Зникають порядні робочі,
Зникають працедавці порядні,
Ніхто порядними бути не хоче -
Перші ліниві, а другі жадні.

А ще є просто нездари,
Усі дуже люблять хитрити,
За кимось так плачуть нари
І важко в країні цій жити.

Бути порядним подвиг,
Який не завджи оцінять,
В потоці віянь модних
Низькі у порядності ціни.

Не модно правду казати,
Не модно платити податки,
А модно когось намахати,
Давати і брати взятки.

Офшори тепер в тренді,
А ще секондхенд в повазі -
Там модних багато брендів
І дуже доступний наразі.

Політиком круто бути -
Робити модними речі:
Відкати і різні замути
Й це класти країні на плечі.

Вона у нас дуже сильна,
Хоча у боргах і розбита,
Формально вона ще вільна
Та важко їй з нами жити.  

Є в світі люди, які щось дискредитують,
Хтось несвідомо робить це, а хтось свідомо.
Своїми діями щось підривають чи руйнують
І роблять добре непотрібним геть нікому.

Складає хтось думки в світлі ідеї
Про братство, справедливість, допомогу...
Як гасло їх підносять фарисеї
Та справами своїми зводять на лиху дорогу.

Все викривляючи:  і зміст, і форму,
Бажаючи добро багном облити,
Дискредитує хтось моральні норми,
Які нормальним мали світ зробити.

Дискредитаторів багато є постійно
У сферах всіх: суспільних, правових,
Економічних, політичних, релігійних...
І їм здається, що ніяк без них.

Дискредитують все, що тільки можна:
Посади, вибори, держави і прогрес,
Цивілізації... перетворивши все безбожно
У метушню та боротьбу за власний інтерес.

Дискредитують принципи, закони і порядок,
Військовий стан і навіть мирний час,
Нащадкам залишаючи у спадок
Безглуздя, безлад без добра і без прикрас.

Спускають на ніщо любов, надію й віру,
Дискредитуючи Людину і саме Життя.
Можливо таки треба мати міру?
Чи має стати світ, як звалище сміття?

сирість - стан недовареної їжі.
сирість - сльозлива осінь у природі.
сірість - коли туман осінній очі ріже,
коли лише безбарвність у сирій погоді.

буває в душах, як в природі сирість
і сірість там також часом буває,
коли бракує світла розуму, надії й віри,
тепла любові... й змін наче немає...

не білосніжна ще зима, не золота вже осінь,
у міжсезоння ти в очікуванні змін.
ти знаєш, що не буде вже, як було досі,

На політичну наволоч увагу не звертаю,
Давно вже вивчив суть політиканів:
Багато слів та обіцянок, сорому ж немає,
Лиш маячня, брехня, душа в важкому стані...

Підуть на все, щоб вилізти на гору,
По трупах йти - для них нормальний шлях,
А на горі нічого крім позору,
До чого доторкнуться - всюди крах.

Їх боти за них попу підставляють,
Доказуючи всім, що чорне - біле.
А хто не згідний - брудом обливають.

Я пишу безкоштовно вірші
І не хочу їх продавати.
Це частина моєї душі,
Їх продати - це душу за ґрати.

Я пишу не на конкурси їх -
Вони там будуть задніх пасти.
Вони проза - смуток і сміх,
Нагороди їм важко нести.

Їм за розум бал не поставлять,
Помилки в них в розумне вплелись,
Вони в поспіху, ніби равлик,
На землі вони дивляться ввись...

Може з ними щось і не так,
Десь глибоко, десь дуже мілко -
Їх писав же ж трохи дивак.
А йому вони, мов у холод грілка.

Ну як тобі, Єво, діти?
Як Каїн тобі, як Авель?
Чи плакати, чи радіти,
Що маєш родити право?

Чи хочеш ти пізнавати
Зло і добро у дітях,
Як вміють вони вбивати,
Брат брату ставити сіті?

Ну як тобі, Єво, війни,
Де діти мільйонами гинуть?
Хтось зайвий їм є постійно
І ділять щось безупинно.

І Сетові з шляху збились,
І Ною не всі відрада...
Любові чомусь слабо вчились,
Ненависть для них не вада.

Любити так мало хочуть,
А більше чомусь розпинати…
Ну як твої, Єво, очі?
Чи маєш ще силу ридати?

Не легко дітей родити,
Ще важче, людьми щоб стали.
Та любиш напевно радіти
Всім добрим і їх немало…

Можливо десь країна є,
Де без війни дається мир,
Де життя ближніх, мов своє,
А сенсу не з’їдає ахінеї вир.

Де перемоги – не поразки інших,
Одного успіх – перемога всіх,
Де поділу нема на кращих й гірших,
Де вища цінність - щирість, щастя, сміх…

Туди б на вихідні хотілося зганяти,
Там тілом та душею відпочити,
А може навіть там попрацювати -
На благо іншим і собі добро робити.

Бо мало сил на власні перемоги
Й зовсім нема бажання воювати,
А ще втомили пошуки й дороги,
Безглузді суперечки та дебати.

Доказувати щось нема бажання
Й дивитися, як кожен ад плекає,
Набридло це безглуздя смакування
Й що час між пальців просто так втікає.

Відлітають у вирій птахи

Якщо світ душею убогий
Чи поможуть  йому статки?
Чи поможуть лінивому ноги
Шлях почати новий спочатку?

Якщо світ душею хворий
Чи поможе здоров’я фізичне
Жити так, щоб без біди і горя?
Чи не в душі щастя та муки вічні?

Якщо світ душею незрячий
Чи поможуть йому очі зрячі
Розпізнати від чого хтось плаче:
Чи від щастя, чи від невдачі?

Якщо світ душею мертвий,
То для чого він тіло годує
І приносить собі все в жертву
Й піраміди з відходів будує?

Чи не краще душею жити,
Від недуг її берегти різних,
Зрячим бути душею та багатіти,