Чи в світі є десь місце стати Богу?
Чи є десь душі вільні від болота,
Які ганьбу не видають за перемогу,
В яких святого є хоча б мізерна квота,
Які хабар Йому не пропонують
Із того, що у ближнього забрали,
Що душі інших не вбивають, а рятують,
Що в повній тьмі світло в собі оберігали?
Можливо є, а може вже немає -
Ми рід свинячий, який гадить, де живе,
Об бісер Божий брудні ноги витирає.
Наш бог - корито, у якому є лаве.
Нам поруч з іншими завжди буває тісно,
За їх рахунок любим простір розширяти…
Наші молитви аж ніяк не пісня -
Творець не знає вухо, де від них ховати.
Хоча до Бога у молитвах ми взиваєм
Та кличемо Його на допомогу -
Його у серце та життя ми не впусаєм,
Чомусь від Нього утікають наші ноги.
Якісь ми дуже нерозумні Його діти,
Нам добрі Його заповіді майже не цікаві,
Нам більше до вподоби ігри цього світу -
Інтриги, вбивства та обман, справи лукаві...
А може все не так – я хочу помилятись!
Я хочу сам в своїх очах страшним не бути,
Як буду в глиб душі своєї я вдивлятись…
Дай, Боже, стати нам на шлях Твій й не звернути.
