Чорногора-1-3. Кострича та Косарище

Друге літо поспіль, попри всю срань навколо, мені знову вдалося вибратися у кількаденну відпустку в Карпати. Це вже само по собі можна вважати неабияким успіхом, а якщо зважати на якісне наповнення тих днів, то взагалі. Якщо торішній варіант був лайтовим, наскільки це можливо в горах, то цього разу все по хардкору: за 4 дні ми пройшли на своїх двох 75-80 км, піднявшись в тому числі на два двотисячники.

Я розумію, що чим довше війна, тим більше розповіді такого роду викликатимуть негатив, та поки маю змогу, все ж розповідатиму. І для пропаганди внутрішнього туризму, який має вижити навіть в таких умовах, і для власних спогадів: після кожної подорожі здається, що ось цього разу вдача супроводжувала мене востаннє, й більше нічого цікавого у цьому житті не буде. І колись це відчуття таки справдиться.

1. Враження від подорожі я поділю на три частини. 2й і 4й день за насиченістю заслуговують окремої замітки кожен, а 1й і 3й можна вмістити в одну. В ось цю.

Група стартувала рано вранці із Франківська, і в старі добрі часи я б їхав нічним потягом впритул по часу, а так нам всім порадили прибути заздалегідь. Відповідно, ще напередодні в обід я опинився у Львові, де за пару годин пересадки встиг напитися в одне рило й ледь не спізнитись на наступний поїзд, що по факту виявився всратою електричкою. Навпроти мене ноги-в-ноги сиділи товсті тітки з галасливими дітьми, а з протилежного боку дуже сільського виду дідок із клунками на диво вправною англійською розповідав випадковому попутнику-іноземцю своє бачення наших нинішніх реалій, не забувши зіронізувати щодо комфорту в «регіональному потязі», внутрішня температура якого весело котилася до 40 градусів.

Франик зустрів мене таким же, яким я пам'ятав його до повномасштабної війни, тільки довга верениця портретів на пішохідній вулиці нагадувала, настільки все стало гірше. Я зупинився у тому ж готелі, що й у благословенному 2021, та й це не помогло подолати смутне відчуття тривоги.

2. До речі, ті, хто таки вирішили добиратися на ранок, майже спізнилися. Навіть не через бойові дії напряму, а тому що представники однієї мутної організації можуть просто перекрити один з мостів у місті й зупиняти все, що намагається його перетнути. Все ж ми стартували вчасно й невдовзі доїхали до Кривопільського перевалу, із якого наступні чотири дні мали рухатись тільки пішки.

3. А там усього нічого підйому, й навколо постають карпатські вершини, влітку такі нереально зелені та з квітучими лугами навколо:

4. Стежками-доріжками, що розтинають весь видимий простір:

5. Деревами-гігантами, які сильно виділяються з-поміж інших:

6. Та небаченими квітами.

7. З певної точки стає видно добрий шматок Чорногірського хребта. Говерла помітно виділяється на тлі інших як висотою, так і формою.

8. Надто якщо навести на неї об'єктив – такої широкої витоптаної дороги немає на жодну іншу нашу гору.

9. А на максимальному наближенні видно навіть обеліск на вершині та крихітні фігурки людей. Їх немало, попри те що це був понеділок.

10. У липні в тінистих улоговинах ще лежав сніжок.

11. Ідемо далі.

12. Найвищою точкою першого дня була гора Кострича (Кострич) з висотою 1586 метрів. Зважаючи на те, що стартували ми приблизно з 1000 метрів, набір висоти вийшов солідний. Верхня частина Костричі вкрита лісом:

13. Але вершечок голий.

14. Завдяки цьому з нього чудові краєвиди на всі боки. Мені візуально сподобався ось цей горб, з якого ми й прийшли:

15. Дві фігурки на дорозі – дівчата, що майже завжди йшли останніми, проте зрештою подолали весь маршрут, на відміну від сильніших людей. Як зайве нагадування, що гори – то не тільки про фізичну підготовку, а й про силу волі.

16. Ще види з вершини:

17.

18. І йдемо далі, тепер уже вниз.

19.

20.

21. Стежки у горах – то окремий вид естетичного задоволення:

22.

23. Десь на тому ж відрізку ми знову побачили Чорногору. Це, якщо не помиляюся, гора Ребра (2001 м):

24. Також помітно, як швидко змінюється погода. Хоча дощ того дня так і не пішов.

25. Якісь колиби чи сироварні, що на той момент не подавали ознак життя.

26.

Одним із плюсів цього маршруту був той факт, що намети не потрібні. На першу ночівлю ми дісталися до притулку «Білий Слон» в урочищі Ґаджина. Це невелика поки гірська хатина, яку наша маленька група зайняла повністю. Все досить скромно, кімнати на 4 людини, спільні санвузли, але для мене це незрівнянно краще за муки в довбаному спальнику.

27. А такий вид із вікна притулку відкрився перед нами наступного ранку.

28. На другий день був круговий похід, а на третій ми пішли на нове місце, то був найкоротший маршрут за всі дні. У горах будь-який сарай чи паркан виглядає мальовниче:

29.

30. Знову подивилися звіддаля на Чорногірський хребет.

31. Гора Вухатий Камінь (1864 м):

32. Шпиці (1863 м):

33. А от Ребра звідси майже невидимі, прикриті ближчими пагорбами.

34. Деякий час ми так і підіймались, паралельно Чорногорі та з поодинокими хатками на віддалі одна від одної.

35. Дорога проходила по хребту Косарище із найвищою вершиною, яка також зветься Косарище і має всього 1148 метрів. На тлі хребта вона взагалі не виділялася б, якби не вежа мобільного звязку на ній. Але види звідти цілком привабливі.

36.

37. Скоро із-за ближчих вершин показався Піп Іван Чорногірський (2028 м), пізнаваний завдяки обсерваторії. Якщо не помиляюся, гора справа з камінцем на вершині – Смотрич (1898 м).

38. А це краєвиди вже на спуску.

39.

40.

41. Скоро в долині покажуться хатки:

42. Це Дземброня, найбільш високогірне село України. Усього на 245 мешканців, але розкидане на багато кілометрів між горами.

У Дземброні непоганий вибір притулків та готелів, ми зупинилися у «Білому Слоні» також. Тільки тут це вже повноцінна база з купою будинків, великою їдальнею, є місця і де просто намет можна поставити.

43. Від бази досить близько до Чорного Черемошу, на камянистому пляжі якого ми провели кілька годин, відпочиваючи перед вирішальним днем. Не упустили нагоди й скупитися, наскільки то взагалі можливо у його крижаній воді.

44. З привітом від цього вусатого пана із Дземброні на сьогодні й закінчимо.

Коментарі

нофакінгнейм

118.10.23, 20:10

взимку двічі ходив на Кострич, з клубом "Вище неба"

AutumnNight

218.10.23, 21:00

Они там хоть знают что происходит в стране и в мире?

Makcімаліст

318.10.23, 21:49

Гарний звіт!

А заздрість якщо і є, то ніхто ж не забороняє подорожувати? Інша річ, що це на свій страх. Наприклад, знайомі нікуди не їздять.

Logic_man

418.10.23, 22:03

nasinynka

518.10.23, 23:48Відповідь на 3 від Makcімаліст

Чого? Нема грошей? Бо за вільної можливості подорожувати, цим гріх не скористатися. Диви, яку красу людина побачила!

visnyk

618.10.23, 23:53Відповідь на 2 від AutumnNight

Звісно, знають. У цих селах і переселенці жили, і багато кого забрали на війну.

718.10.23, 23:53Відповідь на 3 від Makcімаліст

Не тільки заздрість, багато кого це просто дратує.

819.10.23, 09:56Відповідь на 6 від visnyk

Звісно, знають. У цих селах і переселенці жили, і багато кого забрали на війну. А Киевстар сообщил что вышек там мало и всё покрыть связью не могут. Газеты читают значит.

919.10.23, 10:00Відповідь на 3 від Makcімаліст

Гарний звіт!

А заздрість якщо і є, то ніхто ж не забороняє подорожувати? Інша річ, що це на свій страх. Наприклад, знайомі нікуди не їздять.Не надо печалиться. Оказывает в США и других развитых странах 70% никогда не выезжали за пределы страны. То есть мотаются одни и те же.)
Так что заявочки типа: А что ты видел, ты ведь нигде не был - очень смешны. Есть ТВ с Интернетом. Там все и путешествуют. А деньги - на еду или дроны.)

1019.10.23, 11:18Відповідь на 8 від AutumnNight

мобільний зв?язок дійсно слабкий, але є вайфай, у місях проживання, іноді навіть просто в магазинах.

Популярні приколи

відео

visnyk

Чорногора-1-3. Кострича та Косарище

Останні статті

Коментарі