Що було 2 березня. Коротко

  • 02.03.14, 19:12

В містах південно-східної України (Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Миколаїв, Одеса, Запоріжжя) пройшли кількатисячні антивоєнні та антипутінські мітинги.

Прикордонники Балаклави, українські військові в Перевальному, Феодосії, Бахчисараї, Севастополі (поблизу Бельбека) відмовляються здаватись російським військовим і продовжують утримувати свої частини, залишаючись вірними присязі.

І… центр Сімферополя:


Неизвестный Крым. Послесловие

Я сделаю исключение в своей традиции вести блог на украинском языке и на этот раз перейду на русский. Так уж сложилось, что те, кому адресована эта заметка, понимают его гораздо лучше.

Итак, я заканчиваю свой цикл обзорных заметок о Крыме на пяти. На ближайшее лето у меня было намечено ещё несколько интересных мест, которые хотелось бы и самому увидеть, и другим показать, но теперь далеко не факт, что это получится. И дело даже не в моём организме, похоже, твёрдо решившем заняться самоуничтожением, да и не во мне в принципе. Дело в том, что происходит вокруг.

Заканчивая последнюю заметку, пожалуй, самым сложным было передать всё так, как оно виделось и ощущалось тогда, без привязки к тому, что есть сейчас. Как будто сейчас никогда и не было – это просто затянувшийся страшный сон.

Тогда было только солнце, лето и прекрасные места для создания хороших воспоминаний, а русский Севастополь и татарский Старый Крым были одинаково безопасны для приезжих и для своих. Сейчас – поставленная на грань дефолта и развала страна, вооружённые военные в каких-то 100 метрах от моего двора, охраняющие захваченное здание, больше сотни непонятно за что погибших и флаги чужой страны над местными административными строениями.

И – страх людей, то там, то сям прорывающийся наружу. Я живу в Симферополе уже более двух лет (и всю жизнь – в юго-восточной Украине), чтобы достаточно понимать происходящее изнутри. В том числе и то, что вряд ли когда-то произойдёт.

Боевики «правого сектора», захватывающие Крым, навязывающие свою идеологию и язык. Приезжих бандеровцев тут ждут уже битый месяц. Ждали их на митинге 23 февраля, ждут и сейчас – в аэропортах и на проездах в Крым.

Под это дело странными вооружёнными людьми захватываются важные объекты, а впавшая в эйфорию толпа круглосуточно скандирует «Россия! Россия!» под Верховным Советом. И кажется, склонившиеся в сторону отделения стали забывать, что для них есть угроза намного ближе и реальнее – татары.

Вы хоть понимаете, что пытаетесь разворушить осиное гнездо? Татары, крайне отрицательно относящиеся к России в историческом аспекте; более привычные к передрягам, чем все вы; вполне готовые к партизанщине и лучше ориентирующиеся в местности, чем приезжые русские войска, если дело таки дойдёт до войны. А ведь многие из них воевали по-настоящему – в той же Сирии или на Кавказе.

Второе, что необходимо понять – Путин никогда не начнёт войну открыто, это нарушение договоров. (Как и навряд ли признает легитимность разгона властей Севастополя 20-тысячной толпой с последующим избранием председателя – это какой же прецедент для его недоброжелателей!) Следовательно, будет расчёт на провокации, желательно с жертвами, чтобы было к чему придраться.

И третье. Крайне наивно полагать, что после присоединения к России жизнь улучшится. (Вариант с независимостью я не рассматриваю – думаю, и так всё понятно). Ведь как-то забылось, что большая часть электроэнергии и питьевой воды приходить на полуостров извне. А обиженной Украине может ничего не стоить это всё перекрыть, повергнув Крым в гуманитарный хаос. Россия, конечно может в отместку взвинтить цены на газ, а Украина – на его транзит, а Россия…

Неважно, кто в итоге окажется сверху. Главное, что в любом случае пострадаете вы. Не ряженые клоуны-казаки и дружинники, не дорвавшиеся до власти крымские депутаты. Не те, кто подстрекает на «подвиги» татар. А только вы.

Плюс какая-то не очень приятная тенденция, что каждый, нацепивший Георгиевскую ленточку, автоматически становится носителем света и свободы. К слову, как вы оцениваете шансы среднестатистического обывателя, нацепившего жёлто-синюю ленточку, пройти невредимым по центру Севастополя или Керчи? Небольшие? Так вот, это и есть национализм.

Я ни в коем случае не призываю признавать новую киевскую власть, отказываться от своих героев или любить «бандеровцев», на самом деле очень далёких. (Потому что политиканы, дорвавшиеся до власти, заняты делёжкой портфелей, а отморозки-радикалы, которые есть везде, просто побоятся сюда сунуться, чтобы не выгрести по полной). Просто подумайте своей головой.

Почитайте на досуге о нынешней райской жизни в «независимых» Абхазии и Южной Осетии, проведите паралели с происходящим вокруг вас. Никто не любит отдыхать в горячих точках. Неужели покровительство России стОит возможной гражданской войны, гуманитарной катастрофы и запустения, и это лучше, чем оставаться в составе Украины своенавным автономномным островком, волю и память которого всё равно никто не сможет сломить?

Я всё сказал, теперь слово за вами.

Продолжение следует?

Невідомий Крим, ч. 5. По дорозі до моря

Сьогодні, як і минулого разу, ми знову вирушимо із Сімферополя убік Феодосії. Але до моря так і не доїдемо, адже по цій дорозі можна зустріти також чимало цікавинок. Тому зупинимо свою увагу на двох містах, які на даний момент зовсім маленькі, але свого часу займали провідні становища в історії Криму.


[ Читати і дивитись далі ]

Координати для GPS

Автостанція Білогірськ 45°3’37.87N 34°35’58.97E

Біла Скеля 45°6’16.98N 34°37’27.62E

Автостанція Старий Крим 45°1’58.2N 35°5’14.64E

Церква Іоанна Хрестителя 45°1’56.54N 35°5’28.76E

Каплиця святого Пантелеймона 45°1’14.25N 35°5’49.07E

Мечеть Куршум-Джамі 45°2’8.53N 35°6’7.8E

Мечеть Бейбарса 45°2’1.28N 35°5’44.38E

Мечеть Хана Узбека 45°1’55.95N 35°5’40.21E

Етнографічний музей 45°1’46.74N 35°5’29.22E

Невідомий Крим, ч. 4. Феодосія, в якій ви не були

Ну чого маловідомого може бути у Феодосії, запитаєте ви? Один з найпопулярніших курортів Криму та України, де напевно побувало чимало із вас – що нового можна про нього розповісти?

Насправді – можна. За знаменитими феодосійськими пляжами, парками і набережною, музеями Айвазовського і Гріна та віллами-санаторіями заховане зовсім інше місто.


[ Читати і дивитись далі ]


Координати для GPS

Генуезька фортеця  45°1’18.22N 35°23’58.5E

Докова башня 45°1’24.03N 35°24’12.73E

Башня Джованні ді Скаффа 45°1’4.13N 35°23’48.73E

Башня Костянтина 45°1’42.88N 35°23’6.12E

Башня Фоми 45°1’8.57N 35°23’21.91E

Гора Мітрідат 45°1’12.30N 35°23’21.32E

Церква Іоанна Предтечі 45°1’19.14N 35°24’5.64E

Храм архангелів Михаїла і Гавриїла 45°1’17.23N 35°23’14.74E

Церква Святого Сергія 45°1’19.63N 35°23’23.4E

Мечеть Муфті-Джамі 45°1’18.83N 35°23’30.42E

Невідомий Крим, ч. 3. На охороні коси

Навіть якщо ви чимало поїздили по Криму, є велика ймовірність, що ніколи не чули про цю фортецю. Та, навіть корінні мешканці далеко не всі про неї знають, лише за назвою можуть здогадатися, де вона знаходиться.

А називається ця фортеця Арабатською і стоїть в основі одноіменної стрілки. При чому це саме стрілка отримала назву від фортеці, а не навпаки.


[ Читати і дивитись далі ]


Координати для GPS

Арабатська фортеця 45°17’44.3N 35°28’43.49E

с. Кам’янське 45°16’55.75N 35°31’13.46E

Невідомий Крим, ч. 2. Залізні ворота відкриваються

Селища, про які я хочу розповісти сьогодні, розташовані у західному Криму, який для більшості одразу ж асоціюється з розкішними мілководними піщаними пляжами. Тим не менш, навіть у цьому регіоні обидва вони знаходяться у густій тіні не тільки красуні-Євпаторії, а й таких дрібних курортів, як Оленівка чи Міжводне. І річ зовсім не у якості місцевих пляжів чи інших факторів гарного відпочинку.

А суть малої популярності цих містечок полягає в тому, що у радянські часи вони були засекречені і навіть не наносились на карти. Історія їх нерозривно пов’язана з озером Донузлав, яке в принципі-то уже й не озеро. Але про все по порядку.


[ Читати і дивитись далі ]

Координати для GPS

Автостанція Мирний 45°18’23.5N 33°2’7.46E

В’їзд на пересип 45°18’28.93N 33°1’12.92E

Автостанція Новоозерне 45°23’2.57N 33°7’15.51E

«Третій» пляж Новоозерного 45°22’56.85N 33°6’24.77E

Невідомий Крим, ч. 1. Станція самотності

Бажання виразити у письмовому виді свої враження про проживання у Криму і мандрівки по ньому були у мене давно, та все якось руки не доходили. Можна сказати, що вони не доходять і зараз, але побачене і відчуте поступово стирається із пам’яті, тому спробую все ж розкочегаритись.

В мої плани входить кілька нотаток, по можливості ілюстрованих фотографіями. Швидкість викладки залежить від вільного часу і оцінок читачів:) Основна спільна риса усіх описаних місць – «я б ні за що не опинився у такій глушині, якби не жив відносно недалеко».

А дарма, бо подивитись тут є на що. Отже, описів знаменитої ялтинської набережної чи севастопольських місць бойової слави тут точно не буде, зате буде багато іншого. Можливо, і ви відкриєте для себе щось нове і захочете побачити його на власні очі. Ну, поїхали.

А почати я б хотів із Щолкіно – з одного боку, наймолодшого міста Криму, в той же час – одного із найбільш депресивних. Ну і не обійти увагою Кримську АЕС, нерозривно з ним пов’язану.


[ Читати і дивитись далі ]

Координати для GPS

Автостанція Щолкіне 45°25'46.79 N 35°49'19.4 E

Реактор Кримської АЕС 45°23'30.14 N 35°48'12.07 E

Сонячна електростанція 45°24'9.28 N 35°51'45.14 E

Ротонда 45°25'24.91 N 35°48'13.44 E

Житниця України. Дежавю

  • 21.01.14, 18:36
Рік тому у своїй нотатці я приводив розвінчувальну інформацію стосовно того, що Донбас нібито годує всю Україну. А вже сьогодні натрапив у Інтернеті на статтю, яка робить те ж саме, тільки з більш актуальними даними.

Як бачимо, рік пройшов, а змінилось мало чого. Робимо висновки.

P.S. Тим часом у Маріїнському парку нібито знову збирається "антимайдан", заявлено про участь до 3 тис. чоловік. У зв'язку з ситуацією, що склалася у Києві, навряд цього разу їм платитимуть гроші, отже, йдеться про дійсно безкорисливо вірних ідейних віслюків. Дуже цікаво, що вони там відстоюватимуть. Можливо, законне і легітимне право їх господарів далі доїти Україну?

Несправедливість

  • 22.10.13, 20:59

В школе Лос-Аламос, где потом сделали атомную бомбу и не могли дождаться, чтобы сбросить ее на Желтую Жемчужину, на бревнах и камнях сидят мальчишки, что-то едят. Поток на краю склона. Учителем был южанин, смахивающий на политика. У костра он рассказывал нам истории, извлеченные из расистского помойного ведра коварного Сакса Ромера: на Востоке - зло, на Западе - добро.

Неожиданно рядом появляется барсук - не знаю, зачем он пришел – просто веселый, дружелюбный и неискушенный; так ацтеки приносили фрукты испанцам, а те отрубали ацтекам руки. Тут наставник бежит за своей переметной сумой, вытаскивает кольт сорок пятого калибра, начинает палить в барсука и ни разу не может попасть в него с шести футов. Наконец он подносит пистолет на три дюйма к барсуку и стреляет. Барсук катится по склону в воду. Я вижу его, раненого, его печальную сморщенную мордочку, он катится по склону, истекая кровью, умирая.

 - Когда видишь зверя, его надо убить, верно? Он ведь мог укусить какого-нибудь из мальчиков.

Барсук просто хотел поиграть, а его пристрелили из 45-го калибра. Соприкоснись с этим. Почувствуй себя рядом с этим. Ощути это. И спроси себя, чья жизнь дороже? Барсука или этого злобного белого мерзавца?

Как говорит Брайан Гайсин: «Человек - скверное животное!».

Уильям Берроуз. «Кот внутри»

 

Если бы каждый имел право на одно законное убийство. Вы только представьте, насколько аккуратнее стали бы люди друг с другом.

Невідомий автор

 

Уже досить давно, коли мені було років, мабуть, п’ять, уся країна, включаючи моїх рідних, прилипла до телеекранів, споглядаючи Санта-Барбару. Тоді в серіалі мелькала одна негативна героїня, досить гидка і злопакосна. За сюжетом її убив хтось невідомий. Підозра впала на одного з головних героїв, якого одразу ж заточили за ґрати.

Слідчі розбірки затягнулись на довгі серії. Не знаю, чим усе скінчилось, та і не в цьому суть. Тоді мене, малого і асоціального, пам’ятаю, дуже здивувало, за що головного героя посадили – невже за вбивство тої тітки, хай би він і скоїв його насправді? Вона ж тільки шкодила усім і отруювала життя!

Дивно, але з плином часу моє здивування так остаточно і не минуло. Чому люди можуть ламати життя інших людей, убивати котів, борсуків і т. д., а завалити якогось обмудка, яким би мерзенним він не був – тяжкий злочин?

Клятий гуманізм…

P.S. Я не виключаю, що у випадку легальних відстрілів homo неsapiens чи щось на зразок того, і сам би заслужено став мішенню. Що ж, то так мені і треба.