Нудно у вас тут. Нудно.
Час, як липке щось й колюче,
Свята не кращі за будні,
Завжди не те щось мучить.

Липнуть до часу миті
Змістом не так багаті,
Можна вовком завити
На цьому нудному паті.

Проколює час кульки
Мрій, яким не здійснитись.
Тицяє в очі дульки,
Щоби на них дивитись.

Миті - вічність неначе,
Але не в раю точно.
Шкребе у душі чи плаче
Життя прожите заочно.

Війни, хвороби, гроші...
Віє від цього сумом...
З непотребу різного ноші...
Який сценарист це придумав?

Нудно в раю було,
Єві пригод захотілось,
Від змія вона щось почула
Й навколо усе змінилось.

Адам породив сина -
Каїном його звали.
Ще Авель була дитина,
Але її потім не стало.

Сета ще народили,
А далі рясно плодились...
Заняття важливі робили:
Плодились, їли і бились.

Нудно у нас тут. Нудно.
Явно пішло щось не так.
Хоча в світі досить людно
Та кожен трохи мудак.))

Чотили...
Ще мало сили,
Світ кольоровий би пізнати,
Відчути б смак, все б в руки взяти,
Все, що навколо - все моє!
Я, я, я, я - Є!

Вісім...
Світ непростий, немов у лісі,
Можна в навчанні заблукати,
Без допомоги не здолати
Шлях невідомий і складний.
Я, я, я поки ще такий малий...

Шістнадцять...

Широкою дорогою хтось стрімголов летить у ад,
Вузькою - хтось у рай заслужений прямує,
А я по свому бездоріжжю - то вперед, а то назад,
Не знаю точку прибуття і чи кудись дійду я...

Звертаю з віри в сумнів й навпаки,
Любов й ненависть почергово душу окупує,
В різних місцях надії світять маяки
Та часом йти кудись - бажання й сил бракує.

Не легко розібрати світить це добро чи зло,
Нещастя, а чи щастя, сум чи радість.
Куди це бездоріжжя вже мене не завело...
Та все ж кудись іду чогось заради....

Я сьогодні дощу хотів -
Прохолоди в спекотний день.
Я б йому неодмінно зрадів,
Хай би впав він із неба лишень.

Цілий день неймовірно пеклО,
Ніби пЕкло вже на землі.
Вбивче часом буває теплО.
Як там люди живуть в Сомалі?

День минав і під вечір ось,
Коли час йти з роботи додому,
Ось звершилось! Бажання збулОсь!
Дощ пішов, мов з відра, ще й із громом!

З неба душ, хтось на повну ввімкнув,
Під ногами річки та озера,
Безперервна гроза й грім загув -
Нічогенька така атмосфера.

Весь промок, скільки літрів води
Ввібрав одяг складно сказати -
Літри три. Гарно так походив...
Головне, що дійшов до хати.

Ось таке безкоштовне теплО
І вода безкоштовна з неба,
Може трохи засильно гуло...
Що людині для щастя ще треба?

Погань не насититься поганим,
Буде жити підступом й обманом,
Бо до злого голод її мучить -
Не людина, а дитина суча!

Всі кажуть: бери! Я ж на краще чекаю:
На зоряне небо від краю до краю,
На день, котрий довший, на сонце тепліше,
На чисту росу, від якої свіжіше,
На розум ясний і на серце без болю,
На добру, не зламану бурями долю,
На чисту, що з радості світиться душу -
Це все неодмінно взяти я мушу.

А ще громовицю, що від краю до краю,
Мов голосом Божим у небі лунає,
Від неї земля вся навколо здригає
І небо вона на шматки роздирає...
Ще каже: "Чому всі беруть, а ти не береш?
Ще трохи - ні з чим незабаром підеш."
А я відповім: "Я і сам про це знаю,

В полоні ночі
Не бачать очі,
Вдивляючись в безмовну тьму.
В полоні ночі
В слова пророчі
Ти не повіриш будь-кому.

В полоні ночі
Душа не хоче
Відкриватись... Хто ж бо там?
В полоні ночі
Сумнів лоскоче
Та важко вірити словам.

В полоні ночі
Брехня у очі
За правду легко так підЕ.
В полоні ночі
Бруд чисте топче,
Не розрізнити що і де.

Як сонце встане
І світло стане -
Відкрити б очі без страху,
Що не туди звели омани
Та все ж на вірному шляху.

Щось часом бракує, щоб бути щасливими:
Можливо бажання здійснити,
Чи трохи більше бути вродливими,
Чи краще навчитися жити,
А може любові від інших бракує,
В душі може в нас її мало,
А може не в той бік наш розум міркує,
Де ласка потрібна - там жало,
Комусь би здоров'я трохи для щастя,
Комусь би грошей й насолоди,
Комусь би у пастку якусь не попасти,
Комусь наробити би шкоди,
Комусь би простити когось за помилку,
Комусь би не помилятись,
Комусь для щастя треба горілку,
Хтось хоче тверезим лишатись,
Комусь би війну, бої, перемоги,
Хтось інший хотів би миру,
Комусь би хвоста, копита і роги...
Себе хтось приніс би в офіру.
Знайти кожен хоче в житті свою нішу,
Де щастя і там залишитись,
Життя вибиває із неї, буває сильнішим...
Та вчить - треба вміти змиритись.

Поки ще сонце зранку сходить
Й вдихнути можна повітря ковток
Поки день після ночі приходить
Поки ще можна зробити крок
Варто іти назустріч мріям
Варто додати до щастя шлях
Може хтось терном його засіяв
Варто пробитись крізь терен і страх
Хто шлях не долає ніде не прийде
Безглуздо на місці чекати
Щастя з небес само не впаде
Дарма руки вгору тримати
Поки сонце зранку ще сходить
Й вдихнути можна повітря ковток
Поки день після ночі приходить
Поки ще можна зробити крок
Варто іти назустріч мріям
Варто додати до щастя шлях
Може б добром його ти засіяв

Якось би відмотати час назад,
Щоб у житті речей якихось не робити,
Щоби себе не псути і у світі лад...
І навіть може хтілося б не народитись.

Хтось від народження вже правильно живе,
А я ніяк не можу правильно навчитись жити.
Немов потік безглуздя, життя моє пливе...
Та Божий Задум ним не хочеться ганьбити.

Законно з Небесами би домовитись якось,
Щоб не з'являтись взагалі у цьому світі,
Щоби без мене іншим краще всім жилось,
Щоб замість мене тут з'явились кращі діти.

Якось звільнитися б за згодою сторін
Від пекла, раю і життя в цілому...
Я до Творця прийшов би на поклін,
Просив би щоби дав, що не давав нікому.

Щоби простив мене за вчинки та думкИ,
Якими шкоду я собі та іншим роблю,
За слабкість тіла, духу, дУмки і що я такий,
Що Боже Царство у собі і в світі гроблю.

Але шляху назад не було і нема,
Все ж доведеться якось доживати
Тут час якийсь, а далі вічності тюрма...
Не це напевно Бог й батьки хотіли дати...

Христос правий - я дерево сухе,
Поруч з Зеленим мені соромно стояти,
Можливо я придатний тільки на лихе...
Я хрест німий, де Сам Христос розп'ятий.

Я мовчки дивлюсь перемогу зла
І тягарем лягаю на Невинні плечі.
Моя ганьба аж на Голгофу завела,
Де найстрашніші в світі стались речі.

Де Бог помер у душах і серцях,
Саме тому Його так легко розпинали,
З обманом та жорстоко в манівцях,
Під безнадійність свою світ адаптували.

Жінки єрусалимські, над Христом не плачте,
Заплачте ви над тими, хто тут буде жити
Ви на Голгофі різних три хреста побачте -
Святих і грішних може світ цей вбити.

Вам би сказати, що блаженна та утроба,
Що не родила в світ когось на муки,
Там ,де панує заздрість, підлість, злоба,
Швидкі до злого, де уми та руки.

В полон ви до лукавого попали -
він тішиться дітей ваших смертями,
Радіє мукам і йому постійно мало
Крові та сліз... він в нас та поміж нами...