Я - це ти...

Я - це ти, а ти - це я
Разом ми одне ціле
Не розділити нас ніяк
Навіть коли між нами милі

Ти - моя, а я - твій
Інь і Янь нашого часу
Тобі погано, я сам не свій
Ти море перед моїм баркасом

Моі думки - твоі думки
Робим одне і те саме
Ми два однакових струмки
Переливаючись у великі лимани

Голос твій - моя розрада
Голос мій - твоя печаль
Для нас обох найтяжче зрада 
Для нас обох найгірший жаль

Очі твої - мій дорогоцінний скарб
Очі мої - твоє прокляття
Вони набрали наяскравіших барв
Через них побачив у душі твоій багаття

Душа твоя - моя ніжна ласка
Душа моя - твій страшний сон
Цей сон перетвориться на казку 
Наші серця заб'ються в унісон.

Назар Бурак

Чому тобі присвячую вірші?..

Чому тобі присвячую вірші?
Чому на аркуші ім’я твоє римую?
Чому для тебе місце у душі
Ще досі я плекаю і пильную?

Ніколи не жаліюся в журбі,
І цих віршів нікому не читаю.
Лише буває інколи, вночі
Я місяцю їх тихo сповідаю.

Моя надія як зів’ялий цвіт,
Нехай лиш вітер сторінки гортає…
Минає час, але чому ж тобі
Вірші без назви досі я складаю?

© Красницька К.

Підпалити сонце кутик неба...

Підпалить сонце кутик неба
Й знайде відлуння в моїх снах.
Ти пригонеш весь світ до себе
Й під обрій полетиш, мов птах.

Та море маревно палає...
Світанок... Тліє небосхил.
Думки мої в вітрах витають,
В сплетіннях сонячних вітрил.

І крики чайки вмить розріжуть
Лумкую тишу навкруги.
Хоча оту безмежну тишу
Я б залишила на віки.

Я полетіла б вільним птахом,
Сама б витала в небесах.
Малесенькі шматочки волі
Я зберегла б в своїх очах.

Я б заспівала ранком пісню,
Таку ж пронизливу й терпку,
Щоб тріпотіло кожне серце
Й летіло з сонцем в даль дзвінку.

Автор: Полуянова Анастасія

Багато серця вділено комусь...

Багато серця вділено комусь,
Багато щастя втрачено даремно...
Я більш ніколи, чуєш, не прогнусь
Перед людьми, в яких у душах темно.

© Роман Хованець

Пишу листи...

Пишу листи, складаючи в шухляду, -
У адресата вже нове життя...
А у душі - ні спокою, ні ладу,
Переплелись з думками почуття.

І не тобі тепер мене судити -
Я все тобі до крихти віддала.
А серце просить:"Хочу просто жити,
Любові хочу, вірності, тепла!"

На аркушах - і сльози, і чорнило,
Неначе хтось насмисно наслідив.
Я ще напишу, як тебе любила,
А ти згадаєш, як мене любив... 

Автор: Лілія Альшуайбі

А колись ти знайдеш мене знову...

А колись ти знайдеш мене знову,
Просто захочеш відчути те ж,
Коли обох п’янить одна розмова,
Немає заборон, бар’єрів, меж.

Колись ти віднайдеш мене, як книгу,
Що так любив, та вже забув сюжет.
Навіки відцівіло? Лише достигло?
Рідніше ніж колись, чи вкрай чуже?

Ти врешті віднайдеш мене, й забуте
Уврветься в життя з новою силою.
А поки, мій хороший, милий друже,
Будь так само з іншими щасливий.

© Юлія Алейнікова

Я тонка і легка у твоїх обіймах...

Я тонка і легка у твоїх обіймах,
Твої руки гарячі відчувати люблю...
Я з тобою щаслива, як люди у фільмах.
Але є тут відмінність: це усе на яву.

Ти зі мною смієшся, я з тобою не плачу.
Мої губи цілуєш, мою шию тонку...
Хочу вірити : я для тебе щось значу,
Тож, не руш, я благаю, мою віру хитку.

Засинати в обіймах твоїх я б хотіла
Все життя, кожну ніч і не менше...
Бо з тобою я щастя в житті цім відкрила.
Ти ж то знаєш, зі мною це вперше.

Я для тебе всю душу, я з тобою на завжди.
Що б не сталося, тільки мене ти люби...
І лишайся собою: смішним моїм,справжнім.
Що б там я не казала, що б там ти не робив.

Ти зібрав мене вкупу, то навіщо ж ламаєш?!.
Я ціную всі миті, що з тобою була....
Тільки я тебе знаю, тільки ти мене знаєш.
Не втрачай мене, милий! Я ж навіки твоя...

© Альонка Бірюк

О як же дійти мені згоди між вами?..

О як же дійти мені згоди між вами?
Російська - то мова і тата, і мами,
Але українська – то мова бабусі,
Відлуння пісень, що забути боюсь я,

То рідна земля, що мене колисала,
І сон мій ранковий, в якому літала!
І як же мені дійти згоди між вами:
Дві мови? Але ж не буває дві мами.

Тому я вклонюся двом мовам низенько,
Та виберу ту, що підкаже серденько,
Та виберу ту, що уходить корінням
У світ пра-пра-пра, де мої покоління..

Із вічності погляди пращурів древніх -
Їх мови цуратись, то дуже не чемно.
Російську я теж забувати не стану,
Бо це мова тата, бо це мова мами..

В житті обома користуюсь я вільно,
Комусь заважає цей факт дуже сильно?
Я б радо іще інші мови вивчала:
То часу забракло..То розуму мало..

Тому всім кажу, не дивуйтесь панове,
Що чуєте скрізь дві споріднених мови.
Чи треба зрікатись назавжди якоїсь?
А може обидві – вивчати на совість?

Щоб ті жаргонізми - не різали вуха,
Щоб "суржик" – за двері й замкнути наглухо,
Щоб нас іноземці не мали за дурнів,
Слідкуйте, щоб ви розмовляли культурно.

© Людмила Васильєва (Лєгостаєва)