Підгірці. Земля кам'яних чудес

Добиратися сюди зі Львова незручно. Прямого автобуса немає (хоча він фігурує на Eway і навіть показується онлайн на карті… але насправді ходить лише до Золочева). Таким чином, адекватних шляхів усього двоє. По-перше, доїхати до того ж Золочева і ловити автобус на Броди (у 8 з чимось ранку), що привезе вас прямо під костьол. У місті також повно таксі, але то вже зовсім інша цінова категорія. Другий варіант, їхати автобусом Львів – Броди та вийти на зупинці «Підгірці», з якої до села замалим не 3 кілометри польової дороги. Туди ми добиралися першим шляхом, назад верталися другим.

2. А показувати легендарне село почну не з замку чи костьолу… а з кладовища.

3. Старий та атмосферний некрополь сховався на мальовничому схилі трохи західніше замку. Тут купа виразних хрестів та краєвиди на долину позаду села. Якось все ще не сприймається, що це може бути туристичним об'єктом, але по суті так і є.

4.

5. Раніше поруч знаходилась дуже колоритна (судячи з чужих фото) дерев'яна церква, але вона згоріла у 2006 році.

6.

7. Ну а тепер про більш популярні пам'ятки. По-перше, костьол Воздвиження та св. Йосипа (1752-66), який по праву називають одним з найгарніших на Львівщині. Будувався як усипальниця Жевуських і мав бути мінікопією туринської базиліки di Superga.

8. Храм був зачинений, але через скляні двері можна зазирнути всередину.

9. У нього дуже багате зовнішнє скульптурне оздоблення, як безпосередньо на будівлі, так і у вигляді окремих статуй надворі.

10.

11. Костьол стоїть строго навпроти замку, і вранці найкраще освітлення саме замку, а от барокова святиня буде в цей час проти сонця, що не дасть повною мірою насолодитися її досконалими формами. В ідеалі сюди б їхати на цілий день, але вибратися ввечері без власного авто буде проблематично.

12.

13. Неподалік розташований колишній заїжджий двір початку 18 ст. На якійсь карті його позначено як діючий готель, але по факту він стоїть просто зачинений і очевидно давно покинутий.

14. Але як не крути, найголовніше у Підгірцях – це замок.

Пам'ятка являє собою чудовий зразок того, як оборонна споруда поступово переросла у розкішний палац. Перші укріплення на цьому місці згадуються у 1530 році. Пізніше, у 1635-40 роках, вони були перебудовані на замовлення Станіслава Конєцпольського, тоді ж зявився палац у стилі бароко та пізнього ренесансу.

Ця пам'ятка також є чудовим нагадуванням про те, як нам не пощастило жити поруч із йобаними свинособаками. Починаючи з 1915 року, її декілька разів послідовно грабували, у 1949 взагалі перетворили на санаторій для хворих на туберкульоз. Від колишнього казкового оздоблення залишилися тільки спогади та голі стіни: щось встиг вивезти князь Сангушко у 1939 (і воно опинилося аж у Бразилії), щось осіло внєзапно у Петербурзі. Пройшло не так багато часу, і експозиції всяких маріупольських чи херсонських музеїв спіткала така ж доля – ніщо в цьому світі не нове.

15. Впускати в приміщення замку почали всього кілька років тому. У невелику їх частину, та все ж. У наш час він відкритий для відвідування в суботу-неділю або за попередніми груповими замовленнями.

16. Всередині абсолютна пустота, хай і по-своєму романтична. Лише одвірки нагадують про шляхетне минуле:

17.

18.

19. Або ось ця, чудом вціліла піч.

20. А колись було так.

21. Попри невелику кількість відкритих приміщень, ходити там є де. Можна потрапити на терасу, де така ліпнина:

22. Такі види на замок:

23.

24. І внутрішній дворик.

25. Доступні й підземелля. Типово для такого місця, присутній і власний привид, на імя Біла Пані. Її навіть відтворили в одній із підземних кімнат, але то здавалося більше смішно, аніж страшно.

26. Але найбільше мені зайшли фасади палацу, як самі по собі, так і в поєднанні з фортечними бастіонами.

27.

28.

29. З усіх можливих сторін та ракурсів, тим більше простору для пошуку хороших кадрів навкруги достатньо.

30. У північному напрямку відкривається вид на тераси того, що колись було італійським парком. Але після всіх дурних років від нього залишилось тільки голе поле. Хоча описів та навіть фото достатньо, тому відновити все теоретично можливо. Ех, мрії.

31. Бастіони прикрашені вежами-кавальєрами:

32. А на кутах тераси стоять сторожові вежі, куди фундаментальніші, проте в руїнах.

33.

34. В цілому, північний фасад теж більш занедбаний, ніж  парадний південний.

35.

36. Але навіть у такому стані він дивовижний.

37.

38. Також хотілось би відзначити витончені завершення шпилів палацу: хрест та двоє Атлантів.

39.

40.

41. Залишки якоїсь арки у парку:

42.

43. Та геть забуті руїни вже дорогою на вихід.

44. Стежкою попід парком можна спуститися до кінно-спортивного клубу, який є орієнтиром у напрямку тієї самої зупинки на трасі. Ще кілька сотень метрів по селу, і далі лише пряма ґрунтова дорога через поле. Нею б краще йти саме до замку, а не від нього, ну або постійно озиратися: видовище те дуже величне навіть проти сонця.

45.

46. Ще трохи, і придорожній хрест позначить вихід на велику дорогу, де можна дочекатися автобуса. Як у нас водиться, розкладів на подібних зупинках ніколи немає, але якась добра душа написала його просто олівцем на стіні. Ми поїхали назад у Львів, а замок так і залишився височіти над дорогою та навколишньою сільською місцевістю, прикрашаючи її своєю одвічною, хай і трохи пошарпаною величчю.