Проїздивши цілий день у громадському транспорті, маю декілька висновків:
1. Без алкогольного коктейлю у цьому суспільстві жити неможливо, так можна і спитися.
2. Люди здебільшого хороші, патріотично налаштовані. Сьогодні у 113 маршрутці всі разом виховували бабуню, що "нє панімала" мою українську. Її останнім аргументом було "сталіна на вас нєту".
3. Я геть не знаю номери маршруток і що куди і як їде, дякую добрим людям, що допомагають.
4. Водії маршруток - реальні вбивці та психи. Їздять гірше за мою подружку Іруньку та ображають пільговиків. Я сьогодні двічі платила за пенсіонерів, щоб їх не висадили.
5. Перетерплю і звикну, тут не так і погано, як здавалося. Просто треба бути позитивною та правильно розраховувать час.
6. Нині їду в Новік по Правді та пишу цю фігню. А вдома ще борщ не варений.
Цьомки! Все буде Україна! ПиСи. Треба пити імбирний чай частіше, люди чхають та кашляють, не прикриваючись.

Це капєц! Місяць без авто. Місяць!!!
Їде маршрутка, мов собоача будка.... (с)
Я не знаю, як все встигатиму...
Боюсь навіть подумати, через скільки деньочків підхоплю грип(((
В мене все. :(

Власне, відповідь на це.

Письмо, оставшееся без ответа, — это рука, не встретившая руки. Вы просто не подали мне руки. Не мое дело — осведомляться о причинах, и не Ваше — о моих чувствах.

Марина Цветаева