Хотів я світла почуттів

І вже вважав тебе своєю,

Ти ж вільною була у наготі

Почуттів сучасних у поє`днанні...

Колись гуляли ми удвох

Просторами шкільно-буденними

Та  раптом промінь улучи`в

Ось і настала прощання пора

З роком, що вже промайнув непомітно

Вже копошиться навкруг дітвора

Ялинки яскраво розкві`тчаної

Ми полюбляєм святкову цю мить,

Готуєм келихи і напої всілякії

І тут важливо помилки не забуть

Лишити в році, що полишає нас...

Прощавай же рік високосний, 

В якому полишили частку себе

За столом сидим ми „колгоспним”

Почуваючись щасливими вже... 

Самотня жінка незаміжня

Палкі плекає відчуття

Такі, що  відчуваєш ніби

На  небесах своє  буття...

Твоє  чуття – то потяг  палкий

До  спілкування залюбки...

...та  не завжди  чекає  юнка

саме  тебе цієй  пори...

Ти  запросила мене  на  побачення

Подруги  кращої послухавши  раду,

Там  ти  сказала: "Ми  більш  не  побачимось

Ні  завтра, позавтра,  ні  навідь в  серЕду."

Я  ж  подивИвся  на  цей  подарунок

Долі,  що  раптом  пред  мною  з`явилась

Сам  я  не  зміг  би  сплести  візерунок

Прощання,  котре  давно  вже  случилось...

...скочивши  на ступІ`нь  старовинного  трамваю,

Подумки  прямуючи до  іншої  долі,

Помітив  враз  я  погляд,  що  вражає,

І  зрозумів,  що  кохаєш  до  болю....

Присвячується  поетесі  цього  сайту:

Колись було  то – не сьогодні,

Зібравсь в похід мохнатий джміль,
Cпровокував напередодні
Сердитий вітер заметіль.

Кружляли пташки в висоті,

І не пускали у путь діти,
Неначе змовились в садку --
Дерева розпустили віти

Ще було гарно в холодку

Цього замріяного літа,
Та перемін швидких в часу

Вже відчував старий залі`та...

Сьогодні  я  літав  вві  сні

І  бачив  гори  і  долини

Та  не  однаково  мені

Коли  і  де  і  як  я  згину

Що  після  мене  скажуть  люди,

 Не  однаково, поступ  який

 ...Згасає  ніч,  встає  зоря,

Нічого кращого  нема,

Як тая  мати  молодая,

Дитя вона  іще  сама,

Тож їй  усі  допомагають!

Удома  „площу”  відвели

Найкращую їм  із  дитятком

Поставили  колясочку,  а ще 

На столику  стоїть  горнятко

Порхають всі,  щаслива  тая  „біготня”,

Лиш мамі  сумно  у  само`ті,

Чекає все  на  нього та  легенду  „сочиня”:

„Наш тато – льотчик,  він  „в польоті”....

Так довго  літній  день тривав,

А він  чекав,  смакуя насолоду....

Не роблячи  ніяких  хатніх справ,

Спостерігав чарівну  цю  природу!

Вона не  прийшла,  защеміло в  грудях,

Недарма відчував  престорогу,

Неначе мариво  в  дверях

Він постать  бачив  недотроги...

....Аж ген – стихає  день,

Закопошилось все  навколо,

Вже й  череда  прийшла,

Й корова  вже  зайшла до двору

Неначе схаменувся  молодик,

Бо треба  ж  напоїти всю  худобу.

Життя трива -- й  в  найближчий чагарлик

Закинув він  усю  свою тривогу !