Волинська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на
території
багатошарового поселення та окольного давньоруського міста  у селі
Жидичин Ківерцівського району. Пам'ятка розташована на високому правому
корінному березі річки Стир, за 1 км на захід від давньоруського
городища, що є залишками літописного Жидичина та за 0,7 км на південний
захід від Миколаївського монастиря, згаданого в літописі під 1227 роком.
Дослідження на цій пам'ятці ДП "Волинські старожитності" проводило вже у
2009 році. Було виявлено матеріали латенського часу, ранніх слов'ян і
давньоруського часу. Протягом 18 квітня - 11 липня дослідження
проводилось в північно-західній
частині пам'ятки, за 25 м на південний захід від розкопу 2009 року, де
було закладено дві траншеї загальною площею 108 кв.м.  В
експедиції під керівницвом Олексія Златогорського  працювали
Василь Баран (керівник розкопу), Григорій Охріменко, Василь Охріменко,
Андрій Бардецький, Андрій Стаднік, Віталій Затворніцький, Олександр
Ромашковець та студенти І курсу історичного факультету Волинського
національного університету імені Лесі Українки.
В ході робіт було виявлено і досліджено
культурний шар доби енеоліту, бронзи, раннього заліза, давньоруського
часу, пізнього
середньовіччя та поховання дівчини часів Другої світової війни, зокрема
один об'єкт волино-люблінської культури енеоліту, сім об'єктів доби
бронзи (тшинецько-комарівська та лужицька культура). Об'єкти
представлені господарськими ямами та однієї ямою для зберігання зерна
тшинецько-комарівської культури.
Загалом можна зробити висновки, що дана пам'ятка має потужний культурний
шар від часів енеоліту і навіть у значній віддалі від дитинця
давньоруського Жидичина зустрічаються цікаві матеріали. Поселення
виникло ще в часи енеоліту, активно розвивалось за добу бронзи-заліза, в
Х-ХІ ст. і продовжувало існування до пізньосередньовічного часу. У
період найбільшого розвитку (Х-ХІ ст.) посад був органічно поєднаний з
городищем і входив до його округи.

Волинська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на
території
багатошарового поселення та окольного давньоруського міста  у селі
Жидичин Ківерцівського району. Пам'ятка розташована на високому правому
корінному березі річки Стир, за 1 км на захід від давньоруського
городища, що є залишками літописного Жидичина та за 0,7 км на південний
захід від Миколаївського монастиря, згаданого в літописі під 1227 роком.
Дослідження на цій пам'ятці ДП "Волинські старожитності" проводило вже у
2009 році. Було виявлено матеріали латенського часу, ранніх слов'ян і
давньоруського часу. Протягом 18 квітня - 11 липня дослідження
проводилось в північно-західній
частині пам'ятки, за 25 м на південний захід від розкопу 2009 року, де
було закладено дві траншеї загальною площею 108 кв.м.  В
експедиції під керівницвом Олексія Златогорського  працювали
Василь Баран (керівник розкопу), Григорій Охріменко, Василь Охріменко,
Андрій Бардецький, Андрій Стаднік, Віталій Затворніцький, Олександр
Ромашковець та студенти І курсу історичного факультету Волинського
національного університету імені Лесі Українки.
В ході робіт було виявлено і досліджено
культурний шар доби енеоліту, бронзи, раннього заліза, давньоруського
часу, пізнього
середньовіччя та поховання дівчини часів Другої світової війни, зокрема
один об'єкт волино-люблінської культури енеоліту, сім об'єктів доби
бронзи (тшинецько-комарівська та лужицька культура). Об'єкти
представлені господарськими ямами та однієї ямою для зберігання зерна
тшинецько-комарівської культури.
Загалом можна зробити висновки, що дана пам'ятка має потужний культурний
шар від часів енеоліту і навіть у значній віддалі від дитинця
давньоруського Жидичина зустрічаються цікаві матеріали. Поселення
виникло ще в часи енеоліту, активно розвивалось за добу бронзи-заліза, в
Х-ХІ ст. і продовжувало існування до пізньосередньовічного часу. У
період найбільшого розвитку (Х-ХІ ст.) посад був органічно поєднаний з
городищем і входив до його округи.

10 липня 2011 року у селі Мала Яблунька на Маневиччині відбулася
презентація п'яти буклетів із серії "Маневиччина туристична", що вийшли у
видавництві ДП "Волинські старожитності". Автор проекту і тексту
буклетів - директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Микитович
Хомич, а переклад на англійську здійснив його син - Віталій Петрович
Хомич. "Сімейний" проект знайомить із історико-культурним потенціалом
району (буклет "Із глибини віків"), духовними святинями Маневиччини,
природними ландшафтами Волинського Полісся, Маневицьким краєзнавчим
музеєм та організацією "зеленого" туризму в регіоні (буклет "Відпочинок у
поліському селі").
Як зазначив Петро Хомич "Маневиччина - один з
древніх мальовничи і неповторних куточків Західного Полісся, край
миловидних лісів, тихоплинних річок і чисто дзеркальних озер".
Презентація відбулася у день народження автора - йому виповнилося 53
роки. Колектив ДП "Волинські старожитності" бажає Петру Микитововичу
здоров'я і творчого натхнення! З роси і води!

Нещодавно у селі Пересопниця Рівненської області дослідники натрапили на унікальну знахідку - уламок давньоруської булави, яка датується XII-XIII століттями. Невеличка булава (розміром 4х5 сантиметрів) виготовлена з бронзи і покрита позолотою. Натрапили на знахідку наглядаючи за роботою екскаватора у не вельми перспективному, з точки зору археології, місці, де колись був старий міст. Така знахідка вкотре підтверджує важливість на необхідність нагляду за будівельними та земляними роботами у певних місцях.

– Знайдена булава відноситься до третього типу за класифікацією Кірпічнікова. Він найчастіше зустрічається у північно-східних землях Давньої Русі. Булава позолочена зовні і зсередини. Це підтверджує думку, що вона належала якомусь князеві або воєводі, а не рядовому боярину. Булава пустотіла, не залита всередині свинцем, тобто дуже легка. Тому її могли використовувати тільки як парадно-представницьку. Є кілька князів, які пов'язані з нашими землями та північно-східними теренами Русі: засновник Москви Юрій Долгорукий та його син Андрій Боголюбський. Вони обидва бували на Волині. Можна припустити, що булава належала комусь із них або ж їхнім воєначальникам, - розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Михайло Вашета.

Проте археологи знайшли не цілу булаву, а її уламок. Проте слідів феформації від удару не видно. Це дозволило науковцям зробити припущення, що булава була розбита ударом холодної зброї по вертикалі.

Волинська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території багатошарового поселення у селі Богушівка Боголюбської сільської ради Луцького району. [ Читать дальше ]

Роман в трёх частях.

Зпочатком літа Шацька археологічна експедиція ДП «Волинські старожитності»розпочала щорічні дослідження Шацького городища в урочищі Сад на березі озераЛюцимир.

Першаділянка цьогорічного розкопу порадувала цінним відкриттям – залишками житла поморськоїкультури.

[ Читать дальше ]

У Любомльському районі на Волині на місці колишнього монастиря археологи знайшли багато залізних кованих цвяхів, фрагментів черепиці, чотири свинцеві шрапнелі, ґудзик від білизни військової форми ХІХ століття, монети.

[ Читать дальше ]
http://www.volynnews.com/news/interesting/na_volyni_rozkopaly_poselennya_ikh-khiii_stolit_foto/

Нам археологам не звикати до поховань - інколи навіть очікуємо їх як "манну небесну". Проте на Волині в останні роки з'явився новий бізнес... на кістках. Він мене лякає як професійного археолога, але надалі він набує все більше загрозливих рис. Коли Олександр Остапюк розповідав мені як у Любомлі нашли скелет і розіділили між собою на 7 частин так звані спадкоємці - я сміявся. Надіявся, що це єдинимй випадок у країні "кучмоємії". Але коли я просидів у Старовижівському суді 15 годин стосовно питання чи Литвин чорний археолог чи ні - я зрозумів: у цій країні всі актори, а ми ляльки, якими командує, вибачте, хєр зна хто.

Мені дуже повезло навести "порядок" без втручання відповідних сил стосовно відкопування решток заглиблих на Волині. І можливо навіть тому мене назвали "гробокопатєлем". Але я досі пам'ятаю, як біля Павілвки так звані представники "Німецької спілки" копали поховання німецьких солдат. Це був шок. Шок №1. Копали наші, українці. У похованні поруч із двома німцями лежав наш український (російський? грузинський? і хз?) солдат з нагородами. Німців забрали, а нашого - викінули на сторону. ОСЬ ТОМУ Я НІКОМУ НЕ ДОЗВОЛЯЮ КОПАТИ НА ВОЛИНІ.

Ну, здається, заспокоїлися, і не копають... Але... інший бік медалі. Наближається 22 червня. Початок війни. І вже на сьогодні я маю більше 40 повідомилень про поховання ІІ світової війни на території сільських рад Волинської області. Піаритись, хочете, яке завжди, голови? Совісті у Вас не має. Я розкопаю. І перепоховаю. І навіть акт експертизи Вам дам. Але, повірте мені, на кістках піаритись - гнила справа.

Найбільше вбив голова Гіркополонківської сільської ради Саша П. - який декілька років в одному місці зібрав аж 8 поховань. Ось тільки біднягя не врахував, що я бачу переміщених кісток. Надіюсь проти нього відкриють кримінальну справу. А ще один (забув як звати) - навіть на відео знімав. Бляха (вибачте) не має в них розуму і немає на них управи....