Я худеть решила. Я не буду есть.
Потому что в джинсы срочно нужно влезть.
Ждет уже два года платье с буквой S.
Дециметр жира мой скрывает пресс.

Сапоги не сходятся и висят бока.
Шире стула жопа, а в глазах тоска.
И на селфи в кадр не влезает фейс.
Пробовала с палкой - все равно не влез.

В общем, я решила: надо похудеть.
Ради джинсов с платьем можно потерпеть.
Будет штабелями складываться люд,
Если откажусь я от любимых блюд.

Минимум по часу бег трусцой с утра.
Жир прогоним с жопы, с пуза и с бедра.
Знаю, я сумею! Знаю, я смогу!
Вот доем сосиску – сразу побегу.

Накачаю мышцы, пресс как у коня.
Не узнает мама новую меня.
Я решила твёрдо. Воля как скала.
Этот кекс – последний, что я сожрала.

Сяду на диету, выкину зефир,
Выброшу конфеты и куплю кефир.
Смелою рукою разоряю дом!..
(Нет, конфеты жалко. Выброшу потом).

Вот из магазина спаржа и творог,
Вот свекла, морковка… Мать твою, пирог.
Я не покупала. Это все враньё.
Это мне подбросили. Это не моё.

Все, пошла диета. Время два часа.
Отвали, печенье! Сдрисни, колбаса!
Ужин, как учили, подарю врагу,
Хоть бы подавился салом и рагу.

Сутки на исходе. Я почти смогла
Обойтись без брынзы, хлеба и бухла.
Вот уже неделя. Чую, быть беде.
Мысли бьются в череп. Мысли о еде.

Я б не отказалась щас от холодца.
Я б за стейк родного продала отца.
За картошку маму. За фондю сестру.
Может, кто-то купит бабку за икру?..

Мужа б за любую отдала еду.
(Мужа мне не жалко. Я еще найду).
Обменяю тетку с дядькой на омлет.
Оптом всю семейку – на пяток котлет.

Пред горящим взором жареный лосось.
Слюни прожигают ламинат насквозь.
Полконя и царство хоть за суп с котом!..
…Нет, коня оставьте! Я доем потом.

По ночам мне снятся оливье и сыр.
Жареное мясо. Капающий жир.
Хоть бы раз приснился огурец простой.
Дайте сон по Фрейду! Хватит со жратвой!

От семьи поддержки вовсе ни на грамм.
Кот частями только входит в Инстаграм.
Муж живет на кухне, постоянно ест.
На семейной жизни ставлю жирный крест.

Как с ним обниматься, целовать в усы,
Если в них впитался запах колбасы?
Как его любить-то, как с ним жить потом,
Если он средь ночи ходит жрать с котом?

Десять дней диеты. Я еще жива.
Я сильней, чем голод. Подотрись, жратва!
Плачь, свиная рулька, плачь, копченый шпик!
Буду скоро стройной, как армейский штык.

Больше не похожа я на кабана.
Просто сила воли. Просто я сильна.
И прошу, не надо восхищенных глаз.
Скинуть четверть тонны я смогла на раз.

На весы всхожу я, словно на Олимп,
Пальчиком небрежно поправляя нимб.
Ни к чему овации. Ордена к херам.
Сколько я там сбросила…
В смысле «300 грамм»???

Это что, и только? Это результат?
Ради этих граммов я прошла сквозь ад?
Десять дней лишений только ради вас?
Я напрасно, что ли, с мужем посралась?..

Значит так. Диета – как мартышкин труд.
Пусть ее медведи и слоны ебут.
Раз она такая, нахер пусть идет.
Пусть ее кто хочет, тот и соблюдет.

Лично я к буфету. Здравствуй, мой буфет,
Сыр и чиабатта, два кило конфет.
Здравствуй, холодильник, милый, дорогой.
Я к тебе вернулась. Я теперь с тобой.

На второй сосиске настигает дрожь.
Ты ж в штаны не влезешь! Платье ж разорвешь!
Платьице в цветочек, бирка с буквой S!
Джинсики в обтяжку? В инстаграме фейс?..
И по новой совесть принялась зудеть.
Всё. Доем котлету.
И опять худеть.

© Zzina

  На днях знайшла в мережі дещо, що захотілося повторити, принаймні спробувати, бо купити мені, скажімо так, трішки задорого.
  То от, настрій дня в контексті відчуття своєї, вибачаюсь, рукожопості

Так изящно и выразительно назвали fashion-эксперты тренд, который особенно ярко проявил себя в праздники – вечерняя экстравагантная, сексуальная обувь на плоской подошве.



Гуччі про це не здогадується, але в такому десь суперсексуальному взутті в нас під парадними сидять бабульки

  В одному з своїх багаточисленних інтерв'ю Том Форд на запитання які жінки подобаються чоловікам відповів дуже просто - ті, що вміють слухати.
 Дівчата - просто вміють слухати!!

 А мені саме це вчора й казав дехто.. хоча й не Том Форд, але схоже чоловіки все ж одинакові в базових речах 

  Я мерзлячка і зиму зараз, дорослою, люблю не так щоб сказати дуже. Що не заважає мені катати сніговиків, кидатись сніжками і годину-півтори гребти по коліно в снігу, щоб типу "вигуляти собаку", хоча по-факту я "вигулююсь" в рази дужче за них

 Але в дитинстві зиму ми любили всі. Правда всі пори року інші теж, бо в кожній свої можливості перетворити реальність в казковий світ ігор і фантазії. Але взимку було особливо, бо весною-літом-восени як не крути, а снігу й льоду нема..
  День взимку короткий, після школи нічого не встигнеш, але на вихідних.. а ще краще на канікулах.. Як ми їх чекали )) Зранку сніданок - і вперед, до діда з бабцею. Це казкове місце для дітей. В них будинок стояв, та й зараз він там же, за сто метрів від лісу, і за десять хвилин від річки, але то розваги для літа, а взимку на перший план виходило те, що за будинком в нас була власна гірка, з якої можна було метрів 30 їхати лижами, санками, а коли хороший сніг - зробити тунель, добре втрамбувати - і мати власну трасу для бобслею на шматку плівки, а ще краще коли маєш мішок з міндобрив, з товстелезної прозорої плівки, чи з сажзаводу, той чорний і більший. Мати такий "агрегат" в нас було великим щастям )))
  А якщо правильно і вміло повернути на ходу внизу гірки направо - то спуск продовжиться, і потрапиш просто на замерзле озеро. Озеро це завжди звалося просто Ковбаня, тобто "калюжа без імені"))), бо ковбаньками в нас звуться озірця-стариці, що залишились на місці старого русла Псла. От про це озеро мої найкращі дитячі спогади взагалі.. Про нього взагалі треба окрему розповідь. А взимку ми перетворювали його в казковий світ дитячих ігор, щороку з іншим дизайном. Коли хлопцям покупляли ковзани, ми посередині розчищали хокейну площадку, а до того центральне місце в нас завжди займав лабіринт)))) Копали самі, колективом, позносивши совкові лопати з усіх будинків)))  До речі колектив в нас був чудовий - десяток погодків, з найбільшою різницею в 4 роки, всі з'їжджалися на канікули до бабусь і всі дружно щодня збиралися в нас, на горку й озеро))) Таксопарк санок був вражаючим)))))) Крики, шум і гамір - теж)))) Й досі пам'ятаю свою шубу з штучного хутра коричневого кольору, "під ведмедя" мабуть))), без капюшона, але з коміром, під який треба було обов'язково зав'язати шарф, а щоб він не заважав - зав'язувати мав хтось інший, щоб кінці були на спині. Зараз смішно, а тоді, коли хтось з бажанням пожартувати ТУГО його затягував, а самому розв'язати теж нереально - було трохи інакше))) І от коли разів з двадцять впадеш з санок в сніг - та шуба перетворювалась в ходячий сугроб, бо сніг набивався в хутро і її вага збільшувалась кілограмів на десять, їй-богу))) тоді доводилося таки з прикрістю визнавати, що час йти грітися, ех(( )))) Ходити просто ставало реально важко))))
Коли ми отакі закочувались в будинок, бабуся завжди сварила нас, роздягала, бо не тільки шарф зняти, а й розстібнути гудзики, страшенно незручні, самостійно було неможливо, тоді ставила шуби й рукавиці розтавати і стікати))), а нас заганяла грітися і обідати))))) Обов'язковими було ще сказати, що більше вона нас сьогодні надвір не випустить, бо вдягати більше нічого)))) і поки шуба не висохне - санки нам тільки снитимуться)))))
  Дуже запам'ятався один момент. Зима тоді прийшла морозом раніше ніж снігом, і озеро вкрилося неймовірно гарним, рівним і чистим льодом, він завжди чорний прозорий, трохи страшний..)))) А потім пішов сніг, розкішний, пухнастий і багато, сантиметрів 15-20 випало. І погода така гарна - коли тихо, мороз невеликий, сонячно, все навколо вкрите снігом, який ще не обсипався з дерев, і вони такі пухнасті й об'ємні... Ми дружно розчищали новий лабіринт, це треба робити відразу, доки сніг легко розгорнути, і він не прилип до льоду, тоді лід буде як скло, і прозоро-чорним, казково-новим))) з, як зараз модно казати - 3D узором в своїй товщі з бульбашок метану, що завжди підіймаються з глибини озера.
  І от ми розкидаємо сніг, і тут на берег прийшли два чоловіка, гості одного з сусідів, з Харкова приїхали . І от вони стоять, дивляться на все це, і один другому каже - "Вот как бы я хотел ребёнком жить в ТАКОМ месте. Посмотри - какая красота!" Я тоді вперше якось побачила все іншим поглядом, без звичного "це було, є і буде завжди".

 Взагалі багато що можна ще розповісти.. це ж роки життя, а не дві-три історії. А головне в них те, що моє дитинство було щасливим.
  А сама сиджу оце і думаю - а що напишуть про своє дитинство теперішні діти? Як мерзли пальці коли водити по сенсорному екрану при -10?

Написати можна б багато що, навіть знаю ЩО, але ліньки сьогодні

Тому тільки ось ця картинка, як простір для думок



Оця червона стрічечка.. так мило 

Кошерний ізраїльський мультик. Весь день тепер ходжу і кажу "хеце-хеце"

 https://www.youtube.com/watch?time_continue=1&v=4YljaJ9FTFI

Хотіла вставити відео, але Ютуб нещодавно оновився і на ай.юа тепер це мені зробити не вдалося   До речі - може хто що підкаже, бо реально не вийшло

  Є в мене деяка дивна багатьом любов до печатних видань. І мої близькі друзі знають, що одним з кращих сувенірів у світі для мене є звичайнісінька газета, привезена з місць, далеких від мене.
  Саме так в моїй колекції з'явилась страшенно цікава газета з Японії, привезена дійсно як сувенір спеціально для мене одним близьким другом. він взагалі летів в Україну з трьома пересадками, тому привіз мені цілу пачку різних газет Правда страшенно сумніваюсь, що при наступній нашій зустрічі він про щось подібне згадає. Але оскільки надія помирає останньою - треба йому СКАЗАТИ, щоб купив щось, коли прилетить
 А ось, власне, і сама газета. Не всі сторінки, правда, а так, навскидку всього по-трохи. Може комусь теж, цікаво
Правда фото завантажилися не з першої сторінки, вибачаюсь))

На першому фото якісь явно політичні новини. Розумію це виключно по фото))


Таки Японія - колорит, сумо


Спорт. В них там дуже популярний бейсбол


Кросворд по-японському


Ще якісь явно інтелектуальні ігри))


Дуже сподобалась ця реклама світильників - в нас подібне екзотика, для них традиції


Реклама місцевого алкоголю


Схема проїзду КУДИСЬ. Кажуть, в них це дуууже актуально, бо з адресами там напряг


Програма телепередач. Фото не дуже вдале, на жаль


Не знаю що там, але бджілка дуже сподобалася)))


Щось традиційне. В Японії це святе


А це перша сторінка. В них пишуть справа наліво, і газета гортається теж як для нас - навпаки, правою рукою, через що я хвилини дві шукала, яка ж сторона в газети початок, а тоді дійшло - там же нумерація сторінок є

 

Те, що ми вдягаємо - завжди розповідає про нас, справжніх і несправжніх. Мене завжди цікавив світ одягу, як того, що відображає чи навіть іноді змінює людину. Завжди цікаво дізнаватися як люди сприймають самі себе й інших через призму одягу і взуття..
Ось це - слова Крістіана Лубутена, взуттєвика, який все ж говорить про одяг.

«Я предпочитаю, чтобы девушки носили платья, мне нравится, какое оказывают влияние платья на язык женского тела. Еще я люблю юбки, особенно карандаш: она обязывает хозяйку выглядеть прилично, быть подтянутой, открывать ноги. Вообще, мне нравится одежда, демонстрирующая женские ноги, их кожу, колени, женскую походку. В свое время я создавал для женщины, которая предпочитает быть одетой — сейчас же увлечен женщиной, которая раздевается».

 І він правий в тому, що сукня просто змушує навіть рухатися інакше, а спідниця-олівець як ніщо інше стимулює бути ЖІНКОЮ.
 Ну і високі підбори

  От коли стоїш, навколо все сіре таке, осіннє, накрапає густий тихий "грибний" дощ. На тобі мокра шапочка, мокрі рукавички, мокра легка куртка, не мокрі ніби, але відчутно сирі джинси, а ти стоїш, любуєшся цією тихою жовто-чорною мокрою осінню і думаєш - ЯК НАВКОЛО ПРЕКРАСНО!!!!

  Бо ноги сухі і їм тепло