про війну

тепер братами важко вас назвати,
на друзів ви не тягнете також,
коли зі зброєю ввірвались до чужої хати
тепер ви вороги... шкода... та що ж...

не захотіли бути ви для нас братами,
не до вподоби друзями для вас нам бути,
вам бути хочеться скотами і катами -
це вибір ваш і ви такі ж, як путін...

не хочеться тепер нам з вами каву пити,
розмови щирої не буде вже між нами,
нам хочеться прогнати вас чи вбити
бо ви мерзота, підлі свині й хами.

колись до себе ми просили вас у гості,
а ви господарями в нас захтіли стати...
не ображайтеся, коли ми ваші кості
на харч собакам будем віддавати....

нам миру хтілося - та зброю ви підняли.
нам помогти ви хочете... у чому? в смерті?
не треба нам, ми стоїмо, не впали.
а вам судилось від меча свого ж померти....

російські матері, своїх синів ви не чекайте,
якщо зі зброєю до нас ви їх пустили.
вони підуть у ад – ви вибачайте,
але не буде тут у них навіть могили.

ми пам’ятаєм тридцять третій, тридцять сьомий.
московська зброя проклята на цій землі іще дідами
більше знущатись над собою не дамо нікому -
кожен помре, хто в мирі жити не хотів із нами.


надіюся, що все обійдеться.... і ми будемо цінувати не бажання ненавидіти, а бажання бути друзями