Ох, ці очі ! Мене полонили,
Бідне серце цвяшками прибили,
Бо не скиглять вони й не голосять,
Не ридають, у муках не просять.
А магнітами тягнуть і манять,
І не ждуть, а беруть, віднімають.
Ох, ці очі, звабливі до згуби,
І цілують, і пестять... І гублять!
Очі ці можуть бути рентгеном,
Бо пронизують мозок і вени.
І обіймами тіло вкривають,
І цілують... І душу виймають!
Спраглі очі ночей і кохання
Розлучаються лиш на світанні.
Вони стогнуть, в...
Читати далі...