Присвячується  загиблій українській небесній сотні,

яка пронесла мрію..

***

 Ти твориш світ свій

І за мрієй йдеш з наснагой,

Усміхнено та світло

Як журевель весняний.

Камінь згори ця хвиля здійма…

Мислі ідуть мов рядки письма

Ти і поряд, і тебе нема...

Предків  давній бойовий

жагучий клич  як спомин

Вилітає  гирлом зизгицею

в русло   ріки вогню .

Стань ти  з ним на честь

спалаху чуття,

Що розіллється на роки,

Він розпалився вітром людської долі

 та страждання

В ім’я життя нового не марного- живого.

Пісня козацька ллється в обидва рукава

Ріки, річечки, що Муравою зовуться.

Та пам’ять, той біль, ніби тобі передається

Що у грудях серцебиттям відзивається,

На скронях малюнком викреслюється

 як голос народу в одне дихання співає

На бій закликає, в атаку ринає.

В криницю дощем правди свобод проливається.

Та криниця тобі тепер не та , що була,

Вже не лоскочуть її пісні рідні та Лелі,

Не майдані не співаєш, ані кроком руш,

Але тобі літять весни  перемоги сурми

 та слави героя журавлинії  трелі

Де ж ти подівся мудрий , юначе,

Перший з витязів української легіні,

Ти в загоні з найкращих вірно мати зберігав,

Щоб печалі не було  у неї.

Трапилось щось, лихо спіткало,

Ти, козаче, загинув у  стійкості,

Де ж зерцало та пряжа , що ти десь сховав,

Від ворожої, лютої ненависті.

Поле цвіте мов той перший  сармат,

Поле пам”яті  матері-нені,

Воїн, де ти, загинув, може тоді, коли тоді сам,

Мав охоронити приступи велії.

Могутній, прокинься, устань, підведися,

і не зрадь на обійсті небес  своєї  снаги ,

 слави- України найпершої нені.

Своїй вітчизні ти слово скажи!

Долоні до неба, руки вгору  за нас простягни,

Щоб змінилось  довколо, щоб лють відійшла,

 Ворожнеча і зло.

Перелітні птахи  крилами небокрай

Осягнули навмисне по колу

Вирій вже спеленали.  

А тепер всі чекають молоду  весну

Для Народження мрії. Дитину Живу.

Глава І.

И в начале было серое пятно. Из него вышло все. За ним пустота. Свет идет и возвращается. Проходя через серое пятно , он не может вернуться назад в Галактический Простор, которого мы не знаем. Есть свет другой – не такого происхождения как здесь на Земле. Его исток – это Высшее начало Вселенной.

ПЗЛ.

Серая  Мгла,

В сумерках Земля,

Не видно не зги.

Глава ІІ.

Пропадают корабли.

И «Навуходоносор» ушел в космическое межгалактическое плаванье.

Меж нами тримильярды биллионы световых лет. А он все еще в пути и не достиг своей цели. Он идет нам навстречу, навстречу Земле, чтоб поменять оси пересечений и вектора значений для путников космоса.

Вселенский закон определил их довольно таки точно, а значит непреложно. Их значения не имеют числового ряда в нашем понимании. Это константы светолет и звездных светил, а точнее их орбиты, смещение которых привело к Зазеркалью -искусственному модулируемому началу – Абсолютному Разуму, подавляющему все живое начало на Земле и управляющему  душами в измерении «Нереальной Мечты».

«Архангел»- так он себя окрестил, а позднее «Бог»-машина  деструктивного                переделывания живого времени для потребительских бытовых нужд биороботов захватила Звездотрон-а именно, 7 космических светолет, - и вот на этом отрезке мы повстречались с Монстром- Образиной, Уродом, Белым  карликом воочию. Он творил страшные вещи: двигал звездные системы, воровал души и время, поглощал миры (как и Кронос в легендах) и захватывал орбитали, а значит скрижали, устои познаний миров. Он обесценил ценное и сманипулировал подделочную искусственную реальность бытия. Где спящие сомнабулы разыгрывали спектакль настоящей жизни. И он во сне и в сноведениях проникал в сознание и без того «непомнящих» и «захваченных» людей , изменял исходные парадигмы базисных величин и хитростью подменял программы живого времени на искусственно модулируемые.

Мы остались без сил. И лишь один Человек в космосе сумел обмануть его и прорваться во свояси –  домой к родным и близким и объяснить ситуацию, что же произошло. Галактику М.

Альменика – девушка его мечты встретила его как своего будущего мужа и  среагировала моментально, собрав экспедицию из девяти членов экипажа на подмогу, для помощи захваченным звездным системам с миссией обновления системы «Квазитрон».

Альтор объяснил ей, что ее родня Плеяды были также захвачены, и ее близкие уже не ее близкие, а модулируемые сущности-орудие в руках убийцы «Бога»-«Архангела»-якобы «Отца Вселенной».

В нашем же понимании начало первичное было всегда женским и никогда не могло быть подменено мужским, а точнее у истоков стояла дуальность двух женских начал, а третье – мужское изменяло лишь их полевую триангулятивность на другую полярность, и поэтому в отражение  казалось, что мужчина первичен, а не наоборот.

Две реки,

 Две руки,

Два солнца,

Одно из которых погасло на родине Альменики.

И лоно начал, живая точка без Дублона: Авалон-птица-конь (корабль) ждал Альменику в собственном распоряжении в емпирическом континиуме науки Зазеркалья. Там она лишь смогла определить свой вектор развития на новом градусе и обмануть Абсолют-модуль, чтобы прорваться к своим близким и спасти их, вывести их звездную систему из-под опеки Бога-Абсолюта-Иеговы-Яхвы.

Бионика изменена и крылья готовы. Вот и он- Корабль.

Устремившись в полет Альменика наконец-то повстречалась в несистемных мирах с Альтором и объяснила ситуацию выхода из Дублона и о готовности Авалона лететь в «Иные» Пути.

Альтор объяснил о невозможности проникновения туда им самим . И объявил о наборе экипажа корабля, состоящего из двух Сил- Правой и Левой. Правая-его корабль и Пятерка из его друзей «Арктика» и Левой-«Авалона-Феникс»-позднее «Лебедь», «Лебедина», «Радуга» с экипажем женских начальных структур, которые  в последствие объединившись должны были летать на Землю и обновить основную моделирующую структуру-ДНК планеты- запустить Станцию Возрождения Земли (суть Живого Танца).

Запустить станцию было не сложно, ведь она работала от кристалла живой мысли-песни-мечты и несла созидательный импульс в поле сознания Земли, который и изменил программу. Вскоре импульс с Земли был принят и связь с нею была восстановена.

Но потом он был снова заглушен вечностью и безконечностью.

Книга Альдана про Истоки, Вселенную и Киев, оранжевый свет, Витязей Времен, Переход и Стезею Прави..

Про Алхимию Слова, суть Кристалла, искажение и Крест неверный, превратно понимаемы, богов, Бога и героев.

Про Галактику и Высшее Начало, Любов, Живой Кий и Космос.

Взаимосвязи . Лик Кия. Зов Предков. Киев, его значение во Времени.

О страхе, людях и Человеке Первом (Аль-торе), зведное тело живых

Мечта Рода, Жива, Дитя см. др. стихи

Оранжевый свет и Вселенская гармония -символ цветок

Аb ovo ad pomum (лат. посл.) От начала (яйца) до конца (яблока) иноск.

Берегиня зі снов моїх

Простягає руку допомоги

З лугу мертвих і живих

З линви часу чистого,незлого.

Не одійшла іще

Та мила вида

Діво туди, де знаємо, що спокій

На душі завжди

Де виміри буття і мрії

Знаходять відення душі

Там,звідки йде нам сила

Часто

Там, де весело вогонь Купала

 Горить життям колядним

Там, де заповіти пишем о

ми і

всі вірші в намисто

 вкладаємо одного кобзаря.

Щоб ожила та мрія потаємно.

Що дає наснагу та любов,

Де живе земля  та

Світлом осягненна мрія в’ється світлом

 В буття

Де ведеться снів зависокий

Витівком думок проток

Писанка, крашанка, доля

Усмішка долоні Людини

 Та човен

Береже нас всіх і

 Українські доні

Вінчальних допливають

           Берегів і нових складуть пісень.

Де символи і букви –руни афавіт

Набувають справдження

 І дійсності думок,

Де мрія і природа

Співпадають у вимір ,

У буття, в поток.

Людскої та високої Долоні.

Чола високого до неба.

Високості чудес прекрасних.

Де квітка народжається зі скроні.

Де в хмарі підіймається завіса,

І рождається диво і з чудес.

Де в хмарі коливається хлоп’ятко

Малятко, дитя миті зірок, хлопець- молодець.

Зірковий хлопець з помішкой на вигляд,

Але з безмежним смутком у очах.

Пам’ять э про все в унього, правда історій землі

Це нас вселенський дитя, дитинка,

Українчик-доля, мов місяць молодий

Сил та енергій космічних виливає в рік,

Що як гора вимріяний  лине в зірках,

В сузір’ї олень. Мов птах крила має.

Вимріяний образ у підкові місяця

І коня світлого і доленосного Пегаса

Рун  провісника і птаха синього

рядків письма ліричних віршів

Алфавіт.Тримає книжку нову.

Дитина, що все бачить у зірках

І зірковий час береже наш.

Берегиня – мати оберіга його,

І переводить на берег правий

З лівого нарешті вільно.

В тьмянів світлі.

Все бачить і все чує,

І розуміє приспів

Людської пісні всіх Пісень.

Це дитина-прихисток, і

Втіха,Леля-Лель.Полад.

Посмішкой пізнається одразу,

І вуста до нього тільки

Йдуть, всіх пісень і

Всіх людських прагнень в голосних

Мелодіях осель.

Струни- нитки долі,

Землі долоні

Нені.

Колиска коливається від теплого

Вітру .

Борисфен радо посміхається.

Вода річок та світло, все радіє та співа.

Дитина народилася жива.

 Осяйна, світла,  дивопоток.

Живопоток. Зірка.Світло.

Т о наша  мрія жива.