Злочинці ставлять ультиматум владі.

  • 26.03.14, 17:50
Партия регионов выставила новой власти ультиматум из 10 пунктов
"Хвиля"

Партия регионов2

Известный журналист Сергей Лещенко обнародовал ультиматум Партии регионов в отношении новой власти.

Регионалы хотят законсервировать свое влияние в восточных регионах, отмечает он в своем блоге на«Украинской правде».

Итак, вот что они предлагают:

1. »Закон об амнистии для участников протестных движений должен быть распространен Верховной Радой и на наших соратников». На сегодняшний день в списке задержанных участников протестных движений есть лишь Михаил Добкин и Геннадий Кернес, которых взяли под частичный домашний арест.

Хотя, возможно, Партия регионов причисляет к «участникам протестных движений» задержанных экс-главу «Нафтогаза» Евгения Бакулина, соратников Сергея Курченко, причастных к аферам международного масштаба, а также бухгалтера экс-министра энергетики Эдуарда Ставицкого, уничтожавшего следы его коррупционных деяний.

Понятно, что этот пункт – попытка вывести из-под уголовного преследования силовиков и бандитские группировки, которые «зачищали» Майдан. Их сдача для донецких означает потерю возможности привлекать в будущем.

2. »Губернатор области не может назначаться в Киеве. Он должен избираться народом и поэтому мы требуем внесения в Конституцию Украины нормы о прямых выборах губернаторов областей». Смешно то, что Партия регионов, последние четыре года безраздельно правившая Украиной, не смогла добиться такого от своего президента. Теперь они захотели самостоятельности – чтобы построить «Украину Януковича» хотя в границах своего региона.

3. »Мы требуем кардинального пересмотра бюджетной системы. Не менее 75% собираемых налогов должно оставаться в распоряжении области». Аналогично – кто мешал добиться этого при Януковиче?

4. »Хватит коррупции и пренебрежения к мнению простых жителей Донбасса». Это даже не смешно. Пчелы против меда. Создатели главного коррупционного монстра дают команду своим сателлитам выступать против коррупции.

5. »В первоочередном порядке Верховной Радой должен быть рассмотрен и проголосован закон о местном референдуме». После «крымского референдума» это – мина замедленного действия для придания легальных форм российской интервенции.

6. »Мы за немедленное принятие новой редакции закона о языках, в котором русскому будет предоставлен статус второго государственного». Норма полностью созвучна с российской «дорожной картой».

7. »Мы знаем, что Россия была, есть и будет нашим надежным другом и гарантомреализации наших планов. Экономическое сотрудничество с РФ должно стать приоритетом для будущей народной власти Донбасса». Зависимые от российских рынков донецкие олигархи фактически настаивают на своей отдельной внешней политики с Россией.

8. »В случае игнорирования наших требований со стороны власти в Киеве мы оставляем за собой право ставить вопрос о подготовке законодательных предложений по федерализации Украины». Еще одна прямая ссылка на российскую «дорожную карту» по развалу Украины.

Некоторые из этих тезисов уже озвучил в понедельник на согласительном совете руководитель фракции регионалов Александр Ефремов. Они понимают – времени добиться своего у них не много, пока российские войска стоят у границы. И если для одних это момент консолидации общества перед лицом внешней угрозы, для Партии регионов – это время выдвижения ультиматумов.

Дозріває ганебна ширка.

  • 26.03.14, 17:08
Це реінкарнація ширки ПРіБЮТ, — Балога про коаліцію

Народний депутат Віктор Балога розповів, що до створеної сьогодні коаліції увійшли зрадники і пристосуванці з Партії регіонів, вчорашні “антифашисти”, тому він сам не збирається до них долучатися.

“Особисто я переконаний, якщо і можна мати справу з “регіоналами”, то лише з тими, хто перейшов на бік народу до 20 лютого і голосував за постанову ВР про припинення вогню. Усіх інших, хто в паніці почав виходити з фракції ПР, коли “Титанік” пішов на дно, вважаю зрадниками і пристосуванцями”, - написав Балога на своїй сторінці у Facebook.

Депутат зауважив, що в групі “Економічний розвиток”, яка увійшла в коаліцію, з 33 її членів лише 5 голосували за припинення вогню і виведення спецназу з центру міста.

“Усі решта її учасники – старі, добре відомі архітектори режиму Януковича, в перемішку з тушками і вчорашніми “антифашистами”, - наголосив Балога.

Саме це і є причиною того, що нардеп Віктор Балога не підписав коаліційну угоду “поряд з прізвищами Табалова, Хомутинника, Щербаня, Яценка, Пилипенка”

“Це не коаліція, і не більшість “Народної довіри”. Це реінкарнація ширки ПРіБЮТ”, - вважає політик.

Нагадаємо, під час засідання Верховної Ради народні депутати створили нову коаліцію "Європейський вибір", до якої увійшли 250 народних депутатів. Окрім фракції "Батьківщини", УДАРу і "Свободи", до коалації увійшли групи "Економічний розвиток", "Суверенна соборна Україна" та інші народні депутати.

Чому Путін боїться Бандеру?

  • 19.03.14, 08:08


Двічі під час промови про приєднання Криму до Росії Путін згадав Бандеру. Спочатку як про посібника гітлерівців, а потім зауважив, що “бЕндерівців” у Криму не буде.

 

Путін знає, що посібником Гітлера Бандера не був, але навіть не здогадується, що бандерівці в Криму є. Їхня кількість побільшала до, під час і після так званого референдуму. Ці люди ще не усвідомлюють себе бандерівцями, не читали праць Провідника, але вже стають такими за своєю суттю, бо розуміють, що треба боронити свою землю від путіних-сталіністів. Причому це бандерівці різних національностей.

 

Російський фюрер боїться майданної психології, яка може заполонити терени імперії. Він скористався кримським фактором, аби перенести бойові дії на чужу територію. Бандерофобія виявилася потужним двигуном анексії Криму, ініційованої Кремлем.

 

Путін усвідомлює смертельну небезпеку для імперських шовіністів розповсюдження бандерівської ідеології. Зробивши євразійську ідею головною в своєму житті, він прагне знищити й бандерівщину як таку.

 

Фобії новоявленого фюрера є перебільшеними. Якби бандерівщина стала масовим всеукраїнським явищем, анексії Криму не відбулось би. Стихійна бандерівщина, пробуджена Майданом, але не оперта на сучасну теорію, постійно дає збої. Дається взнаки й псевдо-бандерівщина під націоналістичними гаслами.

 

Саме страх дозволив аксьоновим і константиновим лягти під кремлівського карлика, який прагне зробити з України новий федеральний округ Росії. Румунський президент Траян Басеску підозрює, що путінські апетити можуть розповсюдитись на Молдову. А Придністров’я вже заявило про свою готовність приєднатися до Росії. Аналогічний з кримським референдум там був проведений декілька років тому, й результати подібні.

 

Історики ще дослідять механізми маніпуляцій і фальсифікацій, зрозуміють, що було справжньою рушійною силою анексії Криму. Але вже сьогодні очевидно, що кремлівський послідовник Гітлера замахнувся якщо не на світове, то принаймні на європейське панування. Порівнювати його з хлопчиком-хуліганом, який побешкетує й перестане, не доводиться. Перебільшувати роль ядерної кнопки в його руках теж не слід, але треба бачити реальну загрозу, яка йде від Москви.

 

Бандерівські фобії Путіна треба втілити в життя, адже думки матеріальні. Сьогодні бандерівський фактор не є смертельним для російського диктатора, але нації здатні швидко вчитися, в тім числі й на власних помилках. Лише бандерівщина, націоналістична ідеологія, може протистояти імпер-шовіністичній ідеології сталінізму.

 

Путін виявився блідою копією Сталіна з претензією на світове панування. Крах виплеканої ним імперії буде жахливим. І від цього насамперед постраждають ті, хто плескав в долоні фюреру, який проголосив про приєднання Криму до Росії. Боротьба між сталінізмом і бандерівщиною ще не закінчилася. Тільки якщо сталінізм у смертельній агонії ще здатний був захопити Крим, то бандерівська ідеологія українського націоналізму, за якою майбутнє, скерована насамперед на знищення Російської імперії – головного ворога вільнолюбних народів.

 

Анатолій ВЛАСЮК

Прозріння.

  • 18.03.14, 19:50
У кошенят прорізався зір:

Колумбово яйцо.

  • 18.03.14, 01:30
Колумбово яйцо в день Весеннего равноденствия. С.В.Шестопалов
Колумбово яйцо в день Весеннего равноденствия.

Начало Зодиакального круга в точке Весеннего равноденствия, куда Солнце вступает в День весеннего равноденствия, имеет физическое обоснование, что подтверждается простым экспериментом.

Известна история о колумбовом яйце. Якобы, которая повествует, что Колумбу удалось выиграть спор, поставив сырое яйцо на тупой конец. Одни говорят, что яйцо было варёное, и Колумб просто слегка смял его тупой конец.  Другие говорят, что стол в таверне был деревянный и не отличался гладкостью, и хитроумный Колумб нашёл ямку, в которую и установил яйцо. Третьи и вовсе подвергают этот факт сомнению.

Истина же состоит в том, что сырое яйцо можно поставить на тупой конец, и оно, действительно, будет стоять, но сделать это можно единственный раз в году – в день весеннего равноденствия. Этот простой эксперимент проводился многими. Яйцо стоит на ровной поверхности в течение суток. Его можно поставить даже на гладкую стеклянную поверхность, и оно будет стоять много часов, до тех пор, пока не изменятся гравитационные условия.

Суть этого явления состоит в том, что в дни летнего и зимнего солнцестояний Земля повёрнута к Солнцу одним из полюсов, и Солнце освещает преимущественно одно из полушарий либо северное, либо южное. И наравне с освещением и гравитационное поле Солнца воздействует неодинаково на оба полушария. В дни весеннего и осеннего равноденствий Солнце одинаково освещает оба полушария, и гравитационное поле равномерно влияет на них.

Поэтому в День весеннего равноденствия создаются уникальные гравитационные условия, когда гравитационное поле равномерно действует на обе половинки стоящего яйца. В прочие дни это равновесие нарушается, и устойчивость яйца становится невозможной. В основе данного факта лежит не метафизика, а физика.

В основе астрологии лежит физика!

В этом году Солнце входит в знак Овна 21 марта в 2 часа 22 минуты по московскому времени. За сутки до этого часа яйцо удаётся поставить, и оно может оставаться в вертикальном положении сутки или двое, пока не случиться какая-нибудь вибрация поверхности, на которой оно стоит.

Рекомендуем всем провести этот эксперимент, тогда Вам не придётся рассуждать о вере, там, где правит бал практический опыт и знание.

Справжні БРАТИ.

  • 18.03.14, 01:11
"Ну, ЗА СПРАВЕДЛИВОСТЬ!"tost


Війна без пострілів.

  • 13.03.14, 08:30
Війна без пострілів 
Варіанти розвитку подій, окреслені політичними експертами, від найбільш драматичних до помірковано оптимістичних, сходяться в одній тезі: Україна втратила контроль над Кримом на роки
Олена ЗВАРИЧ   

Російські інтервенти на блокпосту біля української військової частини в селі Перевальне. (Фото  Рейтер.)
«Як думаєш, буде війна?» — питає, сперши сапку на паркан, сусідка по дачі Ніна. І відразу пропонує свій «народний рецепт» виходу з кризи: «Татар шкода. Але, може, віддати Крим Росії — хай вона ним вдавиться!?» Висловити таку думку не «біля тину», а публічно, у середовищі політиків чи журналістів, вважається «моветоном». Крим — не шапка чи гаманець, яким відкуповуються від злодія задля збереження власного життя. І не уражена гангреною рука, яку ліпше відрізати, щоб не загинути. Там живуть люди (за даними соцзамірів, близько 50% наслення півострова), які не бажають бути громадянами Росії. Утім непатріотичні балачки про «кримську пожертву» за останній тиждень безбожно застаріли: за цей час дер­жава Україна майже цілковито втратила контроль над держорганами та установами автономії, над загальною ситуацією в Криму. Є побоювання, і вони не безпідставні, що Москва не вдовольниться одним лише Кримом і використає півострів як плацдарм для нападу на «материкову Україну», ослаблену економічно і політично, отруєну внутрішніми чварами.Наскільки реальною є можливість війни Росії проти України, війни в буквальному, брутальному значенні цього слова? І які є прогнози вирішення непрогнозованої ситуації в Криму?Війна, яку ми не помітили

Насамперед визнаймо нарешті як факт те, що Київ уже не має контролю над Кримом. Так, центральна влада вчасно, навіть раніше, ніж решті України, перерахувала кошти бюджетникам та соціальні виплати, але вона не може контролювати діяльність держустанов, фіскальні органи та органи місцевої влади; віднедавна — навіть роботу «Чорноморнафтогазу». Кримські прокуратура, міліція та частина СБУ відверто співпрацюють з так званою «Самообороною Криму». Найбільші українські телеканали відімкнуті, транспортні ворота півострова, в тому числі повітряні, — закриті не тільки для вищих посадових осіб, а й для журналістів (їхати в автономію нині просто небезпечно). Апофеоз картинки — прикордонні стовпи, що почали вкопувати біля села Чонгар Херсонської області. У цій ситуації справи проти Аксьонова, Константинова та зрадника присязі контр–адмірала Березовського, порушені СБУ, і рішення київських судів про їх негайне затримання виглядають, м’яко кажучи, безсилими.

Єдиними повпредами держави Україна на півострові є змучені блокадою, але вперті українські військові. Тільки їхня сила духу є єдиним флагштоком для синьо–жовтого прапора над півостровом. Їм протистоять, окрім місцевих «дружинників» і прибульців–козачків, 18 тисяч «багнетів» регулярної армії РФ. Що б там не казав лукавий Кремль, а це військова окупація, здійснена без єдиного пострілу. Це, як називає її оглядач «Вашингтон Пост», тактика «спливаючої війни», апробацію якої провела РФ у Криму — «війни швидкої і завуальованої, яка, вірогідно, буде широко застосовуватися в майбутньо­му».

Відправною датою, від якої можуть стартувати ще більш небезпечні події, є 16 березня. Результати так званого референдуму передбачувані. Мало того, що він пройде без іноземних спостерігачів, за відсутності журналістів, окрім переважно російських, за невідь як складеними списками голосувальників (адже ЦВК, охарактеризувавши цей «плебісцит» незаконним, закрила доступ до списку виборців), без належної кампанії за участі всіх зацікавлених сторін. Усвідомлюючи, що це дійство бойкотуватиме значна частина проукраїнськи налаштованих мешканців, передовсім кримських татар, сепаратисти АРК «убезпечилися», не вказавши в «положенні про референдум» поріг явки. «У варіанті, прийнятому Севастопольською міськрадою, «референдум» визнається таким, що відбувся, у разі участі у ньому 50% виборців. У республіканському положенні поріг явки взагалі відсутній. Тобто «референдум» начебто відбувся, якщо на нього прийшли лише три «каліки». Я впевнений що і там, і там намалюють більше 50% явки, але кримські сепаратисти не такі впевнені, як севастопольські, тому про всяк випадок перестрахувалися», — коментує голова Комітету ви­борців України Олександр Черненко.

«Політика українських військових у Криму до 16 березня зрозуміла — ми не втягуємося у конфлікт. Але після 16–го їх назвуть «окупаційними» і почнуть вичавлювати з Криму. Як діяти? Чіткої відповіді на це питання військово–політичне керівництво країни сьогодні не має», — каже військовий оглядач, керівник видання Defence Express Сергій Згурець. Іншими словами, чи наші вояки отримають команду чинити опір (а в багатьох частинах збройові кімнати перейшли «під охорону» російських військових, тому «зброєю» буде хіба що голосне співання Гімну) — цей варіант розвитку подій малоймовірний, чи їх виведуть iз півострова з піднятими руками. Перший варіант — трагедія, другий — драма. Адже добра половина офіцерів та майже 80% контрактників мають у Криму дітей, сім’ї і полишати домівку не схочуть, тож цю категорію своїх захисників держава Україна не здатна захистити.

«У Генштабі України є, умовно кажучи, «партія голубів» і «партія яструбів», тих, хто схильний закликати до збройної відсічі, — констатує Згурець. — Виступаючи в парламенті у вівторок, Ігор Тенюх продемонстрував логіку «голуба» (міністр оборони, нагадаємо, пояснив, наскільки українська військова потуга поступається російській, заявивши, що «в нас є тільки тактика і бойовий дух». — Авт.). Проте навіть для цієї логіки його виступ видається занадто м’яким». Експерт певен, що військово–політичне керівництво країни не розробило чіткого плану дій щодо військових у Криму та загалом щодо реакції на можливі військові загрози з боку РФ на інших теренах. Ситуацію в Криму він називає патовою для обох сторін конфлікту. Чи може Росія наважитися ввести війська на територію Донбасу або, скажімо, Причорномор’я, аби взяти під контроль ті ГЕС, що живлять Дніпровою водою Крим? «Для цього в Москви немає таких, нехай навіть штучно роздутих, приводів, як у Криму — «захист росіян», — відповідає Сергій Згурець. — Проте я б не відкидав і такої можливості. Адже правила логіки в їхній грі відсутні. Принаймні я їх не бачу».

Подібну думку в розмові з «УМ» висловлює й політтехнолог, директор компанії персонального та стратегічного консалтингу Berta Communications Тарас Березовець. «Небезпека військового втручання залишається дуже високою, — каже він. — У тому, що сталося, винен Янукович: він провів свідому диверсію на знищення армії та спецслужб, поставивши на відповідні посади Лебедєва і Якименка. Росії не треба ніяких приводів. Теоретично, якщо вона захоче, — може швидко окупувати всю країну».

Натомість промінь світла у похмурому царстві припущень кидає директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. «Журналісти, не нагнітайте ситуацію, — закликає мене експерт. — Ми до кінця не знаємо, яку гру насправді веде Путін. Президент Росії не дурний чи божевільний, як його хоче представити громадська думка. Не думаю, що він приведе війська на схід України. Війни в класичному смислі не буде. Його інтерес — федералізувати ослаблену Україну й отримати контроль — і політичний, і бізнесовий — над східними регіонами».

Коли Крим попроситься назад, в Україну?

Ситуацію після 16 березня важко прогнозувати, вона має багато варіантів розвитку. «Очевидно, первісно Путін мав план не обмежитися Кримом, розколоти Україну на дві частини. Цей план не спрацював. Зараз Кремль стоїть перед вибором: або «заморозити» ситуацію на півострові (аналогічно Придністров’ю), або вдатися до прямої анексії. У такому випадку Росія потрапить у міжнародну ізоляцію і зазнає значних втрат, — розмірковує директор Школи політичної аналітики НаУКМА Олексій Гарань, резюмуючи: Боротьба України за Крим не завершена».

У цій боротьбі важливу роль вiдiграють західні партнери Києва. «Жодна нормальна країна не визнає результатів кримського псевдореферендуму», — говорить Гарань. Про це свідчать навіть заяви таких квазісоюзників РФ у СНД, як Білорусь, Казахстан, Киргизія. Єдиним сьогодні, хто вітає «референдум Аксьонова», є режим Башара Асада. Розбирає цікавість, а як поведеться в нашому випадку екзотична острівна країнка Науру, котра після фінансової стимуляції з Москви визнала Абхазію та Південну Осетію?

Про придністровську модель як найбільш iмовірну говорить низка політичних експертів. Невизнана республіка, сіра зона з відсутністю інвестицій, умов для розвитку бізнесу, а відповідно з занепалою економікою і розгулом криміналітету, в якій гарантом «незалежності від добробуту» стоять військові частини РФ.

Що робити Україні? Перефразовуючи когось із великих, «що лишається переможеним? — чекати!» Треба чекати більш сприятливої геополітичної ситуації, впевнений Вадим Карасьов. Але необхідною передумовою цьому є побудова сильної, ефективної держави європейського зразку. За Карасьовим, «треба змінити дизайн держави». Він нагадує, що з 1955 року Австрія стала федеративною республікою, було досягнуто згоди між Заходом та СРСР про її нейтральний статус, в обмін на це радянські війська залишили країну.

Результат гри в кримські карти світ не визнає, де–юре АРК залишатиметься українською республікою, але де–факто Україна втратила її на багато років, припускає Тарас Березовець. Цей політолог, виходець iз Криму, якого пов’язують з автономією десятки важливих живих ниточок, каже, що половина мешканців нині щиро прагнуть в обійми РФ. «Єдиний шлях вплинути на кримчан — це продемонструвати в Україні «покращення вже сьогодні», — запевняє Березовець. — Тоді як Україна впевнено інтегруватиметься до Європи, продемонструє успіхи в економіці, соціальній та гуманітарній сферах, у Криму почнеться терор, путінські чистки, придушення свободи слова і бізнесу — все те, що асоціюється з ниніш­ньою Росією. Через роки кримчани так само дружно проголосують за повернення до складу України». Однак і тоді, на його думку, каменем спотикання лишатиметься Севастополь. «Місто можна тимчасово вивести зі складу України і підписати договір на зразок того, який свого часу Британія уклала з Китаєм щодо Гонконга», — ділиться ідеями експерт.

Чудо спасшее майдан.

  • 12.03.14, 07:30
Об этом мало кто знает, но это спасло революцию! 
ЧУДО СПАСШЕЕ МАЙДАН
Очевидец рассказал о подвиге «Львовской сотни» 
19 февраля в Киеве.

«Хочу рассказать о ночи 19 февраля, когда 
происходила зачистка Майдана.

Тогда была самая напряженная ночь. Пресловутых сотен самообороны не было, свободовской гвардии не было, люди которые держали оборону были плохо организованы и истощены, щиты держали до изнеможения подпирая головой. Радовала сцена, наверное потому, что пафосных депутатов с их дешевыми манипулятивными лозунгами не было. Никого. Парубий заявил, что у него инсульт и довольный свалил домой. Турчинов потребовал носилки и заявил, что его убил снайпер. «Беркут» постоянно атаковал. Периметр держало человек 300-400 остальные – сочувствующие. Людей под утро становилось все меньше и меньше, Крещатик опустел, и те кто остались либо бегали, либо еле передвигались перетаскивая к передовой все что горит. Около пяти часов положение стало отчаянным, передовую потеснили опять. Баррикады на Прорезной и в Пассаже осталась совсем без охраны, несколько раз прибегали ребята с предупреждением о движущемся беркуте и «титушках» со стороны Бессарабки. Было тревожно. Было страшно. Все понимали, что удержать Крещатик шанса нет никакого. После восьми люди стали расходиться активнее, прибывающих почти не было. По Крешатику со стороны Бессарабки бежала большая группа вооруженных щитами и битами людей до ста человек. Это был конец. Ребята взялись за камни и кинулись поджигать коктели. Группа быстро приближалась, когда стали видны их лица закрались сомнения сменившиеся пониманием – Наши. Такие лица могут быть только у Наших.

Мужики сорока- пятидесяти лет подбежали, выстроились в колону по четверо и первый ряд грохнув щитами упал на колени. То, что мы услышали вырвало сознание. – «Брати! пробачте що так довго їхали». Плакали все. Все. Это была Львовская сотня.

Они убежали на передовую, пару человек осталась, и рассказала длинную историю о том, как они добирались. Я не буду писать об этом это длинная повесть о мужестве и непреклонной воле. Слава «Львовской Сотне». Через час был Тернополь», - написал он.

Наш ідеологічний батько.

  • 09.03.14, 01:11

Тарас Шевченко – фемініст.

                              *


Мабуть, не помилюся, коли скажу, що мало хто знає, що, окрім поезії, Тарас Шевченко писав і прозу. До нас дійшли дев’ять російськомовних повістей, а також «Щоденник», писаний Шевченком якраз у момент очікування на звільнення із заслання та під час повернення його до Петербурга. Прозові твори були написані у засланні впродовж 1852-1858 рр. Серед них: повісті «Наймичка», «Близнецы», «Художник», «Музыкант», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Проза Шевченка не так часто, як його поезія, ставала об’єктом уваги, про неї значно менше писали, вона рідко перевидавалася, тож широка публіка її зовсім не знає. Існують також вагомі причини для цього. Адже, по-перше, проза Шевченка є російськомовною. Як пояснювати звернення національного поета до мови імперії та в який контекст доречно ставити російськомовні повісті Шевченка? Як така проза співвідноситься з україномовною лірикою поета? Які форми самоідентифікації – і мовної, і біографічної – Шевченко виробив у своїй прозі? Хто промовляє в них – сам Шевченко чи вигаданий ним персонаж? Усі ці та інші питання досі не мають остаточних відповідей. По-друге, проза Шевченка не є такою досконалою, як його поезія, а коли порівнювати її з літературною технікою середини XIX століття, то вона виглядає дещо застарілою не лише порівняно з іншими європейськими авторами того часу, а й з українською чи російською літературою середини XIX століття. До того ж, Шевченкові повісті не публікувалися за життя поета, хоч він цього прагнув, і вперше були оприлюднені у друкованому вигляді лише 1888 р. І нарешті, в оцінці повістей Шевченка нам складно позбутися авторитету Пантелеймона Куліша, який, прочитавши повісті, сказав, що якби мав гроші, то викупив би їх і спалив, аби вони не підривали авторитет Шевченка як великого поета…

 

І все ж проза Шевченка – явище напрочуд цікаве. У них вимальовується зовсім інакша постать автора, аніж та, до якої ми звикли, читаючи Шевченкові вірші. Ці повісті сповнені біографічних, психологічних, емоційних деталей, які проливають світло на постать самого Шевченка. Також вони містять безліч відсилань до творів літератури і мистецтва, культури, політики та естетики, тобто відображають світогляд духовного й інтелектуального життя автора. Нарешті, в них особливо виразно виявилися погляди Шевченка на освіту, виховання, національну свідомість, на взаємини між батьками й дітьми, чоловіками й жінками. У них Шевченко як оповідач накреслює карту уявлюваної ним України та подорожує нею разом зі своїми героями. Їх загалом можна розглядати як втілення авторських цивілізаційних проектів, оскільки, хоч би як дивно це звучало, Шевченко був не лише поетом, а й просвітником-реформатором. Звичайно, все це дещо підриває сакральний образ національного поета як Кобзаря, однак дає змогу побачити особистість, яка стоїть за цим образом.

 

ЖІНКА-МАТИ В ПОЕЗІЇ ШЕВЧЕНКА

Зовсім по-новому виглядають у прозі Шевченка жіночі образи. Про жіночу тему у творчості Шевченка, зокрема про образ покритки, сказано і написано багато. Жоден дослідник не міг оминути цих образів, а у шкільних підручниках ця тема – одна з домінуючих. Скільки сліз пролито над Катрусею та бідною наймичкою, і це цілком справедливо! Жіночі образи посідають особливе місце у Шевченка. Один із найпроникливіших дослідників творчості Шевченка Іван Франко говорив про їхній універсальний гуманістичний зміст і вважав їх ідеологічним осердям самого поета. «Я не знаю у всесвітній літературі жодного поета, – говорив Франко, – котрий би так витривало, так гаряче й цілком свідомо виступав оборонцем жіночих прав, захисником права жінки на повне, чисто людське життя». У колі критиків, близьких до психоаналізу, жіночі образи Шевченка натомість пов’язувалися з особливостями психіки поета, котрі впливали і на його образність, а саме – наявністю в його психічному світі чогось «жіночого, що в’язалося з вродженою йому вражливістю і чутливістю» (Степан Балей).

 

Ідеї, психологія та художня уява поставили жінку в центрі художнього світу Шевченка. Ще 1916 р. Степан Балей першим заговорив про «фемінізм Шевченка». Учений мав на увазі передусім форми символічної ідентифікації Шевченка-поета з материнським образом та жіночими образами загалом. Однак фемінізм у його новітньому значенні, тобто фемінізм як новочасна ідеологія, культура та етика, найповніше виявився саме в прозі Шевченка. При цьому, з одного боку, Шевченко продовжує жіночу тематику своїх поетичних творів, а з другого – значно модифікує її. Крім того, його проза дещо корегує і, що головніше, персоніфікує та матеріалізує той жіночий ідеал, який безумовно присутній у Шевченковій поезії.

 

Зайве казати, що уславлення материнства в поезії Шевченка – один із головних мотивів його поезії. Як відзначив Юрій Луцький, «у Шевченка образ матері багатогранний. Це й ненька-земля, й берегиня, але насамперед — зведена дівчина, покритка». Материнство, однак, крім реального, має також метафізичний зміст: багатство і різнобічність проявів материнського почуття виступають для поета особливою іпостассю, яку він символічно називає «серцем матері» та яку вважає серцевиною життя жінки як такої. Проте не кожна жінка-матір наділена «серцем матері» у його творах, і, скажімо, не кожна зганьблена покритка має «серце матері». Образ покритки стає для поета не лише втіленням материнства, а й символом гріховного переступу та відкритості зла в тогочасному світі. Святе почуття любові та гріховний переступ батьківського закону переплітаються в долі покритки. Відтак вона виступає не лише нещасною жертвою, а й дітовбивцею. Вона грішна, але і свята. Вона демонічна й водночас божественна. Через долю покритки поет відтворює християнську ідею прощення гріховного та профанного людського світу, і навпаки – божественну історію, в якій Матір Божа є однією із чільних постатей, він заземлює, показуючи її материнську та людську іпостась.

 

ЖІНКА ЧИТАЮЧА ЯК НОВИЙ ГЕРОЙ ШЕВЧЕНКА

У прозі Шевченка змінюється ціла оптика його погляду на жінку. Замість міфологічного й сакрального виміру він відтворює індивідуальну і раціональну позицію автора-оповідача. Осердям його стає не гріх і святість материнства, а просвіта і виховання жінки. Нова позиція у повістях Шевченка виявляється, з одного боку, в розвінчуванні «світської дами» та критичному наставленні до біологічного інституту материнства, а з іншого – в ідеалізації особливого жіночого типу, яким є образ «хуторянки-землячки», освіченої та водночас напрочуд природної малоросіянки-українки.

 

У своїх повістях Шевченко також відходить від ідеалізації традиційного в його поезії образу покритки і розповідає про літературну генеалогію цього образу. Та найголовніше – новою темою, яка його цікавить і яка визначає сенс «жіночої постаті» у прозі Шевченка, стають освіта і грамотність. Шевченкові героїні у прозі – передусім читаючі жінки. Варто зауважити, що освіченість – рідкісна річ навіть у середовищі чоловіків-селян у літературі середини XIX століття, що вже говорити про образ освіченої жінки, котра читає книжки! Зрештою, і поява освічених персонажів-чоловіків у прозі Шевченка не вкладається у той образ геніального, але малоосвіченого співця-кобзаря, з яким часто асоціюється Шевченко. І вже зовсім несподіваною виглядає теза, що Шевченко був не лише поетом, а й філософом-просвітителем, який свідомо конструював новий культурний та цивілізаційний ідеал української жінки. І все ж, є вагомі підстави, щоб так говорити, і я спробую переконати в цьому.

 

Переважна більшість героїнь, про яких ідеться з симпатією в повістях Шевченка, – або освічені, або навчаються грамоти й читають книжки. Читають, скажімо, Катруся в «Княгине», Варочка в «Капитанше», вчиться читати дівчина Паша у повісті «Художник». «Якби її почати вчить своєчасно, могла б вона стати вченою жінкою», – зауважує художник. Гувернантка Магдалена в повісті «Варнак» обіцяє навчити грамоти, музики і господарювання просту дівчину-кріпачку, котру сам варнак хотів узяти собі в майбутньому за дружину. Читання книжок взагалі стає важливим ціннісним критерієм і для самого Шевченка.

 

У його «Щоденнику» міститься також епізод, коли ображений поет ставить у докір акторці Катерині Піуновій, у яку був закоханий і навіть пропонував їй одружитися, – що книжки, які він надсилає їй, залишаються нерозрізаними. Подібний закид висловлюють на адресу знайомих жінок й інші персонажі в повістях Шевченка. У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» оповідач згадує кузину, котра «просто ненавидить книжки, і якби вона була якоюсь маркграфинею за часів Гутенберга, то не завагалася б послати на вогнище славетного друкаря».

 

КРИТИКА «СВІТСЬКОЇ КРАСУНІ»

Поряд із перенесенням позитивної цінності на книжку, читання і грамотну жінку (дівчину), Шевченко розпочинає критику материнства, яке досі в його поезії служило безперечною сакральною цінністю. Фактично, він розмежовує материнство біологічне і материнство культурно-виховне, і ця ідея стає на цей час важливою складовою його культурно-просвітницької ідеології. Він, зокрема, показує повне банкрутство інституції біологічної матері на прикладі світських красунь. Він критикує їх у «Музиканті», «Княгині», цілий трактат проти красунь подає в «Художнику». Великосвітська жінка, пише він, – «дама з великого світу, а головне – красуня. Красуні стає ніяково, коли хто-небудь запитає в неї про здоров’я її дітей». Такою, наприклад, постає в повісті «Музикант» Софія Самійлівна, котра віддає своїх дітей на виховання дружині свого управителя. «Тут серце матері сховалось під себелюбством світської красуні», – резюмує оповідач. Подібна графиня в повісті «Варнак»: «розпещена колишніми успіхами на арені світського життя, вона любила справляти бенкети, де, розуміється, була першою між провінціалками; читала італійські та французькі новели й більше нічого не робила». У «Прогулке» мати віддає доньку на виховання «брудній сільській бабі. А ніжна матуся шнурується собі та присмалює кучерики навіть над потилицею, і більше ні про що не дбає, констатує оповідач. Світська пані часто діє проти волі власної дитини, як, наприклад, у повісті «Княгиня», де мати конче хоче видати власну доньку за князя й відкидає всяку думку про зятя-хуторянина. Проста жінка-наймичка не втримується від коментарів щодо цього, згадуючи трагедію, якою обернулося таке заміжжя: «А все мати! Всьому причиною була вона, рідна мати! Забаглося їй, мовляв, свою дочку єдину бачити княгинею!» – каже вона.

 

У повісті «Художник» знаходимо майже цілий трактат на адресу красунь: його виписує оповідач, від імені якого йде мова (прототипом є художник Іван Сошенко). «Красуні, як справжній акторці, потрібна юрба поклонників, правдивих чи фальшивих, – для неї це однаково, як і для стародавнього ідола, – аби були поклонники, бо без них вона, як і стародавній кумир, – прекрасна мармурова статуя, та й годі», – каже він. Не без чоловічого патерналізму він коментує жіноче кокетство: «У країнах, що їх Бог благословив вродливим жіноцтвом, красуні мусять бути звичайними собі жінками, а звичайна жінка, на мою думку, – найлучша». Натомість сам художник зізнається, що «і жінка, й мужчина, коли вони по світському виховані, – однаково мені до вподоби. Усе в них, від слів до рухів, у такій рівній, згідній гармонії…»

 

Критика жіночого статусу, до якої вдаються коментатори в повістях Шевченка, відображає просвітницьку настанову самого автора. Його персонажі погоджуються з тим, що винне суспільство, яке і робить красунь ідолом: таким чином, жінка, будучи «нерозумною істотою», відчула свою владу і зробилася невинною кокеткою та домогильною шанувальницею власної краси. «Упривілєйована красуня може бути тільки красунею: ні лагідною жінкою, що любить, ні доброю, ніжною матір’ю, ні навіть палкою коханкою. Вона дерев’яна красуня, та й годі, а дурницею було б, з нашого боку, чогось більшого від дерева вимагати», – зауважує один із персонажів.

 

ЖІНКА ЯК ВИХОВАТЕЛЬКА

Характерам матерів-банкротів у повістях Шевченка протиставляються типи жінок-виховательок. Образи ця досягають високого ідеального стану, як, наприклад, панна Магдалена у «Варнаку» – її стосунки з кріпаком Кирилом нагадують материнські й забарвлені піднесено-еротично. Степан Балей, який глибоко проаналізував жіночу символіку Шевченка, наголошував, що ідеальні жіночі образи у творчості поета відбивають і почування до певної ідеалізованої дівчини-любки з дитячих літ, і нагадують про рано померлу матір, і навіть до певної міри пов’язані із власною історією, тими стражданнями й нереалізованими мріями, якими повнилася душа поета. Власне, й ідеалізований образ Магдалени порівнюється то із сестрою, то з коханкою, то з матір’ю. Магдалена – полька, котра навчає кріпака французької та італійської мов, приносить читати «добрі книжки», а не популярні романи, які становили основу книгозбірні графині. «Вона полюбила мене так, як тільки мати може любити свою єдину дитину», – говорить варнак.

 

Якщо у «Варнаку» цей ідеальний образ жінки-виховательки має сублімований, піднесено-романтичний характер, то суто просвітницький раціональний варіант виховательки ми бачимо в повісті «Музикант» в особі Мар’яни Якимівни, котра виховує доньок сусіди-пана і ставиться до них як справжня мати. Зрештою, навіть чоловік може бути за матір у Шевченкових повістях – як, наприклад, солдат Туман із повісті «Капитанша», який виховує збезчещену офіцером Варочку, з котрою пізніше й одружується.

 

ЧОЛОВІК І ЖІНКА: ХТО КОГО ТВОРИТЬ

Гендерна концепція в повістях Шевченка часто є патерналістською. Саме чоловік критикує жінку-красуню, оцінює її, моделює жінку на свій смак і розсуд. Художник в однойменній повісті намагається навчати грамоти Пашу й зізнається: «у мене навіть народилася думка (якщо вона дійсно неграмотна) навчити її принаймні читати». Досягнувши успіху в цьому, він уже думає, що дозволити їй читати, і коментує: «Я на неї, тепер уже письменну, дивлюсь, як маляр на свою недокінчену картину, й за великий гріх уважаю для себе дозволити тепер їй самій вибирати, що читати, або, краще сказати, покладатись на випадок, бо вона не має з чого вибирати; краще тоді було б не вчити її грамоти». Виховати собі жінку з простої селянки прагне і варнак з однойменної повісті Шевченка: «Виховаю її по-своєму і женюся на ній», – каже він. У «Капитанше» один із персонажів Віктор Олександрович (прототипом послужив відомий поет Віктор Забіла) одружується з Оленою, простою селянкою, та зізнається при цьому, що, на його думку, «освіченість, особливо в жінок, шкодить благополуччю людства». Головний герой, хоч і дещо здивований таким висновком, не коментує цих слів і навіть заздрить щастю свого друга.

 

Так Шевченко підносить важливе питання про стосунки чоловіка й жінки. Чоловік дивиться на жінку як на свій власний твір. Жінка натомість нагадує собою необроблену і невідшліфовану природу. Чоловік, подібно до скульптора чи художника, перетворює цю природну річ на прекрасний мистецький об’єкт. У повісті «Художник» головний герой, навчивши читати героїню, порівнює себе мало не з Богом-Творцем і зізнається в листі до свого товариша: «Але мені хочеться її вам показати, як найліпший, найпрекрасніший твір божественної природи: ніби то й я – о, себелюбство! – приклав рук до того, щоб морально прикрасити цю чудову істоту, бо, бачте, російської грамоти її навчив. Чи це не себелюбство без краю? Але, без жартів, грамотність надала їй якоїсь особливої привабливості…»

 

Окрім цивілізаційної функції, яку здійснюють чоловіки в повістях Шевченка, автор також вдається до романтичної традиції, що веде до демонізації жінки-красуні. Демонізація жінки стає одним із лейтмотивів повісті «Художник» і логічно приводить до смерті художника. Не без гоголівських натяків саме жінка маркує собою прірву між духовним та фізичним, ідеальним і соціальним, між мистецтвом та життям у петербурзькій повісті Шевченка. Що прикметне у ній, то це дивовижна реальність та автобіографічність його персонажів. Як відомо, повість «Художник» описує побут самого Шевченка в Петербурзі.

 

ШЕВЧЕНКО ЯК ПРОСВІТИТЕЛЬ

У цілому, просвітницькі ідеї Шевченка, висловлені ним у його російськомовних повістях, нагадують нам про те, що в середині XIX ст. відбуваються активні процеси, пов’язані з жіночою емансипацією, народною просвітою, формуванням різночинської інтелігенції. Ідеї Шевченка також спрямовані на видозміну національного, соціального, гендерного устрою тогочасного суспільства. При цьому, констатуючи моральне банкрутство дворянства в особі світських красунь, письменник апелює до середнього стану, і представниками його служать для нього чоловік-хуторянин та жінка-землячка. Така цивілізаційна настанова Шевченка носить усі ознаки модернізаційної програми. Шевченко, котрий пише й видає власним коштом 1861 р. свій «Букварь южнорусскій» та мріє про освіту й виховання земляків-українців: дещо інший Шевченко, аніж той, якого ми знаємо. Із пророка та Кобзаря, який стоїть над людьми і часами, він перетворюється на звичайну людину, котра промовляє до кола таких самих, як він. Як просвітителя і культурника, його цікавить національне, феміністичне і політичне виховання середнього прошарку тогочасного українського суспільства. Саме для нього мріє він писати, повертаючись із заслання, саме для нього він мріє створювати нові сюжети у своїх гравюрах. Отже, він пише у своєму щоденнику: «Чи ж має яке-небудь значення наш маленький вищий світ у сенсі національності? Здається, що жодного. А середній клас – це величезна і, до нещастя, напівграмотна маса, це половина народу, це серце нашої національності (…)». Саме від імені цього класу, ізсередини цього класу і до читачів, які до нього належать, і звертається Шевченко у своїх повістях.

Тамара ГУНДОРОВА, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук. ДЕНЬ.