[Приєднана картинка] Причепурилися й з-за тину виглядають Нас пишні мальви і біленька хата. А ми ж за справами так часто забуваєм Про найрідніших в світі - маму й тата. Батьки ж чекають: може, ще подзвонять, Зберуться якось за одним столом, І гамором дитячим дім наповнять, Родинну пісню заспівають всі гуртом... А ми не їдемо. І раптом, наче грім: не стало... А часу плівку вже не відмотать назад. "Куди ж ви, тату? ..Зачекайте, мамо...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Я прослуховую мелодію дощу, Зі скла стікає стежечка сльози. Розкаяння у дім свій упущу І розпочну я сповідей ази. Зізнаюсь, що неправедно жила, Не з тим кохалась і не тих любила. І стали сірими біленькі два крила, У антресолі припадають пилом. Що серце тисне безнадія й втома, Мене гнітять буденності турботи. Що вибір між роботою і домом Бував на користь клятої роботи... Я сповідаюсь пристрасно і...

Читати далі...

Я думаю, вы будете со мною солидарны В том, что для поэзии нужна и ГОЛОВА! ПОЗОРНО то, что некая бездарность, НЕ ЗНАЯ слов, все ж проповедует слова... Люди, надоело читать совсем не откорректированную так называемую поэзию , которую авторы относят "В избранное", "В лучшее", а ошибок - бездна, как грамматических, так и пунктуационных, проблемы с рифмой, ритмикой... Зачем? Давайте будем бережнее относиться к Слову!

[Приєднана картинка] А ти ввійшов, такий непрошений, Гріхом і часом припорошений. Я мовчки причинила вхідні двері І тихо запросила до вечері. - Де ж ти блукав? Якими манівцями? Роки я плутала із місяцями... Де ж тебе доля по світах водила? Де ж та дівчина, що тебе любила? В твоє волосся уплелася сивина. В сумних очах - зачаєна вина: - Прости мене...Я півжиття карався, На смутку спав - жалем вкривався... Криницю змурував - та не така криниця......

Читати далі...

[Приєднана картинка] Слова бувають, як квітки: Лілейно квітнуть всередині. Ретельно уплітаючи в вінки, Дарують їх близькій людині. Слова, буває, як метал, звучать, Від них холоне розум й тіло. Подалі хочеться втікать, На світ дивитись збайдужіло. Жалити вони можуть, як оса: Укусять - й миттю у шпарину. А то змією підло просичать Й ножем застрягнуть в спині... Слова улесливі бувають і негарні, Облудні, неправдиві і чужі. А можуть - грубі й безпорадні -...

Читати далі...

Я відпущу тобі гріхи, Ти дай лиш дрібку часу. Нанизане на вістря почуттів Не забувається відразу. Тепер ти намагаєшся знайти В собі, що розгубив за роки, Та двічі в одну ріку не ввійти - Минули терміни і строки. Стікають краплі каяття На сплав мого жалю. І скоро, думаю, життя Внесе корекцію свою. І я таки колись прощу, Всміхнусь до тебе щиро. Гріхи назавжди відпущу: - Живи прощЕнним, милий!

[Приєднана картинка] Натомлено зітхнуло сонце Й на присьбу відпочити сіло. А потім зазирнуло у віконце І покотилося за обрій посивілий. Роса упала на блаватні трави - Запах любисток й ніжна матіола. Замшілий пень, старий, трухлявий, Уклався спати і сопе споквола. Старесенька не рипне хвіртка - Самотньо похилилась край дороги. Дрімотно скрізь, лиш цвіркуни ізрідка Змагаються у співі на колоді. До хати стіл забрали і ослінчик, Дійничку з молоком, квасольку і цибулю...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Ми з тобою в парі, це тоді... Постає в уяві образ світлий. В світ закохані, красиві й молоді, Будували замки із повітря. Плюскотіло щастя у душі І лелійна квітка проростала. Щемно пахла росяна трава І рипіла хрумко під тілами. Хмизу до багаття підкидали- Щедро в нім палахкотів вогонь. Зашарівшись, птиці прослухали Шепіт душ і доторки долонь. Це було в тім лісі... На світанку... Літ та літ... А нібито учора... Скільки іх було у мене, ранків... ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] У тім гаю, в якім ще не бувала, Дзвенять дзвіночки, манить сон-трава. Там папороті квітку я шукала - В пташинім співі загубилися слова. У тім гаю берези налилися соком. Ще мить - й захочуть сукні знять. А гарно ж як! Куди не кинеш оком, Панує спокій й Божа благодать! У тім гаю і сонечко згубилось Серед високих, соковитих трав. А потім тихо-тихо покотилось Достиглим яблуком за небокрай. Роки зозулька щедро роздавала Святій земельці, сонечком зігрітій....

Читати далі...

[Приєднана картинка] На иссине-белом снегу Божья птица зерно клевала. В лютый холод, сломав крыло, К небесам подняться мечтала. Вдруг на землю упали вороны - Черной стаей на белый снег. И от белого , чистого голубя Лишь остался кровавый след... Заклевали тупыми клювами, Просто так, потому как белый... А потом - словно ветром сдуло... Птицу ж Божью отпело Небо...