«В холодний зимовий час Іван зібрався в похід, взяв із собою опричників і ціле військо. Вже на кордоні Тверської губернії почалася військова екзекуція, перед якою блідли жахи першого лівонського походу. Далі був систематичний розгром усієї області: від Клина до Новгорода цар залишив за собою пустелю.

2 січня його передові загони з'явилися під стінами міста й оточили його з усіх боків. Приміські монастирі було віддано на розграбування, до 500 монахів забрано. Наступного дня опричники проникли в місто, зібрали всіх священиків і дияконів, поставили їх поруч із ченцями… Їх били від ранку до вечора, вимагаючи по 20 р. викупу за кожного. Як можна судити з документів, між ними були щасливці, які уникли катування, заплативши необхідну суму. На решту чекала страшна доля. Царські пристави нишпорили по будинках і зганяли жителів у обгороджене місце, яке охороняли війська. У п'ятницю 6 січня прибув сам Іван (Ірозний. — В. Б.) із сином і 500 стрільців. Він наказав бити ціпками до смерті всіх ченців… Трупи їхні розвезли по монастирях і там поховали.

Настала черга білого духовенства. В неділю зранку перед обіднею архієпископ вийшов із хресним ходом назустріч цареві на волховський міст і хотів благословити його. Іван не прийняв благословення й назвав його «волкомъ хищным». Але все ж наказав йому служити обідню у св. Софії. Він мав намір повторити сцену розправи з Філіпом. Цар прийняв навіть запрошення пообідати у владики. Він здавався веселим і їв охоче. Раптом серед трапези він голосно скрикнув. За цим знаком опричники взялися виконувати те, що їм було заздалегідь наказано. Весь дім архієпископа був розгромлений. З нього зірвали одяг і разом з челяддю кинули в темницю. В наступні дні терор сягнув жахливого розмаху. На головній міській площі було споруджено подобу трибуналу, оточеного знаряддями катувань. Цар приступив до швидкого суду. Міщан приводили сотнями, катували, спалювали на малому вогні з бузувірськими прийомами, відтак майже всіх присуджували до смерті й везли спалювати. Закривавлені жертви прив'язували до саней і з крутого спуску штовхали на бистрину, де Волхов ніколи не замерзав. Нещасні поринали в безодню. Немовлят спалювали, прив'язавши їх до матерів. Опричники з піками стояли на човнах і стежили, щоб ніхто не врятувався.

За даними третього новгородського літопису, вбивства тривали п'ять тижнів, і щодня на той світ відправлялося зазвичай людей 500–600. Іноді кількість жертв зростала до півтори тисячі на день. Перший псковський літопис свідчить, що загалом загинуло близько 60 000 людей, як чоловіків, так і жінок…

Як би там не було, огидна різня набула жахливого розмаху, і коли Іванові більше нікого було вбивати, він обернув свою лють на неживі предмети. З особливим звірством кинувся він спершу на монастирі, припускаючи там зраду. Із тієї ж, імовірно, причини він узявся знищувати торгівлю й промисловість цього великого міста. Всі крамниці в місті та передмістях, а разом із ними й доми були розграбовані й зруйновані дощенту. Присутнім при цих руйнуваннях був сам цар. Опричники ж, якщо вірити літописам, нишпорили довкола верст за 200–250 від Новгорода і скрізь чинили те саме…

Новгород уже ніколи не оправився від завданого йому удару»

Відвоювання в 1320 році великокнязем Литви Ґедимінасом улусів Київська Русь та Чернігівська Русь від Алтай — Орди дуже занепокоїло чингісхана Узбекея.Орда почала діяти. У 1337 році Узбекей хан направив орду до улусу Владимірська Русь , але мешканці Владимірщини повстали і дали відсіч. Це викликало великій гнів Узбекей хана. Орда лютовала і готувала велике каральне військо. На захист Русі з протестами виступила Європа, але Орді вдалося її перехитрити.

До тодішньої столиці Алтай — Орди Сараю (нині Саратов ) терміново викликали по — ординські налаштованого князька — хана Івана Даниловича Мошенку ( по ординські Калиту ) із маловідомого посаду Москва і наказала йому очолити каральну орду . Князьок — хан виконав “завдання” блискуче , очолюванна ним рать — орда , московська та суздальська , розгромили владимірське військо , недобитки якого втекли до Пскова. Ординці разом з Калитою спалили Твер та навколішні посади , повирізавши населення. На їхнє місце прикочовували тисячі і тисячі нових ординців які заселяли міста і посади Влидиміршини, залишки місцевого населення просто вбивали або виселяли до В'ятки.

Своїм ярликом 1328 року Узбекей хан на Владимірщині утворив ординський Улус Москва — Орда на чолі з великокнязем — ханом Іваном Калитою , із центром Москва.

Так у 1328 році почала утворюватися москвинька тюрська кипчацька ординська нація , яка нині себе самоназиває русською.

Владимірщини не стало. Ісламізацію було призупинено ,навпаки , ханам , беям і мурзам було дозволено приймати християнство. Згодом самі хритиянизовані ханки та беї не захотіли переходити із православ'я до ісламу. При дворі Івана Калити вони обійняли всі посади , стали дворянами , розбагатіли. Орда — дворяни правили Москва — Ордою до 1917 року ( 1328 — 1917 , 589 років )

Ханки ,беї , мурзи пристосували свої імена : Аксакай став Аксаков , Батай — Батов , Баскакей — Баскаков , Велей-хан — Велейханов , Ґоліцей — Ґоліцин , Єльцей — Єльцин , Косигей — Косиґін , Ліґачей — Ліґачов , Лужкей — Лужков , Мещерей — Мещерський , Ноґай — Ноґін , Плей-хан — Плеханов , Путей — Путін , Турґеней — Турґенєв , Черкезей — Черкізов тощо .

********************************************************************************************************************************************************

1471 року великокнязь — хан Улусу Москва — Орда Іван ІІІ Лютий без причин напав на республіку Великий Новгород , розгромив її військо , всім полоненим воїнам повідрізали носи , вуха та губи , а полководцям повідрубали голови. Навколішні посади та села було пограбовано і було приєднанно до Улусу Москва — Орда . Так залишаючись у складі Алтай -Орди , Улус Москва — Орда вже сам став колоніальною імперією . Тодішній хан Ахматей вимагав від Івана ІІІ привезти йому награбоване , та той його не послухав.

У цьому столітті відбувся розпад Алтай — Орди на незалежні держави . 1420 року відокремились за Уралом Тюмен — Улус ,став Тюмен — ханатом зі столицею Іскир ( від цієї назви москвини вивели назву Сибір ) ; 1438 року — Казан — ханат , столиця Казан , ;1440 року Астрахан — Ханат , столиця Астрахан ; 1443 року - Великонагай — Ханат , столиця Сарайджук ; 1481 року — Узбек — Ханат , столиця Арал; 1490 року — Казах Ханат ,столиця Балхан. Після розподу великої Алтай — Орди дрібні ордочки залишилися в колишній Сур'яжії (нині передкавказзя ) . Вони і нині живуть там колонізовані православною Імперією Російська Федерація. Це ісламські автономії Чечня , Інґушетія , Даґестан, Кабардино — Балкарія , Адиґея, Карачаєво — Черкесія та православна Осетія. Осетинці єдині хто прийняв християнство під час кровавого завоювання Кавказу Росією. Частина осетинців втекла до Грузії , Грузія прихистила їх на своїй землі , дала їм автономію , але осетинці забули добро і нині ставляться до грузин вороже. Їхні правителі хочуть російської колонізації. Усім цим передкавказьким націям заважають залишки кочового ордизму , ниніцивілізовані нації живуть не за традиціями , а за суспільними законами.

Кочової ісламської імперії Алтай — Орда не стало.

1480 року хан Великої Алтай Орди Ахматей повів військо на свій Улус Москва — Орда ,щоб примусити великокнязя — хана Івана ІІІ віддати награбоване у Великому Новгороді. Рать — орда Івана ІІІ стала на ріці Ока , Ахматей перевів свою орду на ріку Угра. Битву не розпочинали . “Стояли на Угрі — ріці” до піздньої осені , Ахматей відступив без битви.

Так у 1480 році Іван ІІІ визволився від васальства Великої Орди. Москва — Орда отримала незалежність і була перейменована у Москвинське Государство , себе Іван ІІІ став називати государем

Государиня — дружина Софія з візантійського роду “подарувала” герб — двоголового орла Візантії, оскількі всі ординці , московські тюрки ненавидили український тризуб та синьо — жовтий прапор , то правителі Довгоруко — Данилістської династії не ризикнули ввести цю символику для своєї держави.