Тобі осанна, мій Тарасе!Не мав на чужині спокою.Ти піднімав народ незрячий, Будив його і звав до бою.Уперто стукав в двері кожні, Але були вони заперті.Ти ж говорив, що жить не можнаВ неволі і в ярмі до смерті.Навчав ти не цуратись мови, Тієї, що говорить мати.Боліти України болем, Про неї, рідну, пильно дбати.Бо воріженьки навісні(О, то ще ті, скажу вам, люди!)"Присплять, лукаві, і в огніЇЇ, окраденую, збудять"...[Приєднана картинка]

Питав місяць-місяченько, Чом болить в коня серденько.- Ой ти, коню, білий коню, Мчиш ти, вільний, в чистім полі, В полі чистім, в зелен-лузі, Чом серденько в горі-тузі?- Ще учора з вороженькомКозак бився молоденький.Бився довго, до півночі, Закрив бідний ясні очі.Та й упав на землю грішну, Залишився в ній навічно...В краю дальнім, в Україні, Стоїть хата при долині.Прислухається з журбою, Чи не тупнув кінь ногою.Вийде з хати стара мати, Що я маю їй сказати?Питав місяць-місяченько...

Читати далі...

Даруйте жінці завжди квіти, Кладіть до ніг тюльпани і троянди, Лілеї, хризантеми, олеандри -Холодної зими і теплим літом.Увагою її зігрійте -І, замість суму чи страждання, В очах побачите кохання.Даруйте жінці завжди квіти.Жінки в душі - великі діти.Серед рутин буденності пісноїВони так хочуть доказів любові.Даруйте жінці завжди квіти![Приєднана картинка]

Народ пустелею водивВсі сорок довгих років.Євреї вибилися з сил -Не вірили пророку.А він же, Господи, хотівДостукатись до люду.Та чи не вистачило сил, А чи не сталось чуда...Мойсей народу: "Озирнись!Ось Палестина, близько!"Та очі втупило униз"Ледаче кочовисько".І рішення, тяжке, як грім:Геть з табору Мойсея!А він же все віддав, що міг, Заради іудеїв...Пустелею старий бреде, "За що?! - душа волає.-Куди дорога приведе?"За сумнів смерть чекає.... Ісус, Мойсей, Тарас...

Читати далі...

Гортаю сторінки старої книги, В ній скільки болю, стільки і хули.Як і тепер, тоді плели інтриги, Як і сьогодні, факели несли.Як і тоді, птахи в душі співають, І продають Вітчизну та чини.Як і тоді, в дітей чиїхсь стріляютьЙ не хочуть матері жахів війни.Такі ж прекрасні пишуться картини, Так само закипає в серці кров...Незмінною лишається людина, Безцінними добро є і любов.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Ох, і міцним було її коріння:Волконські, Розумовські, Рєпніни...Дідусь - останній гетьман України, І батько - губернатор у княжни.Вона жила й навчалася в Європі, Його ж покарою був Енгельгардт.Їй - тридцять п'ять, він тридцять мав без року, Аристократка і в минулому кріпак.Зустілися вони у Рєпніних.Тарас у флігелі писав портрети.Любові іскра спалахнула поміж нихІ освітила розвиток сюжету.Коли Варварин батечко дізнавсь, Скандал в маєтку розразився громом.Останні дні Шевченко...

Читати далі...

Заплуталась у павутині літ, Що тягнуться вервечкою знадвору.Від них ховаюсь в віртуальний світ -Чекають на просторах коридору.Знаходжу втіху тільки в самоті.Та раптом - зустріч із тобою.(Який ти гарний, в чорному пальті)."Заходь, - кивну я мовчки головою.-Мовчи, бо не потрібно зайвих слів, Я все без них, коханий, зрозумію.Хай скажуть очі, в них - глибінь, Чи руки - ой, міцні ж обійми!Хай дихання... Чому так важко, любий?Нехай облудних слів чигає варта...Уста... О, ці солодкі...

Читати далі...

І що у тій Лукерці він шукав:Така ж пісна була і неохайна...Ну свіжа... Ну юрлива... Молода...Йому б - до пари, а вона ...звичайна.Чи він не слухав, а чи не хотів, А говорили ж бо про неї люди...До неї, мов на крилечках летів, І мріяв, як удвох любитись будуть:Зів'ють гніздечко, заведуть діток(Це добре, коли в хаті сміх дитячий).І все удвох. І цілий світ на двох...От так... Любов засліплює і зрячих...А потім - зрада... І не стало крил.Не вмів кохати він наполовину.Як він любив... Він так її...

Читати далі...

Ім'я приходить із появою на світВ міцну сім'ю малого немовляти.І скільки б не було людині літ, На нього не потрібно нарікати.Адже воно репрезентує міцьПетро ось означає "скеля", "камінь".Чи "миловидність", "грації" політ, Як-от шевченківське імення Ганна.Одні з імен, як лілії, цвітуть,А другі запах мають. "Пахне миром"Мирон, наприклад. Треті вірно "ждуть".Четверті, як Людмила, "людям милі".Олекса - &quot...

Читати далі...

Потроху дощ осінній сієВ імлі нічній напівтони.Мій сум, зачаєний на віях, Здмухни й назовсім прожени.Стоять дерева напівголі, Скидаючи вбрання на брук.Свій смуток струшую поволіВ долоні теплих твоїх рук.Розсипались краплини рясно,Немов овечки в череді.В сповитку рук твоїх так щасно, Як пташеняті у гнізді.[Приєднана картинка]