бабуся
- 22.03.26, 00:23
Ми пройдемо дорогою смутку через наше колишнє подвір'я, якого давно не існує в тому вигляді, що залишився в нашій пам'яті. Ти нестимеш повні кишені спогадів, а я тягтиму їх цілу гору на спині, як мішок каміння, дедалі важчий. Відтепер частина твоїх стала моїми. Я намагатимусь їх зберегти. Ми підемо вниз, до Берега, де так само безглуздо несе свої каламутні води Рівчак, який мені так хотілося називати каналом, бо ж краще мати на краю двору справжній канал, а не якийсь там Рівчак.
Над нами стелитиметься надвечір'я, густе й напівпрозоре, тепле як свіже козяче молоко. Ми будемо йти понад акуратними доглянутими грядками, де рівними рядами проросли втома і смуток. Стільки зусиль було вкладено в ті грядки, в козу, одну, другу, чотири одночасно, і значною мірою заради того, що мені б ніколи не хотілося озвучувати, бо то так нечесно. Заради мене.
Я обіцяв собі запам'ятати в деталях наш дім і двір, гуляючи там подумки та відтворюючи у голові всі деталі, але сам собі давно зрадив. Тепер це тільки фрагменти, що виринають у тумані. Я скільки разів бачив у найстрашніших маревах, як іду до Берега назустріч твоїй низенькій постаті, аби обійняти ще раз, але знаючи наперед, що цього більше не буде. Найгірший день мого життя, який уже настав. Як же я хотів просто побачити тебе ще раз і обійняти.
Я надто давно й добре усвідомлював, що мені б не вистачило ні всього свого життя, ні цілої вічності, аби хоч на крихту віддячити за все добро, що ти дала мені. Іноді я намагався, кострубато, не завжди вдало, та хотів би, щоб у твоїй неосяжно світлій душі залишилося щось із того. Бабусю, моя найкраща у світі бабусю, я ніколи не повірю, що тебе може не бути у цьому нескінченно самотньому світі, який навіщось продовжує існувати, гучно сміючись. Хай би ліпше зникли вони усі, тільки не ти. Твоя домівка, останнє місце на землі, де я міг почувати себе дитиною, тепер порожня. Там живуть лише речі та спогади.
Я ніколи собі не пробачу цих майже двох років, що не міг приїхати, сотень наших банальних телефонних розмов з дня, коли ми бачилися востаннє. Ніхто не забороняв мені в якійсь із них без всякого приводу просто зайвий раз нагадати, що я тебе люблю і скучив, поки не стало надто пізно. Хоча ти говорила щоразу по-щирому банальний перелік побажань, наче щоразу прощаючись, не знаючи, чи буде наступний дзвінок. Я знаю, як ти сама хотіла сказати, що скучила, але так і не сказала ні разу, щоб я не зірвався в небезпеку.
Я ніколи собі не пробачу, що так і не познайомив тебе наживо з правнучкою, хай ти хоча б знала, що вона є, а ще той спонтанний відеодзвінок недавно був таким доречним, аби ти глянула на неї хоч через екран. Тоді я побачив тебе востаннє, ще здивувавшись, як ти постаріла. Здавалося б, між 93 і 95 роками у зовнішності людини вже не буде значних змін, але ж ні. Коли мала підросте і все розумітиме, я обіцяю розказати їй, як ти її любила і чекала. Я бачу, що в ній точно є щось від тебе, і це єдина втіха в пустоті. Я дуже вдячний тобі, що ти намагалася нас дочекатися, хоча навіть не уявляю, як то було важко.
Колись, коли я був малою, тупою і жорстокою дитиною, я грався на нашому подвір'ї й побачив невеликого жука, що чимчикував кудись у своїх справах. Його спина була надійно захищена бронею двох складених крилець, що не завадило мені взяти сухий стручок з-під квасолі та встромити йому гострою стороною у незахищену щілину між тими половинками. Ти побачила це і з гіркотою в голосі спитала, навіщо я скривдив жучка. Та проста гіркота, без злості, просто з нерозумінням, так різонула мені душу, що я пам'ятаю той момент до сьогодні.
Я вийняв стручок, і жук поповз далі, хоча я не певен, чи не завдав йому смертельної травми. Здається, десь із того часу я намагався не зашкодити жодній живій істоті без явної причини. Майже все добре, що є в моїй нікчемній чорній душі, є там завдяки тобі. Тепер значна його частина також відмерла.
Найгірше мені зараз усвідомлювати, що незалежно від того, чи існує тільки це життя, чи є рай або пекло, у жодному варіанті майбутнього я більше ніколи не почую твій голос. Сподіваюся, там, де ти тепер, немає ні втоми, ні болю. Сподіваюся, ти знову зустрінеш там дідуся. Я ніколи вас не забуду. Ніщо не заповнить цю порожнечу всередині мене.
5
Коментарі
nebosklon
122.03.26, 07:39
Дормідонт
222.03.26, 08:55
Дуже відверто,дякую.Нажаль,ти не один,хто не сказав чи не зробив тещо мав зробити чи сказати саме тоді..Думаю ото і є той бог,якого тут то шукають,то вимагають боятись,а тут Любов яку лишили після себе..Хтозна чи ми так зможемо
Anne
322.03.26, 12:07
Вам пощастило і вона залишилася у ваших спогадах теплом, турботою, любов'ю.....
Дякую за струни вашої душі.
Nech sa paci
422.03.26, 17:28
Я теж багато не сказав своїм бабусям і дідусеві, яких застав. А ще більше не розпитав. Із бабусею, з якою жив разом, навіть трохи конфліктував, бо в неї почав "псуватися характер", як то часто буває в людей за 80. Але в мені живуть, зокрема, деякі бабусині слівця й вирази, які годні стати гумористичними мемами. З теплотою згадую найкраще.
Nech sa paci
522.03.26, 17:33
Щодо дворів (у одному селі). Одне подвір'я просто перейшло у власність громади, бо стара хата геть розвалилася, а нової так і не побудували, ніхто не приватизував. Зараз там геть нічого не залишилося з того, що було. Ані деревця — все пішло під
Інше подвір'я ще більш-менш прожило років 20– — аж до того моменту, коли погіршилося здоров'я в батьків, до ковідного карантину, до війни. На початку вторгнення ми (дурні) поїхали туди й ледь не потрапили в окупацію, потім утікали на найнятій машини мокрими полями й об'їзними шляхами (через Остер). Зараз батько потроху довбеться, щось садить і пиляє, але це виглядає як затухання. Можливо, закінчиться війна, й я почну щось робити, але там потрібно багато зробити й витратити, щоб повернути до привабливого вигляду. І все заради кого?..
Nech sa paci
622.03.26, 17:49
Коли зараз іду тротуаром і бачу якийсь великий камінець або ще щось, намагаюся ногою прибрати його до краю доріжки. Покійна бабуся так робила. Можливо, з боку воно виглядає трохи дивно, але я вирішив продовжити цю традицію.
visnyk
722.03.26, 22:40Відповідь на 2 від Дормідонт
я не зможу.
visnyk
822.03.26, 22:42Відповідь на 3 від Anne
зараз взагалі не маю і крихти відчуття, що мені у чомусь пощастило.
visnyk
922.03.26, 22:45Відповідь на 4 від Nech sa paci
її вирази житимуть у мені завжди, ну і дитина щось підхопить.
двір продали у 2005 році чужим людям, вони переробили все під себе, зрізали старі дерева, зробили гараж, змінили вид будинку (це те, що я частково бачив ще тоді, частково пізніше через новий вискоий паркан). те місце і є, і його давно нема.
Anne
1022.03.26, 23:32Відповідь на 8 від visnyk
...пощастило мати таку бабусю, бо залишилися теплі спогади і згадка про неї.....
у мене не було бабусі... вона померла коли я була ще маленькою.....