Монолог батька беркутівця.
- 01.02.14, 01:53
Разом із тим, що ти його убив.
Твій сад не прийметься,
І вишенька зчорніла,
Яку торік з тобою я садив...
Навіщо жити? Вкрилося ганьбою
Й прокльонами - твоє ім'я.
Я так гордився, сину мій, тобою,
А нині вслід:
- це ж батько упиря...
Ти зводив дім. Я мріяв про онука,
(той постріл всім життя переверне).
Душа поранена - страшна, пекельна мука...
Ти в нього цілився,
А вбив - мене!
Казали, він мав карі очі,
Казали, що Шевченка так любив...
А, знаєш, він прийшов тієї ночі,
Щоб запитать -
За що ти його вбив...?
Сьогодні того хлопця поховали,
Він був Вкраїни справжній син.
Його мільйони, чуєш?!, проводжали!
Я ж в путь останню -
Йшов один...
©Оксана Максимишин - Корабель
Львівська обл.,м.Яворів