Влада залюбки бавиться в гетьманів і принцес.
- 10.09.10, 19:34
Відповісти на це питання вкрай складно. Адже існує як мінімум дві різні України. Одна – це країна, яка поряд з Албанією та Молдовою за рівнем життя переважної більшості свого населення належить до числа найбідніших у Европі. До того ж кількість її мешканців невпинно скорочується. Проте громадяни тут мають високий освітній ценз, і за цим показником наближаються до мешканців високорозвинутих країн. Мільйонами вони виїжджають в ті країни, щоб заробити на гідне життя, де працюють не гірше за щасливих европейців, котрі належать до „золотого мільярду”. Але мешканці цієї України, за матеріалами недавніх соціологічних опитувань, вважають себе однією з найнещаслівіших націй на Старому континенті.
Є ще інша Україна, заселена олігархами, політиками і бандюками. Вона висмоктує всі соки з першої України, і вибивається у число европейських лідерів за кількістю мільярдерів, найдорожчих автомобілів, щойно куплених предметів розкоші. Між двома Українами виникла прірва, яка постійно поглиблюється. Мабуть, різниця між поміщиками та кріпаками була меншою, ніж та, що нині утворилася між правлячою верхівкою та народом. На сучасну Европу це й справді не по-дібно. Скоріше можна знайти спільні риси з середньовічними азійськими ханствами та еміратами. Така собі Хохландія між Европою та Евразією. Правителі зайняті лише власним збагаченням і чхати хотіли на якісь національні інтереси. А піддані терплять, подумки проклинаючи владу та її конкретних представників.
„Помаранчевий” Майдан вже відійшов у історію, лишивши по собі лише гіркоту втрачених надій. І бабу Параску, яка час від часу виринає із забуття, щоб розвеселити публіку. Недавно вона завітала на урочистості, присвячені 70-літтю знаменитого кутюр’є Михайла Вороніна, у якого обшиваються представники „другої України”. Мабуть, у ролі надзвичайного і повноважного посла тієї першої, народної України. Проте бабину промову ніхто не слухав, а звернули лише увагу на палкий цілунок, яким „помаранчева” баба нагородила „біло-блакитного” Н.Шуфрича. Репортерам була нагода щось нашкрябати для своїх видань. Курйоз, та й годі.
Втім, навіть такі контакти двох Україн – велика рідкість. Хохландія живе за іншими законами: хани та еміри спілкуються лише у власному середовищі, а „чорний люд” на ці „сходняки” не допускається. І важливі рішення приймаються таємно від простолюдинів. Останнім же дають можливість привітати мудрих правителів з їхньою черговою мудрою справою – десь на проплаченому мітингу під різнокольоровими прапорами. Правда, поки що можна навіть протестувати проти тієї „мудрості”, бо мітинги проводяться зовсім різні, та і в газетах пишуть, Богу дякувати, ще не одне і те ж. України наразі дві, Хохландія формується і вже помаленьку поглинає всю Україну...
Процвітають лише ті держави, де при владі люди, що піклуються, насамперед, про національні інтереси, і вміють їх відстоювати професійно. Коли ж нагору пролізли зажерливі невігласи, нічого доброго від них сподіватися не варто. Вони намагаються перетворити Україну на жалюгідне посміховисько всієї Европи. Зупинити цей вкрай небезпечний процес може громадянська активність тих, хто готовий віддати свої сили і талант на благо народу. Справжня Україна складається з людей чесних, працьовитих, освічених. Їй не вистачає лише організаторів, здатних створити і очолити могутній рух за швидкий розвиток сучасної держави, яка захищатиме своїх громадян від беззаконня та зовнішніх загроз і не заважатиме людям розвивати свої здібності, таланти й уміння.Маємо усвідомити: нам ніхто не збудує заможної держави. Це – справа самих українців. Але замість того, аби мудро будувати, ми змушені позичати. У результаті Україна, за словами генерального директора Бюро з економічних та соціальних технологій Валерія Гладкого, перетворюється на хронічного боржника. Йдеться про співпрацю з Міжнародним валютним фондом. МВФ гроші нам позичає. Але й вимагає. Приміром, за газ українці змушені платити за таким же тарифом, як інші споживачі у Європі. Дорожчають продукти, пальне, послуги… Коли ж у нас будуть європейські зарплати? Розумію, запитання недоречне. Замість єврозаробітків МВФ пропонує нам європенсійний вік. Чи поцікавилися чиновники від МВФ, у яких умовах живуть і працюють українські жінки, яким насамперед мають намір продовжити «євромолодість»? Зрештою, кого це, крім нас самих, болить…
Ще один важливий факт. Багато наших співвітчизників змушені у чужих державах заробляти гроші, аби купити кілька десятків власних метрів квадратних. Нас переконують: житло в Україні подешевшало. Хто цікавився, знає, а хто не знає – хай поцікавиться. Двокімнатну квартиру у міській «панельці», наприклад, пропонують у середньому за 45 тисяч у.о. У цегляному будинку – трохи дорожче. У центрі ,біля ставу або біля парку дві кімнати потягнуть на 49-57 тисяч у.о. Щось ліпше вартує значно дорожче. Ціни заміських будинків для пересічного українця захмарні.
Як не дивно, майже за такі гроші можна придбати будинок, наприклад, в американському Хьюстоні. І це зважаючи на те, що штат Техас найменше вразила економічна криза. Там будинок, у якому є гостьова кімната, три спальні, кухня 17х9 м кв., можна купити у середньому за 65 тисяч доларів. Подібних прикладів стосовно ринку нерухомості країн Заходу можна навести чимало. Ось така політика…
Для українців кожні вибори – сподівання на краще життя. Коли читаю виборчі мантри політиків, яким люди довірили владу, здавалося б, рай в Україні неминуче повинен настати. І не колись, а вже. Але, певно, ми дуже грішні.
Ну, і як вам, шановні, ведеться на теренах 9-го федерального округу? Халявний газ добре гріє? Чоботи не муляють? Руські фіоритури «по матушкє» потроху вчите? Пальтрети таваріщей падпалковніков серед образів повішати не забули? А то дивіться, з цим у них строго. Ледь що – і до Сибіру. В Московії його з кожного балкону видко. Це не жарти, принаймні, смішного мало. І ніяка не фантазія, що останні місяці ми живемо в іншій країні. Вона поки що не має назви, проте є припущення, що хтось із команди керовника вже замислюється і над цим. Самі подумайте, наскільки змінилися пріоритети і що прийшло замість того, від чого ми за останні 19 років відвикли, — проґресуюча двомовність, потужне прагнення до союзу з Росією, повернення колишніх кучмістів у владу, ліквідація Нацкомісій зі свободи слова та з верховенства права, гонін-ня на журналістів і явні утиски ЗМІ, скасування державних іспитів з української, спроба анулювати звання Героїв Шухевичу і Бандері, здача українського урану, і останній акорд – продовження на чверть століття базування ЧФ, що означає втрату Севастополя, а за великим рахунком – і всього Криму. Ось лише перші, та й то не всі результати діяльності нової влади у перші місяці. Що буде далі?