Навесні сподівався відкопати і засіяти город. Але на жаль, у 1933-му р. дорогоцінний «скарб» не зміг знайти.

До самої смерті – 1956 дід картав себе, що не зробив надійної мітки на дереві, не зміг знайти зерно та врятувати родину від голодомору.

В 1933 у діда Семена померли старша донька Юстина, та її троє діток.

Ця Пляшка із зерном зараз виставлена в Краєзнавчому музею м. Вінниця

Юрій Коваль

Отож, ОУН за підтримки митрополита А. Шептицького таки проголосила про відновлення самостійності України та створила український уряд з 15 міністрами, який очолив Ярослав Стецько. Тим не менш, вже за кілька днів після проголошення Акту про це дізнався Гітлер і особисто вимагав від Степана Бандери офіційно анулювати відновлення державності. Тоді німці заявили: «Ми не союзники, а завойовники». Проте Бандера відмовився від умов Гестапо, а тому 4 липня український уряд у Львові був арештований, а самого Бандеру посадили під домашній арешт у Берліні.

Джерело

Кіборг Ігор Брановицький потрапив у полон під час оборони Донецького аеропорту. Аби врятувати від тортур своїх побратимів, він назвав себе тим кулеметником, якого розшукували російські бойовики. Після жорстоких катувань Ігор був застрелений у полоні одним із ватажків бойовиків.

"Кімната вся була в засохлій крові — стеля і стіни. Мене били вчотирьох. По всіх частинах тіла. Особливо ногами в груди. Мене били близько 15 хвилин, потім втратив свідомість. Я опритомнів в іншій кімнаті. Це був колишній холодильник. Заходили якісь люди, пинали мене ногами — перевіряли, чи я живий. Мене не годували, води не давали, в туалет не виводили. Холодильник був герметичним. Повітря вистачало на кілька годин. Так я пролежав три доби". А це спогади чоловіка, який пройшов “підвали” бойовиків і вижив. (https://www.pravda.com.ua/columns/2019/06/5/7217143/)

За 5 років гібридної війни з Росією ми знаємо про багато випадків нелюдського поводження з полоненими — військовими та цивільними, знаємо про катування та психологічний тиск. Імітації страт, удушення, побиття та підпалювання тіла, здерту шкіру, відрізані кінцівки та поламані кістки, зґвалтування та застосування електричного струму — про все свідчать українці, які пройшли полон російських бойовиків на окупованих територіях. (https://ssu.gov.ua/ua/pages/200) Це також документують свідки та міжнародні правозахисні організації. За даними правозахисників, кожен другий цивільний та майже 90% військових, які потрапили в полон, зазнали катувань. 

(https://www.ohchr.org/EN/Countries/ENACARegion/Pages/UAReports.aspx

https://www.radiosvoboda.org/a/27394245.html)

Росія уже 5 років вчиняє злочини проти українських громадян — катує полонених військових та цивільних, вбиває поранених, вдається до психологічного тиску та позбавляє людей критично необхідної медичної допомоги. Катують також вагітних жінок і дітей.

Це стосується й українських полонених, яких утримують у російських тюрмах та окупованому Криму. Важкохворого Едема Бекірова, попри рішення Європейського суду з прав людини, Росія так і не доправляє до лікарні. Поранені українські моряки за 7 місяців так і не отримали якісної медичної допомоги. Павло Гриб, якого російська ФСБ підступно викрала, довгий час не мав доступу до необхідних медикаментів та медичної допомоги. Мало не всі українські бранці розповідають про катування і психологічний тиск.

Сьогодні Міжнародний день на підтримку жертв катувань. Маємо вкотре вимагати від Росії виконувати свої міжнародні зобов’язання в повному обсязі. Адже вона є стороною Конвенції проти катувань та Європейської конвенції про запобігання катуванням. Вимагати звільнення українських полонених — моряків, військових, активістів — всіх, кого Кремль роками тримає в полоні.

Маємо і всередині країни працювати над притягненням до відповідальності причетних до катувань. Важливим кроком є зокрема ухвалення законопроекту про військових злочинців. На шостий рік війни Верховна Рада підтримала його в першому читанні — очікуємо остаточного затвердження законопроекту #9438. Він виокремить злочини проти людяності та дасть змогу карати винних у катуванні полонених, обстрілах житлових кварталів Маріуполя та маршрутки під Волновахою.

Маємо притягнути до відповідальності воєнних злочинців та тих, хто скоював злочини проти людяності.

З ФБ Уляна Супрун

Пожалуй самым знаменитым фейком направленным на обвинение украинской повстанческой армии в зверствах - это обвинение в причастности к убийству детей Марианны Долинской.

В истории Долинской нет ниакой романтики и пафоса. История ее жизни банальная для того времени, обыденная с точки зрения кочевой жизни, которую издревле вели цыгане. Не будучи привлеченными к общественной жизни, не ведя никакого хозяйства, не создавая общественно полезного продукта, ведя откровенно асоциальный, ставший традиционным образ своего существования, они жили за счет попрошайничества, воровства и грабежей. Понятно, что все это звучит не лестно, но даже несмотря на то, что конкретно семейство Долинских обвиняли в асоциальной жизни несправедливо, в один из суровых зимних дней декабря 1923 года, отца семейства арестовали именно за кражу.

Не получающая достаточно от попрошайничества мать, не нашла другого выхода как освободить своих детей от мучений, а потому отвела их в лес привязала их к дереву веревкой.

На следующий день, а именно 12 декабря, Марианна Долинская сдалась властям и рассказала следователю в комендатуре города Радома, что на убийство четырех малолетних детей, ее подговорил некий голос. 

Данная история позволила Долинской не только избежать справедливого наказания, но и быть признанной душевнобольной, а значит спокойно отправиться под опеку врачей и жить за счет госудраства, не воруя и не попрошайничая.

Так и получилось, "слушающая голос" Долинская была помещена в Творкскую психиатрическую лечебницу с диагнозом "маниакально-депрессивный психоз, где и скончалась в 1928 году.

В 1928 году, в издании "Ежегодник Психиатрии", как наглядная иллюстрация к статье лечащего врача Марианны Долинской, профессора Витольда Луневского был напечатан этот снимок:

А вот эта вот фотография появилась значитально позже в 1993 году в третьем номере вроцлавского журнала "Na Rubiey":

И вот она, по задумке ее создателей, стала прямым доказательтвом преступлений бандеровцев и УПА против человечества. Дети по новой версии были примотаны ко стволу дерева не просто веревкой, а колючей проволкой. Подпись под фото гласила:

"Польские дети, подвергнутые пыткам и убитые подразделением Украинской повстанческой армии около деревни Козовка в Тернопольском районе, осенью 1943 года (из собрания доктора Станислава Кшаклевского»).

Через два года этот же снимок появляется в работе другого "историка" Ежи Венгерского, но уже с другой подписью: "Убийство польских детей подразделениями SS-Галиция в районе Козовки".

Дальше еще инетереснее!

Некто, Александр Корман, по удивительному совпадению агент КГБ, в своей нетленке "Отношение УПА к полякам на землях Юго-Восточных Второй республики" изданной в 2002 году, описывает точное происхождение фотографии!

Корман нашел все доказательства, что снимок 1923 года был сделан деревне Козовка близ Тернополя в декабре 1943 года! Снимок чудом удалось тогда спасти, и выжившие после резни поляки передали его на подпольную базу полка № 14 армии Кройовой на окраине города Львова, а уж потом, спустя много лет оригинал фото стал достаянием самого автора! 

Корман настлько увлекся рвзвитием этого мифа о зверствах украинцев, что даже придумал целую историю о том, что в првавилах украинских националистов было в обязательном порядке делать из польских детей вот такие вот, как он их назвал "wianuszkw" - "веночки" украшая ими дороги, по которыми те шли! По словам Кормана, такую вот увешанную телами польских младенцев дорогу, украинцы называли "Дорога к независимой Украине"!

Надо отметить, что Корман действительно настолько увлекся своим "расследованием", что даже нашел изобретателя данного метода, конечно же командира подразделения УПА, а через некоторое время даже выпустил фотоальбом "Геноцид УПА польского населения — фотографические доказательства", в котором основным доказательством вновь стало фото детей Долинской.

Полякам так пришлась по духу эта история, что в июле 2003 года, на военном кладбище в Перемышле был установлен памятник польским жертвам УПА, включавший в себя скульптурное изображение детей, связанных проволокой и повешенных в том же положении, что и дети Долинской на фото.

Надо отдать должное, в начале октября 2008 года фейковую скульптуру убрали, но... В 2017 некто Анжей Питинский предложил увевовечить другой фейк, с "Волынской резней":

Особенно потрясающе в котором смотрится центральная фигура мальчика на вилах:

Ну и лицо улыбающейся женщины, стоящей по задумке скульптора в огне:

Источник http://fakeoff.org/propaganda/deti-marianny-dolinskoy-samyy-populyarnyy-feyk-antiukrainskoy-propagandy