Намалював сьогодні день блакитне небо,
Та відпустив в політ хмаринки білі,
Легенький вітер Їх несе куди їм треба
Поволі, тихо, плавно, упівсили.

Вони пухнасті всім показують дива,
І різних форм в польоті набувають.
На неба тлі сюжетів безліч ожива,
Немов історії з казок в повітрі десь витають.

Дерева одяглись в зелений май
Та тихо шелестять, про щось шепочуть:
Про те, який прекрасний рідний край,
Про вітерець, хмарки, про теплі ночі...

Радіючи життю, пташки співають,
Вчать пташенят робити перші кроки...
Як добре те, що дні такі бувають,
Коли навколо безтурботний мирний спокій.

Шановні блогери! Як називається те, що робиться у нас тут на сайті і в країні взагалі?
Це передвиборча агітація, діалог з виборцями, дебати, обговорення програм? Що це взагалі? Колись трохи бавився в політику на місцевому рівні, то доводилося комунікувати з людьми. Не легка це робота. Люди в основному ставляться з недовірою до будь-яких політичних партій, до їхніх програм, до агітації. Заслужити довіру людини, коли ти говориш з нею про політику дуже складно. Треба підтверджувати свої тези, гасла, програмні кроки реальними справами чи переконувати когось своєю репутацією. Треба вміти чути людей, чути їх питання, побажання, претензії, незадоволення, шукати спільні точки для діалогу... Треба, щоб людина зрозуміла, що ти з нею щирий, що ти її поважаєш, бо інакше ніхто навіть говорити з тобою не стане.

Те, що відбувається тут на сайті - це просто війна проти виборців, проти конкурентів і проти миру, спокою та здорового глузду. Мене б не здивувало, якби такі методи спілкування, як є тут в деяких 24/7, були в комади, яка перший раз приймає участь у виборах, але Порошенко мене дивує. Брати участь у стількох передвиборчих кампаніях, витратити 800 млн грн на передвиборчу агітацію і не навчити агітаторів спілкуватися - це гроші на вітер. Бізнесмен і гроші на вітер - це круто! Ги. 

Послали на три букви президента,
Котли, офшори, ротердам в обгортці,
Мову брехні, віру в кремля агентів
Та армію порохоботів-млиноборців.

Це ж як людей дістати було треба
Дволиким курсом лицемірства та брехні,
Щоб ті голосували пальцем в небо,
За Зе, лише б сказати ПОПу - Ні?

Бідний народ, як далі йому жити?
Як рятуватися йому від слуг народних,
Які могилу його коштом люблять рити,
Собі й йому не залишивши шансів жодних?

Локшини на вухах вже стільки назбиралось,
Що зовсім починає пропадати слух,
Від пороху в очах зображення пропало...
Мре народ бідний у обіймах у багатих слуг.

Замовкли гімномети й маразмати -
Яке це щастя, як вони мовчать!
Я сподіваюся, що їхні кандидати
У першому же турі пролетять.

І зникнуть шум, істерики та воплі,
Усе це, як поганий сон мине,
Зникне брехня, фальшивий сміх і соплі,
Країна знову думати почне.

Я завтра йду й за тишу в душах голосую,
За діалог, за розум й конструктив,
День тиші мені в кайф, я вас не агітую,
А просто відчуваю нових сил прилив.

Можливо, як я хочу, так не бУде,
Можливо будуть зовсім інші результати,
В нашій країні досить різні люди,
Але День тиші для країни - справжнє свято!))))

ще скована природа холодом зимовим,
він у полоні воду й землю ще тримає,
лякає іноді морозом й інієм ранковим,
але боротися з теплом він сили вже не має.

вже вириваються із рук його струмки,
котрі собою землю сплячу омивають,
будять від снів її, дарують почуття й думки,
на волю пагони трави і квітів випускають.

природа воскресає, розквітає та співає,
все менше спить, все більше дню вона радіє.
хоча північний вітер часом снігом завіває
та сонце з кожним днем сильніше гріє.

Десь там глибоко-глибоко
У кожній душі в глибинах,
Куди не заглянути оком,
Живе щаслива людина,

Котра дрібницям радіє,
Котра сьогодні щаслива,
Котра бути вдячною вміє
За сонце, за сніг та за зливи,

За усмішку, за добре слово,
За теплу в руці руку,
За щиру дружню розмову,
За зустріч після розлуки.

Людину цю часто ховаєм
Десь там глибоко-глибоко,
Під шаром «не можу, не маю» -
Товстіє він з кожним роком.

І ця щаслива людина
Ув’язнена та сумна,
Хоча ні в чому не винна -
На волю хоче вона!

Бо сумую у світлі зірок в небутті.
Сподіваюсь на нього, украй мені його треба,
Щоби рани зігріти минулих п’янких почуттів.

Я чекаю весну, наче знову чекаю на тебе,
Але в натовпі порожньо, ніби на самоті,
Я втрачаю тебе, віддаляючи знову від себе.
Назавжди залишився лиш слід у моєму житті.

Мимоволі тебе нескінченно шукаю усюди...
І не знаю навіщо це так необхідно мені?!
Від очей твоїх світла б’ється серце частіше у грудях...

Чому чекаю я весну?
Розбудить світ вона від сну
І скине ковдру снігову,
Вдягне в смарагдову траву
Та листя, квітів білий цвіт,
Наповнить ароматом світ.
Пташиним співом задзвенить,
Барвиста буде кожна мить.
Розвіє сну смертельний чар,
Нове життя принесе в дар.