О, гордість, жорстока й велична_

Жіноча окраса одвічна,

Ти скільки вогню погасила,

На стукіт дверей не відкрила?!

У спалаху гасне бажання,

В тенетах тугих поривання,

Б'ють в груди холодні прибої

У пору весни золотої.

Буває. урветься терпіння,

Та враз заговорить сумління...

Сама дивоцвітами сяєш,

А скільки чуттів спопеляєш?

В жорстокості горда й велична -

Панує цнотливість одвічна.

                                  Лідія Шевело

Недобрий жарт зіграла з нами доля.

Стояли дні у черзі ні за чим.

А це прийшло - як спалах, як сваволя,

без дозволу, без права, без причин!

Ця непритомність розуму і серця,

цієї казки несходимий ліс...

І ні причин, ні просвітку, ні сенсу.

Летить душа над прірвою навскіс.

                                Ліна Костенко

А я й не плачу за коханням вмерлим,

Бо що ті сльози на моїх очах?

Хіба що нагадають роси-перли,

Що ми збирали їх в досвітній час.

Бо смуток мій - нешлюбная дитина,

Народжена задовго до весілля

Любові й щему в серці.

                                    Мій єдиний,

То вже тепер навіщо голосіння?

Коли до ніг схилялись трави, квіти

Й спліталися в коханні наші наші руки,

то ще тоді соснове верховіття

Для нас пророчило гірку розлуку.

Прийдешня мить минулого не стерла,

В нім дорога мені хвилина кожна.

Та я не плачу за коханням вмерлим -

Такую тугу виплакать не можна.

                                               Н. пукас

Хтось маки цілував біля воріт

Гарячими тривожними губами.

А небо біло пахло голубами,

 А сонце тіні гнало до боліт…

Хтось маки цілував біля воріт.

Спішили перші відра від криниць,

У гніздах прокидались лелечата,

А зорі, що всю ніч були на чатах

(Моя й твоя),  у трави впали ниць…

Спішили перші відра від криниць…

Хтось голосом твоїм сказав ,,люблю''.

Хтось руки стиснув, променем облиті…

І я віднині в цьому щаснім літі

Не відаю, не знаю, що роблю…

Хтось голосом твоїм сказав ,,люблю''…

Та ранок нас в розлуку відпустив…

Але в чеканні зустрічі бентежнім

Я викладу твоє ім'я на стежці

Із макових червоних пелюстин…

А ранок нас в розлуку відпустив.

Та будуть вічно зорі, я і ти,

Наперекір метілям, вітру, зливі…

Судилось так, чи то такі щасливі

Дві наші долі, наші два світи,

Та будуть вічно зорі, я і ти.

                       Н. Матюх

Каждый день, как с бою добыт.

Кто из нас не рыдал в ладони?

И кого не гонял следопыт

В тюрьме ли, в быту, фельетоне?

Но ни хищность, ни зависть. ни месть

Не сумели мне петлю сплесть

Оттого. что на свете есть

          ЖЕНЩИНА.

У мужчины рука - рычаг,

Жернова. а незубы в мужчинах,

Коромысло в его плечах,

Чудо-мысли в его морщинах.

А у женщины плечи - женщина,

А у женщины локоть - женщина,

А у женщины хохот - женщина.

И томясь о венерах Буше,

О пленительных ведьмах Ропса,

То по звездам гадал я в душе,

То под дверью бесенком скребся.

На метле или в пене морей ,

Всех чудес на свете милей,

Ты - убежище муки моей,

         Женщина!

                    И. Сельвинский

Весь отдаваясь помыслу,

Надежде на тебя,

По радуге,

 Как по мосту,

Поднялся к солнцу я.

За красоту,

За радости,

За то, что счастье знал,

В порыве благодарности

Я солнце целовал.

                         Василий Федоров

P.S.Сьогодні бачила райдугу -  16 морозу, сонце, пролітає сніжок...і райдуга!!!

Мені нагадують людські серця

Крихке й тоненьке серце олівця -

Зламати легко, застругати важче,

Списати неможливо до кінця.

       *     *      *       *

Я міг би жити радісно й щасливо,

Якби мені вдалось маленьке диво:

Змирити серце з розумом - або

Дізнатись, хто говорить з них правдиво.

                       Д. Павличко

Милий мій, це наш дарунок -літо,

Ми тепер не поруч, все одно

Знаю, що у цім великім світі

Є твоє зажурене вікно.

Милий мій, я думаю про тебе,

І заходжу в спогад, як у день,

Де багато сонця і багато неба

Й на душі так дабре від пісень.

Милий мій, уже цвітуть жоржини,

І схилився серпень над веслом,

Домліває берегом ожина

І все більшає про нас розмов.

Милий мій, я старша на грозу,

На осінній день і не на більше.

Я від тебе старша на сльозу.

І молодша на багато віршів.

                                      Н. Пакулько.

Я хочу довести до вашего сведения,

пассажиры в грохочущем поезде лет,

что на карте не значится станция следованья,

до которой вы взяли плацкартный билет.

Установлено с точностью в ходе обследования:

этой станции -

                   Юность Вторая -нет.

Я хочу довести до вашего сведения,

что напрасно вы первую юность свою

проворонили,будто бы дурни последние,

и, к прискорбию, в вас

                       я себя узнаю.

Я хочу довести до вашего сведения

то,что если у вас, господа

                       в багаже

груз прогнивший,

                       и лишь анекдотики свеженькие,

вы до станции Смерть докатились уже.

Я хочу довести до вашего сведения

то, что годы вас всех,не чихнув, проглотят -

только бледные курицы, вами съеденные,

вслед за поездом призраками полетят...

                                              Евгений Мирошниченко.