Зима завжди була для мене найменш улюбленою порою року, найменш мандрівною, найменш фотографічною. Навіть у кращі роки після її закінчення зоставалось тільки відчуття полегшення, а от контенту для блогу майже не було.

Цього року саме в плані фото якось все вийшло інакше. Чи то дійсно ця зима зуміла подарувати немало красивих моментів (хоч і не завжди приємних), чи то я просто фотографую абищо, поки є така можливість.

1. Тому вирішив по гарячих слідах викласти що є, а тоді вже повернутися до неопублікованого з осені. Про зиму буде 3-4 замітки. Ця найкоротша, із двох поїздок у Кривий Ріг, бо що там я міг наклацати на телефон за 4 неповні дні.

Вперше я незаплановано побував у Маняві влітку 2022, і писати про це мені стало якось лінь. А потім так само незаплановано опинився там вдруге, через рік з лишком. Ну раз уже так, то хай буде.

1. Це село Івано-Франківського (раніше – Богородчанського) району, недалеко від траси у напрямку Яремче та гір, от сюди й завозять туристичні групи всі, кому не лінь. Головним чином, заради водоспаду.

Озера у затоплених кар'єрах давно є для мене одними з найулюбленіших місць для відвідування в Україні. За можливості, я стараюся побачити їх хоча б мимохідь, до деяких їздив спеціально. Зазвичай біля них немає ніякої супутньої інфраструктури, тому ці візити дуже короткі.  Минулого року винятком став колишній кар'єр у селі Могилівка, що за 25 км від Вінниці.

Ці села вже не раз фігурували у моїх фотозвітах, бо знаходяться близько до Вінниці і я часто бував у тих краях, хоча б просто по дорозі. Різниця тільки в тому, що раніше я лише пролітав їх на велосипеді, а минулого літа засів там капітально на кілька днів.

1. Головним чином ми були в Могилівці, звідти ж і перше фото.

Оскільки фотографія залишається одним з основних моїх захоплень, і я досі маю можливість фотографувати (що тепер доступно не всім і не скрізь), то традиційно роблю підсумки року у вигляді добірки власних знімків, які для мене важливі чи просто сподобалися.

Це був би чудовий рік, якби не русня. Чотири виїзди в Карпати та сходження на три із шести двотисячників, включаючи Говерлу. Замки Волині та Львівщини й затоплені кар'єри Коростишева. То що було вперше. Але й у багато раніше бачених місць я повертаюсь і повертався б знову і знову – старію, певно: Заліщики та урочище Червоне, обласні центри заходу та півночі. І звісно, люба Вінниця з такими близькими й красивими околицями. 

З поточною ситуацією мені все частіше здається, що на цьому все і скінчиться. Що не встиг, уже не надолужу. З якими улюбленими місцями не попрощався, уже не буде нагоди. Але принаймні є ці спогади. І зараз я із задоволенням пролечу крізь них ще один раз.

50 фото, просто у хронологічному порядку. З єдиною обмовкою, що це все знято за межами моєї оселі (інакше більшу частину зайняли б фото кота; тому про кота якось буде окремо). Нехай це лишиться на пам'ять про світлу сторону 2023 (темну і непоказну частину можна знайти тут).

1. Вид на засніжену Чорногору із Верховини. Івано-Франківська обл.

Зважаючи на мою любов до затоплених кар'єрів, мені складно навіть самому собі пояснити, як я так довго ігнорував Коростишів, що якраз-таки дуже відомий у цьому плані. Тим більше це місто зручно розташоване: за 30 км на схід від Житомира, по Київській трасі.