Какое чудное виденье - осень! Какие краски и какая благодать! Стучит по раме робко ветер, Наверно, хочет запугать. Пусть веселится хоровод берёзок, пусть листопад сильнее закружит. Пусть журавлиный клин летит курлыча, Боюсь, за ним и осень убежит. Повремените, вьюги и метели, Пусть осень дивная живёт. Остановись,мгновенье, ты - прекрасно! Душа моя от радости поёт.
Ніжності її дотику можна тільки позаздрити, з лагідності її рук можна черпнути багато ласки і чуттєвості, в глибині її душі можна розгледіти велике джерело дбайливості і всеосяжної любові, її добрі очі з прихованою турботою злегка передають хвилюючий стан її душі… Вона така ж жінка, така ж беззахисна, така ж ніжна… Господь Бог поклав на неї велику місію, місію, яка не зрівняється з бухгалтерським обліком, економічним підрахунком, кадровим підбором – місію дарувати, дарувати найсвятіше, найцінніше, найрідніше, … дарувати життя. Вона – мати! І лише їй знайоме відчуття того щастя, коли всередині, в унісон з її, б'ється ще одне маленьке, крихітне і рідненьке сердечко – тендітне чудо, якому вона дала життя! І коли малятко вперше розкриває очка, споглядаючи цей світ, коли воно робить свій перший вдих повітря, перші сльози, перші рухи… тоді ж і бачить перед собою схилену голову жінки, жінки-матері, її щасливі очі, чарівну посмішку і собі посміхається, сповіщаючи Всесвіт про те, що ще одна посмішка заполонила світ, ще одне життя з'явилося на нашій планеті! Жінка, яка дарує життя здатна робити чудеса, здатна вражати, вражати силою, витримкою. Кажуть, що сім'я – це перстень з великим діамантом. Батько – це проба, а мати і є тим діамантом, який виблискує, але не коштовністю, не націнкою, він виблискує теплом, ласкою, ніжністю, любов'ю! Коли помирав солдат, тримаючись за груди і захлинаючись кров'ю, його останнім, але так вираженим було слово – «мамо»! Ця жінка могутня, жінка-берегиня, жінка з великої букви, але сама водночас така проста, така рідна, така близька, най-найдорожча – мама!!! Материнське серце завжди відкрите для дітей, її ноги не жаліють ходу, а навпаки готові місяцями, а то й роками простоювати біля хвіртки у якомусь глухому селі чекаючи, а її материнські очі в той час такі сплакані, такі обезнадіяні, готові чекати від ранку до самої ночі з вірою в те, що проводжаючи останню маршрутку, зустрічаючи місяць і вже мільйонну зорю, десь там за далеким поворотом все ж побачить найрідніше обличчя своєї дитини! Материнська любов – безмежна!
Ні на мить не забуваймо про своїх матерів, вони як ніхто інший гідні нашої поваги, підтримки, вдячності, та тільки лиш ми в своєму відношенні, вчинках, поведінці, саме ми, не завжди достойні їхньої всесильної любові!!!
Денега НадіяВенера
У непролазних нетрях Інтернету, закутана в бавовняний халат, я видавала всі свої секрети і не свої... а ти? чи то навряд? Розгойдувала тиша білу лампу, дзижчала муха і пищав комар, а я гортала googолівську мапу і смакувала смайликів нектар. А я була на фото - просто краля, куди там шоу-бізнесу зіркам... "Венера", хоч насправді просто Галя, та то деталі - це ти знаєш сам. Кипіла ніч у пристрасті до ранку, аж зависав комп'ютер п’ять разів. І ти зізнався, що таку коханку ти вперше в цьому форумі зустрів. І сохли на тарілці бутерброди, і стигла кава, і кипіла я, коли ти говорив мені про вроду і називав: "О ти любов моя!" А я тоді шморкалася чутливо і гризла нігті, і цвіла як мак... О я Венера! Я така красива! Хто б Галі розповів хоч раз отак?! Автор: © Софія Кримовська
Стара хмара
Куму кум телефонує до іншого міста І ведуть вони розмову ось такого змісту: - Як здоров’я, як дружина, теща як та діти? Чи новини є хороші, щоб разом радіти ? - Слава Богу, всі здорові! – той відповідає. - Та підряд вже другий тиждень погоди немає. Дощі до нас повадились. Як би ж серед ночі, А то зранку до вечора хлюпоче й хлюпоче.
- Та то, куме, так буває – життя ж не примара, Коли в небі заведеться одна стара хмара. Щойно поллє, та й забуде – знову поливає. Тому, що стара вже дуже й пам’яті не має!
* * * * * * * У дитинстві, друзі кажуть, трішки «пустував» – На вулиці і в під’їздах людей грабував. Бив в голову і знімав шапки й інші речі За що двічі був судимий, скажемо, до речі. Як судили, то казав що більше не буде Та даремно повірили в це судді і люди. Бо хвороба, не на жарт, – усе прогресує. Нічим тепер не гребує - державу грабує: І мисливськії угіддя в тисячі гектарів, Й землі київські, й палаци в мільярди доларів. Щоб хворобу залічити, потрібно ж діяти - Хоч до баби повезти, яйцем відкачати. Автор: © Пилип Тихий
Взаємність
Ставить жінка в бар горілку Та словами хльоста: - Не чіпай цю пляшку тільки, - Хай стоїть для гостя!.. А вночі, коли голубить Терпеливо й більше, - Жінці я ціджу крізь зуби: - Хай стоїть для інших!.. Кучерук Віктор
"Мовна" хворобаУ місті з'явилась особа прибула (В глухому селі все життя вона була) Там мову свою добре знала і чула, А тут,раптом,дивну хворобу набула, ( Чи може в дорозі так мозок продула?) Що вже через день її зовсім забула... Верзе землякам: "А на што,ета мова?! Ана ж не престіжна! Ана - не здарова» Якщо рідна мова твоя - нездорова – В тебе в голові не мізки,а полова! Від рідної мови воно відцуралось, Чужою белькоче,десь сленгів набралось. Та й навіть чужинської мови не знає - Нешасну калічить - язик свій ламає... За що воно мову свою зневажає – То хто ж запроданця за це поважає?! Хіба може мати проданець повагу – Коли робить рідній країні зневагу?! Автор: © Дятел
Дві блондинки гомонять: -А у мене – двійня! Вибираю імена,- Каже перша мрійно, - Важко вибрати, ти ба, Щось порадь, Оксано! -Ммм…не знаю, ну хіба,.. Дольче & Габбана!
Триумфатором карнавала 2010 года стала школа самбы «Унидус-да-Тижука» (Unidos da Tijuca) — одна из старейших в Бразилии. Последний раз этот почетный титул «Унидус-да-Тижука» выиграла в 1931 году, сообщает Lenta.ru.
Для того и существуют близкие люди и формируются близкие отношения, что в них все по-доброму, без предательства, лжи. В них тепло и хорошо, близким людям можно доверять даже когда два человека находятся в бедственном положении, если они ищут красивых отношений и настоящих чувств, то они стараются поддержать друг друга, а не потопить. И поддержка это выражается вполне понятным для обоих способом, при этом оба чувствуют теплоту, участие, присутствует доверительное выражение чувств.
Хватает же у людей фантазии сделать корпуса флешек самые разные, причем в результате флешки получаются совсем не повседневными.
"Шлях людини - це довга дорога в невідоме. В час цієї мандрівки трапляються роздоріжжя і марева.. Людина - створіння, котре йде і шукає, створіння, котре відчуває, радіє, переживає, думає, страждає. Ми здатні багато відчути і пережити, багато осмислити і зрозуміти. Ми міцні і незламні, слабкі і крихкі. Ми різні. Кожен своїми методами долає життєвий шлях. Але найкраще, найкомфортніше нам бути з кимось. Нам потрібні друзі, кохані, рідні. Ми доповнюємо одне одного, даємо і забираємо енергію. Це - життя. Життя непередбачуване. Воно як зебра чи синусоїда. Його вибрики дають унікальні можливості відчувати суть існування, порівнювати і переконуватись, знати і навчати."
Нижеследующее было написано Одри Хепберн ( Audrey Hepburn ), когда ее попросили поделиться секретами красоты :
* * 1.Чтобы губы были красивыми – говорите добрые слова * * 2.Чтобы глаза были красивыми – излучайте доброе * * 3.Чтобы фигура была стройной – делись едой с голодным * *4.Чтобы волосы были красивыми – позволяй ребенку проводить по ним пальчиками раз в день * * 5.Для уверенности ходи с сознанием того, что ты не одна * * 6.Люди даже больше чем вещи нуждаются в восстановлении, поощрении, прощении и т.п., никогда никого «не выбрасывайте» из своей жизни * * 7.Помните о том, что если когда-нибудь вам понадобится помощь, вы найдете ее в руках друг друга. Когда вы повзрослеете вы поймете, что у вас 2 руки, одна – для того чтобы помогать самому себе, а вторая – чтобы помогать другим * * 8.Красота женщины не в одежде, которую она носит, не в ее фигуре или прическе. Красота женщины в ее глазах. Они – дорога к ее сердцу, месту в котором живет любовь.* * 9.Красота женщины не во внешности, истинная красота отражена в ее душе. Это забота, которую она с любовью дает, страсть которую она показывает
Музей скла — самостійний відділ Львівського історичного музею, у якому експонується історія склодувства Галичини і Львова а також діє кімната тимчасових експозицій витворів сучасних львівських склодувів. Музей скла відкритий у вересні 2006 року у рамках святкувань 750-річчя Львова. Експозиція музею поділена на два розділи «Історичне скло» і «Сучасне скло». У першому відділі представлені глечики, чарки, бокали, пивні кухлі, вівати, штофи, профітки, флакони, бвльзамарії, навньоруські скляні намистини, уламки браслетів, перстнів, мозаїк та археологічні знахідки зі скла. Другий відділ має змінну експозицію, там представляються сучасні роботи львівських склодувів, що вони їх творять на щорічних Склодувним симпозіумах у Львові, які проводяться з 1989 року.
http://welcome.lviv.ua/index.php?cat=culture_museums&id=13&type=
