Чарівна сопілка.

  Малий Тарасик сидів на веранді і з захопленням дививсь, як хлопчик в мультику грав на чарівній сопілці. Завдяки сопілці йому вдавалося перемагати нашестя злих щурів. І так Тарасику захотілося мати чарівну сопілку, що після перегляду казки, він стрімголов помчав до свого дідуся Миколи.

  Дід Микола сидів на присьбі і, як зазвичай, щось собі майстрував.

– Дідусю, а правда, що бувають чарівні сопілки?

– Правда, Тарасику. І у мене колись така була.

– Дідусю, дідусю, покажеш мені її?!

– Я не пам’ятаю, де вона поділася, але розкажу, де я її взяв.

  Малий Тарасик зручно вмостився біля свого дідуся, щоб в черговий раз з захопленням прослухати цікаву дідусеву історію.

                                           *******************

  Було це ранньою весною, коли бруньки на деревах щойно почали розпускатися. Відправила мене бабуся Валя за молодим щавлем для зеленого борщу. На узліссі під осонням він завжди раненько виростав. І коли я його збирав, то відчув на собі чийсь погляд. Інколи погляд можна не тільки побачити, а й відчути.

  Озирнувся я, а біля молодої берізки стоїть чарівна Мавка і з усмішкою за мною спостерігає. 

– Що, Миколо, борщу свіженького весняного захотілося?

  Від здивування я завмер і не міг слова у відповідь промовити. І така вона та Мавка була красивою, що серце завмирало і погляд не можна було відвести.

– Та нащо тобі той борщ? Підемо зі мною в мою лісову оселю, а я тобі на сопілці буду грати, пісні співати.

  І подумалося мені, що як я же можу залишити рідний дім і бабусю Валю?

– Не можу я з тобою піти. Мене вдома дружина чекає. Там мій рідний дім, там моя сім’я.

  Засмутилась Мавка, і весела грайлива посмішка на її обличчі змінилась на ледь помітну.

– Добре, Миколо, подарую я тобі за твою вірність чарівну сопілку. І якщо в твоєму житті настане смуток, то зіграй на ній, і все буде добре.

                                           ***********************

– І що, дідусю, частенько тобі хотілось на тій сопілці зіграти?

– Були такі моменти в житті. Але потім я зрозумів, що найбільші чари ті, якими нас наділила природа. Ми можемо самі творити диво і бути чарівником для оточуючих.

Доброта і співчуття, ось ті чари, які спроможні створити справжнє диво.