Хроніка сраних часів

Зазвичай я тут пишу суто про подорожі, і на даний момент не бачу приводу переривати цю звичку. Але так і бути, на один раз підтримаю загальні тренди і накину на вентилятор про все наболіле, що накопичується зайвим вантажем на нервову систему, коли у тебе все життя єбанутий сусід. Хоча конкретно на даний момент нічого такого не сталося, істєрічки, що збирають тривожні валізи й очікують вторгнення, мали би згадати, що взагалі-то воно вже відбулося вісім років тому.

Я розумію, що важко всидіти на місці, коли навкруги твориться повна дічь, а ти ніяк не можеш на це вплинути, сам відчуваю щось подібне. Зрештою можу тут тільки дати єдину пораду, яка і без мене звучить в останні дні не раз – якщо немає інших ідей, допоможіть армії. Банально підкупіть свою совість за бабло, аби ця тварюка заткнулася хоч на деякий час. За ці вісім років у більшості зацікавлених, певно, з’явилися свої перевірені контакти волонтерів, або ті ж «Повернись живим», які зараз найбільше на слуху, також заслуговують довіри.

Я чесно намагаюся уникати політики в своїй писанині, її і так занадто багато в інфопросторі цих років, але іноді варто просто нагадати про свою позицію чи озвучити її для тих хто не в курсі. Хоча би щоб не уподібнюватися до сцикунчиків, які на цьому бояться втратити читачів. Тим більше, моє бачення ситуації не міняється вже давно.

1. Росія – ворог.

2. Росії бути не повинно.

Ні, я не кровожерливий, мені самому куди більше подобався нейтралітет, який я відчував до 2014, поки мене не зачепило особисто. Лише хочу щоб не зжерли мене. А вони якраз не зупиняться, поки не з’їдять і перетравлять усіх нас. Позавчорашня промова ВВХ у цьому плані просто канонічна, там об’єднані тупо всі їх заїжджені кліше про нас, які в устах довбнутого маразматика з ядерною кнопочкою звучать як конкретний план на майбутнє. Власне, очевидно таку промову спічрайтери готували до повноцінного вторгнення, але в останній момент з якихось причин його замінили на пердь в калюжу у виді визнання двох бантустанів, і без того ними контрольованих.

І по суті мала значення лише пізніше озвучена деталь, що визнають вони кордони, прописані в «конституціях» «республік», тобто в межах двох повних областей. На найближче майбутнє найбільш песимістичним мені видається варіант, коли накачані російською зброєю бабуїни кинуться «визволяти від хунти» мирну і вільну частину Донбасу, а офіційні свинособачі війська лише прикриватимуть тил у ролі «миротворців». І вторгнення знову буде типу не вторгненням, що заодно значно полегшить нашим західним союзникам можливість виказувати глибоке занепокоєння без введення неприємних для їх економіки санкцій. (UPD: що ж, реальність виявилася песимістичнішою за мої прогнози.)

І ось тут мої минулі подорожі стають у нагоді, щоб краще уявляти ситуацію, хоча то недобре для нервової системи. Мені нескладно зрозуміти людей, що ніколи не були на Донбасі, і з їх точки зору хай там робиться що завгодно, аби не вийшло за його межі, а от мене просто розриває лють від уявлення, що кацапські виблядки знову можуть увірватися в акуратний і мирний Маріуполь чи Старобільськ. У даному випадку навіть не має жодного значення, скільки зараз насправді людей у тому ж Маріуполі мають проукраїнську позицію, 95% чи 0,5% - кожен із них як громадянин України має право на захист від окупантів та колаборантів.

Вважати окупантів та колаборантів ворогами – це нормально. Бажати ворогам смерті – це нормально. Хто не може посприяти їй безпосередньо, завжди може зробити це опосередковано, див. другий абзац. Хто вважає це негуманним, може таким же чином принаймні захистити себе і свої міста. Коли вони дійдуть до вас, у них такої гуманності та жалості не буде.

Події 2014 року застали мене у Сімферополі. У мене не було там близьких родичів чи якоїсь власності і я взагалі не збирався там лишатися на все життя, проте виїжджати було важко. У цьому сенсі я навіть не можу уявити, як важко тим, хто мусив тікати і покинути щось важливе. Або зрештою залишитися в окупації, яка триватиме ще хтозна-скільки. А мова зараз про десятки тисяч людей лише в Україні, однієї з цілого ряду держав, у яку проникли метастази смердючої мерзенної пухлини розміром в 1/6 суші, і яка не збирається на цьому зупинятися.

Також важливо усвідомлювати, що нічого не зміниться від того, що одна плешива ботоксна міль одного дня нарешті здохне (та й там уже має бути стільки двійників, що це пугало ще років 30 будуть успішно показувати). Адже проблема не в одному кінченому правителі, а в тому, що він і є плоть від плоті свого народу й повністю відповідає його імперським забаганкам. Вони дійсно підтримують його абсолютною більшістю і заслуговують розплачуватися за всі його забаганки. Відновлення інфраструктури ОРДЛО самі росіяни попередньо оцінили в 1,5 трлн. ржублєй. І чорт забирай, це таки приємно усвідомлювати, що середньостатистичний Ванька, котрий живе в бараку і ходить в туалет у виді дюрки в землі, слідом за всякими кубами та сиріями долучиться до підняття скалєн гордого і древнього народу непереможного Бомбасу.

Тому картинка нижче – суто для привернення уваги.

І ще одне. Якщо щось із написаного мною вище здалося вам обурливим чи неприйнятним, обов’язково напишіть про це в коментарях – тоді я точно зможу вас послати нахуй і забанити навіки.