Профіль

Лянця

Лянця

Україна, Львів

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Свіже відео

а скоро сесія)))))

  • 15.12.09, 21:55

«Хід парад файних порад або Як готуватись до іспиту»

 

Зима.. Мабуть, чи не найкраща пора в житті студента. Час коли навколо романтично кружляють сніжинки, відкриваються ковзанки, а в повітрі витає мандариновий запах свята.  Ця передсвяткова атмосфера дарує хороший настрій та бажання усміхатись. Хочеться вдягнути тепленькі рукавички, запастись хорошим настроєм і дременути на морозну вулицю, щоб разом з друзями загадати дитинство: зліпити сніговита, пограти в сніжки чи просто прогулятись засніженим парком, наспівуючи пісеньку з реклами Кока-Коли: «Свято наближається.. Свято наближається..». Ай справді, воно (свято) не за горами, але йдеться не про Новий рік чи Різдво, це щось зовсім інше, щось особливе – студентське.   Адже з настанням морозного святкового січня  починається насичений, гарячий період кожного з нас, хто має честь називати себе студентом вишу – СЕСІЯ! Її наближення відчувається заздалегідь, і якщо заліки вдається сяк-так здати без проблем ( або ж майже без проблем), то з іспитами ситуація значно складніша. Вони навалюються на бідненькі студентські голівки, як сніг на голову, і в ці неперевершені зимові дні, коли душа жадає свята, а організм прагне посмакувати мандаринками в теплому дружньому колі,  доводиться гризти граніт науки в невеличкій кімнатці 2*2, перечитувати заздалегідь, здавалось би нескінченну кількість запитань та білетів, встигаючи нишком помріяти про справжнє зимове диво – завершення сесії!

Але ж новорічно-різдвяна днина – ніби казка.. Вона так і манить вирватись подалі з дому, прикрашати бабусину  ялинку кольоровими іграшками чи вперто колядувати під вікнами сусідів.. Хіба ж до навчання в такий час? Звичайно, тільки найстійкішим вдається подолати спокусу піддатись чарам казкової пори і всидіти за книжками протягом довгих передекзаменаційних тижнів.   Врешті ж доводиться наздоганяти невивчений матеріал в останній день, а то й в останню ніч перед іспитом. А це, погодьтесь нелегка праця. Вивчити за кілька годин те, що інші вчать тижнями, а то й весь місяць. Та як-не-як іспит потрібно здати, адже як можна допустити, щоб через нескладений іспит всі свята пішли коту під хвіст. Жоден порядний студент ніколи такого собі не пробачить! Отже, вихід є завжди є. підготуватись до іспиту  -- ще не означає вивчити все на зубок, адже всі ми чули студентську приказку « щоби іспит добре здати – не потрібно усе знати».

Пропонуємо кілька порад, скориставшись якими іспит буде складено вдало і ще один етап до безтурботного  святкування  буде пройдено безперешкодно і без жодних затримок.

Порада1:  Якщо за день до іспиту ви відчуваєте, що в голові вашій віє вітер, доводиться писати шпаргалки. Процес написання шпаргалок не такий легкий, як здається, потрібно вибрати з матеріалу на іспит головне, записавши його на невеличких клаптиках паперу так, щоби була хоч якась надія на те, що написане сьогодні завтра буде успішно розшифроване. Отже, пишіть розбірливо, вибирайте найважливіше, а якщо часу зовсім мало, виписуйте найрозумніші фрази і речення, на іспиті вони пригодяться, це ми вам гарантуємо!

Порада2: Написання шпаргалок забирає багато часу. Тож можна знайти однодумців у цьому питанню, і так би мовити розділити своє горе з одногрупником ( однокурсником), котрий має таку ж проблему. Шпаргалки краще ділити на двох ( трьох, чотирьох і т.д.). головне в такому випадку, не помилитись з вибором того знедоленого, що писатиме частину шпаргалок замість тебе, адже почерки бувають різні, як і дівчата…деякі розгадати зовсім легко, а для розшифрування іншим без криптографів не обійтись.

Порада3: Якщо ви вирішили проявити неабияку сміливість, і таки вивчити необхідні відповіді на іспит, замість написання «шпор», доведеться розрахувати свої сили на цілу ніч. Для важкої ніченьки за підручниками і конспектами вам не обійтися без:

-          міцної ароматної кави ( цей напій завжди вмів чудово відганяти сон)

-          хорошої музики ( бажано інструментальну, вона частенько навіть сприяє засвоєнню матеріалу)

-          файного настрою ( як же без нього, якщо відчуваєте, що настрою немає, зробіть його собі штучно. Відсутність настрою заважатиму вам вчитись)

-          морозива,  цукерків, фруктів й інші смаколиків ( доведено: активізують діяльність мозку)

-          і насамкінець, звичайно ж , необхідні відповіді на запитання до іспиту))

Порада4: Ось вже й світанок не за горами, а вчити ще непочатий край. В такій ситуації краще віддати перевагу сну, бо вічно невиспаний студент має право на годинку –дві спокійного сну, навіть в таких несприятливих, можна навіть сказати, надзвичайних умовах. Для кращого результату можна також  надиктувати відповіді на ще не вивчені запитання на диктофон і лягти спатоньки в навушниках . Кажуть, допомагає. Не вірите? А згадайте слова пісні, котру вчора слухали перед сном. Чи уві сні? Можете? Я ж казала.))

Порада5: Наостанок: коли важка передекзаменаційна ніч відлетіла в минуле, наберіться сил та хорошого настрою, візьміть всі необхідні для здачі іспиту «інгредієнти», усміхніться своєму зображенні в дзеркалі і підморгніть найбільш вдалій у вашому життя фотографії у заліковці. А тепер ніжки в ручки і гайда на іспит! І не сумнівайтесь, все буде ОК.

                Успіху вам…і студентської халяви!!!)))       

 

СУТЬ

  • 03.12.09, 21:57

Якось не вистачало слів, а от зараз, мабуть через край...Боляче, сумно, важко, і  -головне  - все НЕ ТЕ...Помітила останнім часом дивну закономірність в моєму житті  - близькі мені люди відвертаються від мене якраз тоді, коли я тільки-тільки встигаю їх полюбити...І не важливо коли, не важливо як це стається, не важливо хто саме...Важливо лише одне - ЧОМУ?....Питання залишаються  без відповідей, звісно ж...Питання нерозгадані...Жаль...

Якось порожньо, втрачається суть...втрачається зміт, причина, через яку ми живемо...Просто якщо їх, близьких і рідних немає поряд  - це ще можна пережити, а коли вони є, але душа їх чужа, це надто сумно і боляче..Це, зрештою, несправедливо, але чи маю я право говорити про якусь там несправедливість...Можливо все мало б бути саме так, не інакше..Не знаю...

Я вже вибрала собі тему для курсової. Буду писати про жінок в документальній прозі Світлани Алєксієвич. Сьогодні узгодувала все з викладачем. Дуже задоволена цією темою. Підозрюю, що ота майбутня курсова -  то і є моя суть, мій зміст на  найближче майбутнє...І це не банально, це навіть незвично..Це новий простір для творчості, і саме він приречений заповнити мою самотність, мою душевну порожнечу..

Надіюсь,з ідеї вийде щось путнє...Дуже надіюсь

загубила зміст

  • 26.11.09, 18:31

Ранок...Конвертик...Повідомлення від...

Вечір..Конвертик...А чи варто так жити?

Живу від зустрічі до зустрічі. Мріями...Почуттями...Смс-ками...Нескінченними беззмістовними розмовами..Фразами про нас..Просто чеканням...Шуканням...Зрештою,  живу лише ним...Цим коханням..Невже кохання без змісту, кохання без жодних надій, кохання без нічого може так довго тривати...Що допомагає йому жити далі? Що дає сили йти вперед? Що, врешті, переконує, в правильності цього нецмовірного безглуздя...Ну ЩО? Скажіть, бо я не розумію...Не розмію НАЩО жити так? Не розумію де тут суть...Просто йшла вперед, і вмить зуинилась..Загубила зміст...То була остання крапля...Остання....І немає дороги назад...Я н кажу про це...Я відчуваю...Тау боляче, так жаль, але це скоро закінчиться, мене вже ніщо не тримає...Я ...Просто Я...без....

Вечір...Конвертик..."Вибач"...А що всередині? Що там, зліва?..Але ж  не жаль.....

Тисну книпку відмінити....

Конвертики закінчились...Їх вилучили з виробництва... Їх просто більше не випускають...Для нього...Для НАС

незавершено про щастя

  • 24.11.09, 23:01

Мабуть, легко зліпити щастя... Декілька теплих слів від близьких людей, одна ( максимум дві) здійснених мрії, ковток чистого повітря, усмішка від випадкового перехожого, поцілунок коханої людини...І...Готово! Щастя є! Ось воно! Здавалося б  тут, поруч, зовсім близько, і залишається тільки крок, малесенький, один – єдиний, щоб нарешті відчути його солодкий присмак, щоб вдихнути його блаженний аромат, щоб, врешті, взяти його за руку...Але найчастіше саме тоді, коли залишається найкоротша відстань до омріяного «хепі енду», раптом щось зривається, і доводиться долати давно пройдений шлях знову....А потім знову..І так безліч разів...Можливо, щастя, - це і  дорога! Коли просто йдеш вперед, про щось мрієш, чогось чекаєш, чогось сподіваєшся, чимось живеш, і стараєшся не впадати в відчай, скоріше в сплячку, щоб потім знову рухатись до нього, омріяного, жаданого, єдиного, твого...

У кожного своє щастя. І, мабуть, важко описати його, як щось конкретне. Але в поєднання локальних маленьких «щасть» кожного з нас можна побачити щось спільне – прагнення... Той, хто не прагне, ніколи не матиме його, ніколи не відчує, ніколи не збагне, яке воно насправді...

Вічні власні інтереси

  • 24.11.09, 20:08

Чи часто ви розчаровуэтесь в людях? Я особисто, майже щодня! Чому всі навколо такі підлі, такі непередбачувано зрадливі, такі самозакохані, егоїстичні, меркантильні? Задаю собі ось це запитання майже щодня..І ніяк не можу знайти відповіді на нього...Можливо, умови, в яких ми живемо, заставляють нас ось так поводитись...Можливо це лише інстинкт самозахисту, самозбереження, котрий взяв верх над моральними якостями, а може щось зовсім інше спричинило таку деградацію наших "Я", не знаю...Ви, напевно, читаючи це, думаєте " чому вона так пише, я,наприклад, не меркантильна людина, я завжди допомагаю іншим, я ніколи не користав ні з кого, ніколи не підставляв людей!"...Але ж задумайтесь, це не так! Правда? Кожен з нас хоча б раз робив боляче близьким людям, кожен хоча б раз підводив друга, заставляв плакати когось чи просто зводив непотрібні наклепи...Але чому? Чому так? Я завжди стараюсь бути щирою...Але якось зрозуміла, що теж іноді буваю такою..як вони...Мабуть, цього не уникнути....Хоч варто спробувати змінити себе, щоб змінити тих, хто поряд...

Сьогодні мене підставила дуже дорога і близька мені людина, одна з найближчих,найцінніших...В такі моменти починаєш задумуватись над тим, чи існує дружба як така, проста і безкорислива, і чи...ЧИ ІСНУЄ КОХАННЯ, що могло б остаточно взяти верх над "вічними власними інтересами"??

Звичка

  • 23.11.09, 23:39

Яка ж велика сила спогадів...І звички..Звикаєш до чогось, а потім, як то кажуть і триматибіля себе не хочеться, і викинути жаль.. Як мої старі обшарпані м"які іграшки, ніяк не можу від них відмовитись і хоча б винести їх зі своєї кімнати, бо вони мають такий вигляд, ніби Другу Світову бачили на власні очі, та ще й відчували на собі. Звісно, не всі, є лише дві такі іграшки, але чомусь саме вони особливо цінні. У них - мої спогади з дитинства. І це головне. Можливо тому, що я чомусь думаю, що колись зможу відновити їх колишню красу, хоча цього не станеться ніколи. Наївна думка, правда?

Так само і спогади, ті, особливо цінні, потрібні, але зараз дуже невчасні...Намагаюсь забути, викинути з голови, але я вже так звикла постійно перебирати їх в пам"яті, що не знаю, як могла б без них жити. Так само і люди, котрі, здається, зовсім не вартують того, щоб про них думати, чи згадувати. Ті, хто завдав багато болю, ті, хто став причиною сліз і смутку, вони все одно залишаються частинкою життя. Одних важко викреслити, бо вони все ще з невідомих причин залишаються дорогими серцю, інші просто не дають цього зробити, бо перебувають у твоєму оточення щодня, навіть називають тебе своїм другом. Фальш. Але зараз не про це.

В моєму житті з"явилась потреба нарешті вийти за межі... Просто перейти ту грань, котрої ніколи не переступала, просто вибрати одне з двох: забути, перекреслити, або ж просто спілкуватись далі, як ліпші друзі, без обмежень. Але мені вибирати не доводиться, я лише чекаю, поки Хтось все вирішить замість мене. І мій Хтось, здається, починає вибирати....

Що ж...Будь - який крок вперед - це вже шалений прогрес...

УРА! маленьке, але впевнене УРА!

Вже скоро....

Тобі))

  • 23.11.09, 20:34

Вітаю прекрасну людинку зі святом!!!!!! Дякі що ти є!! І що ти такий хороший!!!! Будь щасливим.....І не бійся мріяти, бо мрії збуваються.....Перевірено на собі;) heart

про Байдужість

  • 22.11.09, 22:31
Немає нічого гіршого від байдужості. А знаєш, чому? Бо після неї настає порожнеча...Просто немає продовження, немає ЗАВТРА, немає ДАЛІ, зрештою, немає СКОРО...Байдужість завжди переростає у НІЩО...В таке невимовно болюче і велике, що немає жодного слова на світі, жодного поняття, щоб описати той біль, той смуток і небажання жити, яке оте НІЩО породжує...У байдужості немає причин, їх просто недоцільно шукати, їх просто не варто пояснювати чи намагатись зрозуміти, бо вони не мають ваги..Як і все, що раніше було важливішим від...Байдужість  -це навіть не почуття, а просто так, коли раптом стає порожньо там, де раніше було місце для когось...
І навіть зараз, я пишу про байдужість, бо вона не належить мені..Вона чужа...Твоя..
Немає нічого жахливішого від байдужості...Не встигнеш озирнутись, як навколо вже нікого не буде..Лише ти..І твоє, безперечно важливе "Я"...І якщо так раптом станеться, ти опустиш руки і зрозумієш, знай -
Мені не байдуже

Ненавиджу чекати

  • 22.11.09, 21:18

Ненавиджу чекати..... Ось так тупо нувати світом певний час, знаючи, що скоро ( через кілька годин, днів, тижнів і т.д.) має статись ЩОСЬ таке бажане...І нарешті,воно стається...Відбувається подія чи зустріч, або просто ( банально так!), у кінотеатрі нарешті йде САМЕ ТОЙ фільм...Очікування  - воно таке приємне, ніжне, солодке, мабуть, навіть приносить у життя якусь різноманітність, нові думки,нові прагнення, мрії...Воно допомагає стати кращим, розвинути в собі силу волі і саму ж ВОЛЮ, посилює бажання і водночас загострює емоції...І все для того омріяного моменту локального ( або ж не дуже) ДИВА.

Але сьогодні я чекала марно....

жаль....

Поради...

  • 18.11.09, 21:57

Коли одна моя подруга сказала, що не має шансів у одного хлопчика, який їй шалено подобається, я зробила все можливе, щоб направити її на боротьбу за нього! а вона не вірила, що між ними щось може бути, не вірила у власне щастя. Якось я сказала їй " Якщо на склянку води кричати 80 років, її можна закип"ятити" ( це правда, до речі), я переконувала її, що головне - віра у перемогу і терпіння...Вірила...І перемогла...Знаєте, добре, що вона не доктор Лайтмен з серіалу "Теорія брехні", і не змогла визначити по моєму обличчю, що у власні слова я давно вже не вірю.. Правило.. Так би мовити теорія, котра, бачте, діє у всіх моїх друзів. Щось типу "Стукайте - і вам відчинять", така собі аксіома ( не потребує ніякого доведення, бо доведення їй - саме життя). А моє...Моє життя зовсім нічого не доводить..У ньому немає ніяких законів чи теорій, лише гіпотези. І ті - щораз інші.. Відверто кажучи, я давно вже втомилась думати, здогадуватись, що-небудь вирішувати, чогось чекати, щось планувати наперед..Все одно я ніколи не збагну СУТЬ! Чому? Відповідь проста - її немає...Жаль...

Важко, коли знаходиш лише джля того, щоб потім втратити...Коли любиш - щоб страждати..Коли пишеш - щоб тебе зрозуміли..Але...Навіщо все це? Можливо, я люблю сюрпризи..Непередбачувані і ненадійні, але ж іноді так хочеться стабільності, спокою..Принаймні в стосунках, у власних почуттях...

Я так часто даю поради друзям, і всі вони чомусь приходять саме до мене, щоб почути МОЮ думку, котра для них ТАКА ВАЖЛИВА...І всі мої поряди справді допомагають, розраджують, дають, зрештою, результат...Але як мені виходить радити щось іншим, якщо я й собі нічого путнього порадити не можу..