Не приходь до мене, не зови, Не чекай, як мрії сном озвуться. Ми ріки одної береги – Поруч, але так і не зійдуться. Не цілуй мене зорею в снах, Не дивись на мене ніжно. Знаєш Я тебе люблю безмежно й так, Хоч з тобою в снах лиш зустрічаюсь. Заховали сотні грізних міст В сірій метушні тебе від мене, І ніхто мені не відповість, Як знайти твій слід в цій тьмі шаленій… Не приходь до мене більше в сни, Мріяти дарма… Нам вдвох не бути, Та з тобою поруч я завжди, Навіть як тебе не...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Бережи.Серце наче кришталь –розбивається легко.Бережи. Бо розколиться граньу душі від образ.Не спіши.Дотанцюй долі вальс,Рай відчуй, а не пекло.Не спіши.Бо не буде, на жаль,шансу другого в нас.

У травневому подиху сонце заходить, На прощання умившись весняним дощем. Шкода тої весни… Знов мені це доводить В серці тихий і якось пронизливий щем… Шкода мрій весняних, що леліяли зорі, Пелюсток яблуневих у сяйві ночей, І вишневого цвіту в вечірнім просторі, І фіалок задуманих синіх очей… На прощання обійму я травень думками, Що лягають рядками жалю на папір, А він смуток розвіє й помчить знов вітрами, Хай востаннє, та так незабутньо до зір!

«Встань з колін, Україно! – чомусь закликають,– Піднімися, вже годі покори століть…» Тільки я України такої не знаю, Що скорилась і що на колінах стоїть… Ні, моя Україна не падала в ноги, Не покірною була рабинею, ні! Україна моя крізь всі терни-дороги Йшла із піснею й вірою, хай і в вогні! Україна моя всі свої небокраї Умивала від крові поранених душ Своїх дочок й синів… і всміхалась… Я знаю Україну нескорену – тільки таку! Хоронити мою Україну не треба! Бо не плаче вона –...

Читати далі...

[Приєднана картинка] В місті сірому, наскрізь промоклому Ти стояв скам’янілим ангелом. У дощі, від жасмину солодкому, Так безжально вона вже танула. «Не чекай, – лиш крізь дощ усміхалася, – Не приходь більше в сни примарами», – Й просто зникла, а в серці зосталася Тим дощем з грозовими хмарами… Ти не був випадковим коханцем їй, А володарем мрій, що снилися, То чому ж тоді так в зливі глянцевій З рук твоїх вона вільно вирвалась? Ти так хочеш, щоб краплі пророчили, Що не ...

Читати далі...

– Друзі, погляньте он там Хто це так пестить Ромашку? – Гордий спитався Тюльпан – Може це фея із казки? – Чи із небес до землі Ангел злетів, може, нині? – Прошепотіли малі Ніжні Фіалочки сині. Здувши росу з пелюсток, – Може це наша царівна? – Тихо озвався Бузок – Або принцеса чарівна? – А, може, це із лісів Мавка до нас завітала, Вмитись щоб в нашій росі? – Біла Троянда спитала. – Ні! – Маргаритка ясна Квіт посміхнулась родині – Це завітала до нас З чистим серденьком...

Читати далі...

Травневим променем жасмин Із насолодою впивається, А гладь озер аж до глибин Очима неба усміхається. Мотиви пізньої весни У ароматі вітру вільного Цілують крапельки роси З кортежу квітів й трав весільного. Іскринки зоряні здаля Співають гімн весні заквітчаній. Сьогодні небо і земля Любов’ю й ніжністю повінчані!

Може, це любов? Може, це весна?Хто із пут-оков щастя виплітає?Може, все це сон келихом вина,Що з весною в тон, так думки спиває? Чи торкаюсь хмар,чи тону в морях?Мов в полоні чар – я не розумію…То як ніч дощу, то як день мій шлях…Та не відпущуні на крок надію! Буду з срібних роспити той нектар,Що від сонця й гроз налились бажанням…Наяву чи в сні –Але вище хмар!Яскравіше зір! Може, це кохання?

В затуманенім місті надії Сонце порохом вкрили тривоги, Розтривожили сни буревії І терновими стали дороги. В затуманенім місті любові Стали попелом зорі, – не сяють, А тенета хмільні та шовкові Серце дротом колючим стискають. В затуманенім місті кохання В напівподиху іскри німіють, Скам’яніла сльозинка остання Й більше очі всміхатись не вміють… Всі міста затуманені стануть Наче чорними чарами вкриті, Якщо очі твої перестануть Усміхатись мені і любити, Якщо серце твоє...

Читати далі...

А я все жду когда попутный ветер Корабль твой ко мне примчит скорей, Когда теплом такой желанной встречи Согреет сердце взгляд мечты твоей. А я все жду… Хоть это и напрасно, Но мыслям ведь не скажешь строго «стой!»… Скучаю почему то вновь ужасно… Хоть понимаю – ты совсем не мой. И снова жду… Прости за строки эти. Наверное не стоит их писать. Ты не читай. Не приходи. Как ветер Тебя пусть безнадежно буду ждать…