Почалися одноманітні дні.... І я в одноманітних днях...Сіро...Холодно...Сьогодні писатиму про несподіванки? Чомусь..Майже невипадково...

Несподіванки хвилюють, далебі, більше, ніж ретельно сплановані сюрпризи. От буває, сидиш вдома, нудьгуєш, і раптом в твоєму телефоні оселяється нова смс-ка, від найкращої подруги ( як же ти за нею скучила), чи від таємного залицяльника ( цікаво, хто він), або ж від улюбленої бабусі ( невже вона навчилася писати смс-ки?).  Або ні, нехай то буде зовсім інша ситуація – після рясного дощу (взимку!) з»являється веселка. Такого не буває, але для того ж і несподіванки...їхнє призначення відверто просте, - заставит   вірити в диво! Але вони не більш несподівані, аніж наші непотрібні репліки до людини, котрій симпатизуємо, або  ж усмішки – коли вони аж надто зайві...

 

Незакінчена думка...

Колись...Я повернусь...Знову повернусь..До тебе...В обійми...Дай мені сил..Прошу..Дай мені сил..Щоб коли це станеться..Я була щаслива..Я була поряд...Я була ще твоя...Бо я не зможу...Так...З тобою...Без почуттів..Без слів...Зайвих..Просто дай мені сил..І...Будь ласка..Не треа більше надії....Перезавантаження системи...Я вимикаюсь..На ці три тижні....Як же вони вкорочують нас..Наші зустрічі...Лишилось небагато..А потім..Потім буде порожнеча...Де ж я шукатиму тебе?...Дай мені сил...Чекати....Я вже не знаю, що робити далі...Я зипуняюсь...Пауза...Я вибираю спокій...Вибач...

 Любов робить дурниці не тому, що вона сліпа....Просто любов думає, що її ніхто не бачить....

Л

Ю

Б

И

М

С

Я

!

Хто вона?

Скажи мені…

Самотня і сумна, перелякана, смішна, така маленька і беззахисна людинка….

Беззахисна від любові до тебе…

самотня і сумна?…

Хто вона?

Чому її ранок вже не такий сонячний, чому ніхто вже не чує її пісень, чому вона мовчить і весь час дурнувато усміхається?...

Це все ти?

Скажи…

Скажи, хто ж вона?

Я бачу її вперше…

І досі ніяк не звикну до її присутності..

Ніжна і безтурботна, замріяна, закохана, щаслива і нещасна…

З нею так важко порозумітись, але ж вона тепер не піде…

Скажи мені, де ти її взяв?

Вона рахує дні…весь час дивиться вперед і легко, невимушено цілує твоє фото…

Вона така дурненька….

Справді…

Всі помічають…

А вона, знаєш, на все заплющила очі…живе собі…ось так просто снує світом і вважає, що має на тебе право…

Стоп…

Помилилась…

Вважала…

Ні, ніколи не вважала…

Ти завжди був для неї ідеалом..

Іде по вулиці і мугикає мелодії, які любиш, мабуть, тільки ти…

Це не так, але….

Хто вона?

Оте щире, наївне, довірливе дівчисько…

Ось, вона піднімається сходами, біжить, біжить до тебе…

Ось вона дивиться на годинник у тривожному очікуванні..

Ось  ще кілька хвилин залишилось до тебе…

А тебе не буде.. ти не прийдеш…зовсім….

Вона ще не знає…оченята сяють шаленим блиском…серденько б’ється з кожною хвилиною швидше і швидше, вона ще не знає…вона не знає, що буде завтра…що буде далі…

Вона сліпа…

Сліпа від кохання…

Пригорнеться до тебе, і слухає твоє серце…

В обіймах твоїх закриває очі…ніжність…така несподівана…

Поцілунок!!!

Вона найщасливіша людинка на світі....невже?? невже все буде….невже…

Вона не вірить…але ж вона віддана лише цьому коханню…

Все решта не має значення..

Решта.. дурниці…аби тільки ти…аби тільки поряд…

Вона зовсім втратила розум…

Хто вона??

Я?

Ні… це вже не я…зовсім не я…

Вона  - інша.

А тепер тільки уяви, що могли зробити з нею, зі слабкою дурненькою і сліпою дівчинкою, твої  слова????????????

Вони вбили в ній надію, вони зруйнували мрії, вони все зруйнували…

Вбили її в мені…

ЇЇ вже нема.

Бачиш?

Ти відчув….я знаю…ти відчув.

І тепер нічого не зміниться…

Все буде,як у всіх …ФАЛЬШИВО

«ууммм! ДЯкую! так приємно! Ти дуже хороша людина! Люблю!» -

А в серці???

ПУСТКА

І ніякої любові…

Нулі…нулі…нулі….

Це не ти! це ж не ти!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Чи я помилилась, коли відчула в тому «ууммм» щось фальшиво-гидке…

Можливо…не знаю…

Ну що ж..

Мене більше не буде!!

Я мовчатиму…

Не буду писати…чекати…вірити…

Не буду більше говорити тобі про любов…

Я просто зникну…

Так легше…

Тобі не потрібна ота любов…

А про «будемо просто хорошими друзями», то, мабуть, не варто..

Шансу любити  я не маю, сподіватимусь на шанс забути…

І якщо ти не зміг мене полюбити, я спробую розлюбити тебе…

А ти не зважай, живи далі, і не жалій мене, я того не вартую…

От тільки, якщо без мене буде зле…

Просто скажи мені..

Бо…

Я люблю….

Справді…

Не словами…

Серцем люблю…

 

Пе.се. «Навіщо ж ти зі мною так?...»

 

 

 

 

 

Важко....

просто....мабуть...глухий кут....

ендерграунд у навушниках....щось там......

все якось...так...непередбачувано...страшно...боляче....дивитись....як.....

я навіть забула про те, чим жила ....

я живу надією....

і тільки.....

так потрібна підтримка.....

а вона....

він....

втік....

так просто.....

боляче......

 

Наш універ ( і не тільки) закривають на карантин! Львів"яни у страшенній паніці!!! В аптеках дефіцит на всі препарати для профілактики грипу...Такого ще не було! Вмирає молодь...Мені страшно!!

Бережіть себе!!!!!!!

(Інформація з ЗІКу)

У Львові вже офіційно зареєстровано п’ять летальних випадків від грипу: четверо чоловіків та одна жінка. Про це сьогодні, 29 жовтня, під час брифінгу повідомив головний лікар лікарні швидкої медичної допомоги у Львові Мирон Борисевич.

За його словами, одна людина померла у суботу, двоє в понеділок та ще двоє в середу. Четверо людей померли в реанімаційному відділенні лікарні швидкої допомоги, ще одна – у п’ятій міській клінічній лікарні. Двоє чоловіків і жінка були працездатного віку – від 22 до 35 років, а двоє – старшого віку – близько 60 років. Наразі лише підтверджено, що це швидше за все вірусологічне захворювання на пневмонію.

«Аналізи направлені до Києва. Наразі не підтверджено жодного випадку вірусу Н1N1 (свинячий грип) і не встановлено, яка саме це пневмонія», – наголосив Борисевич. За його словами, вірусологічні дослідження триватимуть від тижня до двох. І не передбачено, що у Львові можуть проводитись такі дослідження, адже вони є дуже складними. У всіх хворих перебіг захворювання був дуже швидким. Серед симптомів була надзвичайно висока температура і кашель із задишкою.

Борисович наголосив, що коли людина починає задихатися від кашлю це дуже тривожний симптом і відразу необхідна госпіталізація. У реанімаційному відділенні Львівської лікарні швидкої допомоги ще перебуває троє людей, а в терапевтичному відділенні з діагнозом пневмонія лікується 18 хворих. Із них тільки вчора поступило 10.

Усі хворі, які померли, за словами Борисевича, п’ять-сім днів лікувалися вдома, не звертаючись до лікаря. А в реанімацію потрапили у важкому стані.

Зокрема, учора, 28 жовтня, у Личаківському районі Львова помер 36-річний чоловік, який проживав на вул. Зеленій. Про це ЗІКу стало відомо з власних джерел.

Захворювання розпочиналося зі симптомів звичайної застуди – біль голови, температура. Такі симптоми трималися біля тижня, утім, коли вчора чоловіка забрали до лікарні з підозрою на запалення легень, надвечір він помер.

Також на Левандівці цього тижня помер 32-річних львів’янин, який теж хворів на грип.

( ZIK)

Він питав чому в мене холодні руки...А я мовчала...Він питав безліч разів...Коли ми випадково зустрілись в універі...Коли сиділи поруч, обіймаючи один одного на дискотеці...Коли він підійшов, щоб подати мені куртку о четвертій ранку...Коли він підвозив мене додому....Коли розмовляли біля рідного журфаку....Коли він прийшов до мене в тений коридор...Він завжди питав саме це...А я завжди мовчала...Усміхалась...Опускала очі....Я не можу сказати йому, що потребую тепла, а от руки, вони завжди говорять це!....Чому ж йому так важко зрозуміти...Так важко збагнути...Не закриваюси очей...Він знає...Знає, але йому байдуже.....

"...Лети! До Бога!.. До дідька!.. І вертайся до мене!..Прошу, вертайся до мене! Бо мені без тебе доведеться черствіти. А я так цього не хочу..."

Щойно дочитала книжку...ЖАль...Вона була в моєму ритмі... Я нею навіть жила оті два дні, відколи вона опинилась в моїх руках...Така ніби звичайна, але якась аж надто МОЯ!....Називається "Післявчора", Іри Цілик! Я думала, що то зовсім не те, що мені треба, а виявляється....Ще ніколи не відчувала такого спустошення як тепер, коли перегорнула останню сторінку...Вона якась така звичайна, молодіжна, нічого особливого. на перший погляд...А я знайшла..Для себе...Знаєте, я навіть рекомендувати її нікому не буду, можливо тому, що там справді немає чогось суперськи-суперського, а може просто з заздрості, що ЩЕ ХТОСЬ ЗМОЖЕ РОЗГАДАТИ ЇЇ ТАЄМНИЦЮ!... Якось сумно так...Була історія...Осіння і близька...І раптом увірвал......;(

У мене  є кіт. Малий, довгоногий, чорно-сірий бешкетник. Я називаю його Юпі. То певно мій єдиний вірний друг, бо він мене ніколи не зрадить і не покине. Я так його люблю, навіть не уявляю, як я жила без цього малого пухнастого чуда.  Коли падає дощ, а на душі неспокійно і сумно, Юпі завжди це відчуває. Він вмощується на моїх колінах і тихенько муркає, ніби намагається сказати, що все буде добре. А коли бачить, що я плачу, починає гоцати по квартирі, перескакувати через пороги, ганяти за власним хвостиком, голосно м’явкати. Кумедний, йому так легко мене розвеселити…Він у мене найкращий.. А ще недавно він був таким непотрібним в цьому світі…

3 місяці тому в моїй подрузі виповнилось 20 років. Вона так мріяла про маленьке кошенятко! От ми з друзями й вирішили подарувати їй цей клубочок щастя. Настя зраділа, коли побачила м’явчика у великій коробці, загорнутій в кольоровий папір, вона не випускала його з рук ні на мить, все свято котик здивовано оглядав своїми  чорними ґудзиками- очима нову господиню. Здавалось, вона йому теж сподобалась. Задоволена тим, що нові друзі легко знайшли спільну мову, я прямувала додому з думкою, що дуже сильно хочу кота. Але батьки були проти, що вдієш. Нема на те ради.

Проте наступного дня Настя подзвонила мені зі словами «забирайте свого кота назад». Не знаю, передумала вона, чи просто їй теж не доли дозволи на це крихітне  диво. Було дуже сумно й образливо…Всі друзі, котрі разом зі мною купували Юпі, відмовились брати на себе відповідальність за його подальшу долю. Тому мені довелось тиждень сваритись з батьками через нового члена нашої родини.

Врешті, минуло 3 місяці… Юпі залишився в моєму домі, а мама з татом частенько бавляться з ним і тішаться, яке чудове кошеня живе разом з нами. А я? Я просто не знаю, як описати словами ту радість, яку щодня приносить мені маленький клубочок щастя….Адже немає нічого кращого, ніж справжній друг, котрий вміє відчувати….

У кошенят теж є душа…Не залишайте їх, будь ласка!