Похід по гриби.

  Ще вчора дідусь Микола порадував малого Тарасика звісткою, що вони разом підуть збирати гриби в далекий ліс. Радості у Тарасика не було меж.

  Йти в далекий ліс було справою відповідальною, тому приготуванню приділялася особлива увага. І ось нарешті все було готове, і все необхідне взяте з собою. Особливо цінним в такому поході Тарасик вважав невеликий складний ніж, який йому подарував дідусь. Ще напередодні він його старанно нагострив і поклав до свого кошика.

  Йти до далекого лісу все ж таки було далеченько, але ця подорож була для Тарасика настільки бажаною, що він аніскілечки не відчував втоми. Але для годиться, коли вже прийшли в ліс, дідусь Микола з малим Тарасиком присіли на повалене дерево і відпочили перед збором грибів.

  Декілька минулих днів, як казав дідусь, йшов грибний дощ, тому грибів в лісі було вдосталь. Кошики дідуся і Тарасика швидко наповнилися і лисичками, і сироїжками, і навіть білими грибами – справжньою прикрасою у кошику з грибами. А на лісовій галявині дідусь Микола нарвав великий букет звіробою. Він сказав, що це дуже цілюща трава і вона завжди повинна бути в домі.

  Перед тим, як повертатися додому, дідусь і Тарасик присіли на пеньки і влаштували собі невеличку обідню перерву з відпочинком. Ви навіть не уявляєте, якими були смачними пиріжки, що напекла бабуся їм в дорогу. Здавалося, що це були найсмачніші пиріжки в світі.

  Дорога додому пролягала через велику лісову галявину, що мала власну назву Очеретці, бо через неї протікала прозора лісова річечка з очеретом по берегах.

  Перейшовши галявину, дідусь Микола  з Тарасиком попрямували додому. Та все виявилося не так просто. Через деякий час вони знову вийшли на ту саму галявину, і самим дивним було те, що вийшли на неї з протилежного боку.

  Дідусь не подав виду, що вони заблукали, а Тарасик подумав, що так і потрібно. Але друга спроба потрапити додому знову привела їх на Очеретці. Тут вже і Тарасик помітив, що щось тут не так.

– Дідусю, а ми не заблукали?

– Та ні, Тарасику, то Лісовик над нами жартує. Не хоче нас відпускати. Сподобалися ми йому.

– То що, він нас так і не відпустить?

– Не хвилюйся, Тарасику, він добрий. Пожартує і відпустить. 

  І дійсно, третя спроба виявилася успішною, і вони вийшли на знайоме узлісся. А коли Тарасик озирнувся, то чітко побачив, як одна із берізок своєю гілочкою, ніби рукою, махає їм услід.

– От бачиш, Тарасику, то Лісовик бажає нам щасливої дороги.

  Тарасик помахав Лісовику у відповідь, і пішов зі своїм дідусем додому, сповнений радості і вражень від лісових пригод.

    P.S. В основу казки покладена реальна історія із мого дитинства.