити всю Україну та включити її до складу російської держави. Хіба ця невизначеність не є частиною дилеми?

Важко зрозуміти, як Путін міг вирахувати, що його дії у Криму зроблять українців у Києві менш схильними чинити йому опір. Тож якщо це не раптовий вибух погано розрахованої активності, операція у Криму може стати першим етапом у низці кроків, які він планує, можливо, для розпалювання корисних для нього заворушень на Сході України. Метою буде продемонструвати, що Україна скочується до анархії, створюючи таким чином підстави для ширшої російської інтервенції, а тому нам треба запитати в себе: "Як ми можемо відреагувати, щоб цього не сталося, і якщо це таки станеться, як ми зможемо зробити наслідки для Росії тривалими і дорогими?"

Правильно, ми повинні діяти зараз так, щоб зробити можливі амбіції Путіна щодо подальшої експансії настільки дорогими, щоб ми могли стримати їх. Але, як Ви кажете, ми не повинні реагувати занадто гостро. Деякі люди виступають за мобілізацію НАТО, а я думаю, що це нерозумно і навіть небезпечно.

Я не думаю, що мобілізація НАТО має сенс, оскільки, з одного боку, це дуже серйозне заняття. Але НАТО не може сидіти і робити вигляд, що нічого не відбувається. Союзники повинні зібратися, ми повинні сформувати плани дії на випадок різних ситуацій. Ми повинні розглянути, можливо, пропозицію про повернення частини американських військ до Європи, оскільки ми звели їхню чисельність там майже до нуля, і так далі. Але ми можемо зробити це, лише якщо в нас буде серйозніша стратегія і відчуття рівноваги між стримуванням і капітуляцією, з одного боку, і стримуванням та послабленням напруги - з іншого.

Я радий, що Ви сказали про "послаблення напруги" [accommodation]. Це словосполучення не належить до непристойних. Очевидно, що Росія має життєво важливі інтереси в Україні. Вона розташована поруч з Росією і так буде завжди. Так було вже принаймні 400 років. Сполучені Штати далеко. Іншими словами, хоча й баланс сил у певному об'єктивному сенсі, можливо, і не є дуже нерівним, баланс інтересів - який є так само важливий - складається не на нашу користь.

Ми набагато сильніші і багатші, так що я не думаю, що баланс сил складається не на нашу користь. Але він не складається настільки категорично на нашу користь, що ми можемо просто клацнути пальцями, і росіяни робитимуть те, що ми захочемо - на відміну від гіпотетичної ситуації із серйозною кризою у Мексиці.

Я думаю, що ми займаємося цією кризою, і нам треба бути послідовними. Ми повинні розрахувати обережніше, але й твердо, якою може бути ескалація напруги, якої ми хотіли б уникнути, і які спокуси можуть заохотити росіян до пошуку якого-небудь способу, у який ми зможемо разом дійти якої-небудь згоди щодо моделі для України (як я вже писав в багатьох інших виданнях), яка була б схожа на фінляндську модель. Фінляндія є частиною Заходу - політично, суспільно, культурно - але має водночас добрі відносини з Росією і не є членом НАТО.

Причини в цієї обставини дуже цікаві, як Ви, звісно, знаєте: росіяни вирішили не робити Фінляндію після ІІ Світової війни своїм сателітом, як я думаю, з двох причин. Однією з них є те, що фіни дуже добре чинили опір у Зимовій війні...

Саме так.

Але іншою причиною було те, що Сталін був стурбований, що якщо СРСР зведе Фінляндію до статусу сателіта, то Швеція приєднається до Заходу, а це було б зле для СРСР.

Швеція насправді таємно це і зробила. Але саме той факт, що фіни дуже добре воювали, посилює мій аргумент, що якщо українці добре чинитимуть опір, якщо до цього дійде, то росіяни можуть піти назустріч.

Давайте перейдемо на якийсь час до мета-нарративу, який присутній на Заході у плітках щодо Криму. Усі витягують історичні аналогії. Я вже чув кілька. Найпоширеніша, звичайно, пояснює, що ситуація зараз подібна на Холодну війну, за винятком того, що це зовсім не так, хіба ні? Зараз у цій ситуації відсутній будь-який ідеологічний аспект, який хоч би й віддалено нагадував про Холодну війну. А потім я чув, як дехто каже, мушу припустити, що доволі правдоподібно: одна неприємна зграя шахраїв і бандитів проводить Олімпіаду, а потім окупує іншу країну. Аналогія, очевидно, стосувалася Олімпійських Ігор у Мюнхені 1936 року та Чехословацької кризи, що відбулася після них. Дехто ще говорить про другу Кримську війну. Але жодна з цих аналогій багато мені не пояснює. Чи є інші історичні аналогії, менш оманливі та більш корисні?

Ну, це залежить від того, чим усе закінчиться. Одна з аналогій, яка спадає мені на думку - це Мюнхенська угода 1938 року, яка розчленувала Чехословаччину, і на яку погодився Захід. А потім через декілька місяців, підбадьорений цим, Гітлер атакував і окупував усю Чехословаччину. Тепер ми знаємо, що німецький генштаб був готовий повстати проти нього на першому етапі, тому що думав, що він занурює їх у війну, яка буде занадто дорогою і, можливо, її не вдасться виграти. Але після того як він влаштував переворот та отримав Судети, а Захід змирився з цим, Гітлер став сміливішим, а німецькі військові вирішили, що, можливо, він і має рацію, та підтримали його. А потім, через півроку, світ занурився у війну.

У ядерну епоху тотальну війну між нами та росіянами неможливо уявити. Але непрямий конфлікт можливий. І найкращий спосіб уникнути цього непрямого конфлікту - натякнути прямо зараз, що якщо він таки вибухне, то в нас не буде іншого вибору, окрім як брати у ньому участь

Я не думаю, що це станеться і цього разу, тому що у ядерну епоху тотальну війну між нами та росіянами неможливо уявити. Але непрямий конфлікт можливий. І найкращий спосіб уникнути цього непрямого конфлікту - натякнути прямо зараз, що якщо він таки вибухне, то в нас не буде іншого вибору, окрім як брати у ньому участь. І, знову ж таки, якщо українці особливо добре чинитимуть опір, ми повинні дати зрозуміти Москві, що в нас не буде вибору, окрім як надати деяку підтримку, але ми не будемо брати у конфлікті безпосередню участь.

Поговорімо трохи про наслідки того, що вже відбулося для розповсюдження/боротьби з розповсюдженням ядерної зброї, і що може статися у майбутньому, якщо росіяни спробують окупувати не лише Крим. У Будапештському меморандумі від 5 грудня 1994 року українці відмовилися від ядерної зброї, що залишилася на їхній землі з радянських часів в обмін на обіцянку, що Москва поважатиме їхню територіальну цілісність і їхній суверенітет. Можна було б зробити з цього висновок, з того, що для українців відмова від ядерної зброї була поганою ідеєю, бо якби вони її зберегли, то Крим не перебував би зараз під російською окупацією. Ви погоджуєтеся з цим аргументом? І що важливіше, чи бачите Ви які-небудь наслідки для розповсюдження/боротьби з розповсюдженням ядерної зброї від усієї цієї ситуації, що впливатимуть на поведінку інших акторів у всьому світі?

Неможливо зробити з цього корисний висновок. Безперечно, якби в України досі ще була ядерна зброя, то можна припустити, що росіяни не грали б у ту гру, яку вони зараз ведуть у Криму.

Звісно, це питання спекулятивне, але як Ви думаєте, чи інші країни, включно з Іраном, наприклад, зроблять з цього висновки?

Ну, це цікава думка. Можливо, Ви маєте рацію. Це ще один негативний аспект того, що робить Путін.

Але найбільш негативне у тому, що робить Путін - це те, що все його дії [у Криму] не є необхідністю. Чому він це робить? Це не посилить Росію і не збільшить довіру до неї. Це не зробить Росію у довгостроковій перспективі привабливою, дедалі більш - як ми сподівалися б - демократичною та успішною державою. Я думаю, що те, що відбувається це, можливо, насамперед, трагедія для самої Росії.

Наш колега, В'ячеслав Іноземцев, стверджує, що росіяни, можливо, могли б цілком приручити українців, якби робили весь час правильні речі - привабливі - на відміну від неправильних, знущань та агресії.

Так, я думаю, що Путін все зіпсував. В мене є відчуття після перегляду йогонедавньої прес-конференції, що він дещо зворушений, перебуває у невизначеності та шукає дорогу навпомацки. І я думаю, що у цьому контексті є ще можливість закінчити все раціонально. Але не повзаючи. Не оголошуючи, як полюбляють деякі з наших мислителів у міжнародних справах, що в нас немає вибору, що ми не маємо жодного впливу, що немає нічого, що ми можемо зробити. І не так, як британці, схоже, схильні стверджувати: "Ну, у наших банках є багато російських грошей..."

Щодо Вашого першого спостереження, то я згадую тут про Кубинську кризу 1962 року. Адміністрація Кеннеді була сильною, але залишила Хрущову шлях до відходу. Неможливо закрити для агресора усі шляхи для відступу, якщо треба уникнути конфронтації. Якщо Путін зробив помилку і хоче зробити крок назад, то ми повинні тримати двері або вікно відчиненими, щоб він міг це зробити.

Це правильно.

Банкіри, без сумніву, мають великий вплив, особливо у політичних системах, в яких гроші дедалі частіше стають тим механізмом, що змащує "демократичний процес"

Давайте обговоримо Ваше друге спостереження, про британських банкірів у лондонському Сіті. Дехто стверджує, що де б не тримали Путін та пов'язані з ним олігархи свої гроші, ці банкіри є настільки впливовими, що мають можливість суттєво послабити будь-який сміливий удар Заходу у відповідь на те, що сталося. І це, на думку цих людей, стосується і Волл-стріт, і лондонського Сіті. Я бачу у цьому сенс, але я не можу цілком повірити у ці аргументи у такий час, у період підвищення геополітичних ставок. Але мені цікаво, що Ви думаєте.

Я не є настільки параноїком, щоб думати, що банкіри таємно керують нами.Але банкіри, без сумніву, мають великий вплив, особливо у політичних системах, в яких гроші дедалі частіше стають тим механізмом, що змащує "демократичний процес".

На цьому ми поки що з цим закінчимо. Я з вами згоден. Отже, тепер питання, що стосується побічного впливу того, що сталося, на політику адміністрації США щодо Близького Сходу. Очевидно, що держсекретар Керрі і президент ясно дали зрозуміти, що вони залежать у тій чи іншій мірі від Росії у сирійському питанні та пов'язаному з ним іранському. І зараз багато говорить фактично: подивіться, коли ви довіряєте росіянам, щоб вони допомогли вам у цих справах, вони розвертаються і окупують Крим.... Але чи вони взагалі могли бути для нас корисними? Я повинен сказати, що ніколи не вірив у те, що росіяни мали намір бути для нас корисними партнерами у питаннях Сирії та Ірану, і мені це зараз якраз видається більш очевидним, ніж будь-коли раніше.

Я дивлюся на це трохи інакше. Я думаю, що в росіян таки є інтерес бути дещо корисними для нас у цих випадках, і не тому, що вони хочуть врятувати нас, а тому, що сама Росія може зазнати негативного впливу, якщо у цьому регіоні вибухне занадто масштабний конфлікт. У кінцевому рахунку, Іран, що володітиме ядерною зброєю, з більшою ймовірністю загрожуватиме інтересам Росії, ніж нашим, особливо якщо поширюватиметься далі конфлікт між сунітами та шиїтами. Аналогічно і з Сирією: в них там є залишкові інтереси, вони були та є присутні там вже протягом довгого періоду часу. Їх цілком можуть відтіснити звідти під час конфлікту суніти, які точно не налаштовані приязно щодо Росії.

Згадаємо, що зі 140 млн. осіб, що мешкають у Росії, мусульмани становлять від 25 до 30 мільйонів осіб. Це багато. І їхня лють постійно посилюватиметься. Вони географічно близько, натомість, ми далеко

Проблема тут полягає у тому, що росіяни можуть дійти висновку, навіть якщо це й буде так, що ми постраждаємо більше, ніж вони, і тому вони можуть піддатися спокусі випустити цього демона з клітки. Я думаю, що вони помилилися б, якби зайняли таку короткозору позицію. Згадаємо, що зі 140 млн. осіб, що мешкають у Росії, мусульмани становлять від 25 до 30 мільйонів осіб. Це багато. І їхня лють постійно посилюватиметься. Вони географічно близько, натомість, ми далеко.

А потім подивіться на надзвичайно сильну реакцію з боку турків, принаймні, на вербальному рівні, на те, що відбувається в Україні. Міністр закордонних справ Туреччини, який є важливим, впливовим і вдумливим політиком,Ахмет Давутоглу, вилетів до Києва і зробив надзвичайно гучні заявипро те, що Туреччина не може ігнорувати те, що відбувається, і те, як, зокрема, вплине на безпеку його країни те, що зараз відбувається у Криму.

Це неоосманське мислення; турки воювали з Росією щонайменше 13 разів, залежно від того, як рахувати.

Так, і вони навіть перемогли у деяких з них!

Тож, якби я був росіянином, я запитав би себе: чи справді я хочу загострення відносин між усіма мусульманами та росіянами, такої ситуації, яка вже є у Дагестані та Інгушетії, і яка може знову вибухнути у Чечні, хоч і була вже там жорстоко придушена, і так далі? Так що я думаю, що росіянам, які вважають, що керувати ними не повинен лише один лідер, до того ж, можливо схильний до мегаломанії, слід поміркувати якось над цим.

Коли ми думаємо про вибір наших можливих реакцій, як безпосередньо пов'язаних з українською кризою, так і інших, наші союзники мають у цьому процесі ключове значення. Очевидно, наші європейські союзники у цьому випадку відіграють найважливішу роль. І я повинен сказати, що вважаю позиції, які панують зараз всередині Європейського Союзу, дещо непрозорими. Я не можу зрозуміти, що насправді думають німці, французи, англійці й навіть поляки, не кажучи вже, що вони думають разом, або навіть чи мають вони спільне розуміння ситуації, заховане за поверхневим шаром спільних публічних заяв. Важко ефективно підтримувати зв'язок із союзниками, які не висловлюють прямо власних думок. Яким є Ваше відчуття того, як все оцінюють країни на захід від України?

Коли Ви говорите, що європейці не можуть дійти разом спільної думки, то це частково правда, але й частково це не є правдою. Зрештою, вони були разом у Києві. Три міністри закордонних справ - Польщі, Німеччини і Франції - провели переговори щодо укладення мирної угоди. Це були, відповідно, країна, розташована поруч, яка може постраждати найбільше, найпотужніша європейська країна, яка мала проблемні відносини з Росією у минулому, і країна, яка давно є великим гравцем у європейських справах і яка історично має добрі відносини з Росією. Усі три брали участь у підготовці угоди. Тепер, звісно, ми побачимо, чи ця згуртованість збережеться в умовах напруги та загроз, які створив Путін. Але я думаю, що якщо Путін перестарається, вона вистоїть - хоча, як Ви кажете, інтереси окремих осіб та відмінності у національних інтересах можуть породити проблеми. І тут ми, зокрема, повертаємося до того, що британці зацікавлені у тому, щоб їхній лондонський Сіті відігравав своєрідну роль глобального Лас-Вегасу для світових фінансів.

А як щодо інших союзників, зокрема на Далекому Сході, і, особливо, Японії? Японський оборонний істеблішмент, звісно, уважно спостерігає за зовнішньою політикою адміністрації Обами, і він не є особливо переконаний у послідовності США. Один урядовець сказав мені нещодавно у приватній розмові, що японці не впевнені, чи ми могли б виступити у ролі союзника або посередника, якщо Японія і Китай зіткнуться у боротьбі за острови у Південно-Китайському морі. Як ми відреагуємо на кризу в Україні, будуть уважно спостерігати у Токіо та Делі, і робитимуть висновки, що це значить для них. У Вас є відчуття, що нинішня адміністрація усвідомлює, що те, що вона робить, матиме наслідки за межами Європи, за межами Близького Сходу, зокрема у Східній та Південній Азії?

Ми повинні бути дуже обачними, даючи зрозуміти, що Японія є нашим основним союзником у Тихому океані. Проте, Японія не обов'язково буде нашим основним союзником на материковій частині Азії. Але ми повинні дотримуватися курсу, у якому напруга між Китаєм та Японією не змушуватиме нас робити вибір. А це вже залежить, як я думаю, у свою чергу, від того, наскільки ефективно ми зможемо вести розмови з японцями та відмовити їх від вчинення дій, які нагадуватимуть китайцям, що вони були жертвами японської агресії. Водночас, ми повинні сказати китайцям: "Не роздувайте скандал до нечуваних розмірів, тому що цим ви не змусите нас залишити на самоті Японію; ми є тихоокеанською державою, і є нею вже з 1905 року".

Джерело: The American interest

Переклад: iPress.ua

Ось чому у Пуці нерви не витримали і карлуша зателефонував Обамі.

Кордон з Росією 95 років тому.

  • 29.03.14, 08:50
Про кордон між радянською Україною і більшовицькою Росією. 1919 рік
10.03.2014 _ Геннадій Єфіменко

Під час визначення кордонів керівники радянської України завжди відштовхувалися від позиції українських національних урядів. Хоч УСРР і боролася з УНР та Гетьманатом, але всі контрольовані ними "нові території" вважала українськими, а тому "своїми".

95 років тому, 10 березня 1919 р. Рада народних комісарів (РНК) УСРР заслухала "Питання про кордони з Російською Республікою".

Ухвала була короткою: "Договір про кордони з Російською Соціалістичною Федеративною Республікою, підписаний тов. Івановим у Москві, затвердити". Однак ні зміст Договору, ні навіть вказана резолюція не були оприлюднені.

Що ж то був за Договір, які обставини передували його ухваленню і чому він не був опублікований? На ці питання автор дає відповідь у статті.

Перший уряд радянської України ("перші совіти") – Народний Секретаріат – існував у грудні 1917 - квітні 1918 рр. Цей уряд, як підкреслював 6 квітня 1918 р. його голова Микола Скрипник"завжди намагався об’єднати для боротьби з Центральною Радою трудящих усіх місцевостей, на які претендує ця Центральна Рада".

Але формально питання про визначення кордону він не ставив, оскільки Україна, як, утім, і Росія, перебувала в стані управлінського хаосу. До того ж питання про кордони на той час ще не стало предметом перемовин між УНР Центральної Ради та радянською Росією".

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (ТРСУУ, "другі совіти"), який згодом був реорганізований в Раду народних комісарів (РНК) УСРР, було створено 28 листопада 1918 р. у Курську.

Наявний на час створення уряду стан справ із україно-російським кордоном охарактеризований у праці Олени Бойко:

"Порівняно з добою Центральної Ради на сході українська влада за гетьманату[Української Держави гетьмана Скоропадського - ІП] розповсюдилася на деякі нові території: Путивльський, Суджанський, Грайворонський, Рильський, Білгородський, Корочанський, Новооскольський повіти Курської губернії, Валуйський повіт Воронезької губернії. На цих землях була створена українська адміністрація".

Саме через вказану належність Суджанського повіту до України при створенні ТРСУУ було ухвалено, що він буде перебувати у Суджі, а не, приміром, в більш зручному Курську. Український уряд мав базуватися на території України.

 Зелена лінія - українсько-російський кордон часів Української Держави. Біла - нинішній кордон. З атласу історії України для 10 класу

Цей же принцип було використано і в ухвалі РНК УСРР від 27 грудня 1918 р. про переїзд уряду до Білгорода. Щоправда, там він не затримався - завдяки сприятливим обставинам, в тому числі і допомозі німецького гарнізону, вже 3 січня 1919 р. більшовики опанували Харків і уряд перемістився до цього міста.

Ще 11 грудня 1918 р., тобто під час перебування у Суджі, на засідання уряду було винесено питання про кордони. Однак його було знято з порядку денного "до визнання Тимчасового Робітниче-Селянського Уряду України Радою Народних Комісарів РСФРР".

Про те, що такої формальності український уряд справді потребував, але не отримав, свідчить мотиваційна частина однієї із телеграм до В.Леніна від 21 січня 1919 р.: "З огляду на те, що Українська Соціалістична Радянська Республіка ще не визнана Росією…".

Після того, як наприкінці січня 1919 р. уряд очолив Християн Раковський, питання про формальне визнання УСРР (назва радянської України з 6 січня 1919 р.) українською верхівкою вже не ставилося.

Принагідно відзначимо, що державні акти з визнанням Росією незалежності радянських Естонії, Латвії та Литви були ухвалені ще у грудні 1918 р., незалежність радянської Білорусії Всеросійський ЦВК визнав 5 лютого 1919 р. Подібний же юридичний акт щодо УСРР було ухвалено лише 28 грудня 1920 р.

Незважаючи на відсутність такого визнання, уряд радянської України одразу після свого утворення формально позиціонував УСРР як окрему державу, незалежність якої була проголошена у березні 1918 р. в Катеринославі на ІІ Всеукраїнському з’їзді рад.

Оскільки y вирішенні питання про кордони керівники радянської України завжди відштовхувалися від позиції українських національних урядів, владу яких вони і поборювали, то цілком логічно, що усі вказані вище "нові території" вони вважали українськими, а тому "своїми".

Про те, що такий погляд був серед урядовців УСРР загальноприйнятим, свідчить, зокрема, текст звичайного поточного документу - рішення особливої комісії при Комісаріаті фінансів, яке було заслухане на засіданні РНК УСРР 3 березня 1919 року.

У ньому йшлося про клопотання виконкому Валуйського повітового з'їзду рад з проханням надати фінансування за листопад 1918 р. освітянам повіту.

Мотиваційна частина згоди на таке фінансування з боку УСРР виглядала так:

"З огляду на те, що Валуйський повіт постановою гетьманського уряду був віднесений до території України і нова постанова з цього приводу Радянського Українського уряду, за якою Валуйський повіт визнаний таким, що відійшов Російській Радянській Республіці /Воронезька губ/ була ухвалена лише 10 лютого…".

Подібне клопотання викладачів Білгородського духовного училища залишили без задоволення лише через те, що їх праця "не відповідає основним принципам радянської влади", а не тому, що училище перебувало в Білгороді.

Саме Білгородський повіт став тим каменем спотикання, який актуалізував територіальну суперечку на початку січня 1919 р. Радянська Росія після опанування більшовиками Харкова не поспішала віддати Україні вказаний повіт, який українські урядовці вважали своїм.

Це спричинило ухвалення 13 січня (опубліковано 16 січня) спеціальної постанови ТРСУУ, в якій наголошувалося:

"З огляду на природне тяження Білгородського повіту до Харківської губернії, Тимчасовий Робітниче-Селянський уряд України постановив: Згідно клопотання Білгородського ревкому приєднати Білгородський повіт до складу Харківщини".

 Скан надано Геннадієм Єфіменком

Втім, ця постанова була з боку УСРР швидше нагадуванням про "справжній" (в його уяві) стан речей, а не формальним перепідпорядкуванням цієї території. Щодо інших повітів, що стали українськими за гетьманату, таких гучних нагадувань не лунало.

Це рішення українського уряду викликало негативну реакцію керівництва Курської губернії, до складу якої Білгородський повіт входив до революції. 27 січня питання про кордони з Росією знову розглядалося на засіданні українського уряду. Приводом для нього, окрім питання Білгородського повіту, стали спроби Орловського військового комісара підпорядкувати собі у військовому відношенні Чернігівську губернію та питання про Грайворонський повіт.

Було ухвалено рішення: "Внаслідок заплутаності питання подати запит через т. Чичеріна до Раднаркому РСФРР про включення Білгородського та Грайворонського повітів до складу Харківської губернії і передачу всіх повітів Чернігівської губернії (до складу України – Авт.як тимчасовий кордон".

До отримання чіткої директиви з Кремля керівництво УСРР вважало названі повіти частиною УСРР, а представники Курщини – своїми. Про згоду між сторонами говорити не доводилося, тривало жорстке протистояння.

Так, 22 січня 1919 р. курський губернський чрезвичком (термін похідний від російського ЧК – "Чрезвычайная Комиссия" –  Авт.) спрямував до українського уряду телеграму такого змісту:

"Згідно постанови ЦВК Рад повіти, що звільняються, підпорядковуються своєму губернському центру (така постанова була опублікована в московських "Известиях" 12 січня - Авт.). Відповідно повіти Курської губернії, які звільнюються, підпорядковуються Курську, а не Харкову.

Прошу Вас негайно зробити розпорядження Білгородській, Путивльській, Грайворонській та іншим повітовим ЧК Курської губернії, які до цього часу підпорядковувалися українському уряду, про те, що вони підпорядковуються Курську, а не Харкову.

Про здійснені Вами заходи прошу повідомити Курський Чрезвичком".

Це звернення було розглянуто в Харкові 29 січня і результату не мало. 29 січня та 2 лютого 1919 р. у надісланих з українського центру на місця телеграмах вказувалося на те, що Грайворонський повіт перебуває у складі України.

 Пунктиром позначено українсько-російський кордон 1919 року. Білим - нинішній кордон. З атласу історії України для 10 класу

За день розгляду цього звернення завідуючий відділом внутрішніх справ Василь Аверін у відповідь на запит поштового відомства зазначав: "Грайворон, Білгород і Ворожба належать Харківській губернії".

31 січня телеграма подібного змісту була направлена з Білгородського повітового ревкому до Курська. У ній відзначалося: "Внаслідок телеграми сповіщаю, що Білгородський повіт, відповідно до постанови Робітниче-Селянського уряду України, входить до Харківської губернії. Дивуюся вашій непоінформованості".

Таким чином, український уряд бажав залишити (а не забрати в РСФРР) ці повіти у своєму складі. Оскільки ж у Росії з цим не погоджувалися, то в Харкові вирішили, що питання кордонів між радянськими республіками має бути вирішеним на конференції усіх існуючих на той час радянських республік (Росії, Естонії, Литви, Латвії, Білорусії, України), принципова згода на проведення, судячи із офіційного листування, була досягнута.

Георгій П’ятаков та Яків Дробніс, які в той час перебували у Москві, отримали з Харкова таку телеграму: "Постановою Тимчасового уряду від 31 січня ви делеговані на конференцію радянських республік, котра повинна зібратися найближчими днями у Москві для визначення кордонів між радянськими республіками".

2 лютого у телеграмі до голови Всеросійського ЦВК Якова Свердлова Х.Раковський відзначав: "П’ятаков і Дробніс є одночасно представниками і центрального Українського комітету (тобто ЦК КП(б)У) і уряду. Вважайте мою заяву підтвердженням їхніх повноважень".

До ухвалення відповідних рішень на конференції українська сторона збиралася залишити спірні повіти за собою. Про це, зокрема, свідчить телеграма керуючого справами Грановського до Грайворона: "До вирішення питання про Грайворонський повіт на з'їзді окраїнних республік у найближчий час Ваш повіт підпорядковується Харківському губвиконкому".

Однак така конференція не відбулася. Натомість керівництво України отримало пряму вказівку Кремля відмовитися від названих повітів.

З огляду на те, що, як наприкінці січня вказував Х.Раковський, "Временное рабоче-крестьянское правительство Украины создано по постановлению ЦК РКП, является его органом и проводит все распоряжения и приказы ЦК РКП безусловно", можливість відмови виконати пряме розпорядження Кремля в очолюваному ним уряді навіть не розглядалася. Зрозуміло, що думки представників тих повітів теж ніхто не питав.

7 лютого 1919 р. була затверджена постанова РНК УСРР "Про адміністративне управління на території прифронтової смуги України", зміст якої подається в ілюстрації. Хоча вона лише дублювала відповідне рішення ВЦВК від 12 січня, але відтепер і для українського керівництва термін "губернський поділ" став ідентичним поняттю "дореволюційний губернський поділ".

 

Про це, зокрема, свідчить телеграфне повідомлення Грановського до Москви, Курська, Білгорода та Грайворона: "На засіданні 7-го лютого Тимчасовий Робітниче-Селянський уряд постановив: вважати Білгородський і Грайворонський повіти такими, що входять до складу Курської губернії".

Після цього керівництво радянської України вже не називало українськими ті повіти, які до революції не належали до дев'яти "українських" губерній.

Формально, однак, питання ще не було вирішено остаточно. 14 лютого український уряд делегував Мальцева та Іванова до Москви для офіційного розгляду питання в українсько-російській комісії. Саме до такого рівня була знижена запланована спочатку чи то конференція чи то з’їзд представників усіх радянських республік.

Перед Івановим та Мальцевим було поставлене завдання відстоювати передачу Грайворонського та Білгородського повітів до складу України. Але майже одночасно із цим голова уряду УСРР у телеграмі Г.Чичеріну від 16 лютого зазначив: "Український робітниче-селянський уряд відмовляється від якої б то не було юрисдикції над цими повітами".

І хоча наступного дня уряд УСРР підтвердив делегування представників України до Москви, реально після такої настанови не було жодного шансу для вирішення цього питання на користь України.

Засідання комісії під офіційною назвою "Міжвідомча нарада з питання про виділення Гомельської губернії та встановлення кордонів з Україною" відбулося 25 лютого 1919 р.

Представник України Андрій Іванов наголошував на тому, що Білгородський та Грайворонський повіти тяжіють до України економічно та культурно.

Не заперечуючи цю аргументацію, представник Росії Давид Гопнер підкреслив, що доцільніше підходити "з економічної і тактичної точки зору: в економічному відношенні Білгородський повіт, як багатий хлібний центр, має велике значення лише для Великоросії, залишаючись незначним для України. В тактичному відношенні, у випадку військових невдач України, Великоросія, раз відмовившись від претензій на Білгородський повіт, тим самим втратить можливість висування претензій у майбутньому".

Остаточно аргументи на користь українського підпорядкування цих повітів були знешкоджені головою наради посиланням на названу нами телеграму Раковського від 16 лютого.

Рішенням наради кордони між Україною та Росією, за винятком північної частини Чернігівської губернії, були затверджені довоєнні, міжгубернські, тобто в межах тих губерній, які визначила українськими Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом, а Перекопський перешийок мав стати кордоном між Україною та Кримом.

Ці положення і стали основним змістом Договору про кордон з РСФРР, який був затверджений українським Раднаркомом 10 березня 1919 р.

Нам не вдалося віднайти такого ж формального рішення уряду РСФРР про кордон з Україною. Загалом же підхід Кремля до цього питання засадниче відрізнявся – УСРР там не розглядали як щось відокремлене від Росії, а оприлюднення договору могло дати зайвий поштовх таким нелюбим в Кремлі "самостійницьким" настроям в Україні. Ймовірно, саме з цієї причини договір не був опублікований і в УСРР.

Винятком із зазначеного принципу (міжреспубліканські кордони за адміністративними межами дореволюційних губерній) були лише північні повіти Чернігівської губернії - Мглинський, Суразький, Стародубський та Новозибківський, формальна передача яких до РСФРР дещо затяглася.

Лише 24 квітня 1919 р. відбулося ще одне засідання міжвідомчої наради при економічно-правовому відділі Наркомату закордонних справ РСФРР, за рішенням якої було нарешті визначено межі новостворюваної Гомельської губернії. До її складу відійшли і названі чотири північних повіти Чернігівщини.

28 квітня 1919 р. політбюро ЦК КП(б)У в свою чергу ухвалило фінальну резолюцію щодо названих повітів: "Остаточно залишити їх в складі Росії". І хоча у листуванні навіть у травні – на початку червня 1919 р. часом ще виникало питання про північні повіти Чернігівщини як щось не до кінця з’ясоване, відповідь Києва була завжди однозначна: вони належать РСФРР.

Підсумовуючи питання про кордони між УСРР та РСФРР в 1919 р., можна зробити висновок, що загалом Кремль не відмовився від визначення лінії кордону за етнічним принципом. Однак населені українцями повіти та волості РСФРР він не збирався передавати Україні, обмеживши застосування цього критерію губерніальним рівнем.

Таким чином, другим за важливістю фактором, що вплинув на розмежування між УСРР та РСФРР, став дореволюційний адмінподіл.

 Українсько-російський губерніальний поділ часів імперії. Сучасна територія України позначена білим. Картосхема - Інститут історії України НАНУ, з електронного варіанту Енциклопедії історії України

З огляду на те, що заселені переважно неукраїнцями північні повіти Чернігівської губернії відійшли до складу РСФРР, варто визнати, що обидва вказані критерії застосувалися вибірково, з огляду на політичну доцільність, а, отже, не були непорушними.

Вже навесні 1920 р., коли, як здавалося Кремлю, УСРР увійшла до складу Росії, територія України була істотно розширена на сході. А після вигнання з Криму білогвардійських військ справа йшла до включення півострова до складу України.

Однак одразу потому, як Кремль вперше на державному рівні визнав незалежність УСРР (укладений 28 грудня 1920 р. "Союзний Робітниче-Селянський договір між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою й Українською Соціалістичною Радянською Республікою") усі кримські органи влади було перепідпорядковано напряму Кремлю.

Стаття є адаптованим до вимог ІП текстом про кордон 1919 року. Більш детально і з належним науковим апаратом  проблема висвітлена автором у відповідному підрозділі монографії Єфіменко Г. Статус УСРР та її взаємовідносини з РСФРР: довгий 1920 рік / К.: , 2012.

---------------

Дивіться також:

Лев Троцький. Про українське питання

"Донбас і Україна". Ще один текст Миколи Скрипника. 1920 р.

Що трапилося 30 грудня 1922 року, або УРСР на шляху до Союзу

Про українських комуністів-"федералістів" і їхнього ватажка

Забуте свято. 6 липня 1923 року - справжній день народження СРСР

1951 рік. Як Польща й Україна восстаннє обмінялися кордонами

Як Україна відбудувала Крим або Чому Хрущов "подарував"

Інші матеріали за темою "Кордони"

Геннадій Єфіменко
Кандидат історичних наук

За законами військового часу.

  • 29.03.14, 08:00
"Правий сектор" вимагає до четверга віддати під трибунал Авакова і ТенюхаСереда, 26 березня 2014, 16:16

"Правий сектор" вимагає відправити під трибунал главу МВС Арсена Авакова та екс-міністра оборони Ігоря Тенюха.

Про це зі сцени на Майдані Незалежності заявив член політради "Правого сектора" Олег Однороженко, повідомляють Українські новини.

Перед цим активісти партії провели молебень за вбитим під час затримання координатором "Правого сектора" Олександром Музичком (прізвисько "Сашко Білий").

"Сашко Білий був не тільки воїном, Сашко Білий був одним з основних організаторів Майдану, одним з основних діячів сьогоднішнього політичного процесу", - заявив Однороженко.

Однороженко вважає, що Аваков винен не тільки у вбивстві Музичка, а й разом з Тенюхом у здачі Криму Росії.

"Нагадаю, ще пару місяців тому Крим був у складі України, зараз він перебуває під окупацією ... Наша вимога, наш ультиматум - не просто зняття з посад міністрів, які призвели до втрати територіальної цілісності України ... а підведення їх під трибунал  Такі діячі як Тенюх і Аваков повинні бути віддані під трибунал!", - озвучив Однороженко позицію "Правого сектора".

Партія дала новій владі час на виконання цих вимог до 19:00 27 березня, коли на Майдані Незалежності планується провести віче, присвячене Олександру Музичку.

Все інше - то зрада!

  • 29.03.14, 06:15
Журналіст Олена Білозерська: 

ПОКИ НЕ ПІЗНО, ЗУПИНИМО КРОВОПРОЛИТТЯ!
Шановні друзі!
Вибачте за вже котрий поспіль текст про Правий Сектор. Але те, що я зараз напишу, дуже-дуже важливо. Прошу вас дочитати цей текст до кінця і по можливості поширювати. Я щиро сподіваюся, що він допоможе зберегти багато людських життів, а можливо, і всю Україну.
Як людина, що трохи орієнтується в інформаційних технологіях, я помітила, не могла не помітити, як протягом кількох останніх днів певні сили цілеспрямовано формують громадську думку у певному напрямку. А саме: Майдан був виключно мирним, переміг завдяки виключно мирним мітингувальникам і героїчній Самообороні, яка їх захищала, а після перемоги пішла захищати державні кордони у лавах Національної гвардії. Окремі ж бандити, рецидивісти, терористи (в яких легко вгадується Правий Сектор) або просто примазалися до Майдану, або справді брали у ньому участь (скоріше за все, в якості провокаторів), а після перемоги не здали зброю і пішли займатися мародерством і бандитизмом.
Правда ж, ви впізнали намальовану мною картинку? А може, ви вже й самі так думаєте?
У жодному разі, підкреслюю, у жодному, я не применшую заслуг десятків і сотень тисяч мирних мітингувальників, бійців Самооборони, загиблих героїв Небесної Сотні, медиків, журналістів, людей, які з поважних причин не були на Майдані, але підтримували його морально і матеріально.
Але давайте казати правду: заслуга бійців Правого Сектору не менша. Кожен зробив свій внесок. І оті пляшки, які почали кидати хлопці з ПС, а решта, включно з мирними бабусями, їх підтримали - де-факто вони допомогли переламати ситуацію на нашу користь. І їхня активна участь у захисті Майдану в ніч на 19-е лютого, і спалений, в тому числі, ними, БТР, який не прорвався на Майдан і не перетворив людей на криваве місиво - без цього перемоги не було б.
Зараз Аваков, про це є дані, готується "зачистити" Правий Сектор. У випадку опору - а опір, самі розумієте, буде - зачистити дуже жорстко, з трупами. Серйозність свого наміру він підтвердив, убивши Олександра Музичка (моя позиція з цього приводу - у відкритому листі Авакову:http://www.bilozerska.info/?p=23840).
Усі дискусії навколо вбивства Музичка зараз намагаються звести до того, правомірно чи неправомірно його вбили під час спецоперації. Це підлий, шулерський хід, це встановлення таких правил гри, за якими чесні люди завідомо, від початку програли. Тому що, як не крути, якщо під час спецоперації об’єкт спецоперації відстрілюється, то його вбивають. Усе правильно, усе по закону.
Не брехня, не підлість, не зрада України - в тому, що ніякої спецоперації не повинно було відбутися. Тому що Білий не відстрілюватись не міг. І спроба його силового затримання рівнозначна ліквідації.
Просте пояснення. Якщо до справжнього злочинця, який грабує і вбиває людей, вриваються озброєні люди і кричать "Стоять, милиция!", то він розуміє, що це таки менти, які прийшли його брати за все хороше. До Білого ж, який, до речі, нікого не вбив і, більше того, запобіг кровопролиттю під час революційних подій на Рівненщині, міг увірватися хто завгодно: російський спецназ (бо в Росії видано наказ про його арешт чи знищення), найняті тими ж росіянами кілери, місцеві мафіозі, яким він не давав вільно дихати, і, нарешті, люди ображеного ним Авакова (зовсім не обов’язково штатні працівники його відомства). А могли і штатних, міліцію, піднайняти - хтось сумнівається, що у нашій державі це можливо?
Проблему з Білим треба було вирішувати виключно в політичній площині. А не зводити з ним особисті рахунки, маскуючи це боротьбою із криміналом.
Але що сталося - те вже сталося, Білого не повернеш, давайте разом, поки не пізно, рятувати інші життя.
Допустити атаку силовиків на Правий Сектор не можна. Не тому, що це саме Правий Сектор, і не тільки тому, що вони щирі, патріотичні хлопці, серед яких у мене багато друзів. А тому, що, по-перше, просто не по-людськи на радість ворогу винищувати соратників, завдяки, в тому числі, яким ти і твоя команда здобули владу замість тюремних нар чи еміграції.
По-друге, і це значно важливіше, кривавий конфлікт між міліцією і Правим Сектором з великою долею імовірності призведе до великої кількості жертв з обох боків, що Путін стовідсотково, тут інших варіантів нема, використає як привід для вторгнення на материкову Україну і захоплення її аж по Київ.
Тим, хто думає, що це буде блискавична зачистка, після якої вже нічого не почнеться, нагадаю слова регіонала Царьова про те, що Майдан буде зачищено протягом години.
Для того, щоб не було кровопролиття, треба зупинити одну лише людину - Авакова. Не силовим шляхом - відставкою.
Нехай Аваков піде. Він єдиний. Як людина, винна у політичному вбивстві, і ще багато у чому. Я знаю, що багато хто з вас не любить Тимошенко, Тягнибока, Яценюка, Кличка, Яроша, ще когось. Але не чіпайте їх зараз. Помовчіть. Не обзивайте їх так, як ви це вмієте. Не треба бучі, колотнечі і розбрату, тим більше, зараз, коли Україна в такій небезпеці. Прибрати з посади Авакова, щоб його наступники знали, що так робити не можна, щоб не лилася більше кров - і швидко всім замиритися.
І ще трохи подробиць. Над створенням Правому Сектору репутації терористів, яких можна і потрібно зачистити, працюють зараз як найняті професіонали, так і - несвідомо - щирі люди з Майдану, які все життя були далекі від націоналістичного руху і щиро вірять, що Правий Сектор з’явився нізвідки саме в той момент, коли виникла потреба у провокаціях, а Сашко Білий народився на світ одразу дорослим, саме тієї миті, коли вхопив прокурора за краватку з метою створити картинку для російських ЗМІ.
Що вони мені пишуть, ці люди - на голову не налазить. Я не сварюся, я пояснюю, що Правий Сектор - це, в першу чергу, Тризуб і УНСО, і хто вони такі, і що робили у 2010-му році, коли прийшов до влади Янукович, і де був, і що ціле життя робив Білий... Ви розумієте, що таким людям, які нічого не знають - їм же на раз-два пояснити, що влада зачищає не революціонерів, які всю ніч з 18-го на 19-е разом з іншими рубалися за Майдан і майже всі були поранені, і завдяки яким, зокрема, не потрапив на Майдан той БТР - а терористів, екстремістів, нацистів.
А тепер я відповім на два питання, які мені і не лише мені постійно задають.
Питання перше. Мародерство та бандитизм, до якого нібито причетні бійці Правого Сектору.
До більшості цих випадків ПС непричетний, ці злочини роблять звичайні бандюки, які прикриваються розкрученим брендом, щоб їх боялися. (Це вчора визнав навіть заступник голови МВС Євдокімов на ток-шоу Шустера). Дійшло до того, що зараз кожен другий порушник ПДД (це ДАІшники розповідають) каже ДАІшнику, який його зупинив: "Правий сектор" і їде далі.
Справжній Правий Сектор по мірі можливості із цими бандитами (я не про порушників ПДД, звісно) бореться і всіляко відмежовується від їхніх вчинків.
Іноді злочини і просто негарні вчинки роблять люди, які дійсно належать до лав ПС. Самі розумієте, під час революції різні люди до різних організацій вступають, а вже потім з’ясовується, хто є хто. Тим більше, що структура ПС від початку була дуже неоднорідною.
Але як тільки про такі випадки стає відомо керівництву ПС, порушників карають - аж до вигнання зі структури.
Бувають випадки, коли здають нерви, різне буває - за це потім вибачаються, як вибачились, наприклад, перед Сергієм Василюком, лідером гурту "Тінь Сонця", за зірваний концерт. До цих та інших ексцесів варто ставитись із розумінням - на те, щоб навести порядок, потрібен деякий час, а те, що ПС націлений на жорстку дисципліну, в усіх, хто їх зблизька бачив, не викликає сумнівів.
Питання друге. Чому після перемоги Майдану Правий Сектор не вступив до лав Національної гвардії, не поїхав на схід і південь захищати українські кордони, не здав зброю тощо?
Пояснюю. Правий Сектор вже деякий час веде перемовини з різними державними силовими структурами про включення бійців ПС до їхнього складу (про це, зокрема, казав на з’їзді Дмитро Ярош), і якщо все буде добре, незабаром домовиться. Чого стільки тягнуть? По-перше, це не тільки від них залежить. По-друге, у тих хлопців, що пішли до Нацгвардії, зараз не все так добре, як хотілося б. Вірю, що з часом ці негаразди будуть подолані, але поки що я отримую з перших рук листи, в яких хлопці обурюються, що їх навчають не військові, як вони сподівалися, а міліція, що їм видали міліцейську форму, що їхні навчання відзняли "для показухи", а далі нічому корисному не вчать, що люди розчаровані, мало не до бунту готуються і т.ін.
Ясна річ, що Нацгвардію і створювали не як армійський підрозділ, а як щось на кшталт Внутрішніх військ. Я не кажу, що це погано - кажу лише про те, що хлопців до цього не підготували, не провели роз’яснювальну роботу, не дали час звикнути до такого протиприроднього, як вони сприймають це зараз, підпорядкування міліції.
З одного боку, це добре, коли все вирішується швидко. Але у кожної медалі є зворотній бік. А якщо врахувати, що пересічний боєць Правого Сектору, людина з минулим у націоналістичній організації, іще гірше ставиться до міліції, ніж пересічний самооборонівець, просто чесна людина з народу - якби Правий Сектор запхали до Нацгвардії, наслідки могли б бути непередбачуваними. Тим більше, нагадаю, що нинішня міліція - не принципово нова українська правоохоронна структура, це ті самі менти. А керує ними людина, яка два дні тому скоїла політичне убивство одного з керівників ПС.
До речі, українським військовим, які захищають наші кордони, ПС допомагає, як може. Певна, що ця акція (http://www.bilozerska.info/?p=23604) була не єдиною.
Зброю ПС досі не здав тому, що, по-перше, на носі російська агресія, по-друге, без зброї вони стануть беззахисні і їх, як незручних партнерів, позбудуться, причому не найкращими методами. Гадаю, після того, як Аваков убив Музичка, у цьому ніхто не сумнівається.
Я хочу, щоб усі зрозуміли. По-перше, не кожен, хто зі зброєю, бандит. Це залежить від того, кому і чому він служить.
По-друге, у селі не починають будувати нову хату з того, що зносять стару - спочатку повністю завершують будівництво нової. Ось прийде Янукович із зеленими путінськими чоловічками - хто нас від них захистить? Армія і міліція? Як у Криму?
Ні, нас захистять озброєні відчайдухи. І якщо вони вже з’явилися у державі - не просто так же ж з’явилися, правда - доба їх покликала - то їх треба не роззброювати і винищувати, а допомогти, законодавчим шляхом, зареєструвати цю зброю. І створити для всіх бажаючих умови для служби у Збройних силах та інших силових структурах.
Все інше, шановні - то зрада.

Рюкзак для виживання в евакуації.

  • 28.03.14, 18:36

Міністерство оборони України на своїй сторінці у 
Facebookрозмістило інструкцію, як правильно збирати так звану "тривожну 
валізку".Військові фахівці рекомендують виділити для цього рюкзак 
об'ємом від 30 і більше літрів. Покласти до нього необхідний 
індивідуальний мінімум одягу, предметів гігієни, медикаментів, 
інструментів, засобів індивідуального захисту та продуктів харчування, 
радить Міноборони."В першу чергу людина повинна потурбуватися про 
документи, що засвідчують її особу. Вони повинні бути "під рукою", аби в
разі потреби їх не шукати. Також, рекомендую мати "про запас" гроші, 
300 гривень буде достатньо. Напоготові повинен бути комплект змінної 
білизни, нитки та голки. Серед засобів гігієни зазвичай рекомендують 
мати зубну щітку і зубну пасту, шматок мила, рушник (є такі в упаковці 
пресовані), туалетний папір, кілька упаковок одноразових серветок, 
кілька носових хусток, вологі серветки, бритва і манікюрний набір", - 
повідомив військовий комісар, полковник Дмитро Оксенюк."Запас їжі 
повинен бути принаймні на добу. Бажано, щоб харчі були з довгим терміном
зберігання, і які можна вживати без попередньої обробки. А особливо 
необхідна питна вода. До прикладу, як джерело живлення і енергії, у 
військовому середовищі використовуть батончики "Snickers" або "Шок". 
Сухпай можна поповнити тушонкою, галетами, суп-пакетами, м'ясними та 
рибними консервами, крекером", - відмітив комісар.Також експерти радять 
мати при собі ліхтарик, запальничку або сірники, годинник, запасні 
батарейки та засоби зв'язку та інформації.До аптечки першої допомоги 
радять покласти бинти, лейкопластир, вату, йод, активоване вугілля, щось
жарознижувальне і знеболююче, ліки від діареї й шлункової інфекції.

Красным по Белому.

  • 27.03.14, 10:14
КРАСНИМ ПО БЄЛОМУ.
Максим Коломыс _ Среда, 26 марта 2014, 11:45

Роздуми людини, яка бачила Олександра Музичка не лише на YouTube...

Одразу зауважу, із самого початку Євромайдану я належав до тих його прибічників, які будь-що намагалися зберігати позитивне мислення й холодний розум. Єдність мільйонів досить різних людей, яких згуртувала протидія відвертому злу, була для мене абсолютно сакральною. Побратимів по боротьбі я не ділив на партії та організації, не розрізняв за національністю чи поглядами, намагаючись виправдати будь-які, часом і відверто не симпатичні вчинки кожного.

Після встановлення нової, "тимчасової влади" зайняв позицію її поміркованого адвоката. Мовляв, не така то вже й проста справа – тягти країну з корупційної прірви, а тим паче, якщо робити це доводиться в умовах агресії з боку стократ сильнішого супротивника.

Щось я списував на тимчасовий недогляд, ще дещо на емоції: запальність чи навпаки – нерішучість, однаково викликані турботою про кожного, хто любить Україну...

Моя позиція, одначе, змінилася на 180 градусів.

Сталося це після холоднокровного вбивства мого земляка Олександра Музичка, а точніше після того, як російськомовний речник центрального МВС підтвердив, що зробили це його колеги, бійці з підрозділу "Сокіл". Мовляв, ніхто не винен: зловмисник-бо чинив спротив при затриманні.

До точки кипіння мої емоції довів зверхній коментар самого міністра Авакова, мовляв, погроз від бандитів із незареєстрованими автоматами в руках він не терпітиме і готовий жорстко прийняти їх виклик.

Між рядків неважко було прочитати, що "бандитами" пан Аваков відтепер схильний називати нікого іншого, як активістів "Правого сектора" і, насамперед, загиблого Музичка, якого все Рівне знає, як Сашка Білого.

Воно було б іще нічого, якби це казала людина, яка впіймала та знешкодила бодай когось із когорти Янукович-Пшонка-Клюєв-Якименко-Захарченко...

Між тим, жоден з цього списку – дай Бог усім їм здоров'я – і досі не "застрілився при спробі затримання".

Воно було б і ще нічого, якби говорив чоловік, чиє призначення стало логічним наслідком його численних заслуг перед Вітчизною та Майданом.

Між тим заява пролунала від чиновника, призначеного за партійною квотою. А відтак її безапеляційність виглядає просто бравадою, того, кому більш нема чим "бравувати".

Музичко й революція

Безумовно, імідж у Сашка Білого впродовж останнього місяця склався доволі неоднозначний. Скандальні відео за його участі створили ідеальний ґрунт для антиукраїнської пропаганди в Росії, дозволивши їй обґрунтувати, зокрема, і необхідність вводу військ у постреволюційну Україну.

Безумовно, загони озброєних людей на вулицях – видовище далеко не найприємніше.

Безумовно, лексика, що злітала з вуст пана Музичка на скандальних роликах, складно сприймається інтелігентними людьми.

Між тим, усі ці враження суто поверхневі й виникають головним чином у людей, які бачили Білого виключно в інтернеті.

Особисто я з Сашком Білим познайомився зовсім не там. Сталося це в Рівненській облдержадміністрації, де саме вибила двері юрба розлючених місцевих жителів. Сотні імпульсивних людей у масках і без вщерть заповнили хол адмінбудівлі. То тут, то там лунали брутальні матюки на адресу влади та її посіпак.

Між тим, сходи, що вели на другий поверх, зайняли кількасот правохоронців і вступати з ними у відкрите протистояння ніхто не наважувався. Що робити далі, не знали.

Загальну розгубленість в один момент обірвав громовий хрип дебелого дядька, який, вистрибнувши на стіл, миттєво взяв подальшу організацію штурму в свої руки. "Мене звати Сашко Білий, і далі усі слухатимуть мене!" – випалив чолов'яга і ще хвилину тому багатоголосий натовп відреагував на його вибуховий темперамент мовчазною згодою.

В компанії кількох присутніх депутатів Білий пішов домовлятися з чиновниками. Що саме він їм казав, можу хіба здогадуватися. Однак вже за десять хвилин міліція організовано покидала приміщення через створений протестуючими коридор.

Рівненську ОДА захопили однією з перших в Україні. І, варто зазначити, під час штурму не було розгромлено жодного кабінету. За 15 хвилин хлопці з Правого сектора зайняли усі поверхи і жодного стороннього туди не пропускали. Стихійно обраний комендант Музичко не дозволяв жодної сваволі. Хтось сперечався, однак всі слухалися.

Рівненські євромайданівці того дня були в напрочуд піднесеному настрої й надзвичайно пишалися, тим, "що ми нарешті не відстаємо від Галичини".

У Рівному Сашко Білий наступного ж ранку прокинувся знаменитим.

 

Його псевдо вже невдовзі знав кожен, хто штурмував базу місцевого "Беркута", кожен, хто чергував на блокпостах на виїздах із Рівного, знали його й беркутівці, які повернулися з Києва, аби покаятися перед народом на Майдані Незалежності. Багатотисячна юрба тоді розлючено ревіла "На коліна!" і здавалося, що вже наступної ж миті вона розірве тих, кого вважала винними в загибелі Небесної сотні.

На сцені тут-таки з'явився Білий з автоматом наперевіс. "В житті б не подумав, що колись доведеться захищати мєнтів, – вигукнув він, – але я вимушений просити вас дати їм змогу сказати слово на свій захист!"

Після того дня активісти "Правого сектора" почали ходити зі зброєю. Тоді це зовсім не виглядало чимось неадекватним. Коли доводилося мерзнути на нічному блокпості, очікуючи бусів із провокаторами, озброєні люди поруч відчутно додавали впевненості. Сашко Білий приїздив туди по калька разів на ніч. І можна лише уявити, що було би, якби хтось вистрілив у нього тоді.

Попри свою активність, дебелий дядько в камуфляжі не виказував жодних політичних амбіцій. В численних інтерв'ю журналістам він не втомлювався повторювати, що на жодну посаду не претендує. У розмовах з людьми тримався доволі просто і доброзичливо. Часто і щиро посміхався, інколи міг ввернути і міцніше слівце.

Таким вже був. Казав, що думав, прямо, інколи брутально, однак завше без лукавства.

 

Після появи знаменитих роликів на Ютюбі про Музичка почали говорити різне.

Деякі обивателі називали його "платним рекетиром з 90-их". Однак де ви бачили рекетира, який навіть авта власного ніколи не мав?

Пригадаймо, коли відбувся злам у протистоянні народу та Януковича? Це трапилося саме під час захоплень адміністрацій по всій Україні. Робила це зовсім не теперішня влада, а саме небайдужі гарячі люди, яким просто увірвався терпець.

Сашко Музичко став справжньою дитиною революції, одним із тих, кого революції зазвичай пожирають на догоду хитрішим негідникам, які здатні віртуозно скористатися їх плодами. Діти не завжди бувають такими, як хотілося б в ідеалі, однак приносити їх у жертву усе одне аморально. Нинішня ж ситуація виглядає саме так.

Упевнений, непритягнення до відповідальності за смерть Музичка може стати першим приводом для тяжкого й безповоротного розчарування в новій владі тисяч учорашніх революціонерів.

Спершу неминуче розчаруються ті, хто як я, знав Музичка особисто, хто завважив за необхідне провести його в останню путь, як героя й побратима. Якщо так трапиться, зло просто почне притягувати усе більше нового зла.

Протистояння міліції і Правого сектора проляже першою лінією розлому між людьми Майдану. І саме це стане найбільш бажаною провокацією для Путіна.

Адже від розчарування у Майдані, скропленому кров'ю найчистіших з-поміж нас, – лише один крок до зневіри у спроможності нашої нації, як такої.

На фоні цієї провокації те, що робили Музичко, Мірошниченко з Бенюком та чимало менш іменитих народних месників, уже скоро виглядатиме дитячими забавками.

Не можна забувати, що людей, які вважають героями таких, як Сашко Білий у сучасній Україні, яка ще й досі оплакує Небесну сотню – набереться не менше ніж прихильників "законності" імені Авакова та його "соколят".

Доволі неоднозначною є й відповідь на питання, який злочин тяжчий: розгулювати з автоматом по місту, чи дозволяти розгулювати на волі можновладцям, які топили Україну в крові?

Від злочину №1 станом на сьогодні не постраждав жоден мирний рів нянин.

Водночас перелік постраждалих від злочину №2, якщо не по іменах, то вже точно по обличчях добре пам'ятає уся Україна.

Саме ці люди є бандитами в уяві людей, які сьогодні найняли на роботу пана Авакова.

Якби Сашко Білий не захопив Рівненську ОДА, якби він у визначений час не підняв угору свій АК – не виключено, що в кріслі міністра МВС і далі б сидів кровожерливий монстр Захарченко.

Якщо ж замість нього жертвою стає хай і не до кінця врівноважений, проте щирий український патріот – гріш ціна новій владі і усьому, що вона каже та чинить.

Максим Коломис, Рівне, спеціально для УП

https://www.youtube.com/watch?v=ArdLaeEZSZ4&list=PLhV-Pj5DWabyxxWpbqGG8ZfZi6WmGSw2J

Всё о: Правый секторАваков

"Республика Сало".

  • 27.03.14, 09:44

РИА Новый Регион – Киев

План Путина для Украины: «Республика Сало» против республики сала
Авторская колонка  26.03.14 12:17





Киев, Март 26 (Новый Регион, Алексей Блюминов) – Для начала справка из Википедии. «Итальянская социальная республика (итал. Repubblica Sociale Italiana), неофициально известная по названию своей столицы как Республика Сало (итал. Repubblica di Sal) – марионеточное государство, образованное в сентябре 1943 года на оккупированной Германией территории северной (и частично центральной) Италии. Создано после освобождения немецким спецназом из-под ареста низложенного Высшим Фашистским советом итальянского диктатора Бенито Муссолини, который и возглавил новое правительство, а вновь созданная Республиканская фашистская партия (преемник Национальной фашистской партии) стала правящей и единственной законной в стране. Формально ИСР была независимым государством, фактически поддерживалась благодаря нахождению в этом регионе немецких войск.

Подпишитесь на новости «Новый Регион – Киев» в Facebook >>>

Правительство республики провозгласило себя единственным существующим законным итальянским правительством и не признавало заключенного новым итальянским правительством в сентябре 1943 года перемирия с союзниками, объявив короля Виктора Эммануила III предателем».

Анализ военно-политической и пропагандистской игры, ведущейся Кремлем против Украины, позволяет утверждать, что мы сегодня как никогда близки к подобному варианту развития событий в постреволюционной Украине. Наш Муссолини – Янукович, низложенный Верховной Радой Украины бежал в Россию, и сегодня используется ее правящими кругами как марионетка для дестабилизации ситуации.

Именно его, как якобы «де-юре легитимного президента» использовали в качестве ширмы для действий крымских сепаратистов. Затем он «попросил» Путина о введении в Украину войск для «наведения порядка». Его последнее выступление, в котором он пообещал «скоро вернуться» многими было воспринято как угроза попытки реставрации на российских штыках.

Впрочем, изначально Путин попытался обкатать на юго-востоке «крымскую» схему аншлюса. Однако нужной картинки Москва не получила. Вместо десятков и сотен тысяч «судетских немцев, радостно рвущихся в Рейх» мир увидел где-то две, где-то три, где-то пять, в самом лучшем случае – семь тысяч демонстрантов, размахивающих триколорами и под скандирование «Россия!" захватывавших областные администрации. На фоне совсем еще свежих картинок стотысячного киевского Майдана «русская весна» получилась, мягко говоря, неубедительной.

Прошла пара недель, изначальный драйв угас, а украинские правоохранительные органы вышли из постреволюционного анабиоза и ситуация в юго-восточных областях потихоньку стала возвращаться в привычное русло. И тут Кремль делает резкий разворот на 180 градусов и резко меняет тактику.

Вот такие методички для пророссийских активистов в Украине последнюю неделю распространяют в социальных сетях кремлевские пропагандисты. Несколько цитат:

«ПЛАН ДЕЙСТВИЙ ДЛЯ ЮГО-ВОСТОКА ВО ВРЕМЯ ПРОВЕДЕНИЯ МИТИНГОВ:

Лидеры и участники патриотических и общественных организаций Юго-Востока! Большинство из вас, к сожалению, приняло неверную тактику ведения борьбы с хунтой, которая захватила власть в Киеве, центре и западе Украины. Эта ошибка состоит в том, что единственной идеологической основой борьбы у вас является утверждение, что в Киеве произошел Государственный переворот, и просьба к России помочь защитится от бандитов.

Такой подход является концептуально неверным и неминуемо ведет к поражению, потому что не дает России никаких законных оснований для прямой помощи вам, поскольку это будет расцениваться, минимум, как вмешательство во внутренние дела Украины, а максимум – как интервенция. Поскольку смена власти, пусть и неконституционная, это сугубо внутренние дела Украины и с этим должен разобраться только народ Украины.

Ваш лозунг «Россия, мы хотим войти в твой состав» – дает хунте и ее западным хозяевам все основания использовать любые инструменты для борьбы с вами, как с преступниками, а пока что на их стороне сила, и если вы ничего не измените, вас сомнут и уничтожат. Тактику нужно менять и менять срочно».

Как же предлагается менять тактику? А вот как:

«Что нужно изменить, чтобы Россия смогла вам помочь:

– заменить главный лозунг на следующий: Украина подверглась внешней агрессии со стороны США и ЕС, которые спонсируют боевиков и поддерживают их дипломатически.

1. Нужно показать мировому сообществу, что вы понимаете – Украина стала очередной жертвой агрессии США и ЕС, а вы выступаете за ее освобождение, а не за фактический раскол страны. Сама формулировка акта внешней агрессии через нерегулярные части дает возможность опереться на конвенции ООН.

2. Вы должны говорить об освобождении от оккупантов! Причем, не части Украины, а всей территории! Иначе вы, с юридической точки зрения, становитесь сепаратистами.

Смена символа меняет логику процессов и перестраивает мозги людей. Пойдет волна и в центр Украины.

Надо убрать флаги вымышленных самопровозглашенных республик. Это однозначный сепаратизм, а вот георгиевская лента, допустим, это символ гражданского сопротивления. Ну и украинские и российские флаги, с повязанной на древке георгиевской лентой очень были бы полезны на митингах. Надо показать Украине, что воссоединение с Россией не самоцель – это просто крайний вариант защиты от оккупации нацистами.

4. Необходимо обратиться за помощью от имени Фронта Юго-востока к АРК – Константинову и Аксенову за военной помощью в борьбе с вооруженными отрядами агрессора

6. Необходимо обратиться к России за помощью НЕ для вхождения в её состав, а за помощью в отражении внешней агрессии США и ЕС, и освобождения всей Украины от нацистского беспредела, а также для отражения вооруженных действий киевской хунты против жителей юго-востока и предотвращения оккупации Украины войсками НАТО».

Пророссийские активисты – публика понятливая. И вот уже, словно по мановению волшебной палочки невидимого дирижера политических спектаклей, на митингах в Донецке, Луганске, Харькове исчезают триколоры, а вместо них появляются сине-желтые стяги. Корова языком слизывает и сепаратизм. А вместо привычного «Россия!" публика вопит: «Где наш законный президент?" и «Требуем возвращения Януковича!". Российские СМИ умело подогревают нужные настроения (все-таки они мастера психологической войны) и сеют панику среди предполагаемого противника: Все пропало! Янукович вот-вот вернется, чтобы расколоть Украину!

С примером подобного рода пропаганды можно ознакомиться вот тут.

Сопоставляя события на юго-востоке, происходящие в реальном времени с кремлевскими темниками можно с высокой долей вероятности предположить, что если все будет развиваться по плану, в скором времени нас ждет не «грузинский», а «финский» вариант. Напомню, зимой 1940 года СССР «пришел на помощь» предварительно сформированному на его же территории «правительству Финляндии» во главе с Отто Куусиненом и вторгся на территорию этой скандинавской страны.

Сейчас финский вариант реален как никогда. С той лишь разницей, что оборонительной линии Маннергейма у нас нет и не будет. Если, конечно, не считать таковой траншеи, выкопанные Тарутой на границе Донецкой области.

Каков алгоритм возможного вторжения?

Янукович уже начал «утверждать» «народных губернаторов». Следующий шаг – создание на территории России «законного» правительства в изгнании, от имени которого будут создаваться и вооружаться отряды «зеленых человечков» (тот самый «Фронт юго-востока», упомянутый в цитате из кремлевской методички). Их задача – дестабилизировать ситуацию в стране, развязать гражданскую войну против центрального правительства.

А после того, как оно двинет против них Национальную гвардию и/или регулярные войска, последует финальный акт пьесы: «законное правительство» Януковича «официально» пригласит «ограниченный контингент» российских войск для выполнения «интернационального долга» перед украинским народом. Ну, совсем как в Афганистане в 1979 году.

Реальность такого варианта подтверждает и констатируемая экспертами концентрация российских войск в Ростовской области РФ (откуда удобно наносит удар по Донбассу). На полномасштабный военный ответ оккупантам рассчитывать не приходится. Ведь местное население зачастую настроено пророссийски и враждебно в отношении украинских военных. Показательный факт: в Станице Луганской, где несколько десятков местных жителей заблокировали передвижение украинской военной техники, людей, участвовавших в блокаде, считают героями.

С другой стороны, в то, что россияне пойдут на Киев и далее к западу, тоже верится слабо. В Москве ведь не дураки сидят. Они понимают, что ни о каком возврате Януковича в Киев не может быть и речи. При таких настроениях местного населения он не усидит долго. Даже на российских штыках. Таким образом, наиболее реальной целью возможной аннексии является откол от Украины пяти-шести юго-восточных областей, с последующим образованием в этой дуге нестабильности фейкового государства во главе с Януковичем и со столицей в Харькове или в Донецке.

Помимо установления контроля над угольными месторождениями и промышленными активами Донбасса, россияне, таким образом, решают и проблему Крыма. Ведь, в случае отрыва от Украины ее юго-востока нивелируется угроза применения к полуострову санкций со стороны Киева, будь то отключение водоснабжения, электричества или блокирование территории. Появляется реальная альтернатива еще не построенному мосту через Керченский пролив.

И, главное, Россия обзаводится санитарным кордоном, отделяющим ее от будущего возможного члена НАТО, каковым, несомненно, станет Украина в ближайшие пять-семь лет при таком раскладе. О том, что таким образом будет существенно подорван украинский промышленный потенциал, я просто молчу, настолько это очевидно.

Партия регионов в украинском парламенте уже вовсю говорит устами своих спикеров о необходимости переноса назначенных на 25 мая выборов президента (что означает подрыв легитимности украинской власти), а также на выполнении других условий выдвинутого недавно Россией ультиматума нашей стране, предусматривающего перекройку Конституции Украины в угоду сепаратистам, переход к федерализму и отказ от вступления в ЕС и в НАТО. Сомнительно, что Украина на такие условия пойдет, а значит, что в случае их дальнейшего педалирования «развод» с юго-востоком или как минимум, какой-то его частью представляется неизбежным.

Как долго при таких раскладах просуществует украинский аналог Республики Сало, сказать трудно. Впрочем, одно очевидно. Как в случае с историческим оригиналом это не спасло Муссолини от повешения вверх ногами вместе с любовницей Кларой Петаччи, так и реализация нынешних планов Кремля вряд ли спасет Виктора Януковича от суда в Гааге.

© 2014, «Новый Регион – Киев»