Недавно їхав в громадському транспорті. Дорога була не дуже далека і не дуже близька, їхати треба було дві години. Мені попалось місце біля вікна і тому мій погляд був спрямований туди. Це було до того моменту поки мою увагу не привернуло дитя. Дитя, напевно, немало і двох років. Їхало воно з бабусею та мамою. Бабуся постійно розважала дитину, показувала їй щось, розказувала... І тут десь через годину поїздки дитя напевно втомилося від тривалої подорожі та почало плакати. Бабуся ще з більшою інтенсивністю почала розважати дитину. Звертала увагу дитяти на кожну машину, на кожного пасажира. Дитя гляне на те, що показує бабуся і знову в плач... В рух пішли гаманець, телефон з піснями. Але дитя покрутить забавку в руках і знову в плач. Видно було, що бабуся має досвід у вихованні дітей бо що вона тільки не придумувала. Але, на жаль, все давало недовгостроковий ефект. Дитина продовжувала ридати... Все це тривало хвилин двадцять... Деякі пасажири співчували дитині, деякі бабусі з мамою, деякі пасажири були роздратовані плачем... Закінчилось все тим, що мама, хоч і не з таким великим досвідом заспокоювання дітей, вирішила взяти дитя на руки. Істерика дитини закінчилася, дитя скривилося, сказало декілька разів "мама", обняло свою маму і заснуло та тихо спало аж до пункту призначення....
       От часто нам всім чогось бракує, обставини підкидають нам різні цацки потрібні і непотрібні, ми тішимося деякий час, але не зважаючи на це, хочеться, якщо не плакати, як це дитя, то просто смуток роз'їдає душу. В такі моменти ніщо і ніхто не зможе замінити близької людини...
       Деколи ми, як безпорадні діти, перед обставинами, які ми не можемо змінити. Багато хто згадує в цей час про Бога. Декому це допомагає заспокоїти свій дух та приймати більш виважені рішення...
       Як багато спільного між дворічним дитям і дітьми більш поважного віку...

Початок тут http://blog.i.ua/user/2802839/1763694/

Ніколи любов не перестає!
Хоч все мінливе й минає
Багатство є і його не стає,
Здоров'я із часом зникає,

Пророцтва є та припиняться,
Є мови й вони замовкають,
Що рухалось з часом зупиниться,
Всі речі важливість втрачають.

Існує знання та скасується
Невіглаством чи знанням новИм,
Підтвердиться щось, щось спростується -
Та поки частковість є нашим всім.

Частково усе ми знаємо,
Частково і пророкуємо,
Частково все розуміємо
І робим частково, як вміємо.

Коли ж досконале настане,
Часткове тоді зупиниться,
Все ясно тоді з усім стане -
В нас бачення переміниться.

Тоді, коли був дитиною ти,
То говорив, як дитина,
Та чіткість думок своїх берегти
Не міг, як доросла людина.

Коли ж став дорослим, відкинув дитяче.
Щось стало яснішим для тебе…
Нечіткість й частковість сидять все ж добряче
В тобі - їх позбутися треба.

Отож, тепер бачим, мов в дзеркалі, ми,
Немов у загадці і тьмяно…
Лице до лиця, як люди з людьми,
Колись спілкуватися станем…

Непізнане зараз, пізнаєм колись
Бо можна усе пізнати,
Піднятися зможем в закриту ще вись,
Лише треба шлях подолати.

Поможуть незримі сили іти -
Це віра, любов та надія.
Найбільша Любов між ними завжди -
Єднати часткове вміє.

Якщо я володію мовами людськими
І навіть ангольські підвладні мені мови:
Слова гучними можуть бути та дзвінкими -
Я пустодзвін, якщо нема в мені любові.

Якщо я маю дар пророкувати,
Всі таємниці знаю й маю все знання,
Як вірою би гори міг пересувати -
Все рівно без любові справи мої маячня.

Якщо роздам я всі маєтки свої,
А своє тіло я на спалення віддам,
Як без любові будуть вчинки мої -
Все марнотратство й гріш ціна ділам.


Любов милостива та довготерпить,
Негарно себе не поводить,
І заздрити й чванитись їй не кортить,
Вона помагає – не шкодить.

Не рветься до гніву, зносить усе,
Лихого в думках не має,
Гармонію й мир у світ несе
І користь для всіх шукає.

Любов сподівається на добре й святе
Неправді вона не радіє,
А тішиться правдою, в вірі росте
Ніколи й ніде не міліє

Ось оригінал
1. Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
2. І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!
3. І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!
4. Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,
5. не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
6. не радіє з неправди, але тішиться правдою,
7. усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
8. Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.
9. Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;
10. коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
11. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.
12. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.
13. А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!
(1 до Коринтян 13:1-13)

P.S. Хай простить мене ап. Павло, якщо я зіпсував його текст своїм плагіатством
P.P.S. Захотілося трохи поплагіатити бо зміст оригіналу дуже подобається.

В лабіринтах життя блукаючи,
Ми напевно себе шукаємо...
Поміж злом та добром вибираючи,
В світі місце своє визначаємо...

Щось візьмем, щось відкинемо -
Рівень щастя свого заміряємо.
Куди йти вибираєм причинами -
Мотивацію виробляємо...

Намагаємось  лиш туди іти,
Де комфортно душі та тілу.
З лабіринту вихід знайти
Та до щастя дійти ми б хотіли.

Повороти круті й тупики
Додають нам гуль й синяків...
Вірим вихід знайдемо таки
І прийдем, куди кожен з нас хтів.

В лабіринтах життя блукаючи,
Ми потрохи себе знаходимо.
Поміж злом та добром вибираючи,
У свій рай чи пекло приходимо.

Чи можемо ми вирішити всі проблеми?
Не ми придумали і вирішим не ми.
Ми можемо лише складати різні схеми,
Щоб стати вільними від всіх проблем людьми.

Складаємо, проблеми вирішенням б'ємо,
Але вже інші створюєм натомість.
Десь щось покращуємо, ще десь щось псуємо,
Пріоритети коригуєм, змінюєм вагомість...

Оптимізуємо процеси, час, видатки і свої закони,
Ще трохи і не стане вже проблем!
Ще трохи й ми поставимо крапкИ, де були коми...
Та чим тоді займатися будЕм?

Будемо обслуговувати схеми свОї,
І підлаштовувати все під подих вітру випадковий,
А подих вітру не буде давати нам спокОю
Та зможе страх в нас викликАти нездоровий.
.......................................................
Ускладнюючи - спрощуєм, спростивши - робимо складнішим...
Лише б у своїх нетрях нам усім не заблукати.
Нам би зробити розум свій трохи яснішим,
Щоби навчитись ЖИТИ, а не в схемах існувати.

ми, не ми - геть заплутані
у своє і чуже суб'єктивне...
і невчасністю, як отрутою,
із  приємного робим противне…
поміж розумом й нерозумністю
вибираємо навмання,
любим жарти з своєю совістю...
наша зверхність для нас, мов броня.

Приснився сон.... Там музика звучить,
На її крилах я лечу в майбутнє,
Нота за нотою, за миттю мить -
Я бачу те, що буде... Я вже там присутній...

Я бачу, що проб'ється правда крізь брехню,
Брехні не стане - буде правда всюди.
Колись у нашому щоденному меню
Будуть лиш добрі справи - ми згадаєм, що ми люди.

ненависть стане недоречною й Любов тоді
Серця відкриє й поведе до нових звершень -
До досконалості у відпочинку та труді.
В гармонії зітреться грань поміж останнім й першим.

На свому місці буде кожен й зазвучить весь світ,
Мов мелодійна музика, мов люди - ноти.
Не буде фальші помилок, із серця зникне лід,
На зміну егоїзму прийде людяність й турбота.

Короткий сон і музика відкрили те,
До чого людство йде із болем, мов по терні
Оман. То відкидає, то приймає добре та святе,
То дасть назад, то дуже важко знов вперед поверне...

Сьогодні ми за мир  воюєм
І дух війни дає боротись сили,
Сьогодні ми лише руйнуєм
Та сієм по землі могили...

Сьогодні ворогів вбиваєм...
І вороги вбивають нас...
Хто завтра виживе не знаєм
Та вірим в перемоги час.

Сьогодні ми безумством хворі -
Вмираєм і вбиваєм правди ради.
Ми віримо у обіцянки непрозорі,
Забули, що війна - це час інтриг, брехні та зради.

Сьогодні хворий лідер для нас ідол,
Сьогодні біс його вбиває нашими руками,
Йому все рівно, як й коли ми з світу підем -
Він пуп землі і не рахується він з нами.

............................................................................

Що буде завтра? Завтра може вже не бути...
А може завтра час прозріння буде...
А може завтра схочемо ми все забути...
А може завтра ми згадаєм, що ми люди?...

.............................................................................

Можливо час прийде колись гармонії і миру,
Можливо час прийде не руйнувати – будувати,
Можливо час прийде бути з собою щирим
І зможемо в собі добром й любов'ю бісів подолати...

Маленькі душею хочуть рости:
Вбивають, крадуть, обдирають...
Їм важко самим свою ношу нести -
На інших тягар свій скидають.
Вони дуже легко руйнують мости,
Якщо щось своє досягають.
Папір туалетний для них я і ти -
Підтерлись і вмить викидають...
Гребуть все під себе... за ними хрести,
На кого вони не зважають.

Великі душею просто ростуть:
Дають, помагають, рятують.
Чужі тягарі, ніби свої несуть,
Як треба підкажуть, почують...

Час минає, відходить життя,
Непомітно зі світу хтось йде
І проживши життя без тертя,
Навіть сліду не лишить ніде...

Хтось мов в бубен щосили лупив -
Так, без ритму, лише голосніше б.
Всіх і все своїм шумом глушив,
А пішов - зразу стало тихіше...

Хтось із шуму мелодії звуки
Витягав своїм серцем й душею.
Де він зараз знають лиш круки...
Звучить пісня його над землею.

Хтось, як хмара темна з дощем
Із грозою пронісся над світом,
Наробив всюди море проблем...
Пролетів - сонце тішить всіх світлом...

Хтось дощем цілющим пролився,
Давши силу всьому, що зів'яло.
Не тримався за світ, поступився...
Щоб тепліше й світліше всім стало...

Хтось мов сонце світив, світлом грів -
Підніматись й рости давав силу.
А хтось пік від душі, догорів,
Разом з ним все, що було згоріло.

Хтось багато від світу не брав,
Щоби більше лишилося нам.
Хтось, що бачив, усе надгризав,
Ніби в цілому світі він сам.

Хтось чужі життя забирав,
Упиваючись жадібно кров'ю.
Хтось, що мав усе віддавав:
Життям своїм ділився з любов'ю...

Всі підемо, щось в світі змінивши,
Залишивши сліди своїх справ:
Хтось дорогу до пекла відкривши,
Хтось до раю як йти показав...