Наша політична криза досягла піку. Йде постійна боротьба : народу з владою, потішна - парламенту з урядом, театральна - президента з прем'єром, а парламентської коаліції де-факто не існує. І все це - на тлі тотальної корупції, розмаху якої позаздрили б і соратники януковича. Все це нам добре всім відомо.
Однак внутрішні проблеми досягли таких жахливих масштабів, що приховати їх вже неможливо. Інформація просочується в інші країни, що корупція в Україні, яка спровокувала Майдан, насправді нікуди не поділася, а навпаки - розвивається.
Олігархічний капіталізм був однією з головних причин повалення влади януковича в 2014 році. Тепер же після двох років роботи нібито прозахідного, реформаторського уряду ПОПа+АПЯ корупція знову провокує політичну кризу.
Рівень корупції став ще більш високим, ніж раніше, в той час як ступінь довіри до "нової" влади значно знизилась, то наша "нова влада" намагається проводити реформи та зміни, проте їх темп та інтенсивність не задовольняє ні нас, ні наших західних партнерів.
Такий прогрес виявився занадто повільним і занадто незначним, щоб задовольнити налаштованих на реформи людей, тому знову сотні людей виходять на вулиці Києва, щоб змусити парламент зробити рішучіші заходи. І тут є позитивний сигнал в тому, що громадськість змогла домогтися відставки ген. прокурора Шокіна, який безумовно не справлявся зі своїми обов'язками. Про Шокіна говорять лише в негативному ключі - саме він сфабрикував угоду Україна-ЄС, а вотум недовіри до генпрокурора становить понад 73%.
Однак ще більше людей не довіряють главі нацбанку Гонтарєвій, її роботою не задоволені 83,5% людей. І виною цьому не тільки падання національної валюти, а й корупція. Після зміни влади януковича, саме Гонтарева стала прикладом того, як висока посада допомагає особистого збагачення. Крім військової проблеми, в Україні є ще одна - корупція, яка охопила економіку і державу. Прикладом може служити глава нацбанку України пані Гонтарєва. Правоохоронні органи неодноразово розслідували дії Гонтаревої, виявивши однозначний конфлікт інтересів. Встановлено, що фінансові компанії, до яких має відношення глава нацбанку, здійснили спекулятивні операції з цінними паперами держави на мільйони доларів завдяки протизаконній підтримки з боку нацбанку і особисто Гонтарєвої.
Наші внутрішні політичні та економічні проблеми не тільки ставлять на межу виживання населення, а й завдають удар по іміджу країни в усьому світі. Тим самим, ставлячи під загрозу подальшу підтримку та фінансування з боку міжнародних інституцій, а недостатні зусилля влади в проведенні реформ та корупція чиновників влади призвели до того, що мвф призупинив кредитні програми. В останні місяці реформаторські зусилля у викоріненні корупції, реформування системи державних закупівель, посилення звітності в газовому секторі здаються занадто обмеженими. І тому мвф неодноразово відклав кредитування. Рівень нашої корупції серед владної політичної еліти погрожує зірвати пакет допомоги від мвф. А гроші мвф залишаються поки єдиним порятунком для нашої економіки.
Політична банда ПОПи "солідарність" дискредитує Україну в очах усього заходу, а коли Європа та США відвернуться від нас, то ми залишимося біля розбитого корита, і винними в цьому будемо ми самі.
Пригадуєте, як говорили на Майдані, що легко замінимо "нову владу", якщо вона виявиться не краще влади януковича ? І що ? можете змінити ? легко ?

 П.Порошенко та його політична кар'єра. 

На парламентських виборах 1998 був у партійному списку СДПУ(О), де головою був В.Медведчук. Входив у парламентську фракцію об'єднаних соціал-демократів, навіть був обраний членом Політбюро СДПУ(О). Нагороди того часу від президента Л. Кучми : -Заслужений економіст України (21 серпня 1997), Орден «За заслуги» III ст. (9 грудня 1998), Орден «За заслуги» II ст. (24 вересня 1999), 

На початку 2000 року залишив СДПУ(О) і створив власну фракцію «Солідарність», а згодом - партію «Солідарність». Остання восени того ж таки року увійшла до Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України», яка згодом і стала всім такою відомою Партією регіонів. Порошенко став співголовою утвореної партії, а у березні 2001 року  заступником голови.            

Через півроку Порошенко залишив лави партії через ніби то "принципову розбіжність" поглядів. А вже у грудні 2001 року партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а сам Порошенко став керівником виборчого штабу блоку.                                                                                                                                                                                

Через те, що Порошенко взяв участь в опозиційному політичному проекті Віктора Ющенка «Наша Україна» Кучма ніби то завдав удару по його бізнесу. Тоді вперше і почалось створення іміджу для Порошенка як "обіженного владою", що продовжується і в 2013-14роках, правда тепер вже з боку влади Росії.                                                                                          

Після парламентських виборів 2002 року опозиційний блок Віктора Ющенка «Наша Україна» одержав понад 25 % голосів виборців. За списком «Нашої України» Порошенко у 2002 і 2006 роках обирався народним депутатом. Очолював парламентські комітети з питань бюджету 2002–2005 та фінансів  2006–2007. З липня 2004 року — заступник керівника штабу коаліції «Сила народу», з моменту створення партії Наша Україна  в її керівництві. 

Порошенко 4-й Секретар РНБО України з 8 лютого по 5 вересня  2005 при Ющенко.                                                                    

Порошенко 9-й Міністр закордонних справ України з 9 жовтня 2009 по 11 березня 2010 при Ющенко                                            

Порошенко 2-й Міністр економічного розвитку і торгівлі України з 23 березня по 24 грудня 2012 при Януковичі.

Нагороди від влади Кучми, переходи в різні партії та фракції, співпраця з любою владою без жодних принципів ... нічого особистого, лише бізнес.  Співпраця з режимом януковича... і чергова перебіжка до лав опозиції

Ю. Тимошенко.

1996–1998 — народний депутат України Член Комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності.

1998–2000 — народний депутат України. Голова Бюджетного комітету ВР. У березні 1999 Ю.Тимошенко організувала депутатську фракцію «Батьківщина» у ВР. Була одним із засновників політичної партії "Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», створеної у липні 1999. 18 грудня 1999  Ю.Тимошенко була обрана головою партії Батьківщина.

Грудень 1999 - січень 2001 - віце-прем'єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді В.Ющенка. У березні 2002 на виборах до ВР Блок Юлії Тимошенко здобув 7,2% голосів виборців, очолює фракцію БЮТ у ВР 4-го скликання. У вересні 2002 Ю.Тимошенко разом з іншими опозиційними лідерами очолювала акцію «Повстань, Україно!».

13-й Прем'єр-міністр України з 4 лютого по 8 вересня 2005

16-й Прем'єр-міністр України з 18 грудня 2007 по 3 березня 2010

Немає нагород від влади України, немає переходів по різним партіям та фракціям, принципово не співпрацює з владою Януковича, принципова позиція - захищає демократію і бореться за відновлення верховенства права в Україні. В опозиції до Януковича з березня 2010

З квітня 2011 проти Тимошенко порушена сфальшована «газова справа», а вже 11 жовтня 2011 суд визнав Тимошенко винною, та засудив до семи років в'язниці. Стає зрозуміло, що Ю. Тимошенко є політичним в'язнем режиму януковича.

21 лютого після трьох місяців протестів проти влади януковича  Верховна Рада імплементувала до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти Корупції, згідно з якими була декриміналізована стаття, за якою засуджено Тимошенко. 22 лютого Верховна Рада прийняла Постанову «Про виконання міжнародних зобов'язань України щодо звільнення Тимошенко Ю. В.»