Профіль

Oliviya

Oliviya

Україна, Тернопіль

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Колишня

Серед літа - зимові протяги,

а я досі босOніж, в платті лиш…

Далі й далі відносять потяги

сонця блиск. Чи ж ми небо втратили?

Чи то в червні морози березня

й мрія бути втомилась лишньою?

...Я не була твоя «теперішня»,

а вже стала тобі колишньою…

Плач літа

Принишкло ліс мов на сторожі снів

Леліяв тишу, мріяв й хмурив брови,

А вітер в павутиння сонце плів

Чарівним птахом далей вечорових.

 

Ледь чутно небо дихало слізьми

І сутінками в ноги опускалось.

Тремтіло літо змоклими крильми,

А я… в плаксиве літо закохалась…heart

Намалюй мені світ у кольорі.



Намалюй  мені  світ  у  кольорі.
Із  веселками  й  снігопадами,
із  дощами,  що  з  небом  в  зговорі,
із  росою  зірок,  що  падали.

Розкажи  мені  все,  що  бачили
світанкові  найперші  промені,
про  весну,  яку  сни  тлумачили
як  бажання,  дощем  нескорені.

Проспівай  мені  тихо  струнами
позолочені  звуки  сонечка,
в  серці  радість  карбують  рунами
хай  від  краю  вони  до  донечка.

Подаруй  же  мені  із  ніжністю
світ  у  кольорі!  Я  ж  бо  снитиму
і  його  берегтиму  вічність  всю,
я  ним  мріятиму  і  житиму!

А я таки літаю




Слова як дим, я їх давно не чую,
І ти шепчи, і ти гукай, кричи,
Та все одно лиш  серцем я малюю
Розмови всі, тож краще помовчи!

Любов – міраж. Принаймні, що з твоїми
Очима снів і попелом чекань, –
Я вже не раз труїлася такими
Химерами осліплених бажань…

Надії – гра. А я не хочу грати!
Бо правил гри не вивчу, ну хоч плач!
Така як є. І що тобі сказати? –
Мене уже не виправиш… Пробач…

Думки всі геть – я крила розправляю!
Сльоза, біжи, бо мить – і я злечу!
Ти плач не плач, а я таки літаю
І п’ю життя тремтливе досхочу!



Тьма

 Закривши очі йду наосліп в тьму.
Вона і так давно прийшла у гості,
А я втікала, бігла... Та чому?
Куди? навіщо? – я не знаю й досі…

Я думала, що сонце – лиш моє,

Для мене все – й слова тут недоречні;
Що джерелом весна у серці б’є
Не в мить оцю – навік, беззаперечно!

Я думала, що світ – це мій лиш світ
!
Красивий, ніжний, з ароматом волі,
Де нескінченний радості політ
Мереживом проплетений по долі…

Та раптом тьма. Німа. Така чужа!

Така ненависна, непрохана, немила!
Невже весни зруйнована межа?
Хіба життя замало я любила?!

Та тільки тьма. Без прав на вороття

Затягує. А я… життя люблю я…
І я піду. Наосліп. В тьму життя.
Та знайте, я в ній сонце намалюю!

Говорила

Запізнілим промінням ніч
увірвалась до мого неба,
а я з тишею віч-на-віч
говорила якраз про тебе,

а я з мрією тет-а-тет

роздивлялася снів химери,
не рятуючись від тенет
почуттів і бажань істерик.

І гуашшю обіймів тих,

в яких море «спекотних» спецій,
малювала ця ніч штрихи
по моєму сліпому серцю.

З мрійних сцен все манила вслід

за тонкі дорогі лаштунки,
відкриваючи дивний світ,
де повітря - чиїсь цілунки…

І тремтіла, з чиїхось нот

виплітала зіркОве небо,
а я з тишею знов і знов
говорила лише про тебе…

Ти малюєш чарівні очі…

Ти малюєш чарівні очі,
В них краплинка безумств і мрій

Переплетені з сонцем ночі,
Що засяло від слів «…ти мій…»

Ти малюєш… уста,усмішку,

Навіть подих, що з них злетів
І тремтіння лякливе трішки,
Та бажаніше всіх скарбів.

Ще плечей ледь помітний порух

І цілунку сльозу з-під вій.
Ти малюєш… сьогодні, вчора…
Лиш портрет цей давно не мій…

... Запам’ятай ...

Запам’ятай мене такою як сьогодні –
З усмішкою, з цілунком на вустах,
У сукні, що давно, мабуть, не в моді,
Та я чомусь любила її так.

Запам’ятай мене веселою й смішною,
Що в парі з вітром по росі біжу,
Що вслід лечу за дивною весною,
Руйнуючи можливостей межу.

І хай спішить життя, хай вихором несеться,
Зриваючи останні пелюстки
Із квіт мого замріяного серця,
Ти лиш, прошу, не відпускай руки…

І пам’ятай мене такою… як учора –
Без сліз, без розпачу від болю і жалів,
З усмішкою, весна якою хвора,
У сукні, що любила так її…

Запам’ятай мене… я житиму тобою,
В твоїх думках, у мріях, в ніжних снах,
Твоїм цілунком, сповненим жагою
І тихим відгомоном серця у віршах…

Не питай


Не питай мене нащо любила,

Не питай, я не знаю й сама.
Я б летіла, та зламані крила,
Йшла б – землі під ногами нема…

І буденності сірі картини

Світ розмішують в сум безнадій,
А я знову любові хвилини
Хороню в своїм серці на  дні…

Відболіти б давно вже повинно,

Переплакати, перецвісти,
То чому ж тоді в сни безупинно
Все одно повертаєшся ти?

Не приходь в мої сни. Вже не сила

Стільки пити тривог і жалЮ.
Не питай мене нащо любила,
Не питай мене нащо… люблю…

Послухай ніч

Послухай ніч. Вона тобі розкаже
Мою п’янку історію бажань.
Послухай ніч… З зіркових відображень
Склади любові витончену грань.

Вдихни мій світ. Тремтливо, обережно,

Крадучи всі мережені думки.
Вдихни весну. Моя весна безмежна –
Стирає край на відстані руки.

Відчуй мене. Я поруч. Я у сонці,

В дощі, у вітрі, в сутінках небес,
Цілунком ніжним на твоїй долоньці…
Відчуй мене… Я так люблю тебе…