Я без тебе як тінь… Опівночі сковзну по обличчі ледве тьмяних зірок, які вкрали усмішку твою, загублюсь серед них під акорди самотності звичні і нап’юсь тишини, що без тебе зірки в небі п’ють. Я без тебе – свіча, догораюча в попелі віри, безнадійно сліпа, що хворіє чеканням очей, і нехай в почуттях біль снується мереживом сірим, та молитвою мрій береже її ангел ночей. Я без тебе як сон, що на ранок ніхто не згадає, обіймаю крильми і цілую повіки бажань, і мрійливіше сну цього в...

Читати далі...

Не прислухайся до холодних нот. Вони німі. Вони жорстокі й грізні І не тому, що це грудневий лот Зимового аукціону пісні. По струнах їхніх кров розлук тече, Терзає болем й так самотню душу. Не слухай їх. Хай снігом на плече Вони летять, а ти їх струшуй, струшуй… Візьми струну із переливів дум, Що я плела мереживом барвистим. У них життя із веселкових струн Нанизаних на сонячне намисто Відчуй мелодію сріблястих снів, Дзеркально чисті подихи надії Й мою любов, що не така як...

Читати далі...

http://www.youtube.com/watch?v=VZgz2phKbmY

Твої запорошені вії і ледве усміхнені губи без жодного зілля уміють мене приворожувать згубно. Торкнуться зірниці волосся, сковзне по обличчі долоня, – і все попливло, понеслося мов дика шалена погоня. Твої ледь примружені очі і трішки замріяний погляд запалюють зорі щоночі із кожною мрією поряд. Притихне задумано вітер, задивиться нічка зірчаста як я із сніжиночок-літер складатиму «Ти моє щастя»…

П очути не завжди в нас є причина, Р озбити світ душі – лиш мить і все… А гонія любові з мрій очима В останнє нам нагадує про це. Д арма любов не цінимо завчасу, А потім сльози… – що з тих сліз тоді?! Д ано нам жити раз і більше шансу О двіку в долі не вблагати, ні! Б ез рідних ми – птахи без крил й польоту. Р озваги не замінять, даль доріг, Е крани моніторів чи робота, А ми міняємо на це не рідко їх… Щ о варті сонця дивні переливи, А корди зір...

Читати далі...

У попелі спалених мрій, Де плакав світанок зірками, Я знову у пам’яті твій Цілунок зігрію думками. Торкнуся ледь чутно плеча Останнім листочком осіннім І хай догоряє свіча, – З тобою все й так у промінні. Заплакані зорі зітру З похмурого сонного неба, Тихенько у сні пригорну, Усмішкою стану для тебе. У кутику бажаних губ З’являтися буду щоденно І кожного подиху звук Я питиму п’янко й натхненно. Ловитиму я кожен такт, Всі ноти бажань серця твого, Лиш тільки люби мене ...

Читати далі...

Дарма, що дощ свої ремарки пише серед зими зіпсованих картин, ти зупинись, послухай просто тишу і наклади на смуток карантин. Поглянь у вись – там серце долі б’ється, відчуй його, як відчуваєш біль, а дощ нехай все ллється, ллється, ллється… Це краще, ніж на серці заметіль. Лови губами кожен подих неба, тримай очима мить і цілий світ, щоб він крутився лиш навколо тебе, летіти щоб не в прірву, а в політ. Дарма, що дощ! Його плачі безсилі, коли душа летить в щасливу вись, як...

Читати далі...

Похмурий день. Ні проблиску надії, холодний щем і спалені мости… Екрани снів від пустоти німіють, з байдужих фраз чекання не сплести… Жалючий крик пронизливих мелодій, що вже давно став тінню почуттів, проплаче знов: «та ж вистачить пародій на сни, а на кохання поготів!..» Поглине сум думок нестримну зграю, до всіх бажань загублені ключі, забутий шлях до вкраденого раю, в театрі мрій – ми тільки глядачі… Емоцій вир калюжею назветься,– нема стремлінь, ні прагнень терезів...

Читати далі...

Нечутним ангелом ти поруч. Бережеш від сліз сумних мої плаксиві очі, обіймеш тихо, ніжно пригорнеш й ховаються тривоги в тіні ночі. Легеньким вітром поцілуєш у щоку і зразу стане все не так і тьмяно, забуду про проблем стрімку ріку і посміхнуся знову я слухняно. Ти завжди поруч. Ти на відстані руки, мене рятуєш від самої себе, засвічуєш у темряві зірки у не завжди безхмарнім вирі неба. Люби мене – з капризами і без, на грані мрій тримай мене міцніше, а я примхливо, по...

Читати далі...

І знов зима… Їй завжди до снаги Плести вуаль з сніжиночок тремтливих… І знов зима. Навкруг сніги… сніги… Мов біле полотно без плям фальшивих Невпевнено по ньому проведу Із спогадів несмілі візерунки. Вітри сліди вже вкотре заметуть, Лишивши, як тоді, – лиш поцілунки… Я з кожним переливчастим штрихом Все впевненіше буду малювати Прекрасну казку, що, нехай давно, Та так натхненно вчились ми складати. Вдихнуть на повні груди знов вітри Й полине казка птахом перелітним… Зима…...

Читати далі...