Минулого разу я у загальних рисах пройшовся по природі Кінбурнської коси, але наостанок залишив чи не найяскравіші її об’єкти, заради яких найперше сюди і їхав. Мова про рожеві озера.

1.

На південь від міста Очаків, затиснена між Дніпровським лиманом та Чорним морем, лежить Кінбурнська коса – один з куточків заповідної незайманої природи українського Причорномор’я. Саме туди була спрямована моя перша відпускна вилазка із Херсона.

1. Втім, зупинку варто зробити ще на під’їзді до коси (по-науковому вона взагалі-то півострів), у селі Рибальче Голопристанського району.

Коли я вперше зацікавився місцем походження кам’яної Артемівської солі, що живе майже на кожній українській кухні, з деяким подивом дізнався, що добувають її не в Артемівську- Бахмуті, а в сусідньому Соледарі. Котрий окреме місто на 11 тис. населення і на 17 км північніше свого райцентру. Ну що ж, Соледар, так Соледар, туди сьогодні нарешті і вирушимо.

1.

Місто Бахмут, у 1924-2016 роках відоме як Артемівськ, незримо присутнє у житті переважної більшості як мешканців України, так і багатьох людей за її межами, переважно на теренах екс-СРСР. По-перше, завдяки солі, яка на кухню майже кожного із нас приїхала саме звідси, а у святкові дні – ще й Артемівським шампанським (котре зараз політкоректно називається ігристим вином).

1. Правда, винами я не цікавлюся, а про сіль буде окрема частина. Сьогодні ж просто гуляємо містом, яке завдяки їм тут виросло – воно складає дуже приємне враження і саме по собі.

У заключній частині розповіді про Херсон я нарешті добрався до Дніпра, без якого цього міста в принципі не могло бути. Але спершу мова піде не про нього.

1.

Перше фортифікаційне укріплення на території сучасного Херсону з’явилося за кілька десятиліть до заснування самого міста. Називалося воно Олександр-Шанц і було закладено фельдмаршалом фон Мініхом. Наприкінці 18 ст. його оприходував і розбудував під свої потреби уже Потьомкін. Відновлена твердиня мала площу майже 100 гектар, була якнайкраще оснащена за канонами того часу і… так і не прийняла жодної битви. Під кінець 19 ст. вона втратила своє значення і почала розчинятися у міській забудові.

1. Тим не менш, досі від неї залишилось немало: земляні вали з двома брамами, арсенал, собор та кілька дрібніших споруд. Із однієї з брам і почнемо її огляд, Очаківської. До неї можна вийти з Перекопської вулиці.

У наш час виглядає цілком неочевидним, що відносно невеликий Херсон не так давно був центром куди більшої території, ніж його нинішня область. У пікових розмірах Херсонська губернія мала втричі більшу площу, а «під» її столицею знаходились на правах повітових міст Одеса, Миколаїв та Кривий Ріг, що нині відчутно переважають Херсон за населенням, а ще Кропивницький, Тирасполь та багато інших… І хоча ті часи назавжди відійшли в минуле, у нині невеликому обласному центрі, загубленому в південних степах, залишилось чимало пам’яток тих ситих та перспективних для міста часів.

1. Дивитись там дійсно є на що, тому всього про Херсон буде три частини, перша повністю присвячена старому місту. І звідки ж її почати, як не з міської думи, символічно головної будівлі в ті часи і однієї з найкрасивіших зараз. Так і чешеться язик назвати її ратушою.

Як не дивно, створення Ізмаїлу у тому вигляді, який ми маємо зараз, почалося з руйнування. На кінець 18 століття на південно-західній околиці нинішнього міста знаходилась турецька фортеця, збудована і оснащена за останнім словом техніки, така, що взяти штурмом її було в принципі неможливо. Правда, Суворов про це не знав, і тому таки взяв штурмом, ще й за один день – 11 грудня 1790 року, поклавши початок принципово новій сторінці в історії міста.

1. І хоча чимало води сплило Дунаєм з тих пір, Ізмаїл ще не раз міняв свою територіальну приналежність, місце тієї нетривіальної битви досі притягує до себе невловимим бажанням доторкнутись до історії та побачити її кам’яних свідків на власні очі.

Нарешті дійшли руки написати про Ізмаїл, у якому я базувався під час своєї червневої вилазки на Бессарабію і, певно, головну ціль тієї вилазки. Найбільший населений пункт регіону та його неформальна столиця, це одночасно і цивілізація з усім необхідним, щоб змінити обстановку на вихідні, і місто з історією та дуже пристойним набором пам’яток, більшість із яких у хорошому стані. За моїм суб’єктивним враженням, Ізмаїл не поступається за цікавістю райцентрам-важковаговикам типу Стрия чи Бердичева, будучи приблизно такого ж розміру. А побачити його, думається, доїздить іще менше людей, бо все ж це край світу, до якого далеко звідусіль.

1. Одна із особливостей сучасного Ізмаїла, що він має чітко домінуючу головну вулицю, де зосереджена чи не половина його пам’яток; називатись у цьому місті вона не могла б ніяк інакше, як іменем Суворова. З неї і почнемо.

Гуляючи по Слов’янську зразка літа цього року, іноді навіть важко запідозрити, що у 2014 це місто певний час було епіцентром бойових дій щойно зародженої війни, яка триває і досі – про неї тут майже ніщо не нагадує.

1. Проте хто шукає, той знайде. Масштаби і наслідки бойових дій досі можна оцінити на Семенівці – присілку на східній околиці міста, на виїзді на трасу Харків – Ростов-на-Дону. Із центру до Семенівки ходить декілька міських автобусів, їхати хвилин 20-25.