Коростишів. Синя вода, сірий камінь

2. Це одне з найвідоміших в Україні місць масового видобутку граніту різних відтінків (а також лабрадориту і габро) та виробництва супутньої продукції. Не дивно, що об'яви з продажу виробів з граніту чи інструментів для його обробки – найпопулярніші в Коростишеві й зустрічаються буквально скрізь.

Місто ділиться на дві нерівні частини річкою Тетерів. На західній стороні знаходиться центр, на східній – приватний сектор Заріччя, де і розташовані два озера, які я шукав. У народі вони звуться просто «кар'єр» та «каньйон».

3. Спершу ми пішли до «кар'єру» (який менш відомий, як я зрозумів). Він знаходиться прямо за приватним сектором на північ від траси, за 1 км від зупинки. Якісь міські автобуси у Коростишеві теж є, але при компактному розмірі міста нам вони не знадобилися.

4. Історія його досить класична. Добували граніт відкритим способом, коли закінчили, яма заповнилась підземними водами. Техногенна вирва перетворилася на озеро.

5. І не просте, а чудове мальовниче озеро з рельєфними берегами та насиченим кольором води, який на фото дуже змінюється залежно від освітлення.

6.

7. Сліди колишнього виробництва.

8. Дикими стежками можна обійти озеро по периметру. Обожнюю такі місця.

9.

10. На берегах розкидані хаотичні величезні брили. Ці мені здалися схожими на печеру, хоча печер там не має бути.

11. Далі просто фотоспам із різних ракурсів:

12.

13.

14. Влітку на водоймі чимало відвідувачів, як одноденних, так і з наметами, навіть у будній день. Самі по собі вони не представляють проблеми, але, як наслідок популярності місця, береги дуже засмічені.

15.

16.

17. Відвідавши «кар'єр», ідемо на «каньйон». Він знаходиться на південь від траси, топати 1,5 км в один бік, здебільшого лісом. Це більш окультурена локація, навіть символічна брама є.

18. Звісно, це ніякий не каньйон, а такий самий відпрацьований кар'єр. Але завдяки стрімким вертикальним стінам до 10 м висотою він отримав таку назву.

19. У Вікіпедії пишуть, що граніт тут видобували з 1890 року до кінця СРСР, а глибина озера – 20 м. Тут знімали епізоди кількох фільмів, наприклад «Сторожова застава» та, прости, Господи, «Слуга народу».

20. Також видно, що вода влітку зеленіє. Загалом перше озеро сподобалося більше, але це також шикарне.

21. Люди влаштовують фотосесії.

22. Залишаються відпочити на кілька днів, навіть дім на колесах був, на противагу наметам.

23. Погляд знизу.

24. Компанію людей, що купалися, доповнював лебідь, який, схоже, до них звик і не боїться.

25.

26.

Окрім цих двох озер, в місті є ще як мінімум один затоплений кар'єр під назвою Райхове озеро. Далеченько, ще +2 км в один бік від першої локації, і я полінився йти, не зрозумівши, чи можна туди пробратися без проходу через територію діючих підприємств.

27. Тому ми почалапали в центр. Практично одразу за мостом починається міський парк, що лежить на березі Тетерева на північ від траси.

28. Це міг би бути банальний провінційний парк, якби не розмаїття скульптур у ньому. Більшість із них створені заслуженим художником України Віталієм Рожиком.

29. Філін (відкрива одне око): Канаріс не піздєл?

30. Взагалі їх там багато незвичних, фотографував далеко не всі.

31. З початку 17 ст. місто було у власності родини Олізарів. Від колишньої маєтності залишилася тільки господарська споруда невизначеного віку в парку. Як на мене, цілком заслуговує на звання найгарнішого цивільного будинку Коростишева.

32.

33.

34. У 1798 році, коли містом володів Густав Олізар, маршал Люблінського трибуналу, збудовано кам'яний костьол (на місці старішого дерев'яного).

35. У совку використовувався як зерносховище та кінотеатр, повернутий вірянам у 1991 р. Світле й досконале бароко:

36.

37. Поруч у тіні дерев сховалася маленька плебанія.

38. Типово радянська міська рада:

Центр міста запам'ятався мені компактним, затишним і безлюдним, але дивитись там майже нема на що. Та й нехай, Коростишів – це не про архітектуру, і їхав я сюди з іншою метою.

39. До пам'яток з натяжкою можна також віднести колишню поштову станцію середини 19 ст., минулий аристократизм якої можна вгадати лише завдяки формі вікон. Потім це була автостанція, але типово для таких малих міст, вона закрилася й тепер то щось інше. Автобуси навіть не зупиняються коло неї, і ловити транспорт на Житомир треба трохи далі на звичайній зупинці.