Мучено. Мічено. В душу насмічено.
Долю окрадено й плівку засвічено.
Втомилась я від філіалів пекла. 

Що, крім страждання? Крім страждання, що?
Оптимістичні пасторалі.
А головне, що — по спіралі.

Фенікс вилітає з попелу.
Зі сміття він ще ніколи не вилітав.

Ліна Костенко

Питаєш, як живу? Живу, як всі, Хоч мріялось інакше, Не раз в житті проходили дощі, Не раз всміхались очі в щасті... Усе було – і повінь навесні, І смуток дарувала щедра осінь, А іноді кружляв холодний сніг, Лишаючи сліди в моїм волоссі. Та по при все через життя несла Свою любов і чисті мрії, Дарунок Божий в серці берегла – Промінчик Віри та Надії. (Галина Химочка)

Позвони мені першого квітня, Пожартуй, що ти любиш мене. І нехай хоч обманом розквітне Мого щастя віконце сумне. Хай до серця пригорнеться слово, Як ранковий промінчик до трав. Подзвони мені ввечері знову І признайся, що ти жартував. Я заплачу, стерплю, зрозумію, Кину докір на перше число І ніколи спитать не посмію, Чи то гірко, чи смішно було.
        

              Ганна Чубач

Піду на зустріч із тобою

І ти приймеш мене як гостю: Посадиш в крісло, мовиш слово. І вийде все гранично просто Від поцілунків — до любові. А після... Боже мій, навіщо Було приходити сюди? Висока влада чоловіча Підкорить серце назавжди

І стане важко, стане гірко. Але вже нікуди втекти. І новорічну в небі зірку Моїм рукам не досягти. Не відректись, не відмолити, Того, що скоєно любов’ю. І я захочу довго жити. Ще довше — бути молодою/

Ганна Чубач

Летаргія - суперниця смерті     -

мою душу хоронить живцем.

Я не зможу ніколи померти.

Та боюся казати про це.

  ***

Вода у річці - стигне, стигне.

Листок на дереві - засох.

я думала, що я єдина.

А я - одна із багатьох.

   ***

У серці сад - не зацвіте,

Не буде полум'ям горіти.

Скажи хоч слово золоте,

Щоб срібний іній впав на віти.

   ***

Спішить дорога, що за нами.

Пилюка - сірістю паде.

Приходить віра тільки снами,

Що краще житьи нам буде.

                 Ганна Чубач

Скільки всього пережито!

Скільки не здійснених мрій!

Колосом жита вицвіло літо

В бік недолюблених днів...

                 Ганна Чубач

* * *

Идёшь ты мимо дома моего,
Такой холодный и чужой такой,
А я ищу тебя лишь одного
В чужом дому с надеждой и тоской.

Кому попало на своём пути
Меня готов ты выдать каждый миг…
Трепещет имя на устах моих,
Но вслух его боюсь произнести.

Твоя душа – гостиница, мой друг,
Легко войдёт и выйдет человек.
Как в крепости, в душе моей навек
Закрылся ты, в неё ворвавшись вдруг.

Порой тебе завидую до слёз,
Собой недовольства не тая,
Что в жизни встретить довелось
Любовь тебе такую, как моя.

                  Сильва Капутикян

О, гордість, жорстока й велична_

Жіноча окраса одвічна,

Ти скільки вогню погасила,

На стукіт дверей не відкрила?!

У спалаху гасне бажання,

В тенетах тугих поривання,

Б'ють в груди холодні прибої

У пору весни золотої.

Буває. урветься терпіння,

Та враз заговорить сумління...

Сама дивоцвітами сяєш,

А скільки чуттів спопеляєш?

В жорстокості горда й велична -

Панує цнотливість одвічна.

                                  Лідія Шевело

    ( 26.06.  - день міста)

Ми живемо в Ізяславі,

на Горині голубій.

Ми віками його славим

у труді і боротьбі.

тут історію сувору

ми для внуків бережем.

Пам'ятаєм наше вчора

 і в майбутній день ідем.
І сьогодні наше місто

вічно юне, молоде,

всіх вітає урочисто,

бо до нього свято йде.
Приїжджайте, любі друзі,

Надгориння кличе вас.

І зустріне по заслузі,

і пригостить в добрий час.

Гарне місто, добрі люди,

файна пісня, щирий сміх.

Наш Ізяслав радий буде

Привітати вас усіх.

                 Василь Кравчук