Життя... То є падіння, то є злети...Є пісна проза, є пісень куплети. Пряма недовго й знову віражі.. Чужі, як рідні, а рідні, як чужі... Життя так любить дивувати нас... То штиль, то ураган... На все свій час. Час ненавидіти буває, ще є час любити, Є воювати час, а є час мирно жити ..На помилки є час, є час їх виправляти,Є брАти час й час плату за все дати,Час сумувати є, буває й час радіти,Є в'яле листя осені та перші весни квіти... Життя - це мить. Життя - складний процес... Перехідний....

Читати далі...

Душа від добра росте, Душа без добра міліє, Коли у ній є щось святе, То світлом вона пломеніє. Буває дорожчає час, Стають дорожчими речі, В душі ж бракує прикрас Й життя, як погоня чи втеча. Десь в поспіху зникли перлини Любові, надії та віри І просто втікають хвилини В минуле душею сіре. Душа від добра росте, Душа без добра вмирає... Чи є щось дорожче за те, Що в душу собі назбираєм?Це ШІ намалював. Так він собі уявляє цей вірш[Приєднана картинка]

Колись давно люди збиралися на вечорниці, співали гарні українські пісні... Який чудовий і душевний був час... Але все змінюється, вечорниці з душевними піснями навряд чи повернуться... Вони стали історією...Схоже, що історією стають блоги з душевними замітками, щирими і добрими розмовами...Чи не так?

Ще один день з хворобою боремось - Нитку життя не порвати б лишень. Багато років смерті не коримось, Щоби прожити ще один день. Ще один день молитва й прогулянка, Свіже повітря й пташиний спів, Квітка й листок, що з'являються з пуп'янка - Барви природи кращі від слів. Спокоєм стреси і тиск проганяємо, Щоб рівновагу якось віднайти. Що буде завтра ніколи не знаємо, Нам якось нинішній день би пройти. Ще один день би пройти з перемогою Розмір якої - одна мить життя Та...

Читати далі...

Ні місяця вгорі на небі, ні зорі, Безодня темна дрібні краплі трусить, Дерева мокрі й голі в світлі ліхтарів Вдячно блистять й води скидають буси. У цього лютого плаксива якась лють, Він не морозом - сирістю лютує, Земля й калюжі неохоче її п'ють - Стоїть в повітрі й в душу шлях торує. Ця сирість не вбиває, бере за живе, Обмиє, холодом їдким остудить, Від мрій про щастя брутально відірве, ОгОрне дрожжю і тремтінням все та всюди. Та темна й сира ніч колись таки мине, Проллє...

Читати далі...

Все закінчиться рано чи пізно - В цьому світі Вічний лиш Бог. Війни, сльози та всі біди різні - Людських справ розвіється смог. Задихалися ми у ньому, Отруївши сенси життя: Щоб добра ні собі, ні нікому, Лиш зіпсованості відчуття. Нам вдихнути би Божу пораду - Як себе своїх ближніх любити, Не псувати брехнею правду, У гармонії й мирі жити... Нам від щирості свіжість відчути б Без отрути ненависті й злоби, Іншим - світлом й теплом побути, Що лікують душевні хвороби. Ми б...

Читати далі...

Покоління з відкритими ранами Та розбитим війною життям, Воно вміє жити оманами Та швидким помилок забуттям. В покоління наскрізь скалічені Думки, душі, тіла та долі. Часто в виборі недосвідчені Й нешкодуєм на рани солі. Покоління героїв й хабарників, Покоління сволоти й святих, Нам би мудрість собі в напарники, Щоб не пхати на верх не тих. В покоління розбиті ворогом Мова, дух, оселі й міста, Щось обманом, а щось порохом - Тож дорога в нас непроста. Нам вперед йти із...

Читати далі...

Під колискову вітру гойдаються дерева, Кружляє листя в танці листопаду, Знімає свій барвистий одяг осінь-королева, Щоб в милих снах знайти собі відраду. Лиш спогад збереже її яскраві миті Про теплих та барвистих кольорів палітру, На згадку вогником в душі буде горіти Й не гаснути від сирості, ані від вітру.

Осінь - завмираюча весна, Стає менше, а не більше гріти, Спів птахів міняє тишина, Й дощ щось може тихо шепотіти. Довші ночі і коротші дні Дають змогу трохи відпочити, Сни дивитись гарні й чарівні І так швидко жити не спішити. Менше сонця, більше теплих барв, Квітне все не квітами, а листям, На деревах жовтий та багряний жар - В карнавальний одяг одяглися. Кожне дерево, немов букетКольорів кохання і прощання: Облетить і як барвистий плед Берегтиме землю від змерзання.

Затрималось літо в гостях у осені Та гріло її більше тижня теплом, А зараз дощами дерева зрошені За літом сумують там за вікном. За руку літнє тепло би вхопити - Не хочеться зовсім його відпускати Та час невблаганний не зупинити, До зустрічі нової треба чекати.