Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочці ми під калиною –
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелиться в полі туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,Чи загадався, чи спить:Ген настрункій та високій осичиніЛистя пестливо тремтить.
Небо глибоке, засіяне зорями, -Що то за Божа краса!Перлами ясними попід тополямиГрає краплиста роса.
Ти не лякайся, що ніженьки...
Читати далі...