Росія, яку ми побили.
- 08.10.13, 03:55
Побиття Володимиром Кличком російського депутата Повєткіна породило безліч анекдотів і навіть висновок про безнадійність «імперської» цивілізаційної моделі
 |
Хоч би що там казали, цей поєдинок не міг не мати потужної політичної складової. Традиційний для боксерського шоу–бізнесу маркетинг з усіма його гіперболами й перегинами наклався на протистояння Києва й Москви, Європейського й Митного союзів. Один із німецьких каналів зняв рекламний ролик, у якому Повєткін грав енкаведиста, а його співбесідником на допиті був іноземець Кличко. Російські ЗМІ теж усіляко нагнітали атмосферу перед боєм, роздаючи аванси своєму «Витязю», та так, що букмекери навіть дещо поліпшили коефіцієнт для Повєткіна. На ринг Олександр виходив під пафосну композицію «Онуки Сварога», яку інсценізували актори в костюмах давньоруських воїнів, із мечами та в кольчугах. Тоді як Володимир виглядав значно живіше й обрав для музичного супроводу пісню американського гурту «Ред хот чілі пепперз», що ще раз загострило протиставлення двох стилістик — європейської та «ісконно руської». Навіть гімни лягали в цю канву: російський — виконував «стовп» радянської естради Йосип Кобзон (причому, подейкують, під фонограму, ще зі своїм молодим голосом), «Ще не вмерла...» — кримськотатарська українка Джамала, в неповторній джазовій обробці.
Що цікаво: телетрансляція у виконанні росіян була влаштована так, щоб глядач по той бік телеекрана бачив якнайменше синьо–жовтих прапорів у 14–тисячному залі «Олімпійського» і не чув гучне виконання українського гімну численними нашими співвітчизниками, що були того вечора на трибунах. Натомість камера раз по раз вихоплювала обличчя зірок російського спорту, шоу–бізнесу й політики на чолі з... кінорежисером Нікітою Михалковим. Володимир Путін на бокс не прийшов — певно, щоб не засмучуватися напередодні свого дня народження.
Ще один пікантний нюанс: Повєткін — депутат Курської обласної думи від партії «Єдина Росія», Кличко–молодший — брат депутата Верховної Ради й потенційного кандидата в президенти України. 34–річного Олександра, зокрема, підтримували його друга дружина, «міс глядацьких симпатій» на конкурсі краси Курської області–2008, та доросла дочка від першого шлюбу. Поруч із Володею були його подруга Хейден Панеттьєрі, відома голлівудська актриса, брат–політик у ролі секунданта та Віталієва дружина Наталка.
Не зміг добити чи не схотів?23 мільйони 233 тисячі 330 доларів — стільки довелося витратити на цей бій, разом із платою за право провести його в Москві, бізнесменові Андрію Рябінському. Причому ще до поєдинку було відомо, що 17 мільйонів отримає суперчемпіон — незалежно від підсумку двобою. Можливо, саме небувалий гонорар росіян дещо стримував атакувальний порив безумовного фаворита — на 10 см вищого за суперника, більш атлетичного порівняно з вайлуватим «Витязем», із на 15 см більшим розмахом рук.
Здобути дострокову перемогу нокаутом «Доктору Сталевому молоту» не вдалося, хоча для цього були всі підстави. Уперше Повєткін заточився і впав уже в другому раунді. А після серії шквальних ударів у сьомому раунді росіянин «поплив» узагалі не на жарт — арбітр тричі відкривав відлік, констатуючи нокдауни. Однак, складалося враження, «добити» «Витязя» українець не те що не може, а... просто не хоче. Підтверджуючи своє реноме «нудного» боксера, володар «суперважких» поясів WBA, IBF, WBO та IBO був не проти поклінчувати з Повєткіним — при тому що невисокий суперник весь цей час перебував десь у Володі під пахвами.
Іще до початку зустрічі росіянин зазначив: «Навіть якщо я програватиму після 11 раундів, усе одно битимуся до останнього». Власне, Сашко, який, нагадаємо, раніше двічі скасовував поєдинки проти Кличка, проявив нарешті неабияку хоробрість та витривалість, прийнявши — ніби між іншим, поміж «обмімашок», — 139 ударів точних «Сталевого молота» в саму лише голову. Повєткін натомість сяк–так дістав голову Кличка лише 31 раз. При цьому суперчемпіон майже не бив по корпусу й рідко використовував «двійки», віддаючи перевагу сильному лівому джебу.
Повєткін, який доти не програв жодного зі своїх 26 поєдинків на профі–рингу, зіштовхнувся з «глибою» м’язів та боксерського інтелекту. «Тактика, яку ми обрали на бій, не спрацювала», — заявив після поразки Олександр, який вочевидь покладався на випадковий вдалий удар — «лакі панч». Тож хай там що не кричали тренери й уболівальники Повєткіна, перемежовуючи заклики «замочити цього пєтуха» брудним матом, росіянин не мав практично жодного шансу на успіх.
Попри те, що праве око й перенісся Повєткіна запливли гематомами, велика армія російських уболівальників була незадоволена низькою ударною активністю Кличка, який загалом чотири рази відправляв «Витязя» на підлогу. Мовляв, Володимир надмірно клінчував, навалювався на суперника, кидав його на поміст борцівськими прийомами — словом, грав «не за правилами», намагаючись уникнути «м’ясорубки» в ближньому бою.
Обійми в одні воротаУсі троє суддів виставили оцінки 119:104 на користь українця, який мав тотальну перевагу, при тому що з Володимира зняли очко за поштовх суперника в 11–му раунді. «Я повинен був не дозволити Олександрові домінувати. Що я й зробив, не пропустивши жодного серйозного удару. Маю лише один синець під правим оком, але той удар пройшовся по дотичній», — розповів переможець.
Багатьом жінкам, які долучилися до десятків мільйонів глядачів боксу того вечора, відверто не сподобалися постійні обійми двох грізних чоловіків. Проти такого способу вигравати виступив і знаменитий чемпіон минулого Леннокс Льюїс, який був присутній в «Олімпійському». «Загалом, поєдинок мене не вразив. Кличко часто згори опирався на свого візаві. Чемпіонові робити це було не обов’язково. Йому слід було проявити більше винахідливості, аби довести свій клас», — заявив Льюїс.
Російські трибуни грубо освистали Кличка під час нагородження, коли він дякував усій Україні за підтримку. Відповідь Володимира була дотепною: «Ви впевнені, що справді цього хочете?» — парирував він запитання місцевого журналіста про можливий матч–реванш із Повєткіним. «Витязь», звісно, був би дуже не проти ще однієї можливості заробити, і Володимир в одній зі своїх заяв дав йому деяку надію на це, але, наприклад, менеджер Кличка Бернд Бенте виключив можливість повторного бою.
«Володимир був значно сильнішим. Він — кращий на планеті», — визнав суперник. «Мене здивувала стійкість Саші, його бажання перемогти. Для нього це був бій життя. Він бився на батьківщині і був налаштований на перемогу. Проте я повністю контролював хід поєдинку й жодного разу не відчув, що втратив упевненість у фінальному успіху», — підсумував Кличко–молодший.
ВІДГУКИ ПРО БІЙ ТА ЙОГО АНТУРАЖДжамала, українська співачка:
— Я співала гімн і водночас боролася з почуттям, що ось–ось заплачу. Я намагалася всю енергію втілити в кожне слово. Звичайно, легше вийти і заспівати під фонограму, як це зробив Кобзон. При тому, що його фонограма була 20–річної давності з його молодим ще голосом. Мені здається, що набагато справедливіше співати наживо. Я навіть обіграла жестами кілька слів у гімні — «i покажем, що ми браття»... Шкода, що дуже погано був організований мій вихід на сцену. Мені не пояснили, де камери, де мені стояти. Ще й мікрофон тричі міняли перед виходом — підсунули зрештою якийсь совдепівський...
Ієромонах Димитрій (Першин), глава місіонерської комісії РПЦ при єпархіальній раді Москви:
— Боюся, головна помилка Повєткіна — в тому, що перемогу не можна добувати за всяку ціну. Ні за які спортивні досягнення не можна платити своєю душею. Не кожну енергію можна впускати у свій внутрішній світ. «Духи пращурів» Олександрові не допомогли. На початку спортивного шляху він говорив про своє православ’я, потім став адептом неоязичництва. Але треба було не руни наколювати, а тренуватися.
Андрій Бондар, український письменник:
— Головний висновок після бою: 1025 років християнства на Русі — коту під хвіст... Повєткін — це удар у саме серце російського православ’я як ідеологічного цементу країни. І ця медійна демонстрація «языческой, лапотной, исконно–посконной Руси» як останнього оплоту «русской силы» сигналізує про великі проблеми з ідентичністю і відвертий провал імперської свідомості. Вони до останнього хапатимуться за те, що їм ніколи, по суті, не належало, до останнього претендуватимуть на цю замшілу «седину веков», за свій руський Ґрааль. Певна річ, це можна списувати на ексцентричність схильного до певної субкультури боксера. Але це не так. Ґрааль втрачають усі вони: і неоязичники, і православні, і імперці, і комуністи, і колишні гебісти, які колишніми, як відомо, не бувають. Тому правий був хтось із росіян, який сказав, що цей бій — зіткнення двох цивілізаційних моделей.
Ксенія Собчак, російська телеведуча:
— Мораль бою така: не треба вийо...тися «руськими витязями», Кобзоном і гімном. Треба просто бути кращим. Кличко без пафосу, тихо переміг.
Йосип Кобзон, російський співак, політик:
— Олександр Повєткін показав у поєдинку з Володимиром Кличком приклад мужності й героїзму.
* * *
Опираючись на численні покази свідків, Хамовнічеський суд Москви видав ордер на арешт громадянина України Кличка В.В., який перебував у м. Москва без реєстрації й завдав численних тілесних ушкоджень депутату Курської обласної думи від партії «Єдина Росія» Повєткіну О. В.
* * *
Після завершення боксерського поєдинку між Кличком і Повєткіним президент Росії привітав Кобзона з хорошим виконанням гімну Росії, а головний санлікар РФ Онищенко заборонив в’їзд до Росії українських боксерів, які «завдають шкоди здоров’ю росіян».
* * *
За даними каналу «Росія», ринг був намазаний салом, тому Повєткін часто послизався й падав. Так Кличко перетворив Повєткіна в «котлету по–київськи».
* * *
Хейден Панеттьєрі: — Коханий, де ти був?
Володимир Кличко: — Бився.
— Але чому ти сухий і зовсім не пахнеш?
— Так я ж із росіянином бився.
ВОЛОДИМИРА КЛИЧКА З БЛИСКУЧОЮ ПЕРЕМОГОЮ!!! 
Невинного потому, что даже в случае его подписания и последующей ратификации в российско-украинских отношениях не изменится ровным счетом ничего. Ну ничегошеньки! Украина ниоткуда не выходит, не разрывает ни одного соглашения с Россией, не выгоняет из Севастополя Черноморский флот.(ред. А ЖАЛЬ!)
Не только украинские, но и европейские политики в один голос уверяют Москву, что содержание документа никак не повлияет на достигнутый уровень российско-украинского сотрудничества... Но мы-то прекрасно понимаем 
, что разговор не об этом, разговор чисто семейный, понятийный - вот подпишут «хохлы» свое соглашение - и мы их уже никуда не втащим, ни в какой Таможенный союз, ни в какое ОДКБ, ни во что другое, что мы еще придумаем. И придется разговаривать с ними, будто они люди. А они наши братья. И должны понимать, что только с нами им и будет хорошо - и там, где мы сами им скажем.
Киева в не менее праздничную, гордую августом Москву - и что же я услышал в кулуарах Белого дома? Танки!
Все мои московские знакомые из политического мира, за исключением одного-единственного трезвомыслящего человека, Галины Старовойтовой, были убеждены, что референдум провалится, ведь не могут же украинцы 
- украинцы! 
- проголосовать за отделение от России? 
И результаты референдума, заметим, были раз и навсегда вытеснены из российского политического сознания, заменены придурковатым мифом о трех алкоголиках
Никому не доказать, что наш первый президент Леонид Кравчук прилетел в Минск с национальным одобрением независимости, что мы денонсировали Союзный договор - и имели на то полное право
, мы должны создать новую страну! А потом - Черноморский флот: какие переговоры, вы должны сделать так, как мы скажем! 
А потом - остров Тузла: хотим и насыпаем, ведь это все равно наше. А потом - оранжевая революция: почему не голосуете за того, кого избрал Путин? А потом - газ: мы повысим вам цены, но вы все равно должны нас благодарить за то, что мы вас содержим. И теперь вот опять бьетесь в падучей, опять мы куда-то уходим, хотя никуда и не приходили. Впрочем, вам это неинтересно, потому что в вашем подсознании мы не имеем права голоса, а только вы имеете. И каждый раз, когда вы сталкиваетесь с нашим волеизъявлением, вы требуете, чтобы мы думали как вы. А если мы думаем иначе – значит, не имеем права думать.
Не представляете, что у людей могут быть другие желания и их тоже можно - и нужно - уважать. Не думаете даже, что можно жить с соседями на равных 
, что не размер имеет значение и не то неистовое бессмысленное самолюбование 
И евреи люди, когда хотят жить на своей исторической родине, а не в вашей замечательной стране. И татары люди, когда хотят писать на латинице, а не на кириллице. И даже чеченцы люди, понимаете? И таджики, и киргизы, и узбеки. Лю-ди!
, а «Они тоже люди» - вот тогда в первый раз за всю вашу многовековую переполненную бунтами, казнями, смутами, войнами,
революциями, лагерями, спутниками и погромами, малютами и лубянками историю появится шанс. Маленький - но шанс. Потому что если вы поймете, что мы тоже люди, вы тоже станете людьми.
