Сатана у квітнику
У Харкові після патріотичного мітингу активісти повалили найбільший у Європі пам’ятник Леніну Лариса САЛІМОНОВИЧ   

Харківський майдан Свободи тепер вільний від бронзового постаменту Ілліча. Пізно вечері у неділю його знесли патріоти, повернувшись iз 8-тисячного мітингу на підтримку миру та єдності України. Спочатку вони хотіли привезти для монтажу важку техніку, але на це не дала згоди міліція. Тоді молоді люди озброїлися шліфувальною машиною-болгаркою і почали пиляти бронзу вручну. Фігура вождя, на превеликий подив кількатисячного натовпу глядачів, усередині виявилася порожньою, тому вже за три години почала хилитися набік. Після цього на пам’ятник накинули трос i повалили на квітник.

За порядком на Майдані пильно слідкували правоохоронцi, сусідню вулицю перекрили для транспорту. Того ж вечора проти організаторів демонтажу мiлiцiя відкрила кримінальне провадження, але вже за кілька годин — закрила. На бік активістів став голова облдержадміністрації Ігор Балута, який терміново дав розпорядження вилучити цей монумент із Державного реєстру нерухомих пам’яток України і на цій підставі дозволив його знесення. Після цього міністр внутрішніх справ Арсен Аваков дав вказівку «закрити порушену кримінальну справу про пошкодження пам’ятника», про що одразу повідомив у соціальних мережах.

Зваленого Ілліча швидко розібрали на сувеніри. Учора вранці від нього залишився лише монументальний постамент, прикрашений державним прапором і написом «Слава Україні!», який активісти викарбували вночі дрилем. Уранці по дорозі на роботу багато харків’ян прийшли на власні очі побачити результати історичної події. Не всі схвально відгукнулися про акцію патріотів. Утім більшість незгодних побоюються, що настільки радикальний крок знову розгойдає ситуацію в місті, як це вже було у дні Майдану, коли вперше планувався демонтаж пам’ятника більшовицькому вождю. Але є й ті, хто більше переймається питанням: «А що ж замість Леніна?». Поки що пролунала лише пропозиція збудувати меморіал загиблим в АТО воїнам та героям Небесної сотні.

До речі, рішення знести пам’ятник Леніну повільно визрівало протягом усього тижня і стало спонтанним результатом наростаючої тривоги за те, що Харків невдовзі стане другим Донбасом. Про це свідчила помітна активність сепаратистських диверсантів, які здійснили кілька гучних терактів, але не отримали осуду міської влади. У результаті група активістів навіть поїхала до Києва вимагати у Петра Порошенка, аби той нарешті звільнив Геннадія Кернеса з посади мера міста. Саме з фігурою міського голови патріоти пов’язують хиткий і досить умовний харківський спокій. Кадри відеозйомки, де харків’яни, влаштувавши лежачий протест, перекрили Хрещатик, облетіли всю країну і таки принесли певний результат. Запевнення Президента у тому, що він після парламентських перегонів має намір одразу провести вибори до міських рад, дивним чином заспокоїли обидві сторони: харківські активісти вдоволені повернулися додому, а мерія вже наступного дня не дала згоди на проведення комуністичного маршу миру, посилаючись на інформацію СБУ про підготовку сепаратистами гучних провокацій. Така заборона для Харкова — неабияка подія, оскільки до того «регіональна» більшість у міськраді та підпорядковані меру чиновники своїм показним нейтралітетом щодо проросійських акцій лили воду на млин сепаратистів. Фактично Харків був мало не єдиним містом в Україні, де регулярно збиралися проросійські тусовки, незважаючи на заборону суду.

Утiм комуністи чиновників не послухали і вийшли в суботу на мітинг. Судового пристава, який традиційно зачитав вердикт слуг Феміди, путінські симпатики вкотре агресивно проігнорували. Після цього міліція змушена була затримати два десятки невгамовних, серед яких виявилася і головна комуністка області, екс-депутатка Алла Александровська. Коментуючи ситуацію, Арсен Аваков відгукнувся на її адресу досить емоційно: «З криками «Україна — не держава» їй треба давати свідчення у райвідділку міліції, а не балотуватися до українського парламенту», — сказав він. Усіх затриманих того ж дня, після укладення протоколів і проведеної роз’яснювальної бесіди, вiдпустили додому.

Ще однією краплею у чашу терпіння став випад регіонально-комуністичної більшості в обласній раді, депутати якої, без перебільшення, у знущальній формі відмовилися проголосувати одразу за два «військовi» документи — «Програму територіальної оборони Харківської області на 2014-15 роки» та «Програму облаштування і реконструкцію українсько-російської ділянки державного кордону». Сума у 8 мільйонів, яку просили управлінці, проросійським депутатам здалася захмарною, а давній русофіл Володимир Алексєєв навіть назвав прохання обласних чиновників «меморандумом війни з Донбасом».

Позиція більшості в обласній раді неабияк обурила керівників облдержадміністрації, і вони вперше за півроку зважилися назвати речі своїми іменами, без властивої їм дипломатії. Ігор Балута на терміново скликаному брифінгу поставив під сумнів той факт, що депутати готові відстоювати область у складі України. Мовляв, не здивується, якщо хтось iз них «уже приготував для вивішування у своїх кабінетах окупаційні триколори з портретами Путіна». «Я не маю сумніву в тому, — сказав він, — що провальне голосування в облраді є показником того, хто саме патріот України, а хто зрадник Батьківщини і колаборант. Сьогодні ці депутати встромили ніж у спину нашим захисникам». Наостанок він назвав їх «зрадниками, ситуативними кон’юнктурниками і носіями бацили сепаратизму», що й дало йому право звернутися до Олександра Турчинова з проханням розпустити облраду. Наступного дня керівник останньої Сергій Чернов дав задній хід, пояснивши рішення депутатів лише наміром змусити чиновників доопрацювати наспіх укладений документ. Мовляв, там було багато помилок. Але емоції на той час уже лилися через край, тому недільне рішення пана Балути підтримати патріотів у їхньому намірі позбутися символу старої системи, — не таке вже й поспішне, як може здатися на перший погляд. Просто накипіло, або, як тепер часто кажуть, — дістали. І це при тому, що Харків у планах окупантів завжди був другим на черзі після Донбасу.

Але про спокій місту мріяти не доводиться. На ранок кращий екземпляр на 1 місце з потворства в Кунсткамері Геннадій Хернес заявив, що пам’ятник чЛеніну на майдані Свободи буде знову відновлено. ЗА ЧИЄ БАБЛО, виродку?

«НВ»: Крім боротьби з російським агресором, Україна постійно стоїть перед викликом повної зміни функціонування держави. Як Ви це бачите?

Станіслав ФЕДОРЧУК: Зараз майже кожен українець вивертає свої кишені, щоб допомогти армії, врятувати чиєсь життя в лікарні чи допомогти родинам тих, хто вже ніколи не повернеться до нас. Я думаю що це заслуга Євромайдану – він навчив людей взаємодіяти. З іншого боку, в Україні досі не здійснено роздержавлення тисяч підприємств, держава дуже часто є неефективним господарем. Треба провести нормальну приватизацію, яка показала б суспільству, що держава перестає бути збитковим гравцем. Нам також не потрібний роздутий державний апарат з надмірною кількістю чиновників.

Треба допомагати тим людям, які обмежені в можливостях, але нинішній соціальний пакет в Україні, – величезний, він часто слугує для підкупу людей. Україну чекає трансформація, яка вимагатиме не тільки затягнути пояс, але й ставати більш конкурентними всередині країни та поза її межами.

Як на мене, варто теж уніфікувати систему середньої та вищої освіти – вона не мусить відрізнятися у Львові, Одесі чи Сумах. Таку велику територію неможливо об’єднати, дозволивши місцевій владі вирішувати те, хто буде працювати в системі освіти.

Держава через мас-медіа мусить пояснювати те, що вона робить, також російською мовою. Без цього частина людей знов піддасться Росії, яка все поставила на колеса своєї пропаганди. З таким інструментом важко конкурувати, але треба, бо мова йде про союзників на своїй території.

 

Коли це робити? – Уже, чи треба чекати закінчення боїв?

Здійснити більшість масштабних реформ, звичайно, можна тільки в повоєнний період. Єдине, що мусить бути вже, – це готові плани в сейфах. Суспільство настільки втомлене, зранене, що чекати на реформи наступні 10–20 років фізично не зможе. Україна знаходиться на межі з Європою: зрозуміло, що величезна кількість людей вже поїхала на заробітки в Росію, Європу, хтось вилетів до Америки чи Ізраїлю. Тому відверто – Україна мусить мати привабливу модель майбутнього для своїх громадян, для того, щоб вони лишались, приносили податки тощо.

Ми бачимо, що патріотизм – це чудово, але не кожен може бути патріотом. А якщо патріотизм полягає лише в тому, що ти мусиш жити в зубожілій країні, з корумпованою владою – тільки тому, що тебе народили саме тут, зі старими історичними перемогами і безпідставними сподіванками на майбутнє, – то, здається, це замале заспокоєння для людини.

Втручання під час Помаранчевої революції, атака на Грузію, газові війни з Україною – це символи російської агресії, які Ви давно згадували у своїй публіцистиці. Світ також їх бачив, а реагує щойно зараз. Чому?

Мені здається, Захід повірив в те, що купуючи вуглеводні в Путіна, даючи йому можливість заробити, можна приручити цього звіра. Спостерігаючи вояжі російського президента по домівках голів Франції, Італії, Німеччини і т.д. складалось враження, що це такий самий європейський політик, як і вони. Та так ніколи не було.

Провина європейських політиків у тому, що вони самі легалізували Путіна. Вони допомогли в його іміджі в Європі – такого собі господарника, чоловіка в кімоно, який тримає своє слово, є нібито порядним тощо. Зараз політична еліта Європи намагається зрозуміти, що реальність була і є така: Росія мріє про повернення імперії коштом інших держав, ціною людських життів, знищенням ресурсів. Ми розуміємо, що зараз є нагальні питання в самому Європейському Союзі, але в Україні вирішується безпека всього континенту. Якщо європейські лідери не мобілізуються, то вони, підтримуючи України і через санкції втратять не 100 євро на місяць на одного громадянина ЄС, як казала одна з європейських політиків, але втратять свій спокій. Якщо хтось думає, що Росія здатна зупинитись на кордонах з Польщею чи Фінляндією – той помиляється.  Росія, на жаль, мріє про світове панування, черговий переділ в Європі, про нові зони впливу.

 

Вона може досягти цієї мети?

Частина спостерігачів говорить, що Росія не має ресурсів для такої політики. На жаль, європейські уряди, довго платячи високу ціну за газ, стали спонсорами диктаторського режиму Путіна, вони дали можливість здійснювати експансію. Мені здається, що необхідна нова організація безпеки в Європі. Я вважаю, що має утворитися новий «пояс безпеки», який складатиметься, зокрема, з Фінляндії, України, Молдови, Польщі, Грузії і можливо також Азербайджану – якщо він наважиться говорити про пряму свою позицію. Цей пояс країн мав би відповідні договори про колективну безпеку з США. Вони б взаємодіяли на рівні штабів, підготовки збройних сил.  Інакше я не бачу реальної протидії Росії.

 

Економічний тиск і санкції не зупинять її?

Ні, тому що це ніколи не зупиняло російських політиків. Радянський Союз в умовних санкціях проіснував практично все життя. При цьому завойовував території, втручався в справи інших держав, створив Варшавський блок і багато інших ганебних речей, які впливали на життя десятків народів. Величезна територія, наявність ресурсів говорить про те, що в Росії все одно є можливість здійснювати імперіалістичну політику – не тільки коштом чужих народів, але й свого власного. Путін готовий принести свій народ у жертву.

 

Якщо не блокада санкціями – то щось на зразок Холодної війни?

На жаль, спостерігаючи за зовнішньою політикою Росії, маю враження, що нова залізна завіса необхідна. Тільки опинившись в ізоляції, російська еліта зможе працювати проти Путіна. Вона тоді втратить не тільки можливість відпочивати на Лазурному узбережжі – вона втратить ті ресурси, які вклала в ЄС чи США. Вона втратить можливість спілкуватись зі своїми дітьми, які є громадянами цих країн. Я думаю, що це може вплинути на Путіна набагато швидше, ніж будь-які спроби вести з ним перемовини.

 

Однак бачимо, що сьогодні не всі в Європі хочуть повної блокади Москви.

Якщо нова залізна завіса не повстане – то боюсь, що вся Європа буде під загрозою російської агресії. Агресія може бути не тільки збройною, як в Україні: це може бути шантажування енергоносіями. Посварити європейські країни між собою, зробивши для одних пільгову ціну, а для інших – надмірно високу, – дуже просто. Тому ЄС мусить розуміти, що Росія загрожує кожній країні, яка купує в неї газ. Ставати заручником Москви тільки тому, що вона постачає енергоносії – це не мрія європейських громадян. Слідом за російським газом приходять проросійські політики, за ними – російський бізнес, афільований зі спецслужбами, потім в цьому суспільстві з’являються агенти Путіна, які перетворюють незалежну країну на залежну. Чи хоче Європа вчергове побачити ренесанс агентури КДБ на своїх теренах? Цього разу агентура буде прикрита економічними підприємствами й інвестиційними фондами.

 Розмовляв Григорій СПОДАРИК

http://naszwybir.pl/index.php?option=com_k2&view=item&id=1887%3Ast%3Dfedorchuk&Itemid=60

Рятуємо любов’ю

Posted on 30.09.2014 by Anton Gorodetsky 

Зараз ця історія могла б трапитися з кожним. Тим паче, коли ти живеш на Сході. Будеш їхати в автобусі, наче все спокійно. А тут зненацька звідкись летять кулі, причому йде не мимовільний, а прицільний вогонь. Скло мікроавтобуса тріщить та розлітається по салону, тут же з’являється перша кров, чути галас людей, відчувається смерть… На жаль, такі історії дедалі частіші, а люди у таких ситуаціях залишаються невинними смертельними жертвами. Та це не про нашого героя. Трапляються ж дива. Буває таке, що у моментах, коли нема надії – шанс з’являється у тих, хто про нього навіть не думає.

Хтозна, чи це нещастя для 9-річного Богдана Рудяка опинитися у такій ситуації, чи, навпаки, фортуна – вижити у подібному пеклі. Разом з мамою хлопчик повертався автобусом додому – їхав з Бердянська до Алчевська. Того бусика було жорстоко обстріляно бойовиками після розвороту на Ясинуватинському блокпості. Були й загиблі, а наш хлопчина отримав опіки та поранення уламками. Його мама Наталія постраждала менше.

Першу допомогу Богданчику надали українські військові – заховали в окопі, використали Celox, доправили у лікарню до м. Дебальцеве. Там хлопчика підлікували, але для того, щоб дістати всі, в першу чергу, великі шматки уламків, були необхідні краще обладнання і хірургічні умови. Богдану та його мамі було знову потрібне транспортування.

Скоординували родину на лікування волонтери Донбас SOS. Активісти вмовили маму не зволікати з переїздом, тож, одного вересневого вечора сполоханого малого хворого та його маму вже забирали із Семенівки до Краматорська.

- В місті його прооперував зав.траматологічним відділенням, Сергій Дьомочка, – схвильовано розповідає Надія Хоменко, координатор Краматорського центру допомоги переселенцям. – Видалено два уламки – з грудей та гомілки. Богданчик – дуже мужній хлопчина! Посміхається, почувається ліпше. Вже визначений до школи, йому подарували канцелярію, тож дитинка в безпеці.

Координатори Донбас SOS були постійно на зв’язку та морально підтримували матір хворого хлопчика, а невтомні працівники краматорського центру опікуються хлопчиною досі – тепер підшукують дитині теплий одяг та взуття.

Якщо ви хочете надати допомогу постраждалим у зоні АТО, підтримати волонтерські проекти – звертайтеся на нашу Гарячу Лінію та долучайтеся до наших та дружніх ініціатив.

Допомогти Краматорському центру – ПриватБанк 5457 0823 9155 5682 Хоменко Надежда

Допомогти ГО Донбас СОС Рахунок для добровільних пожертвувань 26008052633862 МФО: 320649 «Розрахунковий центр» ПАТ КБ Приватбанк у м. Київ ЄДРПОУ39348218

Разом – сила!

100 ДНІВ ПОЛОНУ / Надія Савченко


http://www.youtube.com/watch?v=-CuWQq-Gu9U#t=130

Гелетей допускает, что РФ использовала "ядерное оружие" в зоне АТО Суббота, 20 сентября 2014, 14:49
документ, дополнено в 18:30

Министр обороны Украины Валерий Гелетей во время возвращения украинской делегации из Польши подтвердил, что Россия таки применяла против украинских военных тактическое ядерное оружие.

Об этом на своей странице в Facebook написал журналист Роман Бочкала.

Такие предположения глава Минобороны обосновывает наличием соответствующих установок "Тюльпан" в определенном районе Луганской области, свидетельствами очевидцев и характером нанесенных повреждений.

По данным министра, силы РФ нанесли два удара из самоходного миномета 2С4 "Тюльпан" по луганскому аэропорту. Именно по этой причине наши военные его покинули. Удары были такой мощи, что "полностью разрушили здания от пятого этажа до подвала" - охарактеризовал министр.

Использовались снаряды типа 3ВБ4 и 3ВБ11 в тротиловом эквиваленте мощностью до двух килотонн - то есть 2 тыс. кг тротила.

"Если бы не "Тюльпаны", мы могли оставаться в аэропорту еще минимум несколько месяцев и нас бы оттуда никто ничем не выбил", - объяснил Гелетей причины вывода войск из аэропорта Луганска.

По словам Бочкалы, также министр добавил, что есть обоснованные опасения полагать, что подобного рода удары Россия может нанести по донецкому аэропорту.

"Но пока не будут сделаны соответствующие радиологические замеры утверждать этого украинская сторона не может", - отмечается в сообщении. 

"Аэропорт может быть обменян на Новоазовск или другой населенный пункт. Что касается тактического ядерного оружия, то его применение нарушает международные соглашения о разоружении. В 1987 году был подписан договор между СССР и США про ликвидацию ракет средней и малой дальности. После распада Союза тактические ядерные боезаряды были вывезены в Россию с территории ставших независимыми республик, в том числе и Украины", - отмечается в сообщении.

Оружие должны были уничтожить, но Россия этого не сделала. Значительная часть арсенала находится в режиме долгосрочного сохранения.

Справка, размещенная в сообщении Бочкалы, содержит более детальную информацию о том, какое именно ядерное оружие РФ использует против Украины, где оно храниться и каковы его запасы.

Все фото из Facebook Романа Бочкалы

Позже в Минобороны сообщили, ссылаясь на информацию главы ведомства: во время штурма Луганского аэропорта российские войска применили самоходный миномет 2С4 "Тюльпан". Кроме фугасных и активно-реактивных мин самоходный миномет может вести огонь сверхмалыми ядерными боеприпасами мощностью менее 1 кт.

"Об этом, в частности, могут свидетельствовать значительные разрушения, понесенные здания аэропорта. Вместе проверить, применялся ядерный боеприпас во время ведения огня, или другие неизвестные боеприпасы объемного действия, можно только с помощью соответствующих специалистов и специального оборудования, в настоящее время не представляется возможным ввиду отсутствия контроля за луганским аэропортом со стороны сил задействованных в АТО ", - говорится в сообщении.

19 вересня, 2014    Олена Стяжкіна

Донбас як зрада Психологи кажуть, що удар у живіт – це розплата тіла за зраду. Розпростираєш свої обійми, а замість чиїхось назустріч – несподіваний і підступний хук зліва, справа… Звідусіль.

Матеріал друкованого видання № 38 (358) від 18 вересня

 Смертники – «спеціальний статус» для тих, хто не зрадив Україну?

Антиукраїнський парламент легалізував здачу українського Донбасу під протекторат Росії. Саме легалізував, бо окупована частина Донбасу в особливому спеціальному статусі «русского мира» вже давно: ми на цих територіях з квітня – без українських ЗМІ, без міліції, прокуратури та судів, без української, законно обраної влади. Натомість – із призначеними Путіним «урядами» терористичних організацій ДНР та ЛНР та створеними ними силовими структурами – аж до так званих армій ДНР і ЛНР. На окупованих територіях – культ Сталіна і Берії, православне канонічне мракобісся, фашизм, цензура. Проголосовані в таємному режимі закони легалізують все це, легалізують тероризм та окупацію.

Янукович відпочиває…

Голосування за путінський проект «спеціального статусу», за наполяганням Порошенка і Турчинова, відбулося у закритому режимі. Безпрецедентно закритому, небаченому раніше режимі. Під час голосування табло було мертвим, ніхто з депутатів не міг бачити, хто і як голосує. Лише наприкінці висвітилася цифра 277 – і Турчинов оголосив: закон прийнято. На всіх попередніх за­критих засіданнях табло показувало хід го­лосування. Результати на сайті не оприлюднювалися, але депутати все бачили. Такого закритого голосування в парламенті не було. Ніколи. Наголошує Анатолій Гриценко.

Ось так на «закритих засіданнях» продали честь Нації і її захисників, загиблих і скалічених героїв. Так продали людей і цілі райони і прирекли нас на спільне проживання разом з убивцями і садистами, яке ми маємо вже 6 місяців. У них сформувалась позиція – у кого автомат, той і правий. Тепер їхні убивства узаконені – і ті, що вже скоєні, і ті, які будуть скоєні в майбутньому. Ми, дончани та луганчани, живемо в цьому пеклі вже шість місяців, і нам вирішили продовжити ще на три роки цей «особливий статус». Проукраїнські дончани, які захищали Донбас, які змушені були виїхати, і ті, які тут залишились до сього­дні, сподівались на звільнення від російсько-кримінальної окупації, а тепер почувають себе зґвалтованими і зрадженими.

Два закони, запропоновані Президентом України Порошенком, – «Про особливий по­ря­док місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та «Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей» ПОВ­НІСТЮ відповідають вимогам «сепаратистів», від самого початку конфлікту на Сході. За єдиним винятком. Вони хочуть не окремі райони, а дві області повністю. Ніякої різниці в методах продавлювання «законів» від 16січня і 16 вересня немає. Хоча тоді голосування транслювалось по телебаченню. «Донбас за спеціальними інженерними спорудами», що озвучив радник Президента України Юрій Луценко, – це діагноз сьогоднішнього владного політикуму.

Проукраїнський Донбас розстріляли і в прямому і в переносному сенсі. … Нас, уже убитих і ще живих, тих, хто ще карається в катівнях терористичних ДНР та ЛНР, тих, хто покинув, думав, що тимчасово, цей «русскій мир», крім Господа, на «владному олімпі» ніхто не почув, хоча ми всі ці 23роки робили неймовірні зусилля, щоб розірвати заїжджений, як пластинка, шаблон, про нібито «неукраїнський Донбас». Замість нас почули голос агресивного убозства і невігластва, голоси швондерів і криміналу, голоси антиукраїнського Донбасу – цих лицемірів і брехунів із ПР і КПУ, а тепер ще й блоку Петра Порошенка, і видали це за голос усього Донбасу. І віддали нас на поталу путінським бєсам і моторолам, абверам, бородаям і стрелковим, антюфєєвим та іншій нечисті.

12 вересня Комітет патріотичних сил Донбасу звернувся до Президента України Петра Порошенка, Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, голови Верховної Ради України Олександра Турчинова з приводу законопроекту Порошенка про особливий статус деяких регіонів Донець­кої та Луганської областей. Текст наводимо повністю:

Звернення Комітету патріотичних сил Донбасу

«У своєму виступі на засіданні Кабінету Міністрів 10.09.14 Президент України Петро Порошенко заявив, що найближчим часом до Верховної Ради України буде внесено проект Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Це буде зроблено відповідно до Мінських домовленостей з представниками РФ та ОБСЄ, за участі терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР».

Звертаємось до вас з вимогою – і зараз, і надалі чути і враховувати голос не тільки тих, хто зі зброєю піднявся проти нашої держави, зруйнував мирний Донбас і офіційно визнаний терористами, а й сотень тисяч мешканців регіону, які під загрозою фізичного знищення змушені були залишити своє житло, власність, робочі місця і стати біженцями у власній державі. Нас незаконно позбавили більшості громадянських прав, гарантованих Конституцією, але ми залишаємось громадянами цієї країни!

Ми вважаємо, що й зазначений Закон, і будь-які інші регуляторні акти, які стосуватимуться врегулювання кризи на Сході, мають враховувати, в першу чергу, наші права та інтереси (як безпосередньо постраждалої сторони конфлікту) та базуватися на:

а) беззастережному і повному суверенітеті України над усією територією Донба­су,– в тому числі й тією, яка тимчасово за­хоплена терористами;

б) унеможливленні будь-якої прямої чи дотичної легалізації статусу терористичних квазідержавних утворень.

Ми розуміємо необхідність компромісу заради досягнення миру і поважаємо зусилля української влади, спрямовані на це. Але закликаємо всі політичні сили не ухвалювати закон «про особливий статус» територій Донбасу, якщо в ньому не будуть закладені наступні положення:

1. Місцеві вибори можуть бути оголошені тільки після:

а) повного відновлення фактичної юрисдикції України на цих територіях;

б) виведення з території України незаконних збройних формувань та іноземних військ;

в) забезпечення рівних прав для усіх суб’єктів виборчого процесу шляхом відновлення на «особливих» територіях плюралістичного національного інформаційного поля.

2. Забезпечення для громадян України, які змушені були покинути свої домівки, у повному обсязі прав і свобод, у т.ч. свободи пересування та можливості участі у місцевих виборах за місцем постійної реєстрації, або в тимчасових виборчих дільницях в інших регіонах України, за наявності реєстрації в «особливих територіях» де відбуваються позачергові вибори до місцевих органів самоврядування.

3. Обов’язкова участь у виборчому процесі незалежних спостерігачів, у т.ч. іно­зем­них.

4. Пропорційна система виборів.

5. Забезпечення фізичної безпеки для всіх кандидатів.

Ми вважаємо, що без забезпечення умов, зазначених у пунктах 1,2,3,5, в окремих районах Донецької та Луганської областей не можна проводити голосування і на загальнонаціональних виборах.

Що стосується відновлення життєдіяльності регіону, то ми вимагаємо:

1) щоб цей процес не був монополізованим будь-ким;

2) щоб кошти державного бюджету України спрямовувалися лише на території, які повернуті під повну фактичну юрисдикцію України.

Ми вимагаємо від української влади чути голос не тільки сепаратистського Донбасу, але й голоси патріотів, яких в донецькому й луганському регіонах більшість, і на плечі яких ляже основний тягар по відбудові економіки регіону та побудові там нового, українського Донбасу.

Ми застерігаємо органи влади та політичні сили України від співробітництва з терористичними організаціями „ДНР“ та „ЛНР“».

Не почули!

І завершили здачу, яка почалася ще в березні. А тепер подивимось, за що ці люди голосували. Закон містить статті тільки про свободу використання російської мови. І ні слова про українську. Коментар тут зайвий. Бо україномовна школа №111, яку в 2011 році ліквідували депутати від Партії Регіонів Донецької міської ради і роботу якої відстояли в судах батьки школярів, тепер ліквідована і переведена в російську школу №100, як і планувала в свій час ПР. До школи №2 в м. Макіївка вже прийшли озброєні люди, заставили зняти оформлені українською мовою стенди і заявили, що школа працюватиме російською. Обійдено увагою питання свободи слова, свободи ЗМІ, відсутності існування українського інформаційного поля.

Приведу текст статті 1. «Відповідно до Закону тимчасово, на три роки, вводиться особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, до яких відносяться райони, міста, селища, села, визначаються рішенням Верховної Ради України (далі – окремі райони Донецької і Луганської областей)». Чи не виникло хоч у одного депутата, який проголосував за цей «закон», запитання, які ж то окуповані райони, де їх перелік, коли парламент буде приймати рішення про них, чи виведе РФ свої війська та воєнну техніку звідти, чи продовжаться воєнні дії на цих територіях, чи будуть вони розширюватись до ухвалення рішення про їх статус, чи це стосується тільки територій станом на 16 вересня. Отже, пшик.

Далі – згідно зі ст. 2 цього Закону, законодавство України діятиме на території Донбасу не в повній мірі, означає, що ці території «випадають» з української юрисдикції. Уточнення цього «випадання» в ст.ст. 5, 6, 8 та 9:

– згідно зі ст. 5 цього закону склад прокуратури та судових органів призначаються фактично місцевою владою Донбасу.

– згідно зі ст. 6 цього закону місцеві органи самоврядування визнаються юридично рівними Кабінету Міністрів та окремим міністерствам.

Тобто, місцева влада Донбасу перестає бути підпорядкованою центральній владі, і взаємодія між ними йде за допомогою окремо укладених угод. Додатково цю тезу потверджує ст. 8 та ст. 9.

– згідно зі ст. 8 цього закону місцеві органи влади Донбасу отримують право на укладання власних міждержавних угод.

– згідно зі ст. 9 цього закону створюються так звані «загони народної міліції», яка підпорядковується місцевим органам влади. Тобто формуються власні внутрішні силові структури Донбасу, які не підпорядковані українській правоохоронній системі.

Отже, Донбас отримує повну автономію у виконавчій, судовій та законодавчій (увигляді необов’язковості виконань українського законодавства та укладання міжнародних угод окремо від українського національного законодавства) владах. Тобто, Україна з унітарної держави перетворюється на конфедерацію.

Враховуючи ще й проголосований закон про амністію, ті, хто вбивав, катував, мародерствував, стануть «народною міліцією», закону про яку теж ще немає. Вся кримінальна московсько-чеченсько-осетинська нечисть, терористи й бойовики, які незаконно взяли до рук зброю, захопили майже всі адміністративні приміщення, розікрали все, що їм заманулось, припинили з квітня трансляцію українських телеканалів, радіо, друк газет, зруйнували інфраструктуру Донбасу, будуть жити в покинутих і захоплених помешканнях проукраїнських дончан, будуть їздити на крадених авто, як «народна міліція». Про утворення та діяльність загонів народної міліції сільський, селищний, міський голова інформує місцеве населення через засоби масової інформації, сказано у «законі» (?!). Через які ЗМІ, спитати б у Президента України?

Й останнє. Дуже б хотілось почути, як собі уявляють наші владці проведення позачергових виборів депутатів районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад, сільських, селищних, міських голів в окремих районах Донецької та Луганської областей в неділю, 7 грудня 2014 року, де ДНРом і ЛНРом оголошено війсь­ковий стан із комендантською годиною та відсутністю законно обраної влади, забороною на їх території функціонування партій «Свобода», «Батьківщина» та «Удар».

У ст. 10 доручається Кабінету Міністрів України невідкладно, за участю органів місцевого самоврядування окремих районів Донецької та Луганської областей, підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти та забезпечити ухвалення підзаконних нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону. Отакої! Це означає, що без прийняття нових законів та підзаконних нормативно-правових актів цей Закон є мертвий! Його реалізація неможлива. І хто таке міг внести в парламент України? І як 277 народних сліпців могли за таке проголосувати? Патріоти України, які гинули на Євромайдані та в зоні АТО, перевертаються в могилах.

Мінський протокол від 5 вересня 2014 року щодо припинення воєнних дій не виконується й донині. Російські війська і воєнна техніка залишаються на Донбасі. Гинуть і мирні люди, і наші захисники.

Сподіватимемось, що народні депутати від «Свободи», «Батьківщини» й ті, що не го­лосували, зможуть скасувати цей закон. Аукраїнці мають надати їм допомогу. Також громадяни України на наступних парламентських виборах мають проголосувати проти тих політичних сил, які проголосували за «особливий статус» та за закон про амністію.

Влада зобов’язана відповідати за те, що сталося! Кожен з тих, хто це допустив, відповість, і жодна депутатська чи президентська недоторканність їх не врятує.

Марія Олійник

Донецьк

http://maidanua.org/2014/09/mariya-olijnyk-smertnyky-spetsialnyj-status-dlya-tyh-hto-ne-zradyv-ukrajinu/

Читайте також:http://maidanua.org/2014/09/mariya-olijnyk-z-zony-sutsilnoho-haosu-i-teroru/

Не хочу накаркать, но сопоставление фактов, некоторой оперативной  информации и анализ всего этого вкупе,  позволяют сделать очень неблагоприятный прогноз. Насколько он обоснован, пусть каждый решает сам.
 
Итак, факты:

- Несмотря на "пірімірі-Yе" и уверенность Порошенко в том, что «основная, самая опасная часть войны уже в прошлом», концентрация российских войск  на наших границах усиливается. По информации СНБО, они, также, усиленно занимаются разведкой наших боевых позиций, засылкой диверсионных групп и т.д. Для чего? – Только для продолжения войны.

- Несмотря на перемирие, продолжаются атаки на такие ключевые коммуникационные узлы как Дебальцево, Донецкий аэропорт, др. Зачем они россиянам, если они удовлетворились законами «о специальном порядке местного самоуправления…» в Донбассе? – Только для обеспечения себе выгодных позиций в войне.

- Несмотря на предоставленную нашей Верховной Радой возможность террористам  провести выборы в местные советы 7 декабря, они назначили выборы своего Верховного совета и главы республики на 2 ноября. Зачем? – Чтоб создать свои «легитимные» органы власти, которых так не хватает сейчас в Донбассе Петру Порошенко, причем не местные, а верховные, способные принимать решения от имени всей республики.

- Террористы ДНР очень серьезно относятся к  подготовке выборов своих органов верховной власти. Они уже ходят по домам и квартирам в Донецке и  составляют списки избирателей, попутно предупреждая о последствиях, если  человек не придет на выборы.  – Значит им нужна не просто картинка для российских СМИ, а и легитимизация  международными наблюдателями, если не ОБСЕ, то, например,  из России, Абхазии и Приднестровья.

- Несмотря на то, что Россия заставила Порошенко принять законы от 16 сентября, где заложены декабрьские выборы на Донбассе, российские юристы массовым десантом едут готовить, выборы Верховных органов ДНР 2 ноября . Зачем, если они не поддержаны Кремлем? -  Путин играет сразу на нескольких досках и обманул Порошенко, замылив ему глаза угрозой, что  либо будут приняты законы от 16 сентября, либо будет полномасштабная  война. ПАП клюнул…
 
И какая же картина рисуется  в результате сложения всех этих мазков?
 
Вынудив Порошенко принять антиукраинские законы 16 сентября, Путин не только дискредитировал украинского Президента в глаза украинских патриотов, но и усыпил его бдительность, заставил поверить, что «самая горячая фаза» закончилась (либо, - что еще хуже – они договорились).
 
В это же время Москва назначила в марионеточных ЛНР и ДНР официальные «демократичные» выборы верховных органов власти непризнанных республик, которые, после этого, будут признаны ею. Возможно, они сразу же объединятся в Новороссию.
 
После этого  уже «легитимные» органы республик принимают решение об отделении от Украины и присоединении к России. То есть, начинается Крымский сценарий.
 
Либо они просто отделяются от Украины и обращаются к России за военной помощью против «украинских фашистов». Причем они объявят свой суверенитет в границах  всей территории Донецкой и Луганской областей.
 
Дальше можно ожидать введения на эти территории братских российских войск (для чего и ведется разведподготовка, о которой заявляет СНБО) и «освобождение» ими населенных пунктов «независимых республик», которые сейчас контролируются Украиной...
 
Подчеркиваю: это не предсказание, это анализ и трактовка фактов. Я не Кассандра.  Поэтому, если этот сценарий действительно готовится, то его еще можно изменить. Для этого, во-первых, нужно говорить о нем; во-вторых, - предпринимать действенные меры для невозможности его реализации. 

И главное: хочешь мира, - готовься к войне!