Ця замітка – про дорогу до Киргизії і назад, а саме про небо, літачки й види з їх ілюмінаторів. Так вийшло, що перельотів було аж п’ять: із Борисполя в Бішкек через Алмати і назад, а також один внутрішній між найбільшими киргизькими містами, Ош – Бішкек. У всіх них я наколядував собі місце біля вікна, і хоча фото на телефон на льоту то таке, показати дещо для загального уявлення можна.

А почну з Борисполя, і правда, не тільки ж десь за бугром може бути так гарно?

[ Бориспіль - Алмати - Бішкек - Ош ]

Давнє княже місто-фортеця Корсунь засноване ще в 1032 році Ярославом Мудрим. Зараз уже ніщо не нагадує про його поважний вік, зате тут знаходиться одна з найкраще збережених резиденцій в Україні. Той рідкісний випадок, коли палац в хорошому стані та використовується як музей, плюс його доповнює розкішний парк, створений самою природою.

Мальовниче містечко Стеблів знаходиться за 90 км на захід від Черкас, на березі річки Рось. Розташоване майже посередині течії Росі між Богуславом та Корсунем, воно куди менш відоме, ніж ці важковаговики. Але краєвиди річки, її берегів та порогів не залишать байдужими нікого, хто хоч раз сюди завітає; і це при тому, що більша частина тієї краси була затоплена при будівництві Стеблівської ГЕС.

Такі події у цьому житті трапляються хоч і рідко, та все ж. Я дожив до відпустки. І пережив її. І навіть повернувся (хоча й не хотілося). І вперше у моїх закордонних вилазках, яких все одно зовсім мало, це не про Європу, а про Азію, а конкретно – Киргизстан (який іноді по старій звичці називатиму Киргизією).

Один з найменш відомих музеїв під відкритим небом України – «Козацький хутір» – причаївся в селі Стецівка, що в глибинці Чигиринського району, майже на кордоні з Кіровоградською областю.

Інформація, яку ми отримуємо з навколишніх джерел, може сприйматись дуже по-різному, залежно від того, як її подати. Наприклад, можна сказати: от відвідав покинуту Чигиринську АЕС і мертве місто Орбіта навколо неї. І багато хто подумає, вау… А от якщо уточнити, що від АЕС залишилось дві адмінбудівлі та труба, і від Орбіти не набагато більше, то це буде виглядати уже не так вражаюче.

Так чи інакше, це місце добре вписувалось на третє місце в мою колекцію недіючих атомних станцій України (після Кримської та Чорнобильської).

Майже через три роки після першого візиту, хоч і ненадовго, я повернувся в Черкаси. І одразу пішов до їхнього водоканалу. Хай із першої спроби я побачив у місті багато цікавого, але тут точно не був. Та і кому взагалі прийде в голову при відвідуванні будь-якого міста іти дивитись водоканал чи щось подібне?..

Якщо в Одесу, хоч на пару годин, хоч би і проїздом – то найперше убік моря. Тим більше, тут я не був майже чотири роки і встиг скучити і за Чорним морем, і за самим містом.

Заключна замітка моєї придністровської вилазки, присвячена місту Бендери.

На сході історичної Бессарабії на березі Дністра лежить давнє (відоме з 1408 р.) місто Бендери. На його долю випала велика кількість війн та конфліктів, останній із яких мав місце усього 27 років тому. Саме з провокації в Бендерах почалась повноцінна війна між Молдовою і самопроголошеним Придністров’ям, саме тут проходили основні вуличні бої, відповідно з найбільшою кількістю руйнувань та жертв.

А ще тут знаходиться одна з найкраще збережених фортець у регіоні, яка й була для мене основним мотиватором для входження в сіру зону. Причому усього кілька років тому її побачити не могли навіть мешканці самого міста. Але про все по порядку.