14 вересня відзначається 59-а річниця трагічних подій на Тоцькому полігоні. Те, що сталося 14 вересня 1954 в Оренбурзькій області, довгі роки оточувала щільна завіса секретності.
Підготовка до операції " Сніжок "
" Весь кінець літа на маленьку станцію Тоцьке з усього Союзу йшли військові ешелони . Ніхто з прибульців - навіть командування військових частин - поняття не мали , навіщо вони тут опинилися. Наш ешелон на кожній станції зустрічали жінки і діти. Вручаючи нам сметану і яйця , баби голосили : " Рідні , либонь у Китай воювати їдете " , - розповідає голова Комітету ветеранів підрозділів особливого ризику Володимир Бенціанов .
На початку 50- х всерйоз готувалися до третьої світової війни . Після проведених у США випробувань в СРСР також вирішили випробувати ядерну бомбу на відкритій місцевості. Місце навчань - в оренбурзької степу - вибрали через схожість з західноєвропейським ландшафтом.
"Спочатку загальновійськові навчання з реальним ядерним вибухом планувалося провести на ракетному полігоні Капустін Яр , але навесні 1954 - го була проведена оцінка Тоцького полігону , він і був визнаний кращим за умовами забезпечення безпеки " , - згадував свого часу генерал -лейтенант Осін .
Учасники Тоцьких навчань розповідають інше . Поле , де планувалося скинути ядерну бомбу , було видно як на долоні.
"Для навчань з відділень у нас відібрали найміцніших хлопців. Нам видали приватне табельну зброю - модернізовані автомати Калашникова , скорострільні десятизарядні автоматичні гвинтівки і радіостанції Р -9" , - згадує Микола Пильщиків .
Наметовий табір розтягнувся на 42 кілометри. На навчання прибули представники 212 частин - 45 тисяч військовослужбовців: 39 тисяч солдатів , сержантів і старшин , 6 тисяч офіцерів , генералів і маршалів .
Підготовка до навчань під кодовою назвою " Сніжок " тривала три місяці. До кінця літа величезне бойове поле було буквально поцятковано десятками тисяч кілометрів окопів , траншей і протитанкових ровів . Побудували сотні дотів , дзотів , бліндажів .
Напередодні навчань офіцерам показали секретний фільм про дію ядерної зброї. "Для цього був побудований спеціальний кінопавільйон , в який пропускали лише за списком і посвідченням особи у присутності командира полку і представника КДБ. Тоді ж ми почули: " Вам випала велика честь - вперше у світі діяти в реальних умовах застосування ядерної бомби " . Стало зрозуміло , для чого окопи та бліндажі ми накривали колодами в декілька накатів , ретельно обмазуючи виступаючі дерев'яні частини жовтою глиною . "Вони не повинні були зайнятися від світлового випромінювання" , - згадував Іван Путивльський .
" Жителям сіл Богданівка і Федорівка , які перебували в 5-6 км від епіцентру вибуху , було запропоновано тимчасово евакуюватися за 50 км від місця проведення навчань . Їх організовано вивозили війська , брати з собою дозволялося все. Весь період навчань евакуйованим жителям платили добові " , - розповідає Микола Пильщиков .
" Підготовка до навчань велася під артилерійську канонаду . Сотні літаків бомбили задані ділянки . За місяць до початку щоденно літак Ту-4 скидав в епіцентр " болванку " - макет бомби масою 250 кг " , - згадував учасник навчань Путивльський .
За спогадами підполковника Даниленко , в старім дубовому гаю , оточеній змішаним лісом , було нанесено білий вапняний хрест розміром 100х100 м. У нього -то і мітили на тренуваннях льотчики . Відхилення від цілі не повинно було перевищувати 500 метрів. Довкола розташовувалися війська.
Тренувалося два екіпажі : майора Кутирчева і капітана Лясникова . До самого останнього моменту льотчики не знали , хто піде основним , а хто буде дублером . Перевага була у екіпажа Кутирчева , який вже мав досвід льотних випробувань атомної бомби на Семипалатинському полігоні.
Для запобігання уражень ударною хвилею військам , розташованим на віддалі 5-7,5 км від епіцентру вибуху , було наказано перебувати в укриттях , а далі 7,5 км - у траншеях в положенні сидячи або лежачи.
" На одній з височин , в 15 км від запланованого епіцентру вибуху побудували урядову трибуну для спостереження за навчаннями , - розповідає Іван Путивльський . - Напередодні її пофарбували олійними фарбами в зелений і білий кольори. На трибуні були встановлені прилади спостереження . Збоку до неї від залізничної станції по глибоких пісках проклали асфальтовану дорогу. Ніякі сторонні автомашини військова автоінспекція на цю дорогу не пускала " .
"За три доби до початку навчання на польовий аеродром в районі Тоцька стали прибувати вищі воєначальники : маршали Радянського Союзу Василевський , Рокоссовський , Конєв , Малиновський , - згадує Пильщиков . - Прибули навіть міністри оборони країн народної демократії , генерали Маріан Спихальський , Людвіг Свобода , маршал Чжу- Де і Пен -Де - Хуай . Всі вони розміщувалися в заздалегідь побудованому в районі табору - урядовому містечку. За добу до навчань у Тоцькому з'явився Хрущов , Булганін і творець ядерної зброї Курчатов " .
Керівником навчань був призначений маршал Жуков. Навколо епіцентру вибуху , позначеного білим хрестом , була розставлена бойова техніка : танки , літаки , бронетранспортери , до яких у траншеях і на землі прив'язали " десант " : овець , собак , коней і телят.
З 8000 метрів бомбардувальник Ту-4 скинув на полігон ядерну бомбу
У день вильоту на навчання обидва екіпажі Ту-4 готувалися в повному обсязі : на кожному з літаків були підвішені ядерні бомби , льотчики одночасно запустили двигуни , доповіли про готовність виконати завдання. Команду на зліт отримав екіпаж Кутирчева , де бомбардиром був капітан Кокорін , другим льотчиком - Роменський , штурманом - Бабець . Ту-4 супроводжували два винищувачі МіГ -17 і бомбардувальник Іл -28 , які повинні були вести розвідку погоди і кінозйомку , а також здійснювати охорону носія в польоті.
"14 вересня нас підняли по тривозі в 4:00 ранку. Було ясне небо і тихий ранок , - розповідає Іван Путивльський . - На небосхилі - ні хмаринки . На машинах доставили до підніжжя урядової трибуни. Ми сіли щільніше в яру і сфотографувалися . Перший сигнал через гучномовці урядової трибуни пролунав за 15 хвилин до ядерного вибуху : " Крига скресла ! " за 10 хвилин до вибуху ми почули другий сигнал : " Лід йде ! " Ми , як нас і інструктували , вибігли з машин і кинулися до заздалегідь підготовленим укриттів в яру збоку від трибуни. Полягали на живіт , головою - у бік вибуху , як вчили , з закритими очима , підклавши під голову долоні і відкривши рот. пролунав останній, третій , сигнал: " Блискавка ! " Далеко пролунав пекельний гуркіт. Годинники зупинилися на позначці 9:00 33 хвилини " .
Атомну бомбу літак- носій скинув з висоти 8 тис. метрів з другого заходу на ціль . Потужність плутонієвої бомби під кодовим словом " Тетянка " склала 40 кілотонн у тротиловому еквіваленті - у кілька разів більше тієї , що підірвали над Хіросімою . За спогадами генерал -лейтенанта Осика , подібна бомба попередньо була випробувана на Семипалатинському полігоні в 1951 році. Тоцкая " Тетянка " вибухнула на висоті 350 м від землі. Відхилення від наміченого епіцентру склало 280 м у північно -західному напрямку.
В останній момент вітер змінився : він відніс радіоактивна хмару не в безлюдний степ , як чекали , а прямо на Оренбург і далі , у бік Красноярська.
Через 5 хвилин після ядерного вибуху почалася артилерійська підготовка , потім був нанесений удар бомбардувальною авіацією. Заговорили зброя і міномети різних калібрів , " катюші " , самохідні артилерійські установки , танки , закопані в землю. Командир батальйону розповідав нам пізніше , що щільність вогню на кілометр площі була більше , ніж при взятті Берліна , згадує Казанов .
"Під час вибуху , незважаючи на закриті траншеї і бліндажі , де ми перебували , туди проникло яскраве світло , через кілька секунд ми почули звук у формі різкого грозового розряду , - розповідає Микола Пильщиків . - Через 3 години був отриманий сигнал атаки. Літаки , завдаючи удару по наземних цілях через 21-22 хв після ядерного вибуху , перетинали ніжку ядерного гриба - стовбур радіоактивної хмари . Я зі своїм батальйоном на бронетранспортері проїхав до 600 м від епіцентру вибуху на швидкості 16-18 км / ч. Побачив спалений від кореня до верхівки ліс , покручені колони техніки , обгорілих тварин " . У самому епіцентрі - в радіусі 300 м - не залишилося жодного столітнього дуба , все згоріло ... Техніка в кілометрі від вибуху була втиснула в землю ... "
" Долину , в півтора кілометрах від якої знаходився епіцентр вибуху , ми перетинали в протигазах , - згадує Казанов . - Краєм ока встигли помітити , як горять поршневі літаки , автомобілі та штабні машини , скрізь валялися рештки корів і овець. Земля нагадувала шлак і якусь жахливо збиту консистенцію. Місцевість після вибуху важко було впізнати : диміла трава , бігали обпалені перепілки , чагарник і переліски зникли. Мене оточували голі , димлячі пагорби . Стояла суцільна чорна стіна з диму і пилу , смороду і гару. сохло і дерло в горлі , у вухах стояв дзвін і шум ... генерал -майор наказав мені виміряти дозиметричним приладом рівень радіації у догораючого поруч багаття. Я підбіг , відкрив заслінку на днище приладу , і ... стрілка зашкалила . " У машину ! " - скомандував генерал , і ми від'їхали з цього місця , яке опинилося поруч з безпосереднім епіцентром вибуху ... "
Два дні потому - 17 вересень 1954 року - в газеті "Правда" було надруковано повідомлення ТАРС : "Відповідно до плану науково -дослідних і експериментальних робіт в останні дні в Радянському Союзі було проведено випробування одного з видів атомної зброї. Метою випробування було вивчення дії атомного вибуху . При випробуванні отримані цінні результати , які допоможуть радянським ученим та інженерам успішно вирішити завдання щодо захисту від атомного нападу " . Війська виконали своє завдання : ядерний щит країни був створений.
Жителі навколишніх , на дві третини згорілих сіл по колоді перетягнули збудовані для них нові будинки на старі - обжиті і вже заражені - місця , зібрали на полях радіоактивне зерно , запечену в землі картоплю ... І ще довго старожили Богданівки , Федорівки і села Сорочинського пам'ятали дивне світіння дров. Дровітні , складені з обвуглених в районі вибуху дерев , світилися в темряві зеленуватим вогнем.
Миші , щури , кролики , вівці , корови , коні і навіть комахи , що побували в "зоні " , піддавалися пильному обстеженню ... "Після навчань ми пройшли лише дозиметричний контроль , - згадує Микола Пильщиков . - Набагато більшу увагу фахівці приділили виданим нам у день навчань сухому пайку , загорнутого майже в двосантиметровий шар гуми ... Його тут же забрали на дослідження . Наступного дня всіх солдатів і офіцерів перевели на звичайний раціон харчування. Делікатеси зникли " .
Поверталися з Тоцького полігону , за спогадами Станіслава Івановича Казанова , вони не в товарняку , в якому приїхали , а в нормальному пасажирському вагоні. Причому їх ешелон пропускали без найменшої затримки . Повз пролітали станції: порожній перон , на якому стояв самотній начальник вокзалу і віддавав честь . Причина була проста. У тому ж потязі , в спецвагоні , з навчань повертався Семен Михайлович Будьонний.
"У Москві на Казанському вокзалі маршала чекала пишна зустріч , - згадує Казанов . - Наші курсанти сержантської школи не отримали ні відзнак , ні спеціальних посвідчень , ні нагород ... Подяку , яку нам оголосив міністр оборони Булганін , ми також ніде потім не отримали " .
Льотчикам , які скинули ядерну бомбу , за успішне виконання цього завдання вручили по автомашині марки " Побєда". На розборі навчань командир екіпажу Василь Кутирчев з рук Булганіна отримав орден Леніна і , достроково , звання полковника .
На результати загальновійськових навчань із застосуванням ядерної зброї наклали гриф "цілком таємно".
Третє покоління людей, які пережили випробування на Тоцькому полігоні , живе з схильністю до раку
Ніяких перевірок та обстежень учасників цього нелюдського експерименту з міркування секретності не проводилося. Все приховувалося і замовчувалося. Втрати серед цивільного населення досі невідомі. Архіви Тоцької районної лікарні з 1954 по 1980 рр. . знищені.
" У Сорочинському загсі ми зробила вибірку за діагнозами померлих за останні 50 років людей. З 1952 року від онкології в довколишніх селах померли 3209 осіб. Відразу після вибуху - всього два випадки смерті. І потім - два піки : один через 5-7 років після вибуху , другий - з початку 90- х років.
Вивчили ми і імунологію у дітей : брали онуків людей, які пережили вибух. Результати нас приголомшили : у імунограмі Сорочинських дітей практично відсутні натуральні кілери , які беруть участь у протираковому захисті . У дітей фактично не працює система інтерферон - захист організму від раку. Виходить , що третє покоління людей, які пережили атомний вибух , живе з схильністю до раку " , - розповідає професор Оренбурзької медичної академії Михайло Скачков .
Учасникам Тоцьких навчань не видали жодних документів , вони з'явилися тільки в 1990 році , коли їх прирівняли в правах до чорнобильців .
З 45 тисяч військових , які брали участь у Тоцьких навчаннях , станом на 2004рік в живих залишалося трохи більше 2 тисяч. Половина з них офіційно визнані інвалідами першої та другої групи, у 74,5 % - виявлено хвороби серцево - судинної системи , включаючи гіпертонічну хворобу і церебральний атеросклероз , ще у 20,5 % - хвороби органів травлення , у 4,5% - злоякісні новоутворення і хвороби крові.
1994року в Тоцьку - в епіцентрі вибуху - був встановлений пам'ятний знак : стела з дзвонами . 14 вересня вони будуть дзвонити в пам'ять про всіх постраждалих від радіації на Тоцькому , Семипалатинському , Новоземельському , Капустин - Ярському і Ладозькому полігонах.
За матеріалами: 
