Наше життя – це щось швидкоминуче
Все, що булО, неначе мить одна,
Розділена на радісне й болюче,
Що обійшли чи випили до дна.

Наше життя - це цятка темносвітла
На тлі мутного моря цього світу,
Мізерна й зовсім-зовсім непомітна -
Всього у кілька спалахів прожита.

Наше життя – це вкрай щось нестабільне,
Як листя танець у повітрі в день осінній,
Котрого рухи визначає вітер божевільний,
Що бавитись листками, мов дитина, схильний.

Наше життя – це щось… ніщо практично.
Іде за грань «тепер» в минуле, в нікуди,
Зітреться з пам’яті, котра така невічна
Та зникнуть від життя усі сліди…

ps Наслідив і спати пішов...
 
добраніч

Вражає білий аркуш своєю чистотою,
Псувати білизнУ не підіймається рука.
Не надто чисті почуття й думки на ньому свої
Чи варто залишати у незграбненьких рядках?

В папір так легко свою душу витирати,
Він стерпить все і промовчить смиренно…
Та носієм прекрасного у нього шансів стати
В цьому житті не буде вже напевно.

Папір не псуйте й залишіть йому надію
Нести на собі щось чудове та прекрасне:
Для когось радість, а для когось й мрію -
Не відправляйте у смітник його дочасно.

Неоднозначна й непроста в паперу доля,
Що тільки люди з ним не витворяють:
Книжки цікаві чи картини – це завидні ролі,
А незавидні – це коли в смітник кидають.

PS Ні один аркуш при написанні цього тексту не постраждав

Хтось поспішає жити, ніби завтра вже не буде
Й у поспіху бере усе до рота і до рук.
Залізе скрізь й загадить все та всюди
І не встигає розпізнати суть ні радості, ні мук.

Так швидко їсть, що не встигає розжувати,
Ковтає все кусками чим побільше,
Себе, немов мішок бездонний, напихає,
Не розуміючи, що ліпше, а що гірше.

Так поспішає й часу зовсім так не має,
Що засоби і методи йому усі підходять:
Як  бореться за правду, то брехнею він обирає,
У боротьбі за користь – робить те, що шкодить.

Дров наламає купу і собі, і людям,
Що жару вистачить, щоб з світу ад зробити.
Або ж змішає добре й зле у купу бруду,
В якому той же цілий світ можна втопити.

А я давно вже нікуди не поспішаю,
Багато точно встигнути в житті не зможу,
Мені б відчути смак того, що доля посилає,
Мені б пізнати те, що гоже й що негоже.

Мені б зробити небагато, але те, що добре,
Мені б не зіпсувати себе світом й світ собою,
Мені б у виборі добра бути хоробрим,
Мені б у боротьбі з поганим не здаватися без бою.

В німому мовчанні ночі

Лише голос тиші чути.

Засліплює темрява очі,

Приховує контури суті.

Всі почуття притихли,

Іскрою собі дотлівають.

Думки поріділи... Принишкли...

В країну снів відлітають...

порився на компі і знайшов цей віршик. раніше його ніде не показував... напевно хотів дописати... чомусь не дописав, напевно заснув і забув про нього

На темну ніч – світанок новий бУде
З ніжно-рожевим сонячним промінням.
На звичне «ну і що» - прийде звичайне чудо,
Десь в серця глибині живе його насіння.

Лише б не остудити у собі тепло любові,
Світло надії у собі не загасити
І віри силу зберегти в буденності махровій,
Щоб диво проросло й змогло вродити.

Світанок перейде у день можливостей і шансів,
Які важливо віднайти й не розгубити
У безлічі дрібниць деталей і нюансів,
Щоб без важливого чогось себе не залишити…

На день важкий – прийде спокійний вечір,
У сутінках розчиняться всі дня турботи
І стануть сни нічні спокійним місцем втечі
Та відпочинку від усіх проблем і від роботи…

Лише в круговороті днів, сезонів, рОків,
В вирі буденності не хочеться пропасти,
Не замотатись би в безглузді і тримати спокій,
Поганого позбутися та зберігати щастя.

Дорогі машини, вілли і квартири,
Дорогі курорти, шмотки та покорм...
Ноцник золотий  у свому сортирі -
Там можна втопити більшість людських норм.

В золоті ікони, хрест із діамантів,
Без модних девайсів ну зовсім ніяк.
Тільки найдорожче брати з прейскурантів,
З заздрості щоб інших зразу трафив шляк.

Люди просто м’ясо, влада для забави,
І мораль подвійна, й розрахунки теж.
Жлобство максимальне – це вершина слави,
Це двигун постійний – рухає прогрес.

Танцуют всє

Є мелодії, які звучать, немов молитви
Та підносять душу в небеса,
Десь подалі від щоденної гонитви,
В казку, де є добрі чудеса…

З кожним звуком набираєш легкість,
Розчиняються земні всі тягарі,
На плечАх які нелегко нести,
Й десь літаєш поміж ангелів вгорі.

І барвистою стає буденність сіра,
Нові барви додаються й кольори.
Відновляються любов, надія й віра,
Вириваються з оман та мішури.

А вдруге буде зовсім вже не те -
будЕ складніше все і не таке просте,
осяде важкість на найглибшій глибині
від разу першого - десь там на серця дні.

Душа пухнаста - стане, мов їжак,
Її тонка та ніжна шкіра буде, як наждак,
а ще на панцир перетвориться вона,
з очей спаде рожева пелена...

І вдруге буде зовсім вже не так,
назавжди зникне десь довірливий дивак...
Сильнішим робить те, що не вбиває нас
Та наша суть уже фортеця без прикрас.



Така от казка на ніч для всіх вас,
яку вам розказав презлющий дід Панас.
всім добраніч

Початок сповнений надії -
Початок справи чи життя...
Початок починає хто як вміє,
Початок, мов мале дитя.

А далі за початком вниз чи вверх,
Після початку вліво, вправо або прямо,
Після початку є місця чекання й черг,
Після початку автостради або бездоріжжя, ями...

Ми від початку в світі залишаємо сліди,
На нас з початку світ лишає слід на згадку,
Спочатку й Згодом досить різні є завждИ
Та кожне Згодом починається з Початку...

Ще десять хвилин тому була вечірня гроза... Здавалося, що хмари повністю затягнули небо та вкрили землю і настали пізні сутінки й справа йде до ночі. Небо освітлювали тільки блискавки...
Але небо на заході почало прояснятися і несподівано з-за хмар вирвалося сонце.
Вже перед самим заходом сонце вирішило порадувати своїм промінням і, як виявилося, не тільки промінням. На сході з'явилася красуня веселка. Сонце вже сховалося за горизонт, а в небі ще хвилин десять красувався його слід, його улюблена доця...

Таке воно життя... Щось чи хтось зникає чи просто залишає нас до нової зустрічі, а після зустрічі на душі залишитися веселка... Таке не дуже часто буває, але буває...
А от фотодоказ


















Сидів, дивився і тішився, як дитина