Екскурсія-експедиція, у якій я брав участь, не передбачала зупинки у Пряшові, але неочікувано у нас з’явився вільний час із-за того, що замок Списький Град у березні виявився закритим.

Пряшів – доволі крупне за словацькими мірками місто (91 тис. чол.), центр одного з восьми країв. Часу у нас було небагато, але все цікаве у місті розташоване компактно в межах історичної частини, у яку можна потрапити через цілком середньовічну браму.

Наче перенесена прямо із середньовіччя пам’ятка гордо височіє на 200-метровому пагорбі, завдяки чому чудово видна із довколишніх містечок і доріг. Об’єкт світової спадщини ЮНЕСКО, що веде свою історію з 11 ст. і займає площу 4 гектари – це все про Списький Град.

Іще на під’їзді до цього міста розумієш, що попереду на тебе чекає щось незвичайне. Історичний центр Левочі, що здіймається над рештою міста, оточений стародавнім муром, збереженим на 4/5, при чому це не просто невелика фортеця, а повноцінне середньовічне місто з цілими вулицями давніх будинків, храмів та площ. Заповідник минулих віків, що являє собою центр міста, з 2009 року занесений до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Наступна зупинка у Словаччині – 17-тисячне містечко Кежмарок (Kezmarok), де є уже повний туристичний набір – замок та старе місто, яке практично зберіглось у середньовічному виді та має статус архітектурного заповідника. Кежмарок згадується з 1251 року, його назва походить від німецького Kasemarkt – «сирний ринок».

Подолинець важко назвати туристичним місцем чи сказати, що тут є щось унікальне. Але це було перше місто у Словаччині, яке я відвідав, і тому, так чи інакше, особливе. Своєрідна демо-версія того що можна побачити у цій надзвичайно цікавій країні.

Березнева Словаччина зустріла мене залежалим снігом, покрив якого густішав по мірі підйому в гори, та власне самими горами. І ще, одним з найбільш класних замків, які мені доводилось бачити – Старо-Любовнянським.

 [ Читати і дивитись далі ]

Якщо є місто Новий Сонч, логічно, щоб був десь і Старий. Туди ми і направляємось.

Правда, між двома містами майже немає нічого спільного, окрім назви і близького розташування; у кожного своя ізюминка.

Польське місто Новий Сонч – яскравий приклад того, скільки цікавого і дивовижного може бути абсолютно невідомим у тіні розкручених популярних об’єктів. І це ж не просто якось маленьке містечко, а крупний повітовий центр майже на 90 тис. мешканців; але з пустими ввечері вулицями, без туристів та відповідної інфраструктури.

На ці «конституційні» вихідні удалось здійснити невеличку подорож у Словаччину своїм ходом. Мені вже доводилось раніше бувати самому за кордоном, у Білорусі, але там відсутній мовний бар’єр та і ментально білоруси все ж ближчі. Тому у день виїзду був навіть дещо на стрьомі, мало там, як воно вийде, але вийшло все добре.

Зате довелось відчути на собі усі переваги самостійної подорожі, не з екскурсією. Ідеш і їдеш куди хочеш, їси коли хочеш, ніяких прив’язок до випадкових і не завжди приємних людей. І це все – в одній із найгарніших країн Європи, водночас зовсім не розбещеній натовпами туристів.

У Словаччині я вже бував протягом двох днів у березні, якраз-таки на екскурсійному маршруті, і вже приблизно знав чого чекати. Адже ця країна відома, по-перше, своїми горами, в той час як в тіні залишаються неймовірні зАмки та вражаючі міста, часом з повністю збереженим історичним центром. За два повні і два неповні дні удалось накатати такий маршрут:

Кошице – Ружомберок – Оравський Підзамок – Жиліна – Бойніце – Прєвідза – Тренчин – Братислава – Кошице.

Нижче розкажу, як воно доводилось виживати дикій людині у Євросоюзі, раптом кому стане у нагоді. Ну а кому лінь чи нецікаво, може листати одразу униз до фоточок.

У попередній замітці про Луцьк я розповів про його замок, старе місто та центр. Здавалось би, все цікаве уже показано, і тему можна закривати. Як би не так.

Друга частина буде присвячена Луцьку нецентральному (хоча деякі деталі із центра все ж присутні) – неймовірно цікавому місту, яким приємно просто ходити і відкривати для себе щось нове, і у яке я із превеликим задоволенням колись повернусь.